Гребінчанка в Австралії: побувати в цій країні мріяла після фільму «Ті, що співають у терні»

Людмила Бурдюжан народилася у Гребінці зараз її дім – Сідней

Людмила Бурдюжан народилася у Гребінці. Волею долі їй довелося жити та працювати в Росії та Прибалтиці. А останні 11 років її дім – Сідней, столиця штату Новий Південний Уельс далекої Австралії.

Хоча, стверджує пані Людмила, пам’ять постійно повертає її до найщасливіших років дитинства, яке минуло в Гребінці

Вона часто згадує, як у саду тьохкав соловейко, як квітнуть українські сади навесні, як пахнуть чорнобривці та як бабуся співала їй українських пісень. Тому щороку влітку на кілька місяців прилітає з Австралії до України. Тут на Людмилу завжди чекають – на Полтавщині рідня по лінії мами, а в Чернівецькій області – по лінії батька.

– Я так люблю Україну, що відчуваю довгу розлуку з нею практично на фізичному рівні, – говорить Людмила. – Для мене батьківщина, то, мабуть, насамперед – земля. Вона в Гребінці навіть пахне поіншому. І тут народилися і жили найдорожчі мені люди – мама та бабуся. Тому, хоч і дорого коштує переліт – від 2000$, все одно буду сюди прилітати.

Моя героїня згадує, як щороку, навіть будучи вже студенткою, приїздила на літні канікули в Гребінку. Говорить і щасливо усміхається. Бо згадує бабусю, друзів дитинства…

– Щовечора до нас на гостини приходили подружки моєї бабусі. Вони читали «Кобзаря». Саме тоді, мабуть, я і вподобала українську поезію. Намагалася не відставати від старших і вчила напам’ять вірші Тараса Шевченка. Це такі потужні слова! У них відчувається вся Україна! Мені якось у листі сестра надіслала вірш. Автора не знаю. Але я його вивчила і завжди цитую своїм друзям в Австралії. Хочете і вам прочитаю?

Україно моя
Ти моя неозора
Наче небо ясна,
І співуча, як море
Спілим колосом жита
Закосичена ти
І краси хоч край світу
Обійти, як твоя, не знайти.
Весела та вродлива
Як люблю тебе я.
Молода та щаслива
Україно моя!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Гребінці відбувся інформаційний семінар для внутрішньо переміщених осіб

А ще – бабуся мені розповідала про історію нашого роду і нашого міста. Я тоді говорила чистою українською мовою. Це зараз мимоволі можу перейти на російську чи англійську мови. (Сміється)

Людмила Бурдюжан народилася у Гребінці зараз її дім – Сідней

«За снігом не сумую»

– До Австралії я довго не хотіла переїжджати. Мені той континент здавався таким далеким, як інший світ. Кілька разів літала туди. Дивилася, яка там природа, люди... Сумнівалася: їхати чи не їхати? Але кохання зрештою перемогло, і я вирушила до Сіднея. Там вийшла заміж і так почалося моє австралійське життя. Що мені одразу сподобалося в Австралії, так це клімат. Я тривалий час жила в Латвії.

А там сонце дуже рідко нас балує, часто йдуть дощі, холодно. А в Австралії, навпаки, багато сонця. Щодо австралійського клімату, для європейців більше підходить Сідней. Бо якщо північніше, то там неймовірна спека. На півдні, наприклад, у Мельбурні, то там різко змінюється температура – по кілька разів на день – то спека, то холод. В Австралії немає морозів і снігу. Вони не розуміють – що таке сльота. Влітку там усе квітне, усе зелене. А оскільки я дуже люблю природу, то мені надзвичайно сподобалася Австралія. За снігом не сумую.

Ви не повірите, побувати в цій країні я мріяла ще з дитинства, коли подивилася фільм «Ті, що співають у терні». І мені більше подобається село – тиша, поля, дерева, півні співають вранці, курки квокчуть…

Австралійці – люди забезпечені. Якщо ти працюєш, то отримуєш гарну заробітну платню. Там мінімальна соціальна допомога для безробітних — 330 австралійських доларів на тиждень. Продавець у магазині, без спеціальної освіти, отримує від 20 доларів на годину. А якщо ми говоримо про людину з університетським дипломом — від 50 доларів і більше на годину. Найвищу зарплатню отримують у медицині. В Австралії, щоб вступити до медичного університету, треба набрати 99,9 балів зі 100 можливих. А потім ще довго навчатися. Там навчаються найрозумніші студенти. Наші дипломи там не визнають, треба вчитися заново.

– Наведу приклад моєї племінниці. Сабіна, коли приїхала в Австралію, добре говорила англійською мовою. Закінчила школу, набрала високі бали і вступила до хорошого університету – технологічний ЮТІЕС. Вона 5 років там навчається на інженерабудівельника. Ми 2,5 роки платили за навчання (по 9 тис. доларів на рік), поки вона не була громадянкою Австралії. А коли отримала громадянство, університет дав безвідсотковий кредит на освіту – вона працюватиме, оплату вираховуватимуть із зарплатні без відсотків.

Дуже багато вихідців з колишнього СРСР, які працюють сімейними лікарями. Вони підтвердили свої дипломи. Хоча вдома вони були професорами, докторами наук. А в Австралії можуть працювати тільки дільничними лікарями. Хочеш працювати вузькопрофільним фахівцем – закінчуй університет заново.

Коли у дітей канікули, батькам держава надає відпустку

Держава дбає, щоб усі володіли державною мовою. В Австралії – це англійська. Тому, коли людина приїздить на постійне проживання до країни, їй надають можливість 510 годин безкоштовно вивчати в школах англійську мову. А потім можна брати ще двічі по 700 безкоштовних годин.

– Корінне населення, яке живе в сільській місцевості, говорить на своєму діалекті. Емігранти – на класичній англійській мові. Усі один одного розуміють. Коли я приїхала до Австралії, то не знала навіть англійського алфавіту. Тому мені дуже важко було знайти роботу. Мова важко далася, адже серед мого оточення практично всі російськомовні. У нашій групі переважно були китайці, індуси.

Якщо ти не виїжджаєш за кордон, то можна навіть не оформлювати національний паспорт. Достатньо водійських прав і IDкартки. І таких, які жодного разу не бували за кордоном, дуже багато. Адже Австралія – величезна: 4500 тисячі кілометрів в довжину і 4000 – у ширину. Вони подорожують своєю країною. Відстані такі, що містечко, розташоване за 400500 кілометрів, вважається близьким.

Вони не купують собі, як українці, дачі. Вихідні та відпустку вони проводять за містом, на природі. На канікулах усі готелі та кемпінги зайняті. Адже коли у дітей канікули, батькам держава надає відпустку. І вся родина вирушає на відпочинок. Якщо людина сповідує іслам, то йому надають вихідні для святкування Рамадану. А українцям – на Великдень.

До цього ставляться дуже уважно. Дні народження ми святкуємо в кафе. Додому там ніхто нікого не запрошує. Або в клубах зустрічаємося з подругами щотижня «на каву». Буває, що їздимо на гарячі джерела. Вважається, що 9 годин потягом – то поряд. Якщо йдеш на день народження у ресторан, ти повинен на людину покласти 100$, на родину – 200$. Ти ж листівку підписуєш, ти не можеш менше положити. Інакше потім ніхто не запросить.

Коли людина отримує в Австралії дозвіл на постійне проживання, одразу видають медичну страхову карту. Держава перераховує через неї лікарям кошти за послуги. Йдеться не тільки про базове амбулаторне лікування, а й про серйозні процедури, які надають у госпіталі.

– У нас є державна медицина і приватна. Заможні громадяни купують страхові поліси для лікування у секторі приватної медицини. Але я ніколи не купувала. Бо обслуговують там ті самі лікарі, що й в державній. Кожен лікар три дні на тиждень працює в державних медичних установах і два дні на себе.

Те, що практично все населення Австралії – це емігранти, сформувало в суспільстві певний стиль спілкування. Вони – усі рівні й із повагою ставляться до культури інших. За расистські висловлювання, образи на ґрунті ненависті через несприйняття інших національностей – кримінальна відповідальність.

– Перше, чим цікавляться у людини – звідки вона. У нас є українська діаспора, але я не скажу, що вона дуже активна. Для австралійців ми всі «вихідці з СРСР». І нас часто називають «росіяни». У нас у кожному районі є клуби, де збираються емігранти. Ми святкуємо разом Новий рік, Різдво, Масницю. Половина моїх подруг з України, Росії, Казахстану, Грузії… Загалом в Австралії живуть вихідці з 200 країн.

В Австралії немає житлової проблеми

Якщо людина отримує менше ніж 700 доларів на тиждень, їй надають квартиру. Хоча й доведеться постояти в черзі. Держава всім, хто не може собі дозволити придбати приватне житло, надає комунальне.

– Я стояла в черзі на квартиру 6 років і отримала в Сіднеї державну трикімнатну квартиру. Бо в Австралії прописано, що кожна людина повинна мати, крім вітальні, свою окрему спальню. Тобто для двох людей – дві спальні й вітальня. Квартири дають малозабезпеченим і пенсіонерам. На пенсію виходять однаково – і жінки, і чоловіки в 61,563 роки. І пенсія однакова: працював, не працював – 440 доларів на тиждень.

Але якщо людина отримувала високу зарплатню і компанія платила за неї в додатковий пенсійний фонд по 10%, то до пенсії виходить кругленька сума. Дехто отримує і до півмільйона. Держава допомагає і жінкам із дітьми – оплачує дитячий садочок та школу. Жінки незалежні від побуту. Усі мої знайомі (переважно наші євреї – з Одеси, з Бобруйська) понаймали прибиральниць, які приходять 2 рази на тиждень. У всіх дітей є нянечки, тому що до 15 років дитина не може бути сама удома. Тому жінки в основному працюють.

Австралія – соціальна держава. Пенсіонери, інваліди, малозабезпечені – усі вони отримують суттєву допомогу.
– Пенсіонери в Австралії щасливі. Туди можна їхати, щоб зістарітися. Тому що все зроблено для пенсіонерів. Їм видаються безкоштовні електричні візочки, якщо ти погано ходиш, весь транспорт до них адаптований, водій виходить і допомагає заїхати в автобус. У пенсіонерів є помічники, які їм допомагають у всьому щодня по 2 години.

Навіть мінімальна пенсія дає можливість подорожувати

– Пенсіонери збираються у клубах, грають у лото, спілкуються, на екскурсії їздять країною. Якщо забажаєш, то вигідніше літаком летіти, ніж потягом. А у них є знижки, або безкоштовно 2 рази на рік.

– Пані Людмило, для багатьох символ Сіднею – це будівля опери. Бували там?

– Мені соромно дуже, але я там ніколи не була. Це дуже дорого для пенсіонера. Квиток коштує 300$. Якщо в тебе пенсія 400$, то 300 віддати за оперу — занадто. Але це не виправдання, можна назбирати й піти. У мене подруги всі вже були, крім мене.

– Ким Ви більше почуваєтеся: австралійкою з українським серцем чи українкою світу?

– Напевно, українка з австралійським серцем. Я – українка, звичайно!

Події та коментарі

Схожі матеріали: