Лисенко В'ячеслав Олексійович народився 26 жовтня 1976 року у місті Сміла Черкаської області.

Закінчив Кременчуцьке професійно-технічне училище №16 за спеціальністю автослюсар-водій.

Проходив строкову службу у Збройних Силах України у 1995-1996 роках в місті Івано-Франківську.

Проживав у селі Саївка Гребінківського району. В останні роки працював охоронником у місті Києві.

У червні 2014 року мобілізований до Української армії. Військовослужбовець 93-ої окремої механізованої бригади. Молодший сержант.

Брав участь в антитерористичній операції на Сході України.

Загинув 17 січня 2015 року в районі Донецького аеропорту в бою із російськими збройними формуваннями.

В'ячеслав Олексійович Лисенко був одним з небагатьох захисників Донецького аеропорту, котрих, навіть, вороги боялися і поважали, і котрих за незламний дух, витривалість і мужність самі ж назвали "Кіборгами".

На летовищі, коли точилися жорстокі бої і було особливо гаряче, у січні 2015 року, загинув наш земляк. Не витримував бетон, але люди не здавалися і трималися до останнього. В'ячеслав завжди був на передовій, був і корегувальником вогню на башті аеропорту, ніс службу і безпосередньо у терміналах аеропорту, прикривав єдину на той час дорогу - "дорогу життя", котрою доставляли до наших воду, харчі, боєприпаси.

17 січня бої не припинялися цілий день. В'ячеслав разом з кількома іншими своїми товаришами отримав наказ зайняти позицію у приміщенні, де була пожежна частина. Під час обстрілу більшість військових знаходилися в укритті, а Славік та його товариш корегували вогонь і знаходилися у самому приміщенні.

До них наблизився ворожий танк. Хлопці просили підкріплення вогнем, але його не було. Майже впритул танк сепаратистів розстріляв приміщення, де був В'ячеслав з побратимом. Від отриманих поранень вони обоє загинули. Лише, коли закінчився обстріл, і все на якісь хвилини стихло, бойові друзі змогли дістатися до них і винести з поля бою - справжні військові своїх не лишають...

З теплом і вдячністю згадують товариші свого бойового побратима. Дружба, яка народилася у боях, загартувалася у таких неймовірних труднощах, житиме вічно, незважаючи на те, що когось вже немає поруч..



- Ми всі демобілізувалися не так давно, але перше, щоб хотілося зробити вже в мирному нашому житті - це провідати наших бойових товаришів, котрі загинули на полі бою, - розповідає нам командир взводу з позивним "Чудовіще", - В'ячеслава Лисенка ми будемо пам'ятати, як хорошого вірного товариша, надійного друга і побратима. Ми призначили його заступником командира взводу за те, що він завжди турбувався про своїх товаришів.

Одного разу, коли ми стояли в Пісках, а наші товариші знаходилися безпосередньо в терміналі аеропорту і довго не отримували ні води, ні харчів. Славік пішов прямо до командира і почав просто вимагати відправити туди машину з продовольством. І добився свого. Хлопці отримали довгоочікувану підтримку. Таким він був завжди, підтримував товаришів, жартував, міг розрадити і допомогти. У нього ніколи не було паніки чи необґрунтованого страху. Це був сильний духом солдат. Жаль втрачати таких друзів...

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).