 |
є така професія - клянчити |
Жебрацтво - така штука, яка не характерна для невеликих містечок. Я зараз не говоритиму про циган, які є в Гребінці, я поведу мову про інші категорії людей. В Гребінці їх наче немає. Але варто сісти в приміську електричку і доїхати хоча б до Лубен - в Лубнах на базарі можна побачити осіб жіночої статі, без вікових ознак. Сидять на колінах, просять. Та й в самих електричках зустрічаються екземпляри - хто інвалід, хто додому виїхати не може, у кого просто мами-папи нема. Ходять і повторюють пасажирам одні й ті ж визубрені напам'ять слова. А деякі ще й документи якісь із собою носять.
І це тільки електричка! Мегаполіс - то взагалі рай для професійних жебраків. Сидять на кожному центральному переході. То "матусі" з дітьми на руках, то "вагітна" з простягнутою долонею, то "бабуся" - аж зкрючилась, обличчя не видно за столітнім шаром ганчір'я... То ходить людина студентського віку, відрекомендовується волонтером, просить пожертвувати "на допомогу хворій дитині", документи показує... Або - що актуально в наш час - хтось "на АТО" збирає... А люд жалісний жертвує... А ви б пожертвували? До речі, за інший громадський транспорт не знаю, але в метро нашому столичному вже по гучномовцю кажуть шановним пасажирам бути обачними і не жертвувати кошти неперевіреним особам та організаціям.
Раніше у професійних жебраків (та тих, хто тримає цей бізнес) вибір був невеликий: або "вагітна", або "мама з дитиною", або "каліка", або "стара бабка згорблена". Тепер, коли є інтернет, а в країні війна - все набагато простіше! Втім, про все по порядку.
Найпростіше - це посадити людину в інвалідний візок (або поставити на милиці), викотити на перехід або під магазин - людині залишається тільки зробити нещасний вигляд і простягнути руку. Після завершення зміни "хворий" миттєво одужує, скаче до машини з тонованими вікнами і їде в невідомому напрямку.
Я сама була свідком того, як жіночка, що стояла під магазином, спираючись на милиці, хутенько підбігла до дорогого авто, тримаючи свою "опору" в охапку.
Так само і з вагітними - хіба складно підкласти подушку під футболку та поролон у бюстгальтер? Трох роботи гримера - і перед вами замурзана та всіма покинута молода мати, яка після зміни позбавляється свого "пуза". Зі старими бабками, яких не видно під лохміттям взагалі цирк. Найчастіше, як повідомляють свідки подій, то й не бабусі навіть, а мужики робочого віку! То їх спеціально вдягають так, щоб не видно було... пов'язують хустку на голову, дають палицю, навіть підстилку під коліна, щоб зручніше стояти було - і тю-тю, стій собі, поки по тебе не приїде "начальство"...
Найстрашніше - це "мамусі" з дітьми. По інтернету продовжує гуляти стаття на тему "чому спить дитина". І відповідь в цій статті є на це питання. Щоб грудна дитина не заважала "матері" працювати і не кричала від голоду,
її накачують горілкою або наркотою. Бувають випадки, коли дитячий організм не витримує, а псевдомати досиджує зміну з мертвою дитиною на руках. Ще питання -
де беруть діточок для такого бізнесу? Викрадають або купляють у циган... Так-то воно. А люд плаче, жертвує - бідну жіночку шкода...
А в еру Інтернету - взагалі розгул професійному жебрацтву прийшов! Підійде "волонтер" із скринькою, скаже - я від такої-то організації, збираємо дитині на лікування. Фото дитини, документи - все при ньому. І мало хто замислюється над тим, що зараз можна намалювати будь-який документ. Мені якось один колега-музикант, веб-дизайнер за фахом, зізнався, що малював медичну довідку подрузі своєї дівчини, бо та не схотіла до жіночого лікаря на огляд, а довідка була потрібна. І нічого, як кажуть - проканало. Тож підробити документи - нема питань! А фото хворої дитини беруться з інтернету, для цього взагалі розуму великого не треба. Отак і наживаються люди на чужому горі. Бо люд жалісний,
подає замість того, щоб переписати дані дитини та/або попросити номер телефону та ім'я батьків.
Також пригадую давній випадок у метро. Ходила на милицях дівчина, розказувала одними й тими самими словами історію, що "я залишилась одна з маленькою сестрою, але не можу працювати, бо народилась без ноги". Звісно, люди подавали, бо жаліли дівчину-інваліда! За місяць вона мала необережність вийти "на роботу" з новим кольором волосся та доволі симпатичним манікюром... А як же маленька сестричка, на яку коштів не вистачає? І чому це вона не може робити, коли є робочі місця для інвалідів? Ті самі ручки на дому збирати, навіть ходити нікуди не треба, все привезуть-відвезуть. Ну, так легше ж по вагонах ходити руку простягати...
І ще один момент - правоохоронці зазвичай не ганяють цих людей. Вони можуть прогнати справжніх знедолених. Наприклад, сухеньку бабусю, яка тихо стоїть у кутку, хреститься, читає молитви та запитує кожного, хто подав копійчину - як тебе звуть, я молитимусь за тебе. Або дідуся без ноги, у військовій формі та з нагородами. Можуть прогнати вуличного музиканта, який ні в кого не просить, просто дякує, як хто копійку кине за музику. А "маму з дитиною" або "волонтера", який заважає відпочивати людям - роблять вигляд, що не бачать. Це означає лише одне - у професійних жебраків дуууууже серйозна "криша". І самі жебраки отримують від сили десяту частину того, що заробили за день. Всю іншу касу забирає "криша" - трохи "мєнтам", трохи робочим станції метро або власникам торгових точок, під якими стоїть жебрак, все інше - собі. На нову тачку або нову плазму четвертій коханці.
Отак... одні жаліють, інші жирують. Жирують за рахунок тих, хто жаліє...
І, знаючи це, мені якось зовсім не хочеться подавати жебракам. У виді виключення іноді подаю стареньким - скромно, але чисто одягненим, сором'язливим, які однаково щиро дякують і за десять копійок, і за десять гривень. Не всіх старих "кришують", та й не вигідно їх тримати - вони довго стояти-сидіти не можуть. Всі інші - дулю з маком від мене отримають, а не подачку! Ще вуличним музикантам іноді кидаю копійку, але вуличні концерти ніколи жебрацтвом не вважала, і копійка музиканту - це не подачка, а подяка за концерт (про вуличних артистів ще буде пост у моєму блозі).
Ще раз був випадок у тому самому метро. Заходять двоє хлопців - усміхнені, всі такі на позитиві, і кажуть: "Люди добрі! Вибачте, будь ласка, що ми, такі молоді й сильні, до вас звертаємось! Ми зізнаємось чесно: ми бідні студенти Київського Політеху, витратили всю стипендію, і зараз нам не вистачає на пиво! Якщо можете, підтримайте тих, хто гризе граніт науки"! Хтось висловився обуреним тоном, хтось зробив гримасу, а хтось посміхнувся і дав копійчину. І я дала, бо ці двоє просто підняли мені настрій
А, повертаючись до професійного жебракування...
А ВИ подаєте жебракам, коли вони трапляються вам на шляху?
а ВИ дозволяєте комусь жирувати за ваші гроші і користуватись вашим добрим серцем?
Саме від мене, від вас, від нас усіх залежить, чи буде процвітати цей бізнес у нашій державі...
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
