На Гребінківщині ветерана війни і праці били по голові

На дворі осінь, і така як осінь, лежить у лікарняному ліжку старенька бабуся. її коси колись смоляно - чорні, стали схожі на осіннє небо, важкого сиво - стального кольору. Обличчя, як пожовклий листочок, жовто - коричневе, зморшкувате.

Мова йде про Голік Олену Карпівну, яка народилася у 1927 році в селі Литвинівка Жашківського району, Черкаської області. В дитинстві зазнала голоду 32 - 33 років, холоду, нестач, поневірянь, які весь народ України. Виховувалася у родині тітки в м. Севастополі, де і навчалась у школі.

У червні 1941 року усі мрії та сподівання юної красуні - випускниці невеличкого зросту, обірвала Велика Вітчизняга війна. Довелося пережити бомбардування, нестачу їжі, питної води, евакуацію. Але Оленка не здалася, закінчила в Уфі курси медичних хірургічних сестер, приписала собі 2 роки і пішла на фронт.

Всю війну пройшла у складі 2-го Українського фронту у прифронтовому госпіталі (хірургія верхніх та нижніх кінцівок) хірургічною медсестрою. Асестуючи зміну біля операційного столу, ішла на первинну обробку та прийомку поранених з фронту, потім перев'язувала і доглядала за післяопераційними, прала бинти, комплектувала перев'язочні матеріали ізнову в операційну. На протязі війни супроводжувала ешелони з пораненими, потрапляла в оточення, під бомбардування.

Була поранена. Але вижила і кінець війни зустрілау Чехословаччині та не 9 травня, 28. У цей час там ішли жорстокі бої із залишками фашистських військ. Вороги билися несамовито, не залишаючи в живих поранених ні своїх, ні чужих. Втрати були величезними, госпіталь працював у напруженому режимі. За заслуги перед Батьківщиною Голік Олена Карпівна була нагороджена орденами і медалями.

Після демобілізації вона повернулася у Севастополь, де служила у відділі гідрографії та радіолокації Чорноморського флоту. 1948 року зустріла свою долю, боцмана торпедного катера Голіка Миколу Васильовича. Одружившись молодята переїхали жити на батьківщину нареченого.

У Гребінці працювали. З глини, саману та підручних матеріалів зводили своє житло, піднімали країну з руїн. Виростили й виховали двох синів. 40 років пропрацювала Олена Карпівна у відділі робітничого постачання станції Гребінка. Була головним бухгалтером Гребінківського хлібозаводу.

Довго працювала навіть після виходу на пенсію. Нагороджена медаллю "Затруд", їй присвоїли звання "Ветеран праці". На заслуженому відпочинку Олена Карпівна переїхала жити в с. Тарасівку Гребінківського району на родинне дворище своїх свекрів.

Там, у маленькій біленькій хатці, оповитій виноградною лозою, разом з чималим огородом та домашнім птаством хотіла доживати віку.

Живе неподалік людина. З першого погляду звичайна. Та коли зазирнеш у її склянні холодні очі, поспілкуєшся, починаєш розуміти всю низькість єства. Усе життя бере вона у держави і у людей те, що "погано лежить", те, що не встигли прибрати. На своєму городі ніколи не садить нічого окрім буряків та картоплі.

Але часто торгує на базарах Гребінки, Пирятина, Прилук помідорами, огірками, баклажанами, вишнями, абрикосами та іншим. Крім того, годує багато чисельну араву різного птаства. Ніхто її за руку не спіймав. Бо лиха людина робить свої справи уночі. Коли натруджені важкою працею селяни відпочивають по домівках.

Так і живе вона з чужої праці. По бабусеному городу та садку теж не раз ходла у пошуках легкої здобичі. 1 жовтня на бабусеному подвір'ї було задушено, біля будки, дворового песика.

Про інцидент сповістили міліцію у телефонному режимі. Ввечері спілкувалися з дільничним інспектором, і просили його розібратися у даній ситуації.

Одного дня, о 6-й ранку бабуся вийшла з хати, відкрила гусей, курей, сипнула їм зерна. У садку побачила жіночу фігуру. Пішла подивитися хто там ходить. Наблизившись, вона впізнала лиху людину. Лише встигла запитати: "Що ти тут робиш?".

Але замість відповіді, отримала удар по голові, потім ще і ще. Злодійка повернулася і мовчки пішла городами. Бабуся ж, прийшовши до тями, стала кликати на допомогу. Сусіди почули слабкий голос і пибігли одразу ж. Викликали швидку, повідомили родичів, викликали міліцію. Медики рятували життя бабусі, міліця проводила слідчі дії.

Зараз Олена Карпівна Голік у лікарні. Ми стурбовані через її сьогоднішній стан здоров'я, вона постійно потребує сторонньої допомоги. Та міліції потрібні факти та свідки. Тому ми звертаємося до жителів села Тарасівки по допомогу. Може хтось щось чув або бачив того лихого дня, і це допоможе захистити нашу бабусю і встановити справедливість.

Оксана Шмиголь
Гребінчин край

Схожі матеріали: