 |
Цю історію я почула в холодній електричці, такій, знаєте, з потертими сидіннями і розмальованими вікнами |
Цю історію я почула в холодній електричці, такій, знаєте, з потертими сидіннями і розмальованими вікнами.
Сиділа, роздивляючись пейзажі, що пролітали повз мене, ховала почервонілого від холоду носа в теплий шарф, намагалася зігріти закоцюблі руки. Розмова двох жінок, що сиділи навпроти мене, долетіла до моїх вух не одразу: я думала про щось своє і не чула, що відбувається навколо. Але ця історія запам'яталася мені назавжди, хоч я і не можу сказати, що вона чимось вирізняється з-поміж інших, подібних їй.
... Її звали Таня.
Вона любила свою сім'ю, любила двох найкращих подруг і кішку Мариську, любила шоколад і лимонно-ванільне морозиво. А іще дуже любила своє місто Феодосію - його маленькі будиночки з низькими вікнами, солоний вітер, пропахлий йодом, вечірні мелодії сивого саксофоніста, що, здається, усе ЇЇ життя- простояв на набережній, тішачи відпочивальників і місцевих.
Любила художників, що малювали портрети бажаючих, любила просолене каміння з зеленавими косами водоростей, любила гомінливих чайок, котрі дірявили крилами синій купол неба, любила призахідне сонце, що мастило їй спину останнім промінням кольору згущеного молока. Але найбільше вона любила море. Навіть коли їй було дуже самотньо і здавалося, що вона нікому не потрібна. Таня просто йшла до моря і годинами просиджувала на березі, вслухаючись у шепіт хвиль.
Море говорило до неї. Це тільки відпочивальники, що приїздять до моря влітку, "позагоряти'', думають, що воно просто собі шумить. Але то не так, адже всі жителі приморських містечок знають, що море говорить, треба тільки вміти слухати його слова, а ця здібність закладається у них ще з пелюшок. А також вони добре знають, що, навіть якщо від них відвернеться цілий світ, вони все одно матимуть друга, що завжди вислухає і зрозуміє, - море. Аби ви знали, скільки спів воно навік поглинуло у свої глибини. Море надійно зберігає таємниці.
Таня йшла по життю легко, з незмінною усмішкою на обличчі: смаглява блондинка з очима кольору морської хвилі, об'єкт хвилювань усіх місцевих хлопців, відмінниця, вона закінчила школу з золотою медаллю, а університет - з червоним дипломом. Здавалося, удача буде йти з нею під руку завжди. Але не так сталося, як гадалося.
"Зелені чоловічки" - мов грім серед ясного неба, Новини - лякають і сіють нерозуміння, розгублені обличчя, постійні уривки розмов: Таня чує їх на вулицях і в магазинах; говорять і старі і малі, усі як один здивовані і налякані. Що відбувається? Яке в біса відновлення національної справедливості? Який захист кримчан? Яке історичне возз'єднання?!
... У домі Тані навіть стіни дихали розпачем. Врешті-решт, батьки - мама, уродженка глухого поліського села, і тато, колишній військовий, -вирішили залишитися. Таня ж так більше не могла.
Пам'ять - обривається на половині такту, залишаючи по собі лише якісь розмиті клапті. Сварка з хлопцем, поспішне припинення стосунків, роздратування, гарячі сльози, квапливі прощання з батьками, вокзал, квитки, вагон...
...Колеса стукають заспокійливо і заколисуюче. Таня сидить біля вікна і відганяє настирливі думки про те, що буде з нею далі. Потяг їде повільно, ніби не тільки пасажири, а і він сам задивляється на вечірню красу, яка раптом охопила світ. Сонце в свою чергу теж сідає якось ліниво, наче саме хоче потішити глядачів таким чарівним, ефемерним видовищем: смертю світла. В останніх його променях залишки багрянцю на голих ще гілках кленів і яворів переливаються якоюсь зловісною кривавою загравою.
Що робиш, дівчинко? Шукаєш нового життя, чи просто тікаєш? Скільки таких як ти - тих. кого усі ці "зміни на краще" вигнали з рідних місць?
Вона тримає у руках склянку гарячого чаю і боїться. Боїться майбутнього. Боїться за свою сім'ю. Боїться того, що минуле не відпустить її.
Думає, ліниво і байдуже: чи завжди у потягах такий несмачний, дешевий чай, чи це вона більше не розрізняє смаків?
... Київ. Кілька безсонних ночей на вокзалі, практично без їжі, майже без грошей і зовсім - без емоцій.
Потім - несподівана зустріч з волонтерами, які дають їй адресу найближчого хостела. Уперше за кілька ночей вона відчуває спокій і безпеку, засинаючи, думає про те, що забула поставити телефон на зарядку - а сім'я ж, певно, хвилюється.
... Наступного дня у кімнату заявилися троє хлопців-військових, здивувалися новій сусідці, накормили холодними макаронами, вислухали Танині слова вдячності, а згодом - і її історію.
- Не бойсь, Танюхо! Прарвьомся!.. - упевнено мовив Дмитро, один- з хлопців, і Таня усміхнулася, намагаючись йому повірити.
... І дні потекли водою крізь пальці, закрутилися весняним вітром, пошуками роботи, скупими дзвінками додому:
- Что, уже и паспорта забрали?.. Держитесь там...
- Это ты держись, дочка.
Закрутилися багатогодинними метаннями по величезному незнайомому місту, обличчями чужих людей, намаганнями ОБЛАШТУВАТИ І ЗРОЗУМІТИ це нове життя. Звикнути.
У цьому великому місті, де Тані довелося з'явитися, моря не було. І друзів теж. І саме тому це місто відразу їй не сподобалося. Зовсім.
- Клетка, - думала Таня. - Большая клетка для птиц, которые сами создают себе иллюзию полета.
Тут не було моря, зате було багато машин.
байдужості. Тут не було музикантів у прибережних забігайлівках, зате були жебраки з розстроєними баянами у підземних переходах. Тут не було такого безмежного неба і яскравих зірок (їх чомусь весь час ховали хмари і смог), зате тут було багато фальшивих зірок, яких у фальшивий шоу-бізнес запхали їх фальшиві мажори-коханці.
Колись, стоячи на пероні в очікуванні потягу метро, вона почула уривок розмови купки студентів. Один з них, чорнявий хлопець з темними пекучими очима, на чиюсь фразу відповів словами, які Таня запам'ятала назавжди:
- Жодне місто не полюбить тебе, поки ти не полюбиш його...
Повертаючись додому, Таня довго видивлялася серед київських пейзажів те, що могла б полюбити. Не минуло і тижня, як вона знайшла.
Так, тут не було її гіркого моря, проте було море вогнів. Тут майже не було щирих усмішок, зате тут були найщиріші очі і люди з мільйонами найсправжніших історій всередині. А усмішка - це діло друге. Тут не було музикантів у прибережних забігайлівках, проте тут найголосніше співали серця, бо, попри весь шум, Київ - це місто контрастів, місто, що затихає, слухаючи людей, так, як і вони затихають, слухаючи Київ. Тут не було безмежного неба і зірок... Ні, вони тут були! Просто для того, щоб побачити їх у всій красі, треба було забратися трохи вище, на кілька поверхів вгору...
... Життя заусміхалося. Нарешті змогла знайти роботу, влаштувалася в успішну косметологічну клініку, що у величезному місті можна було вважати справжнісіньким дивом. Непостійні підробітки за копійку можна було забути, як страшний сон.
Нова робота, нові люди - здавалося, усе знову йде так, як їй хочеться. Згодом вона вже змогла самостійно знімати квартиру, ще через місяць начальник виписав Тані премію. Улітку ж вирішив звозити весь колектив на екскурсію до озера Світязь.
...У купе дівчата, її колежанки, весело гомоніли, ділячись одна з одною свіжими новинами і плітками. Лише Таня замріяно дивилася у вікно, її погляд тонув у безмежній зелені поліського лісу, сповитого серпанком сутінок. І вона уявляла мавок і лісовиків, що обов'язково живуть в цьому лісі, уявляла їх смарагдові очі і нечутні кроки, уявляла їх тихий шепіт із самої гущавини. На душі її було радісно і спокійно. І чай був, на диво, смачний.
А вранці наступного дня вона стояла на березі синього-синього озера і відчувала, як свіжий вітер дихає прохолодою їй у обличчя.
- Світязь називають іще волинським морем... - донеслися до неї чиїсь слова. Морем? - стрепенулася її душа.
Вона милувалася відблисками сонця, що мінилися на поверхні блакитної води, і розуміла, що Світязь дійсно дуже нагадав їй рідне море.
Несподівана думка прошила її свідомість раптово: отже, море можна знайти не тільки там, де вона народилася?
Отже, любити можна не лише те, що знайоме тобі з дитинства?
Отже, любити можна будь-який куточок твоєї Батьківщини, її всю?
...Вона зайшла в озеро по коліна, відчуваючи приємну прохолоду, нахилилася, набрала у пригорщі кришталево-чистої води і піднесла її до вуст. Одинока сльоза скотилася по її щоці - і вода стала такою рідно-солоною.
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції Grebenka.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія
|
|
НАЙБІЛЬШ ЧИТАЄМІ БЛОГИ
|
|
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОРИСНОГО
|
|
|
|
| ||||
|
|
|
| ||||
|
|
|
|
|
|