Якщо Ви стали учасником кримінального процесу: Мені було завдано кривду злочином

Даний розділ містить в собі частину порталу-мандрівника під назвою «Мені довелось стати учасником кримінального процесу).

 В ньому детально описані головні елементи кримінального процесу: права і обов`язки заявника, потерпілого, свідка, обвинувачуваного, підозрюваного, як оскаржити ухвали слідчого, слідчого судді, прокурора, які існують види запобіжних заходів тощо.

 Портал-путівник "Я і правосуддя" розроблено Центром політико-правових реформ (ЦППР) за підтримки програми "Матра" Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Мені було завдано кривду злочином

1. Дещо про право на необхідну оборону, або Не поспішайте ставати жертвою

 Необхідною обороною є дії, що вчиняються з метою захисту себе або іншої особи, а також суспільних чи державних інтересів, від небезпечного посягання шляхом завдання шкоди нападнику.

 Такі дії повинні відповідати небезпечності посягання – залежно від конкретної ситуації. Тобто, не має бути перевищено меж необхідної оборони.

 Перевищенням меж необхідної оборони є, наприклад, ситуація, коли нападнику умисно завдається тяжка травма вже після того, як він нерухомо лежить на землі та не становить загрози для особи, що обороняється.

 Проте навіть тоді, коли було перевищено межі необхідної оборони, не підлягатиме кримінальній відповідальності особа, яка перебувала у стані сильного душевного хвилювання («у стані афекту»), викликаного злочинними діями нападника. Питання про наявність у особи стану сильного душевного хвилювання на момент перевищення меж необхідної оборони вирішується за допомогою проведення судово-медичної експертизи.

 Не є перевищенням меж необхідної оборони застосування будь-яких засобів, зокрема зброї, для захисту від групи осіб або озброєної особи, а також для відвернення злочинного насильницького вторгнення у житло, інше приміщення, – навіть якщо наслідком такого захисту є смерть нападника ( ст. 36 КК).

2. Яке затримання потерпілим особи, яка вчинила злочин, є правомірним?

 Для того, щоб затримання потерпілим було визнано правомірним, мають бути виконані такі умови:

• затримання здійснено безпосередньо після вчинення злочину або замаху на нього чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні; мета – доставлення злочинця відповідним органам влади. Таке доставлення необхідно здійснити негайно або негайно ж повідомити відповідний орган влади про затримання та місцезнаходження підозрюваної особи ( ст. 207 КПК);
• не має бути допущено перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

 Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, відбувається тоді, коли останньому умисно та невиправдано завдаються тяжкі травми, які не відповідають вчиненому ним правопорушенню або обстановці затримання ( http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/pageст. 38 КК).

3. Чи кожен має право носити та застосовувати вогнепальну зброю і спеціальні засоби?

 Носити та застосовувати вогнепальну зброю і спеціальні засоби може не кожен, тому що для цього необхідно отримати дозвіл в органах внутрішніх справ. При цьому встановлюється обмеження щодо віку. Наприклад, щодо вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї – її може мати особа, якій виповнився 21 рік, нарізної – 25 років, а от газовими пістолетами, револьверами і патронами до них, зарядженими речовинами сльозоточивої та дратівної дії, можуть володіти громадяни, які досягли 18 років.

 Для отримання дозволу на носіння та застосування зброї, спеціальних засобів необхідно зібрати чимало документів (медичні довідки, довідку про відсутність судимості за тяжкий злочин або злочин, що вчинявся із застосуванням зброї тощо).

При цьому дозвіл не може бути надано особам, які:

• систематично порушують громадський порядок, зловживають спиртними напоями чи є наркозалежними;
• порушують правила зберігання зброї;
• за станом здоров’я не можуть володіти та користуватися зброєю (за висновками терапевта, психіатра, окуліста);
• мають непогашену чи не зняту судимість за тяжкий злочин або такий, що вчинено із застосуванням зброї;
• обвинувачуються у вчиненні злочину тощо.

 Детально порядок надання дозволів на носіння та зберігання зброї регулюється Постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про дозвільну систему» від 12 жовтня 1992 № 576,  «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку, зберігання і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії»  від 7 вересня 1993 № 706.

4. У чому відмінність між жертвою та потерпілим, або Хто вважається потерпілим від злочину?

 Фізична особа є потерпілою від злочину, якщо їй заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду вчиненням злочину. При цьому немає жодної різниці у статусі між потерпілими, яким нанесено моральну, фізичну чи майнову шкоду.

 Моральна шкода може полягати у тому, що внаслідок злочину:

• завдано фізичного болю та страждань, яких особа зазнала через каліцтво або інше ушкодження здоров’я;
• спричинено душевні страждання через протиправну поведінку щодо особи, членів її сім’ї чи близьких родичів (батьки, чоловік чи дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки);
• виникли душевні страждання у зв’язку із знищенням чи пошкодженням особистого майна;
• принижено честь та гідність, а також ділову репутацію.

 Щоб стверджувати про моральну шкоду, не потрібна наявність усіх перерахованих проявів моральної шкоди, а достатньо лише одного із них.

 Якщо спричинено шкоду здоров’ю людини (хвороба, втрата органу, інвалідність тощо), була створена загроза її життю, чи внаслідок вчинення злочину настало каліцтво, то йдеться про шкоду фізичну.

 Основою майнової шкоди є нанесення особі збитків. Збитки поділяються на реальні збитки та упущену вигоду. Реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (наприклад, витрати на лікування, щоб відновити здоров‘я). Упущеною вигодою визнаються доходи, яких особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

 Для ілюстрації припустимо, що у таксиста було викрадено автомобіль. Таким чином, йому нанесено як реальних збитків – позбавлення його можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном (автомобілем), так і упущеної вигоди, яка полягає у неможливості виконувати роботу і у такий спосіб позбавлення законного доходу (плати за послуги щодо перевезення пасажирів).

 Права і обов’язки потерпілого виникають з моменту подання заяви про вчинення щодо нього злочину.

 Якщо внаслідок злочину настала смерть особи, або якщо вона фізично не може подати таку заяву, це може зробити близький родич або член сім’ї. У такому випадку саме він визнається потерпілим та користується усіма відповідними правами.

 Особа, яка прийняла заяву від потерпілої особи про вчинення злочину, повинна вручити їй пам’ятку про процесуальні права та обов’язки потерпілого ( ст. 55 КПК).

5. Які права має потерпілий?

 Потерпілий має право:

• на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;
• подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;
• заявляти відводи та клопотання;
• давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;
• мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від його послуг;
• на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди;
• знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення;
• одержувати копії процесуальних документів;
• інші права, визначені у ст. 56 КПК України.

 Під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право:

• бути заздалегідь поінформованим про час і місце судового розгляду;
• брати участь у судовому провадженні;
• брати участь у безпосередній перевірці доказів;
• підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення.

 На будь-якій стадії кримінального провадження потерпілий має право примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення ( ст. 56 КПК).

6. Що краще – псевдонім чи револьвер, або Дещо про забезпечення безпеки потерпілого як учасника кримінального процесу

 Це питання детально врегульоване у Законі України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р.

 Заходами забезпечення безпеки можуть бути:

• особиста охорона, охорона житла і майна;
• видача спеціальних засобів індивідуального захисту (зокрема таких, як газовий пістолет, револьвер);
• використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;
• заміна документів та зміна зовнішності;
• зміна місця роботи або навчання;
• переселення в інше місце проживання;
• закритий судовий розгляд тощо (ст. 7 названого Закону).

 Отже, вибір заходу безпеки повинен залежати від конкретної ситуації та ступеня існуючої загрози для особи, яку взято під захист. Наприклад, якщо рівень загрози незначний і він пов'язаний із роботою потерпілого, то доцільно змінити місце роботи. Проте якщо йдеться про ймовірність фізичної розправи над особою, то потрібно забезпечити потерпілого зброєю та/або встановити особисту охорону.

 Найбільш доступним і поширеним заходом забезпечення безпеки є забезпечення конфіденційності даних про особу ( ст. 15 Закону). Вона передбачає, зокрема, що в протоколах слідчих дій та інших документах кримінального провадження справжні адреса проживання та інші дані про особу за жодних обставин не підлягають оголошенню, а ім’я замінюється псевдонімом.

7. Хто і як повинен забезпечити безпеку потерпілого?

 Є органи, які приймають рішення про забезпечення безпеки, і органи, які безпосередньо здійснюють заходи безпеки.

 Рішення про застосування заходів безпеки щодо потерпілого можуть прийматися:

• слідчим, прокурором, судом;
• органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову діяльність – щодо осіб, які співпрацювали з цим органом в процесі розкриття злочину;
• слідчим суддею (у випадку, коли особа під час судового засідання заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади).

 Безпосередньо заходи безпеки здійснюють залежно від конкретної ситуації органи служби безпеки, внутрішніх справ, у складі яких для цього створюються спеціальні підрозділи. Заходи безпеки щодо військовослужбовців здійснюють також командири військових частин.

 Орган, який здійснює заходи безпеки, і особа, яку беруть під захист, можуть укласти договір про умови застосування цих заходів та відповідальність сторін.

 Окрім потерпілих, заходи безпеки можуть застосовуватись і до їхніх представників, а також членів сімей та близьких родичів.

8. Хто може представляти потерпілого в кримінальному провадженні?

 Представляти потерпілого, якщо ним є фізична особа (людина) в кримінальному провадженні можуть захисник (ст. 58 КПК) або законний представник ( ст. 59 КПК).

 Захисником може бути лише професійний адвокат (має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю).

 Законний представник потерпілого фігурує в провадженні тільки у випадках, коли потерпіла особа:

• не досягла 18-річного віку;
• визнана недієздатною;
• визнана обмежено дієздатною.

 Законними представниками можуть бути: батьки (усиновлювачі), за їхньої відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні родичі, члени сім’ї, а також представники органів опіки та піклування тощо.

 Потерпілий може обрати собі представника особисто, керуючись будь-якими мотивами, не пояснюючи їх іншим. Якщо особа бажає отримати кваліфіковану правову допомогу, то їй доцільно обрати адвоката. Якщо ж особа вважає, що може сама вдало реалізовувати свої права і представляти їх у суді, то вона може і не скористатися правом на представника. Проте є випадки, коли звернення за допомогою до професіонала є доцільним. Наприклад, коли: потерпілий водночас підтримує обвинувачення в провадженні; є підстави вважати, що підозрюваний уникне притягнення до кримінальної відповідальності; є підстави вважати, що невдовзі потерпілий може перетворитися на підозрюваного (часто це відбувається у справах про ДТП).

9. Які права мають представник, законний представник потерпілого?

 Представник і законний представник користуються правами потерпілого, крім тих, які за логікою здійснюються безпосередньо потерпілим і не можуть бути доручені представникам (наприклад, представник не може мати свого представника в цьому провадженні, давати замість потерпілого показання).

10. Які клопотання може заявляти потерпілий?

 Для реалізації певних прав потерпілому слід заявити клопотання. Під клопотанням необхідно розуміти звернення у письмовій або усній формі до особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора чи суду з певними вимогами, переважно про сприяння у реалізації певних процесуальних прав.

 Потерпілий може заявити клопотання щодо:

• витребування або приєднання до справи доказів, виконання будь-яких необхідних слідчих дій – проведення експертизи, допиту свідка, обшуку тощо;
• подавати під час судового розгляду клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Недопустимі докази – такі, що не можуть бути використані, тому що вони отримані внаслідок порушення прав людини (наприклад, шляхом катування або погроз, порушення права особи на захист, без спеціального дозволу суду у випадках, коли отримання дозволу є обов’язковим);
• вжиття заходів забезпечення безпеки щодо нього і його близьких осіб;
• відшкодування витрат у зв'язку з прибуттям за викликом в органи досудового розслідування, прокуратури і суду;
• необхідності з'ясування питання про притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб;
• огляду і оголошення документів, які є доказами в справі.

 Цей перелік не є вичерпним. Письмове клопотання складається у формі заяви із зазначенням: органу чи особи, яким воно адресоване, мотивів і змісту клопотання, дати та підписується особою, яка його заявляє. Клопотання має бути вмотивованим, тобто треба обґрунтовувати свої вимоги чи заперечення конкретними фактами.

11. Коли і як потерпілий може подавати докази?

 Подання доказів учасниками процесу має важливе значення для судового розгляду справи. Суд може ухвалити справедливе рішення лише на підставі повного, всебічного і об’єктивного дослідження наявних у справі доказів. Потерпілий користується рівними з іншими учасниками процесу правами щодо подання доказів, участі в їх дослідженні та доведенні їх переконливості. Потерпілий має право подавати докази як під час проведення досудового розслідування, так і судового розгляду.

 Під час досудового розслідування потерпілий може подати докази, заявивши клопотання до слідчого з проханням приєднати певні докази до матеріалів справи. Під час судового розгляду суд спочатку з’ясовує думку учасників судового розгляду про те, які докази треба дослідити, та порядок їх дослідження. І на цій стадії потерпілий може подавати докази, якщо з якихось причин їх немає у матеріалах провадження.

12. Що таке освідування особи й отримання зразків для експертизи?

 Освідування особи – це огляд прокурором чи слідчим тіла особи для виявлення на ньому слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет. Освідування здійснюється на підставі постанови прокурора. За необхідності в цьому процесі можуть брати участь лікар та судово-медичний експерт. Якщо освідування супроводжується оголенням особи, то присутніми можуть бути лише особи тієї ж статі. За згодою потерпілого освідування, як виняток, може здійснюватися лікарем іншої статі.

 Перед проведенням освідування особі вручається постанова прокурора. Якщо особа добровільно не погоджується на освідування, то огляд проводиться примусово. Забороняються дії учасників освідування, що принижують честь та гідність особи або можуть завдати шкоди її здоров’ю. Про проведення освідування складається протокол. Якщо воно здійснювалося у примусовому порядку, то копія протоколу обов’язково надається освідуваній особі ( ст. 241 КПК).

 Отримання зразків для експертизи – це відбирання біологічних матеріалів у людини (наприклад, крові, слини, сперми, волосся) або часточок одягу, документів, інших предметів для проведення експертизи. Якщо експертиза полягає у дослідженні біологічних матеріалів, то їх відібрання здійснюється так само, як освідування особи (див. вище). У разі відмови особи добровільно надати біологічні зразки, їхнє відбирання може здійснюватися примусово – слідчим або прокурором з дозволу слідчого судді або суду (ст. 245 КПК).

 У випадках, визначених законом, може мати місце негласне (таке, що здійснюється таємно від особи) отримання зразків ( ст. 274 КПК).

13. Чи має право потерпілий на відшкодування витрат на участь у кримінальному провадженні?

 Потерпілий має право на відшкодування деяких витрат, пов’язаних з участю у кримінальній справі, а саме – із прибуттям за викликом в органи досудового розслідування, прокуратури і суду. Порядок і розміри відшкодування витрат потерпілому, що викликається до органів досудового розслідування, прокуратури або суду, визначається Інструкцією, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710.

 Так, особі, яка не є найманим працівником, виплачується компенсація (відшкодування) за відрив від звичайних занять. Сума компенсації при цьому обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи, встановленої законом на 1 січня поточного календарного року.

 За потерпілим, який є найманим працівником, зберігається середня заробітна плата за весь час, затрачений ним у зв’язку із прибуттям за таким викликом.

 Сума компенсації (відшкодування) за втрачений заробіток обчислюється за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи. Крім того, потерпілому, якщо виконання його процесуальних функцій пов’язане з перебуванням за межами населеного пункту його проживання, відшкодовуються такі витрати: вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати, пов’язані з найманням житла, добові у розмірах, установлених законодавством для відрядження працівників.

 Зазначені виплати провадяться за постановою (ухвалою) органу, який зробив виклик, із коштів, що передбачені на зазначені цілі його кошторисом.

14. Як забезпечується право потерпілого на відшкодування завданої злочином шкоди?

 Шкоду може бути відшкодовано як шляхом подання цивільного позову в кримінальному процесі, так і шляхом подання самостійної цивільно-правової вимоги про відшкодування шкоди вже після того, як обвинувальний вирок вступив у законну силу. Проте, перший варіант є більш ефективним.

 Окрім того, держава зобов’язана відшкодувати майнову шкоду, завдану злочином, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною ( ч. 1 ст. 1177 ЦК).

 Аналогічне правило встановлено законодавцем і у разі, якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину ( ч. 1 ст. 1207 ЦК). Однак в цьому випадку вимагати відшкодування може не лише потерпілий, а й інші особи, яких визначено чинним законодавством, – непрацездатні особи, які були на його утриманні, дитина потерпілого, народжена після його смерті, тощо ( ст. 1200 ЦК).

 Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати також і закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину ( ч. 1 ст. 1206 ЦК).

 Суд не може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої злочином, посилаючись на скрутне матеріальне становище особи, що вчинила злочин ( ч. 4 ст. 1193 ЦК).

15. Цивільний позов у кримінальному провадженні: порядок пред’явлення.

 Цивільний позов має бути викладений у письмовій формі з обов’язковим зазначенням такої інформації .

 Зазначену заяву слід подати органу, який проводить досудове розслідування (при цьому цивільний відповідач, якщо не встановлено особу того, хто має відповідати за позовом, не зазначається), або до суду, але до початку судового розгляду, під час якого досліджуватимуться докази.

 Зазвичай відповідати за цивільним позовом повинна особа, яка вчинила злочин. Однак цивільними відповідачами можуть бути також батьки, опікуни, піклувальники або інші особи, а також підприємства, установи та організації, якщо вони в силу закону несуть відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого.

 Факти завдання матеріальної, моральної, фізичної шкоди, витрати на лікування потерпілого тощо мають підтверджуватися належними доказами. Як правило, матеріальна шкода може бути підтверджена письмовими доказами (наприклад, чеками), речовими доказами (пошкодженими речами), висновками експерта. Витрати на лікування потерпілого підтверджуються довідками із закладу охорони здоров’я про перебування потерпілого на стаціонарному лікуванні, розрахунковими чеками щодо придбання лікувальних засобів, довідками лікаря про призначення лікування тощо.

 У разі неспроможності – через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин – самостійно захистити свої права потерпілий може усно чи письмово звернутися до прокуратури з клопотанням подати цивільний позов в його інтересах і підтримувати поданий позов.

 Якщо особа не впевнена у достатності своїх знань щодо підготовки заяви, то вона може звернутися за правовою допомогою до адвоката.

 На відміну від цивільного процесу, розгляд цивільних позовів в кримінальних справах відбувається без сплати судового збору (державного мита) та оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

 Вимоги цивільного позову вирішуються судом під час вирішення кримінальної справи по суті. Зверніть увагу: якщо Ви раніше зверталися з аналогічним позовом в порядку цивільного судочинства до цієї ж особи і суд відмовив у задоволенні цього позову, Ви не можете пред'являти той же позов у кримінальній справі (суд не може двічі розглядати одне й те саме питання). Якщо ж Ви не скористалися правом подати цивільний позов у кримінальній справі або Ваш цивільний позов було залишено судом без розгляду, Ви маєте право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.

 Цивільний позивач має право відмовитися від цивільного позову до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення ( ст. 61 КПК).

16. Арешт майна, або Яким чином забезпечується цивільний позов?

 Цивільний позивач може просити забезпечити цивільний позов у кримінальному провадженні. Заходи щодо забезпечення цивільного позову вживаються, наприклад, коли є побоювання, що обвинувачений або інші особи в інтересах обвинуваченого зможуть приховати його майно або інші цінності до набрання вироком законної сили і для виконання вироку в частині цивільного позову виникнуть перешкоди.

 З цією метою цивільний позивач має право звернутися до слідчого судді або суду з відповідним клопотанням. Водночас прокурор, слідчий за погодженням з прокурором можуть і з власної ініціативи вжити заходів щодо забезпечення позову ( ст. 171 КПК).

 Забезпечення позову здійснюється двома способами:

• накладенням арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного ( ст. 170 КПК);
• тимчасовим вилученням майна – до вирішення питання про арешт майна або його повернення ( ст. 167 КПК).

 Арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого можливості відчужувати (продавати, дарувати, обмінювати, знищувати) певне його майно. Також арешт майна може передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, інших осіб використовувати його.

 У клопотанні цивільного позивача щодо арешту майна повинно бути зазначено розмір шкоди, завданої злочином, докази факту завдання шкоди та розміру цієї шкоди, підстави побоювання у тому, що цивільний позов залишиться незабезпеченим.

 Арешт на майно може бути накладено як під час судового розгляду – слідчим суддею або судом, так і після задоволення цивільного позову до набрання вироком законної сили – судом (ч. 2 ст. 170 КПК).

 Тимчасово вилучити можна речі, документи, гроші тощо, набуті в результаті вчинення злочину, а також доходи від них. Зробити це може кожен, хто законно затримав особу (ч. 1 ст. 168, статті 207, 208 КПК).

17. Чи має потерпілий обов’язки?

 Так, потерпілий зобов’язаний:

• з'являтися за викликом особи, яка провадить досудове розслідування, прокурора, суду і слідчого судді ( ч. 1 ст. 57 КПК);
• не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення ( ч. 1 ст. 57);
• не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять таємницю ( ч. 1 ст. 57);
• сприяти проведенню експертизи для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень ( ст. 242 КПК);
• проходити при необхідності освідування ( ст. 241 КПК).

 Потерпілий несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і розголошення даних досудового розслідування ( статті 384 і 387 КК України), а також адміністративну відповідальність за неповагу до суду, тобто непідкорення розпорядженням головуючого, порушення порядку під час судового засідання, вчинення дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, а також за злісне ухилення від прибуття до органів досудового розслідування або суду, тобто систематичне нез’явлення без поважних причин після отримання ним відповідних повісток, приховування місця свого проживання, подання недостовірної інформації про поважність причини неприбуття тощо (ч. 1 ст. 1853 і ст. 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

18. Коли потерпілий може ознайомитися з матеріалами досудового розслідування?

 Потерпілому можуть бути надані матеріали досудового розслідування до його завершення у випадку подання ним клопотання (див. «Які клопотання може заявляти потерпілий?») до слідчого або прокурора. При цьому потерпілого не допускають до ознайомлення з матеріалами, що містять інформацію про заходи безпеки, які застосовуються до інших учасників кримінального судочинства та інформації, ознайомлення з якою може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, що знаходиться в матеріалах досудового розслідування, є незаконною і може бути оскаржена.

 Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування потерпілий та його представник можуть здійснювати виписки та копії ( ст. 221 КПК).

19. Досудове розслідування закінчено. Які ще потерпілий має права?

 Після закінчення досудового розслідування потерпілий має, зокрема, право:

• у випадку винесення слідчим постанови про закриття кримінального провадження – протягом 10 днів з моменту отримання копії такої постанови оскаржити її до прокурора (ч. 5 ст. 284 КПК);
• доступу до матеріалів кримінального провадження. Особі має бути надано достатньо часу на ознайомлення з такими матеріалами. Слідчим суддею може встановлюватися конкретний строк, після спливу якого вважається, що потерпілий ознайомився з матеріалами досудового розслідування ( частини 7–10 ст. 290 КПК);
• на примирення з підозрюваним, обвинуваченим та укладення угоди про примирення (статті 56, 468–469 КПК);
• висловлювати в суді думку щодо можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності ( ч. 2 ст. 288 КПК);
• інші права, визначені у ст. 56 КПК.

20. Потерпілий в суд не з’явився. Чи можливе це?

 Так, це можливо. Якщо потерпілий був повідомлений про дату, час, місце судового засідання, то суд заслуховує думку учасників судового провадження з приводу того, чи можливо за відсутності потерпілого з’ясувати всі необхідні обставини. Після цього суд може вирішити відкласти судовий розгляд або провести судовий розгляд без потерпілого (ст. 325 КПК).

 З’явлення потерпілого за викликом до суду є його процесуальним обов’язком. У випадку, коли потерпілий без поважних причин не з’являється до суду, на нього може бути накладено грошове стягнення судом – за ініціативою прокурора або самого суду ( ст. 144 КПК). В такому випадку потерпілий може подати слідчому судді або суду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення, обґрунтувавши безпідставність її винесення (тобто, зазначити про поважність причин нез’явлення до суду).

21. Прокурор відмовився від обвинувачення – чи отримує потерпілий додаткові права?

 Якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, суддя повинен роз’яснити потерпілому про його право підтримувати обвинувачення в суді.

 У випадку згоди потерпілого на підтримання обвинувачення суддя надає йому додатковий час, необхідний для підготовки до судового розгляду. В цьому разі потерпілий користується всіма правами сторони обвинувачення.

 Якщо потерпілий повторно (вдруге) без поважних причин не з’являється в судове засідання після того, як він був належним чином повідомлений про час і місце проведення цього засідання, вважається, що він відмовився від обвинувачення. Як наслідок – кримінальне провадження закривається ( ст. 340 КПК).

22. Що таке угода про примирення і коли вона може бути укладена?

 Угода про примирення як своєрідний компроміс укладається між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим і виражає їхню спільну домовленість про розмір шкоди, завданої злочином, порядок та характер її відшкодування, міру покарання для підозрюваного/обвинуваченого або звільнення від його відбування з випробуванням тощо (ст. 471 КПК). Ніхто не може змусити цих учасників кримінального провадження укласти угоду про примирення, так само як слідчий, прокурор не мають права перешкоджати її укладенню.

 Угоду про примирення може ініціювати як потерпілий, так і обвинувачений/підозрюваний від моменту повідомлення особі про підозру до моменту виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення. Її може бути укладено у кримінальних провадженнях щодо злочинів невеликої чи середньої тяжкості, а також кримінальне провадження по яких здійснюється у порядку приватного обвинувачення ( ст. 477 КПК) – незалежно від ступеня тяжкості.

 Щодо належності злочину до того чи іншого ступеня тяжкості – це визначається з використанням ст. 12 КК залежно від виду та міри покарання, яке передбачається за вчинення цього злочину.

 Угоду про примирення може бути укладено і тоді, коли її сторонами (стороною) є неповнолітні(й). У цьому випадку угода укладається за участю законних представників (ст. 59 КПК) і захисників (адвокатів) неповнолітніх. Якщо при цьому неповнолітній досяг 16-річного віку, він має право укладати угоду про примирення самостійно, але за наявності згоди його законного представника. Якщо ж неповнолітній не досяг 16-річного віку, то угоду про примирення за його згодою укладає законний представник неповнолітнього. Про надання згоди неповнолітнім, його законним представником обов’язково має бути зазначено в угоді про примирення (  п. 1 Листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання здійснення кримінального провадження на підставі угод»  від 15 листопада 2012 р.).

23. Як стосується потерпілого вирок суду?

 Вироком суду фактично вирішується доля обвинуваченого – його виправдовують або визнають винним у вчиненні злочину та призначають покарання.

Окрім того, у вироку суду надаються важливі для потерпілого рішення:

• з приводу цивільного позову, якщо такий був пред’явлений;
• про інші майнові стягнення і підстави цих рішень;
• щодо речових доказів і документів;
• про відшкодування процесуальних витрат.

 Якщо потерпілий не погоджується із вироком суду, він може оскаржити його у  визначеному законом порядку  .