|
15.03.2015 Пирятинець Федір Вовк, учений, який мріяв заявити про українську націю на весь світ | |
 Наш земляк, видатний учений зі світовим ім’ям, мистецтвознавець, громадський діяч, сподвижник Михайла Грушевського та Михайла Драгоманова Федір Вовк є автором більше 200 наукових робіт.Його постать завжди буде на одному з перших місць у плеяді української інтелігенції кінця ХІХ – початку ХХ ст. Однак ім’я цієї людини, на жаль, незаслужено забуте нащадками нації, якій Федір Вовк присвятив усе своє життя У 2007 році в селі Крячківці на Пирятинщині в приміщені сільського Будинку культури відкрився музей Федора Вовка. Завідувач музею Наталія Левада вже не один рік по крихті збирає втрачену історію видатного земляка. Федір Кіндратович Вовк народився 17 березня 1847 року в Крячківці в козацькій родині, – розповідає Наталія Левада. – Його батько був вчителем та економом у місцевого пана. За свідченнями місцевих жителів, Кіндрат Вовк був людиною надзвичайної чесності та вирізнявся з-поміж односельців демократичністю поглядів на суспільно-політичне життя. Прагнучи кращої освіти для своїх дітей, він разом з родиною переїхав до Ніжина, де син Федір спочатку закінчив гімназію, а потім Ніжинський ліцей. Згодом був Новоросійський університет у Одесі та Київський університет святого Володимира, який Федір Вовк закінчив у 1871 році. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Біометричний закордонний паспорт неможливо оформити через посередника Основним зацікавленням молодого вченого тоді була етнографія. Він досліджував українські обряди, орнаменти, народні назви лікарських рослин та їхнє застосування у медицині, про що видав низку доповідей та статей. У 1873-76 рр. Федір Вовк працював у «Південно-західному відділі Російського географічного товариства», фактично як його засновник та дійсний член, – продовжує свою розповідь працівниця музею в Крячківці. – Експедиції вченого на Волинь, Галичину, Буковину та Угорщину, де він проводив розкопки та дослідження, збирав етнографічний та антропологічний матеріал, стали величезним науковим надбанням. Монументальні дослідження Федора Вовка збереглися в його унікальних працях «Антропологічні особливості українського народу» та «Етнографічні особливості українського народу», які й донині вважаються найґрунтовнішими дослідженнями цих питань. Через свою громадянську діяльність Федір Вовк змушений був емігрувати з країни Великий шанувальник творчості Тараса Шевченка, Федір Вовк брав активну участь у виданні «Кобзаря», – розповідає Наталія Левада, – збірка поезії Шевченка вийшла в Празі в 1876 році, після його впорядкування. У той же час почалася підготовка «Захалявного Кобзарика». До нього мали увійти заборонені російською цензурою твори Шевченка. Постать Кобзаря Федір Вовк порівнював із постаттю Христа та називав його Апостолом України.  В 1872 році Вовк був офіційно прийнятий до організації української інтелігенції «Громада», де навколо нього та Драгоманова почала активно гуртуватися молодь. Паралельно Федір Вовк працював у газеті «Київський телеграф». Пізніше, після від’їзду Драгоманова до Женеви для створення журналу «Громада», туди переїхав і Федір Кіндратович, готуючи для публікації хроніку українського життя.У 1876 році Вовк повернувся до Києва, і, попри те, що не підтримував методів боротьби народників, бо засуджував терор, через свої зв’язки з ними опинився під загрозою арешту. Усвідомивши цю небезпеку, Федір Кіндратович переїхав до Одеси. Там його одразу заарештували, але через якусь помилку невдовзі відпустили, і вчений втік до Румунії. Основною метою Федора Вовка була популяризація України в Європі Дуже важко відшукати матеріали стосовно родини Федора Кіндратовича, – нарікає Наталія Левада. – Наприклад, з його листів та записів відомо, що він сумував за своїми дітьми, не маючи змоги повернутися на Батьківщину, бо родина його перебувала у засланні, але жодних відомостей про його дітей немає. Знаємо, що за кордоном у Франції та Швейцарії Федір Вовк присвятив себе науці. Саме там він заглибився в археологію, антропологію та порівняльну етнографію, навчаючись у провідного дослідника історії первісного суспільства Габріеля де Мортільє. У Парижі Вовк здобув докторський ступінь, отримав наукову премію Годар та іменну медаль Поля Брока. У 1916 р. французький уряд нагородив Ф. Вовка орденом Почесного легіону, аби підкреслити цим значущість наукових зв’язків між Францією та Російською імперією. Основною метою вченого стала популяризація України в Європі. Всі його праці та дослідження стосувалися рідної землі. У науковому світі Європи Федір Вовк користувався величезним авторитетом. У Парижі при Сорбонні він створив Вищу російську школу суспільних наук, де викладав етнографію, археологію та антропологію. При цьому вчений не полишав своїх досліджень. Також Федір Кіндратович гарно зарекомендував себе як мистецтвознавець. Працюючи кореспондентом київської газети «Жизнь и искусство», він опублікував великий матеріал під назвою «Художественные выставки в Париже», де професійно охарактеризував декілька художніх виставок. Всесвітнє визнання Федір Вовк отримав після публікації в Парижі своєї праці «Шлюбний ритуал та обряди в Україні». Після 30-річної еміграції вчений вирішив повернутись на Батьківщину  Професор нерідко підписувався як Хведір Вовк. Праця, видана в Празі, ймовірно, 1928 рікУ 1905 році після виходу царського маніфесту Федір Вовк отримав змогу повернутися на Батьківщину. Та не змігши працевлаштуватися у Львові, Києві чи Катеринославі, науковець змушений був їхати до Петербурга. Вчений зі світовим ім’ям виявився непотрібним власній країні, якій присвятив більше як 30 років кропіткої наукової роботи. В Петербурзі Федір Кіндратович почав роботу над матеріалами, зібраними в попередніх експедиціях, і невдовзі виступив з двома доповідями – «Карпатські українці-бойки» та «Карпатські русини-гуцули». Та кульмінацією 65-річної наукової роботи Федора Вовка був тріумф на Міжнародному антропологічному з’їзді у Женеві. Саме там учений виступив з доповіддю про Мізинську палеонтологічну стоянку первісної людини. Ця доповідь мала настільки глибоке наукове обґрунтування, що повністю полонила присутніх. Той з’їзд відбувся під іменем Федора Вовка, і наприкінці науковець отримав нагороду. Надзвичайно важливою для української нації є робота Федора Кіндратовича над енциклопедією України. На початку Першої світової війни семирічна праця багатьох науковців ледь не зникла безслідно, і лише завдяки Федорові Вовку світ побачив видану в 1916 році енциклопедію у двох томах під назвою «Украинский народ в его прошлом и настоящем». У цій праці вчений мріяв заявити про українську націю на весь світ. Свій науковий спадок та цінну бібліотеку він заповів майбутній Академії наук молодої української держави, одним з ініціаторів створення якої він був. У 1918 році Федір Вовк вирішив повернутися в Україну. Це була його давня мрія – побачити рідну землю. Та йому, як і Шевченкові, не судилося цього. Дорогою з Петербурга Вовк тяжко захворів і після двотижневої хвороби помер, так і не доїхавши до України. Поховали видатного вченого в передмісті білоруського міста Жлобина на березі Дніпра. Важко переоцінити той величезний внесок, який зробив Федір Вовк у розвиток української антропології та етнографії, – стверджує Наталія Левада, – але найголовніше, що він показав Європі Україну. Учений доводив, що українці та росіяни різняться антропологічно  «Батько української антропології та етнографії»… Не вистачить епітетів, щоб описати величну постать Федора Вовка.Щоб більше дізнатися про наукову спадщину вченого, ми також поспілкувалися із викладачем Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кандидатом історичних наук Павлом Сергійовичем Шидловським, науковим консультантом нещодавно створеного «Центру палеоетнологічних досліджень» ім. Федора Вовка. 10 лютого 2015 р. вітчизняні дослідники заснували «Центр палеоетнологічних досліджень» ім. Федора Вовка. Метою Центру є розв’язання наукових, освітніх і пам’яткоохоронних проблем у сучасних археологічній, антропологічній, ентологічній та інших суміжних науках. Центр діє на базі кафедри археології та музеєзнавства КНУ ім. Тараса Шевченка. Федорові Вовку судилося підняти вітчизняне палеолітознавство (від грец. палеоліт – «кам’яний вік») на світовий рівень. Повернувшись із Франції, озброєний найпередовішими методиками досліджень, Вовк зробив багато археологічних відкриттів, – говорить Павло Сергійович. – Насамперед, це відома на увесь світ Мізинська стоянка на Чернігівщині. Крім того, Федір Кіндратович був одним із провідних дослідників Трипільської культури. Він критикував відкривача цієї культури Хвойку і за помилкові висновки щодо її походження, і за неправильну методику ведення археологічних розкопок. Вовк і більшість майбутніх дослідників довели, що трипільці прийшли на терени сучасної України з території Балкан і Подунав’я і не є предками українців. Федір Вовк – автор понад 200 наукових досліджень, зокрема уже згаданих вище, як «Антропологічні особливості українського народу» та «Етнографічні особливості українського народу». Після смерті вченого радянська влада спершу прихильно ставилася до його наукового доробку. Луначарський своїм декретом наказав охороняти квартиру дослідника у Петербурзі, де зберігалися зібрані Вовком матеріали. У 1920-1930-х роках у Києві діяв Кабінет (Музей) антропології та етнології ім. Ф.Вовка. Та під час сталінських репресій більшість учнів та послідовників Вовка було репресовано, а саму установу закрито. Радянську владу не влаштовували дослідження Вовка в антропології, де вчений доводив, що українці антропологічно відрізняються від росіян. Єдиним із учнів Вовка, хто дивом уцілів, був П. Єфименко, який згодом очолив Інститут археології АН УРСР. Утім, закиди щодо націоналізму Вовка є помилковими. За своїми поглядами вчений стояв ближче до народників. Цікаво, що Вовк адаптовував своє прізвище до мови тієї країни, де проживав або де видавав свої роботи. Так, українською він підписувався як Хведір Вовк, російською – як Федор Волков, румунською – перекладав своє прізвище, як Лупулеску, що в перекладі і означало «Вовк». Наукова реабілітація здобутків Федора Вовка розпочалася після 1991 р. Події та коментарі
Схожі матеріали: | |
|
| Всього коментарів: 0 | |
|
СВІЖІ ПУБЛІКАЦІЇ
|
|
|