Футбольні традиції Гребінки складалися десятиліттями. В 2012 році команді "Локомотив" виповнюється 74. Й у інших містах є вони з серйозними здобутками, вагомими успіхами, але, щоб з такою багатолітньою історією, - на Полтавщині мало.
Складатися Гребінківська команда почала ще до війни, в далекому 1938 році, коли на залізничний вузол приїхав працювати інструктором по спорту Олександр Федорович Лавришин. Колишній військовий (закінчив академію Генштабу, працював тут викладачем) був футбольним фанатом.
А ще він був великим організатором. Зразу ж вивчив можливості команди, що вже була, але без постійного складу, грала стихійно. Та, як говориться, була б ініціатива, ентузіасти знайдуться. Новостворена команда заявила про себе швидко. Гребінківці грали в області, з колективами Південно-Західної та Південної залізниць. Хоч на змагання добиратися доводилося товарняками, ато й пішки. Зате настрій піднімала успішна гра. Перемога приходила за перемогою. Вивчили можливості інших, з'явився дух суперництва. Словом, складалося все, щоб не зупинятися на досягнутому.
Першим капітаном команди був Антон Тарасюк, польовими гравцями - брати Антон та Михайло Губки, три брати Кулаксюзян, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної, а їх ім'ям названо вулицю, де вони жили. А також Павло Ірошніков, Павло Розкладій, чудовий нападаючий Мальцев, він був керівником Полтавського відділку залізниці.
Майстерність і популярність команди була настільки високою, що, коли запросили до себе на гру київське "Динамо", ті погодилися.
Перший стадіон був на місці перехідного повітряного моста до вокзалу. Біля колишнього кінотеатру "Комсомолець", нині хлібозавод був після війни. За словами очевидців, відбулося справжнє свято. Звичайно, майстерність киян була вищою, фізична підготовка - переважаючою, але висока спортивна амбітність та почуття команди дало можливість гребінківцям довести, що вони суперники достойні.
Це було перед самою війною. Це була та команда, що потім тримала "матч смерті" з німцями? Легендарні гравці Трусевич, Гончаренко та інші перемогли німецьку "Люфтваффе". За це поплатилися життям. Пам'ятник їм споруджено на стадіоні "Динамо "у Києві.
Це загальновідомий факт, але є інший, маловідомий, про схожу гру у Гребінці. Як розповідав за життя один з її учасників Михайло Губка, німці звезли своїх гравців з Пирятина, Прилук, Лубен, бо серед розквартированих у Гребінці футболістів було мало. Гра йшла грубо і жорстоко. Але завершилася перемогою наших футболістів - в один м'яч. На відміну від київського матчу, гребінківців відпустили з миром.
Ще й, коли дещо пізніше Михайло Губка потрапив за невихід на роботу до комендатури у Лубнах, там його впізнав один з німецьких гравців і... тихенько відпустив. Після війни Михайло Губка про цю гру примовчував, боявся, що впаде у радянської влади в немилість.
Живий і здоровий нині воротар і захисник команди Микола Олексієнко. Воротарем також був Микола Ладика, польовим гравцем - Микола Овчаренко, Борис Яременко - центральний нападаючий, Григорій Квітка, Григорій Дзюба, Костянтин Бондаренко (пізніше виступав за команду окружного будинку офіцерів м. Київ), Володимир Гуняга, Микола Губка (пізніше грав у полтавському "Локомотиві"), Микола Безвиненко, Микола Штапіра, Георгій Брюховець, Леонід Корпан, Михайло Могила, Іван Осадчий (голова райради "Локомотив"), Павло Кравченко, інші.
Вже влітку 46 - го року ця команда вийшла у фінал кубка Полтавщини, де тільки в додатковий час поступилася миргородській команді "Буревісник", з рахунком 4:2.
У 50 - ті роки особливо виділяється центр нападу, де грали Анатолій Батирь, Анатолій Па строма, Микола Нечипоренко, Федір Талан, Анатолій Зінченко, Анатолій Карпенко, Віктор Костюков, Михайло Литовка, Юрій Корж. У 53-у наш "Локомотив" знову у фіналі кубка області.
Цього разу зійшлися з "Локомотивом" Полтави. Полтавчани вже двічі поспіль вигравали цей трофей. Перемогли і цього разу, з рахунком 2:0. На той час вони були настільки сильною командою, що виходили фінальними переможцями ще 4 рази підряд Наші гравці спробували д істатися фіналуу 1955 році. На їх шляху стала ще одна полтавська команда "Енергія", яка й перемогла у фіналі кременчуцький "Авангард".
На календарі 60 - ті роки. У цей період домінували сильні колективи: "Авангард" і "Торпедо" Кременчука та "Супутник", "Промінь", і "Локомотив" - Полтави. Між ними і йшла боротьба за лідерство. Зрідка до неї включалася команда Лубен, інколи підносила сюрпризи гребінківська. Остання оживилася молодим поповненням, яке вирізнялося під час гри непоступливістю, самовіддачею, бійцівським характером.
Влилися: ОлегТарасюк, Валерій Корж, Леонід Ставицький, Микола Попович, Анатолій Євдокимов. У півзахисті виділявся спритністю Анатолій Тканько, дещо пізніше - технічністю Микола Черв'яков. Нападаючими були Іван Грицай, Олександр Вихор, Микола Толочний, Григорій Жовтоног. Всі відзначалися високою швидкістю. На воротах у ті роки стояли Григорій Самойленко, Анатолій Фальківський, Антон Угрденко. Найвищий успіхцього часу - вихід до півфіналу кубка області у 1967році.
Семидесяті були наповнені яскравим спортивним житям, але в досягненнях команди були і сплески, і спади. Початок цього періоду відзначається тим, що команду поповнили Анатолій Кисіль, надзвичайно спритний нападаючий, закінчив грати в захисті аж у середині восьмидесятих, півзахисник Олександр Жовтоног, надзвичайно надійний захисник Петро Попович, воротар Олександр Старухін.
З'явилися на полі гравці юнацького складу "Локомотива" та збірної області: Сергій Ященко, Олександр Лисенко. Останній грав недовго, був запрошений до Харківського спорт інтернату. По закінченню його, грав у команді "Металіст", а потім в колективі вищої ліги "Дніпро" Дніпропетровськ. У складі цієї команд и він здобув золоту медаль чемпіона Радянського Союзу. У цей період прийшову нашу команду "Локомотив" і я. А також універсальний гравець Микола Петровський, потужний Микола Кутовий, нападаючий Валерій Могила.
Сила полтавських команд, особливо "Локомотива" та "Супутника", на той час була особливо впливова. Гребінківському "Локомотиву" довелося вести напружену боротьбу за те, щоб утриматися серед команд І групи. Кожне очко давалося з великими труднощами, балансували на межі переходу в нижчу групу. Долю вирішувала остання гра сезону 1971 року, яка проходила у Полтаві на стадіоні "Динамо" з полтавським "Локомотивом". Ця гра повинна була визначити ще й чемпіона області. Тому для обох суперників вона була вирішальною.
Але ж на що було сподіватися гребінківцям, адже полтавський "Локомотив" - в лідерах не один десяток років?
Сподіватися завжди є на що. На зібраність, самовідданість, почуття команди. Так воно і вийшло. Гра була настільки впертою з обох сторін, настільки і важкою. Рахунок довго був рівним, аж поки всередині другого тайму Леонід Ставицький своїм незбагненним ударом поцілив в ближню дев'ятку, забивши третій м'яч.
Навіть призначений полтавським суддею на останніх секундах матчу пенальті не врятував полтавців. Наш воротар Микола Петровський взяв на себе цей удар. І нашу команду врятував, і іншу полтавську команду порадував, зробив її чемпіоном області.
На жаль, це була на той час чи не остання яскрава гра гребінківського "Локомотива" у першості серед команді групи. Наступного сезону - 1972 року в нашій команді відбулася зміна поколінь. Частина гравців, які вірою і правдою служили команді протягом багатьох років, залишила футбол за віком. У капітана і лідера колективу Олега Тарасюка сталася травма.
Все це разом дало свій від'ємний результат. Команда вибула з найсильнішої ліги обласного футболу. Почався період спаду. Організованих тренувань по суті не було. Транспорт для виїзної гри не виділявся. Перемоги чергувалися з поразками. У 1974 і 1978 роках "Локомотив" виходив у чемпіони області, але ці перемоги були в II групі, де грали головним чином команди райцентрів.
Звісно, що з полтавськими чи кременчуцькими колективами їх не порівняти. Відносним успіхом можна вважати вихід до півфіналу розіграшу кубка Південної залізниці. Але домашня нічия (2:2) з командою Куп'янська та 0:2 на виїзді не дали змоги грати далі. Але й у ці не найкращі часи нашого футболу в команді було досить сильних гравців: Петро Попович, Володимир Правдицький, Михайло Копаниця, Микола Кутовий. Ворота захищали Олександр Старухін та Василь Стеценко.
В центрі поля грали Петро Ставицький, Володимир Рябокінь, Сергій Ященко, Павло Білетченко, Григорій Тютюнник, Юрій Правдицький. На вістрі атаки були Валерій Могила та швидкісний Анатолій Кисіль. Організовував командутодішній інструктор райради "Локомотив" Станіслав Трохимович Кепка.
Гоебінківські футболісти ще не раз зустрічалися з київськими динамівцями.
Це їх у певній мірі й врятувало від застою.
У 1983 році вони провели гру з ветеранами "Динамо". Наша команда приймала футболістів, серед яких, що не ім'я - легенда: воротар Євген Рудаков, Юрій Войнов - кращий півзахисник чемпіонату світу 1953 року, Троянівський, Віталій Хмельницький, Андрій Біба, Йожеф Сабо, Стефан Решко, Дамін, Зуєвта інші.
На переповненому стадіоні "Локомотив" наша команда гідно трималася проти киян. Не тільки вміло захищалася, а й відповідала атаками. Кияни на таку гру не сподівалися. Вони самі потім зізнавалися в цьому. Тільки у другому таймі вони забили з пенальті переможний м'яч і з рахунком 2:1 вирвали перемогу.
У наступному,
1984 році, вони ще раз відвідали Гребінку. Але на цей раз до зустрічі поставилися серйозніше: склад команди дещо омолодився. На воротах цього разу стояв Валерій Самохін, а на полі з'явилися півзахисник Володимир Веремеев, нападаючі Петро Слободян і Анатолій Шепель - гравці, які недавно виграли кубок кубків та суперкубок Європи.
За віком були, навіть, молодшими від деяких наших гравців. Звичайно, майстерність киян була такою, що в окремі моменти нашим гравцям хотілося забути про свою участь і просто милуватися грою своїх кумирів. Цього разу рахунок був переконливим - 7:3 на користь ветеранів "Динамо". Та й гребінківці тримались достойно, згуртовано. Особливо виділявся молодий Ігор Писаренко, який грав у нападі.
В 1986 році "Локомотив" вперше стає чемпіоном області серед команд І групи в командному заліку.
1987 рік. Очолив команду граючий тренер Павло Богодєлов - також киянин, колишній гравець "Локомотива", але московського.! Він виступав у вищій лізі радянського футболу. Павло Георгійович на той час розміняв п'ятий десяток, але, коли виходив на поле, ставав удвоє] молодшим. Маючи філігранну своєрідну техніку, завдавав багато клопоту супернику і водночас наглядно давав уроки майстерності, як своїм, так і чужим. А його удари зі стандартів лівою "ключкою", так називали в команді ці різані удари, коли м'яч летів по неймовірній траєкторії, наводили жах на всіх воротарів області.
Він прищеплював команді любові до швидкої комбінаційної гри, зміни в ритмі та напрямках атаки. При ньому команда ввійшла до лідерів полтавського футболу і впритул наблизилася до своєї мрії чемпіонського звання. Це він і розкрив здібності кількох молодих футболістів. Валерій Корнєв зокрема, незабаром став одним з кращих нападаючих області, здобув звання кращого бомбардира 1989 1990, 1992, 1995, 1996 років. Він став грозою всіх команд області. Тоді ж зарекомендували себе Анатолій Момот, Олег Власенко Ігор Кондак, Сергій Цюк.
Уці роки "Локомотив" спробував себе і на всеукраїнських турнірах на приз "Робітничої газети" - дійшли до чверть фіналу, а на кубок "Спортивної газети" -1/8 фіналу Суперниками тут були команди обласних центрів.
У 1989 році Павло Богодєлов повертається до Києва, тренує жіночу збірну України, а пізніше стає тренером-селекціонером київського "Динамо". Новим граючим тренером став Олександр Олександрович Єжаков. До команди влилися гравці з юнацького складу. Крім того Валерій Бас - стрімкий, наполегливий, постійно заряджений на ворота суперника, невтомний Іван Близнюк. Вони разом з Валерієм Корнєвим забивали левову частку голів. У півзахисті почав грати Володимир Зінченко, у юнацькі роки мав досвід виступів за збірну Полтавщини.
В 1992-1993 - роки тріумф у нашої команди на чемпіонаті області. Рідко якій команді вдавалося відібрати у гребінківців бодай одне очко. Це стосувалося й основних конкурентів на чемпіонський титул - команд Полтави та Кременчука.
Наступні два роки "Локомотив" поступився Першим місцем, але ходив у призерах. У 1995 - грав у фіналі розіграшу кубка області, зустрівся з полтавською "Версклою", поступився їй з рахунком 2:0.
1996 міг стати роком найвищих досягнень. "Локомотив" на чолі з Анатолієм Момотом, який раніше тренував юнаків, знову став чемпіоном області і Дістався фіналу в розіграші Кубка. На жаль, наш суперник - кременчуцький "Вагонобудівник" за місяць до гри був розформований, фінальна гра не відбулася. І все ж 1996 - найуспішніший рік в історії команди. Наші два форварди Валерій Корнєв і Валерій Бас забили за період чемпіонату найбільше голів - відповідно 28 і 24.
Після такого злету знову певний спад. Яскраві переможні ігри змінюються провальними програшами. Команду залишають тренер та ряд гравців. На чемпіонаті області з'являються нові лідери - команди Лубен та Гадяча, ін.
Наша ж команда виступала нерівно, декілька сезонів знаходилась всередині турнірної таблиці, а потім взагалі перестала виступати на чемпіонаті області. Гравці розійшлися по командах інших міст. Тому, коли в
2007 році почалося відродження команди, основа її вже була готова до ігор. Очолив ЇЇ вихованець нашого футболу, досвідчений футболіст, який виступав за команди майстрів України та Росії, Сергій Миколайович Симоненко.
У цьому сезоні "Локомотив" вже досяг результатів. Команда дійшла фіналу кубка області, обійшовши лідируючих в цьому чемпіонаті - футбольний клуб "Лубни" та "Зорю" Гоголеве. Фінальна гра з командою футбольного клубу "Велика Багачка" проходила на полі суперника. В упертій боротьбі гребінківці поступилися з рахунком 1:2, і цей трофей вже вкотре не дався нам.
І тільки в сезоні
2011 команда здобула бронзові медалі чемпіонату області. Хочеться сподіватися, що нинішнє покоління гравців продовжить кращі традиції "Локомотива" - команди з 74-літньою історією, в якій є чимало славних сторінок.
Юрій Петрович Копилов
