Хутір Максимівка, Гребінківського району
Полтавської області
| • Сільські населені пункти |
У 1774 р. колезький асесор Максим Андрійович Щербак купив у прапорщика Грузинського гусарського полку князя Джаиаридзе Павла землю, на якій і поселив хутір, названий його ім'ям - Максимівною. Цей хутір (а згодом - деревня) називався ще й Писарщиною.
Максим Щербак з 1751 р. служив канцеляристом Лубенського полку, з 1761 р. був сотником Першопирятинської сотні, з 1768 р. - земським комісаром, предводителем шляхетства (1775-1778 р.р.)» пізніше - повітовим казначеєм.
Мабуть, посада повітового казначея в народі ототожнювалась з посадою писаря, надто високою за козацьких часів (оскільки письменних людей в той час було дуже мало).
От і називали хутір Писарщиною. В «Описах Київського намісництва (1781 - 1787 р.р.) про цей хутір ще не згадується. А в «Описах Лівобережної України (1799-1801 р.р.)» записаний хутір Максимівський, в якому мешкало вже 99 душ чол. статі.
Щербаки - давній козацький рід м. Пирятина, завдяки якому не було втрачено, а збереглося зображення герба Пирятина. Про це в «Описах Київського намісництва (1781-1787 р.р.) так описано: «Кем и когда тот герб с первоначалия пожалован, по давности времени покрыто неизвестностью.
А найдено коллежским асессором й казначеєм уездным Максимом Щербаком между крепостями (Документами на купівлю-продажу. - Прим. авт.). на ймення его по предкам его доставшимся по наследству две крености старинные, от уряду городового пирятинского данные: одна в 1665 году, апреля 26 дня. а другая - деду его Щербаку Стефану Иванову в 1692 г.. месяца марта 19-го дня, на мельницу.
На коих крепостях печати приложены с выражением на оных герба: лук со стрелою, который герб и поныне в городе Пирятине употребляется».
У Максима Андрійовича Щербака було два сини (Михайло і Максим), та три дочки. В 1792 р. синам його в спадщину дістались: х. Максимівка - Максиму Максимовичу, а дер. Щербаківка - Михайлові Максимовичу. Максим Максимович прожив недовго і не залишив спадкоємців.
Тому згодом х. Максимівка (Писарщина) перейшла у власність Михайла Максимовича. В Максимівні він і жив з сім'єю. Його онук Андрій Олександрович Щербак, будучи лікарем і гласним (депутатом) земських повітових зборів, в 1867 р. подав на розгляд земських зборів план організації повітової медицинської частини (так скромно називалась в той час медицинська служба, яка щойно створювалась).
За цим планом Пирятинський повіт розділявся на дві лікарські дільниці з лікарнями (а точніше - амбулаторіями) в с. Харківцях і м. Яготині, який входив до Пирятинського повіту. На цих дільницях працювало два лікарі і вісім фельдшерів. Лікування хворих проводилось фельдшерами під керівництвом лікарів. Хворі користувались порадами лікарів безплатно, за одержані ліки платили за встановленими цінами.
З роками Максимівка росла: в 1828 році тут налічувалось 164 чол. обох статей, а в 1843р. - 225 чол. і була записана ще хутором. І тільки по ревізії (перепису населення) 1859 р. Максимівка записана деревнею з кількістю населення 284 чол.
За цими даними в Максимівці налічувалося 144 ревізьких души (мешканців чоловічої статі). По цій кількості поміщик штабс-ротмістр Щербак Олександр Михайлович і виділяв землю для викупу: було тут 48 дворів, із яких: городників (які користувались тільки городом) - 3, тяглих (які мали коней чи волів) - 1. піших - 34.
Відповідно договору на викуп землі селянам виділялось 21,85 десятин присадибної, 0,49 дес. - вигонної, та 177 дес. - польової землі. Колодязь (один на всіх селян) надавався в виключне користування селянам. Водопоєм на р. Сліпорід дозволялось користуватись селянам, а право рибної ловлі належало виключно поміщикові.
М. В. Стороженко в своїй праці «З мого життя» писав про деяких володарів Максимівки (Писарщини):
У Писарщині жила стара Настя Андріївна Марковичівна (дружина штабс-ротмістра Олександра Михайловича Щербака) із сином Дмитром Олександровичем, його жінкою Ганною Семенівною що із Трифанівських (його сина Олександра замордовано в Києві року 1920, - служив він в Окружному суді), а як Дмитро залишив батьківщину, так у Писарщині на їхній оселі осів кременчуцький' козак Тихон Іванович Первак з великим сімейством».
У 1872 р. тут сталася пожежа, в якій згоріло 26; двйрів - половина Максимівки. В 1873 році Полтавське губернське земство призначило погорільцям Антонівки, Григорівни і Максимівки грошову допомогу в загальній сумі 3365 крб.
І все ж Максимівна продовжувала рости: в 1896 р. тут було 67 дворів, в яких мешкало 350 чол., в 1910 р. - 79 дворів з 452 чол. мешканців, а в 1926 р. тут мешкало 566 чол.
В 1860 р. у Щербака Олександра Михайловича в Максимівці (Писарщині) був кінний завод на 18 маток. А в 1910 р. тут функціонував цегельний завод і чотири вітряки, якими володів козак Первак Іван Тихонович.
В 1892 р. за Іваном Тихоновичем було записано 428 дес. землі (мабуть Щербаки продали землю і панську садибу з будівлями), яка пізніше була поділена між його синами Яковом 1-м, Яковом 2-м і Григорієм Перваками. Невелику маєтність тут мав губернський секретар Ротмістров Григорій Іванович.
У 1904 р. тут відкрита школа, для якої в тому ж році було побудовано шкільний будинок з одним класним приміщенням, а в 1914 р. було побудовано із цегли іще одне однокласне приміщення.
Заняття проводились в обох шкільних приміщеннях, оскільки школа була двокомплектна. Школа обслуговувала і х. Кандибівку. Церкви в Максимівці не було. Мешканці її до 1830 р. були приписані до Вознесенської церкви, а після її закриття - до Різдва-Богородицької церкви м. Пирятина.
До представників пануючого класу - козаків Перваків та дочки губернського секретаря Ротмістрової Юлії - після революції місцева влада поставилася не так жорстко, як це було в інших селах. За рішенням судової земської комісії садиба Ротмістрових, площею 1,1 га, з будівлями та орна земля 6 га були залишені Юлії Ротмістровій, а решта землі передана сільській громаді.
А на козака Первака Григорія Івановича 4 серпня 1923 р. був складений акт в тім, що на частині колишньої своєї землі він самовільно посіяв пшеницю (1,25 га) і сіно (0,5 га), зібрав урожай пшениці і сіна, а також урожай в саду (3,28 га) - 50 пудів фруктів, 15 пудів вишневих ягід. Йому запропонували здати державі лишки зібраного врожаю.
В 1929 р. у Максимівці було організовано товариство спільного обробітку землі (СОЗ) «Червоний партизан», до якого увійшли 38 господарств. Товариство придбало: сівалки - 2 шт., культиватори - 4 шт., замовили молотарку з двигуном, придбали чистосортні пшеницю і ячмінь.
Колективізація проходила тут, мабуть, так, як і в інших селах: під страшенним тиском на селян та з розкуркуленням більш заможних селян і тих, хто відмовлявся вступати до колгоспу. Заснований колгосп назвався «Ударником». Цей колгосп, мабуть, охоплював і х. Індутнівку (Кандибівку).
Після війни деякий час існувало село і Максимівська сільська рада. В період 1960- 1965 р.р. с. Максимівка було зняте з обліку населених пунктів, вона, стала складовою частиною с. Тарасівки.
ВИДАТНІ ЛЮДИ СЕЛА
Олександр Андрійович Шаповал - один із організаторів боротьби українського народу за незалежність України в роки громадянської війни 1917-1920 р.р.
Народився
він в 1888 р. в х. Писарщині (Максимівці) Пирятинського повіту в
селянській сім'ї. В 1904 р. закінчив Пирятинську чотирьохрічну міську
школу і зразу ж вступив на Кременчуцькі однорічні педагогічні курси,
котрі закінчив в 1905 р..
Для одержання більшої
загальноосвітньої та педагогічної підготовки вступив до вчительської
семінарії в Полтаві Церковного відомства, яку закінчив в 1909 р.
Учителював 4 роки в різних школах.
|
|
|
