Школа в селі Мар'янівка була організована ще до революції.

У 1906 році І.М. Бондаренко в нарисі «В ріднім хуторі Євгена Гребінки» писав: «Саме проти саду, де знайшло притулок родинне кладовище, стоїть школа, збудована 1896 р. Ще недавно на цім саме місці стояв шинок, давня будівля батьків Євгена Павловича, його наймали євреям.

Небожі Євгена Павловича, сучасні господарі Яра (мається на увазі х. Убіжище), з яких: одного (Сергія Алоллоновича) вбито потім на війні в Манчжурії, рішили були землю, що була під шинком, оддати під школу: додали ще трохи землі на потреби вчительського персоналу (город тощо), до того ще дали весь матеріал на будівлю і більшу частину коштів на будування школи: мазкою стін та іншою підсобною працею брали також участь і яровчани з мар'янівцями. Коли школу збудували, її передали Пирятинському земству, що пізніше назвало її школою імені Є.П. Гребінки...».

Із звітності Пирятинської повітової земської управи за 1896 рік; «Выдано пособие (в 1896 г.) Убежищенскому обществу в размере 100 р. на постройку начального народного училища. При постройке здания для школи материальные содействия оказали Е.А. Гребенка (Евгений Аполлонович), владелец землями и усадьбой в Убежище, и господа Мазараки (владевшие землями в х. Марьяновке). Здание школы было построено, и она начала функционировать».

Із звітності Пирятинської повітової земської управи за 1896 рік. «В Убежищенском народном училище: законоучитель - священик Петропавловской церкви в с. Короваях), Фесенко-Навроцкий Е., учительница Юлия Ивановна Федьянович, окончившая 7 классов женской гимназии. Число учащихся - 49» Вона й була першою вчителькою в Убіжищенській шкопі.

Із фонду № 274, опису І, справи 486, аркуша 99 Центрального Державного історичного архіву України із протоколу допиту Євгенія Аполлоновича Гребінки, арештованого в 1899 році за участь в студентських виступах (на той час він був студентом Київського університету): «В начале декабря 1896 г. я уехал в Москву вместе с женой моего товарища Ильи Федьяновича Юлией Ивановной.

Причиной зтой поездки было желание помочь госпоже Федьянович в розыске ее мужа студента Московского университета, о котором она, проживая в одной со мной деревне Убежище, в качестве народной учительницы, долго не получала никаких

В Москве г-жа Федьянович пробыла около месяца и, собравши все необходимые для нее сведения о муже, которий в это время находился заключенным под стражей по какому-то политическому делу, уехала обратно в деревню к месту своей службы».

Чоловік учительки був притягнутий до відповідальності за виступи проти царського режиму.

Із «Журналу Пирятинського повітового земського зібрання» за 1901 рік: «Пирятинское уездное земское собрание постановило: согласиться с заявлением гласного (депутата земського зібрання) Н.В. Стороженка: Назвать Убежищанское училище именем Е.П. Гребенки и поставить в училще портрет писателя Гребенки, на что ассигновать из общих остатков 50 руб.».

У замітці, опублікованій у журналі «Киевская старина» за жовтень 1901 року, повідомляється, що родичі передали портрет письменника у школу. Він є копією з відомої роботи пензля талановитого портретиста пирятинця Аполлона Мокрицького.

Школа була побудована на протилежному боці шляху, що був продовженням греблі, від родового кладовища Гребінок.

Земля з цього місця (колишньої школи) уже в наш час була взята на підсипку греблі.

З 20 жовтня 1898 і по жовтень 1901 року вчителювала в Убіжищі Валентина Миколаївна Порохова, яка закінчила курс Прилуцької жіночої гімназії.

Потім місце вчителя було вакантним, на нього претендувала сестра дружини Євгенія Аполлоновича Гребінки - Катерина Олексіївна Бондаренко (дружина І.М. Бондаренка), але їй відмовлено через неблагонадійність сестриного чоловіка (Євгеній Аполлонович, будучи студентом Київського університету, брав участь в студентських виступах 1899 року, сидів у в'язниці під розслідуванням, був виключений з навчального закладу і довгий час жив під наглядом поліції).

Схоже сталося з Катериною Олексіївною Бондаренко, уже в 1922 році, при Радянській владі. Ось її заява до Пирятинського повітового відділу народної освіти: «Бажаючи бути вчителькою в Яровській школі (х. Убіжище), прохаю відділ народної освіти призначити мене на вільну посаду учительки.

Я скінчила 8-класову гімназію, вчилась деякий час на курсах в Києві. Прослухала педкурси по єдиній трудшколі (при радянській владі). Учителькою була впродовж 22 чи 23 років. Була вчителькою в Пирятинському повіті в 1911-1917 роках в Сербинівці. Потрібні документи вишлю, як тільки їх одержу. Моя адреса: Гребінчин Яр, Є.А. Гребінці, для мене 12/7- 22 р., К. Бондаренко (підпис)».

Ця заява залишилася без відповіді, Чому? Мабуть, знову через зятя Є. А. Гребінку: цього разу уже через його дворянську приналежність. Парадокс.

З 1904 по 1910 роки вчителькою Яровської школи була Анастасія Іванівна Фесечко (по чоловіку - Розум). З 1910 року і деякий час при Радянській владі (в 1926 році ще працювали разом з чоловіком Миколою Івановичем Розумом) в Слободо-Петрівській школі. Всі ці роки школа була дворічною, однокомплектною.

Із фонду Полтавського держархіву (ФР 3463, опис 1, справа 90) - звітність за 1922 рік: «Помешкання школи і сарай напіввідремонтовані, господарського інвентаря зовсім немає. Майстерень при школі немає, землі для запашки при школі немає.

Є город 1695 кв. саженів, підручників мало, інших приладів для продовження трудових процесів немає. Спеціальної літератури для навчання немає. Учитель матеріально забезпечується так: щомісяця замість грошей видається 8 пудів хліба різними культурами».

Тут же, у звітності за 1925/26 навчальний рік записано; «Школа - однокомплектна, мається 2 групи (1 гр. - 27 учнів, 2 гр. - 33 учні), Всього землі при школі 7 десятин, але вона малопридатна для пашні через те, що вкрита пнями ї корчами від вирубаного парку. Ця земля була здана в оренду і принесла прибуток всього 31 крб.». Мова іде про землю колишнього парку, який розміщався за кладовищем Гребінок і поміщицькою садибою х. Мар'янівки на спускові до річки.

Учителькою з 1922 до 1928 року була Лариса Кирилівна Мельниченко, яка закінчила 8-класну гімназію. Учительський стаж її був - з 1914 року. Потім переїхала через сімейні обставини до Пирятина.

В додаток до сказаного архівні матеріали свідчать, що в школі була одна класна кімната, розміром 9x7 метрів, вікон 7, опалення пічне. До 1918/19 навчального року утримувалася на кошти земства й іменувалася земською школою. Потім - за місцеві кошти, іменувалась трудовою.

З 1929 р. в Мар'янівці учителював Запорожець Іван Павлович, який потім до кінця днів своїх працював і жив у Сербинівці.

У газеті «Правда Прилуччини» (№25 за 1926 рік) вміщена стаття «Школа не охоплює всіх дітей», де пишеться: «Є в нас (х. Убіжище) трудшкола, але вона не може охопити всіх дітей. Кожного року частина дітей залишається неписьменною. Селяни прохали окружну інспектуру (на той час Пирятинський район входив до складу Прилуцької округи), щоб дали ще одного навчателя, щоб навчання зробити у дві зміни, так відповіді не чути. Чи можна в таких умовах ліквідувати неписьменність?».

У цій же газеті, в № 76 за 9 серпня 1928 року, в статті «Відчиняємо двокомплектну школу» пишеться. «Ми вчасно подбали за ремонт школи й інших будівель. Для ремонту призначено 1400 крб. грошей з самообкладання. У будинку колишнього поміщика Гребінки тепер відкриємо двокомплектну школу.

Для цього треба було будинок відремонтувати так, щоб були класи й квартири для вчителів. Вже зробили половину роботи». Отже, можна припустить, що до жовтня з ремонтом управилися, і в 1928 році школа була переведена в будинок Гребінок.

Із післявоєнного архіву, у звітності Гребінківського районну за 1944/45 навчальний рік значиться Мар'янівська неповна середня школа. На 1 жовтня 1945 року проводилась інвентаризація приміщень шкіл: «Марьяновская НСШ: одно здание дерев., крыша железная, пол дощатый, имеется 3 классных комнаты».