Якщо Ви стали учасником кримінального процесу: Мене підозрюють, звинувачують або засуджують у вчинені злочину (ч.2)

Даний розділ містить в собі частину порталу-мандрівника під назвою «Мені довелось стати учасником кримінального процесу).

 В ньому детально описані головні елементи кримінального процесу: права і обов`язки заявника, потерпілого, свідка, обвинувачуваного, підозрюваного, як оскаржити ухвали слідчого, слідчого судді, прокурора, які існують види запобіжних заходів тощо.

 Портал-путівник "Я і правосуддя" розроблено Центром політико-правових реформ (ЦППР) за підтримки програми "Матра" Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Мене підозрюють, звинувачують або засуджують у вчинені злочину

31. Коли слідчий та прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження?

 Відповідно до ч. 1 ст. 284 КПК слідчий, прокурор повинні закрити кримінальне провадження в разі, якщо:

• встановлена відсутність події кримінального правопорушення (наприклад, надійшло повідомлення про виявлення трупа людини, але згодом з’ясувалося, що смерть людини настала внаслідок самогубства);

• встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (наприклад, коли для визнання діяння злочином потрібно, щоб воно було вчинене умисно, а по факту має місце необережність);

• не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;

• набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;

• помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;

• існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;

• потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (перелік таких кримінальних проваджень наведено у ст. 477 КПК);

• стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу (див. про це частини 1 і 4 ст. 576 КПК).

32. Коли суд може, а коли – зобов’язаний закрити кримінальне провадження?

 Суд зобов’язаний закрити кримінальне провадження, якщо під час судового розгляду:

• встановлено відсутність події кримінального правопорушення або відсутність у діянні складу кримінального правопорушення ( ч. 6 ст. 284 КПК). У цих випадках ухвалюється виправдувальний вирок;

• прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення ( п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК). Суд постановляє ухвалу про закриття провадження), за винятком випадку, коли сам потерпілий погоджується підтримувати обвинувачення в суді ( частини 2 – 5 ст. 340 КПК);

• виявлено наступні обставини: помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого; існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню; потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення; не отримано згоди держави, яка видала особу (ч. 6 ст. 284 КПК). У цих випадках суд також постановляє ухвалу про закриття провадження;

• будуть встановлені випадки, за яких суд відповідно до КК зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності (зокрема, закінчення строків давності). Суд може закрити кримінальне провадження або ухвалити вирок у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності лише за умови, що підозрюваний, обвинувачений проти цього не заперечує.

 Суд має право, але не зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності і закрити кримінальне провадження у зв’язку, наприклад, з дійовим каяттям, передачею особи на поруки чи із зміною обстановки (статті 45, 47, 48 КК).

33. Які умови треба виконати для звільнення від кримінальної відповідальності?

 Умови, виконання яких покладається на підозрюваного, обвинуваченого:

• відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди (статті 45, 46 КК);

• залежно від конкретної підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності: щире каяття і сприяння розкриттю злочину (ст. 45 КК); примирення з потерпілим ( ст. 46 КК); щире каяття, виправдання довіри колективу протягом року з дня передачі особи на поруки тощо (ст. 47 КК), а також умови, передбачені відповідними статтями Особливої частини КК, що передбачають спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності.

 Умови, дотримання яких покладається на уповноважені органи:

• роз’яснення підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, суті підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття провадження з цієї підстави – покладається як на прокурора, так і на суд (ч. 3 ст. 285 КПК);

• з’ясування думки потерпілого щодо можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності – покладається на прокурора і суд (ч. 3 ст. 286, п. 8 ч. 1 ст. 287, ч. 2 ст. 288 КПК);

• встановлення розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, – покладається на прокурора і суд ( п. 5 ч. 1 ст. 286 КПК);

• надання доказів, що підтверджують факт вчинення особою кримінального правопорушення, – покладається на прокурора ( п. 6 ч. 1 ст. 286, ч. 4 ст. 288 КПК).

34. Що таке угода про визнання винуватості та які її наслідки?

 Угода про визнання винуватості – це оформлена відповідно до вимог КПК (ст. 472) домовленість, за якою прокурор та підозрюваний, обвинувачений доходять згоди про повне та безумовне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї вини, обов’язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо це питання підіймається в рамках домовленості), а також наслідки, які настануть для підозрюваного чи обвинувачуваного в результаті укладення угоди (про міру покарання або звільнення особи від кримінальної відповідальності з випробуванням).

 Угода про визнання винуватості може бути укладена в провадженні щодо злочинів різних ступенів тяжкості (окрім особливо тяжких), внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Не допускається укладення такої угоди у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий.

 Укладення угоди про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

 Важливо те, що у разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.

 Наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для підозрюваного, обвинуваченого є, по-перше, обмеження його права оскарження. Вирок на підставі угоди про визнання винуватості може бути оскаржений лише з таких підстав:

• призначення судом суворішого покарання, ніж було узгоджено сторонами;

• ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання;

• невиконання судом вимог, встановлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 КПК, у т.ч. нероз’яснення йому наслідків укладення угоди.

 По-друге, наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для підозрюваного чи обвинуваченого є його відмова від реалізації певних прав: права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов’язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують; права допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь (абзаци 1 , 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК).

35. Підозрюваний вчинював злочини у складі злочинної організації. Чи надає йому держава захист?

 Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю (ч. 2 ст. 255 КК).

 Варто звернути увагу на те, що особа (крім організатора і керівника злочинної організації) звільняється саме від відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК (участь у злочинній організації, сприяння зустрічі представників злочинних організацій тощо), а не за інші злочини, вчинені нею за час перебування у складі злочинної організації. Тобто звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 КК не означає автоматичного звільнення від відповідальності за посягання, передбачені іншими статтями КК.

 У разі потреби держава надає захист підозрюваному, який вчиняв злочини у складі злочинної організації, відповідно до Закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р.

 Заходами забезпечення безпеки можуть бути, наприклад: особиста охорона, охорона житла і майна; видача спеціальних засобів індивідуального захисту (зокрема таких, як газовий пістолет, револьвер); використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; заміна документів та зміна зовнішності; закритий судовий розгляд тощо (ст. 7 названого Закону).

 Вибір заходу безпеки залежить від конкретної ситуації та ступеня існуючої загрози для особи, яку взято під захист.

36. Коли підозрюваний може отримати доступ до матеріалів досудового розслідування?

 Відповідно до ч. 1 ст. 221 КПК стороні захисту, у т.ч. підозрюваному, матеріали досудового розслідування до його завершення надаються для ознайомлення у разі подання ним відповідного клопотання до слідчого або прокурора. Закон робить лише два винятки, коли такі матеріали не можуть бути надані – коли йдеться про матеріали: 1) що містять інформацію про заходи безпеки, які застосовуються до інших учасників кримінального провадження; 2) ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. У другому випадку ознайомлення з відповідними матеріалами може відбутися в порядку, передбаченому ст. 290 КПК.

 Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається.

 Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підозрюваний має право робити необхідні виписки та копії ( ч. 2 ст. 221 КПК).

37. Обвинувальний акт, або Які фактичні обставини злочину прокурор вважає встановленими?

 Обвинувальний акт – це процесуальне рішення, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування (ч. 4 ст. 110 КПК).

 Він складається, як правило, слідчим, після чого затверджується прокурором, або складається прокурором особисто.

 В обвинувальному акті містяться, зокрема, відомості про:

• всіх обвинувачених і потерпілих (анкетні дані);

• фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на статті (частини статті) КК та формулювання обвинувачення;

• обставини, які обтяжують і пом’якшують покарання;

• розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

• розмір витрат на залучення експерта – у разі проведення експертизи під час досудового розслідування ( частини 1 і 2 ст. 291 КПК).

 У разі зміни обвинувачення прокурор змінює обвинувальний акт (статті 338, 341 КПК).

38. Чи може бути змінене обвинувачення в суді?

 Прокурор може змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

 Дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам.

 Головуючий роз’яснює потерпілому право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі, якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування статті КК, яка передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення.

 Суд роз’яснює обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд не менше ніж на 7 днів для надання обвинуваченому, його захиснику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням сторони захисту цей строк може бути скорочений або продовжений. Після закінчення цього строку судовий розгляд продовжується ( ст. 338 КПК).

39. Які додаткові права обвинувачений має під час судового провадження?

 Під час судового провадження обвинувачений має право:

• брати участь у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

• збирати і подавати суду докази;

• висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового провадження;

• виступати в судових дебатах;

• ознайомлюватися з журналом судового засідання та технічним записом судового процесу, які йому зобов’язані надати уповноважені працівники суду, і подавати щодо них свої зауваження;

• оскаржувати судові рішення та ініціювати їх перегляд, знати про подані на них апеляційні та касаційні скарги, заяви про їх перегляд, подавати на них заперечення (ч. 4 ст. 42 КПК).

 Відповідно до ч. 5 ст. 42 КПК обвинувачений має також право, зокрема:

• заявити відвід судді, прокурору, експерту, секретарю судового засідання тощо за наявності відповідних підстав ( ч. 1 ст. 344, статті 75–81 КПК);

• заявити клопотання про оголошення обвинувального акта та/або цивільної заяви в повному обсязі ( частини 2, 3 ст. 347 КПК);

• під час допиту свідка протестувати проти питання, що не стосуються суті кримінального провадження ( ч. 8 ст. 352 КПК);

• заявити клопотання про повторний допит свідка в тому самому або наступному судовому засіданні, зокрема, якщо під час судового розгляду з’ясувалося, що свідок може надати показання стосовно обставин, щодо яких він не допитувався ( ч. 13 ст. 352 КПК);

• надати відомості, які стосуються знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта для доведення або спростування достовірності його висновку (ч. 5 ст. 356 КПК);

• ставити запитання з приводу речових доказів свідкам, експертам, спеціалістам, які їх оглядали ( ч. 3 ст. 357 КПК);

• при огляді на місці відповідно до ст. 361 КПК звертати увагу суду на те, що, на його думку, може мати доказове значення;

• заявити клопотання про доповнення судового розгляду (ст. 363 КПК);

• на останню репліку під час судових дебатів (ч. 7 ст. 364 КПК);

• на останнє слово без його часового обмеження (ст. 365 КПК).

40. Що являє собою принцип безпосередності дослідження доказів та у чому його важливість?

 Принцип безпосередності дослідження доказів, визначений у ст. 23 КПК, передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суддя зобов’язаний приймати процесуальні рішення на підставі особисто сприйнятих, досліджених та оцінених доказів.

 Засада безпосередності повною мірою проявляється на стадії судового провадження: особи, які входять до складу суду, повинні приймати рішення на підставі того, що кожному з них особисто довелось побачити, почути в судовому засіданні.

 Відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які безпосередньо не досліджувалися судом, не можуть бути визнані доказами ( ч. 2 ст. 23 КПК). З цього правила існують винятки. Зокрема, суд вправі, заслухавши думку учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позиції, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються (ч. 3 ст. 349 КПК).

 Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит цих свідків (ч. 3 ст. 23 КПК).

 Засада безпосередності дослідження доказів в першу чергу покликана забезпечити об’єктивність суду при прийнятті рішення. Вона є настільки важливою, що законодавець передбачив можливість участі в судовому розгляді запасних присяжних засідателів (статті 387 – 390 КПК) та запасного професійного судді ( ст. 320 КПК) – на випадок вибуття судді чи народного засідателя з кримінального провадження та його заміни.

41. Для чого здійснюється повне фіксування судового провадження технічними засобами?

 Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу ( ч. 5 ст. 27 КПК). Таке фіксування забезпечує: наявність повних і достовірних даних‚ пов’язаних з ходом судового провадження; дає змогу об’єктивно і всебічно відображати подання сторонами доказів‚ клопотань‚ заяв‚ а також заперечень проти клопотань і доводів інших учасників‚ надання пояснень‚ доказів‚ висловлювання міркувань з питань‚ що виникли в ході судового розгляду тощо; відображає результати судового засідання.

 Отже‚ фіксування судового процесу технічними засобами фактично забезпечує:

• дисциплінованість і відповідальність як учасників судового процесу в справі‚ так і суддів;
• можливість запобігати порушенням порядку вчинення процесуальних дій;
• додержання законності та інших засад судочинства в судових засіданнях.

42. Коли обвинувачений має право клопотати про розгляд справи судом присяжних?

 Обвинувачений має право клопотати про розгляд справи судом присяжних під час кримінального провадження в суді першої інстанції щодо злочину, за вчинення якого передбачено довічне позбавлення волі.

 Суд присяжних складається з 2 професійних суддів і 3 присяжних.

 Якщо кримінальне провадження стосується кількох обвинувачених, воно розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд (ч. 3 ст. 31 КПК).

43. Коли і як засуджений (виправданий) може отримати копію вироку суду?

 Під час проголошення вироку обвинувачений присутній у судовому засіданні. Копія вироку вручається обвинуваченому негайно після його проголошення ( ч. 6 ст. 376 КПК).

 Якщо обвинувачений не володіє державною мовою, то після проголошення вироку перекладач роз’яснює йому зміст резолютивної (заключної) частини судового рішення. Копія вироку рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, вручається обвинуваченому ( ч. 4 ст. 376 КПК).

 Після проголошення вироку головуючий роз’яснює обвинуваченому право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз’яснюється право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції (ч. 3 ст. 376 КПК).

44. Заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних і щодо збереження майна засудженого: як їх встановити?

 За наявності в обвинуваченого неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду, непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, суд зобов’язаний одночасно з ухваленням вироку порушити окремою ухвалою питання перед службою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих неповнолітніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування.

 Якщо в обвинуваченого залишилися без нагляду житло чи інше майно, він подає до суду клопотання про вжиття заходів для їх збереження. Суд зобов’язаний вжити такі заходи через відповідні органи. Про вжиті заходи має бути повідомлено обвинуваченого ( ст. 378 КПК).