 |
Подорож в електричці часто дарує нові знайомства... |
Подорож в електричці часто дарує нові знайомства, нові враження Якось довелося їхати вранішньою до Києва В Гребінці, як і завжди, сідало багато людей. Влітку це в основною, ті, хто їде торгувати до столиці овочами та фруктами. У вагоні шумно і ще поки що весело - ніхто ні з ким не посварився. Усі, так би мовити, притримують неписаного закону -їхати треба всім, тож ті, що не встигли зручно вмоститися терпляче переступають через "кравчучки", ящики і торби
Я вже зайняла місце біля вікна і чекаю відправки.
Всі ніби всілися і ось у останню хвилину до вагона вантажиться немолодий чоловік. Його проводжає товариш, уже майже на ходу закидає чимало пакунків, ящиків і відер. В голові промайнула думка - навіщо брати більше, ніж ти можеш взяти в руки?! Але відвертаюся до вікна і забуваю про чоловіка з торбами. Він же озирається по вагону у пошуках вільного місця.
Таких виявилося небагато. Але у моєму, так би мовити, купе, як раз навпроти було одне, але не дуже зручне місце, та чоловік вибирає саме його Нічого не поробиш, починаємо вмощувати ще й його торби поміж своїх, (їхати ж треба усім). Він нарешті всідається, і одразу ж починає говорити, ніби усі ми старі знайомі. Виявляється, тут у Гребінці живуть його друзі. Він часто їх навідує, хоча сам живе у столиці.
Здоров'я вже не те, але чомусь до нашого міста, до старих друзів його тягне, і він приїздить, щоб чимось допомогти, поспілкуватися. А друзі теж не залишаються у боргу, пригощають його усім, що мають. Ось і цього разу вони навантажили йому всього і багато. А як же ви все те донесете додому, запитую у подорожуючого. А він мені - дружина з онуком зустрінуть, а ви ( тобто я) допоможу з вагона йому вивантажитися. Добре, так і вирішили, і розмова йде далі.
Говоримо про різні речі, і якось повільно розмова перетворюється на монолог. Чоловік розповів свою життєву історію, яка стала для мене багато в чому повчальною...
Зараз йому вже 72 роки. Зі своєю дружиною він познайомився більше 50 років тому. У них уже доросла донька, онук - красень. Чоловік дістає мобільного і показує фото - справді красень, на діда схожий. Оце думаю був колись парубок! Так і було Дівчат у юності у мого співрозмовника було багато. Але як зустрів свою майбутню дружину, всіх інших забув. Покохав з першого погляду. Підкорили ласкаві очі, красивий стан, довгі чорні коси. Вона завжди говорить тихо, але він її чує. Вона розуміє його з одного погляду, з одного жесту, з півслова. Вона знає, що йому подобається, вона знає, що йому треба.
Але був у їхньому житті один момент, можна сказати вирішальний. Це був той єдиний раз, як стверджує мій співрозмовник, коли він зрадив її. А було це дуже давно. Він поїхав у санаторій, на довгих 28 днів, у далекий Кисловодськ. На вигляд міцний і кремезний, але насправді має кілька хронічних хвороб Тож і вимушений вести здоровий спосіб життя, намагався завжди бути на свіжому повітрі і більше рухатися. В санаторій теж їхав з таким настроєм, щоб підлікувати здоров'я, а не потривожити душу собі й дружині.
Приїхав, поселився, перші дні тяглися довго і нудно. Аж поки не познайомився з Веронікою, молоденькою медсестрою. Вероніка йому проводила різноманітні водні процедури. Видно було, що він їй теж сподобався. Завжди пропускала без черги, затримувався, багато говорили. І він, наче у дурмані, запросив її прогулятися містом. Знову за розмовами непомітно минув час Наступного дня все повторювалося Його несло
кудись за межі реальності, він нічого не розумів і не хотів розуміти. І вже перед самим від'їздом наважився і розповів Вероніці про те, що має родину, що вже підростає донечка Але дівчина г.з хотіла йому вірити.
Прочитала в його медичній картці адресу, і вже через тиждень була в Києві на порозі його квартири. Вероніку зустріла дружина. З перших слів дівчини зрозуміла, в чому річ. Але до квартири запросила. Вислухала. Діждалися чоловіка, стривожені й сумні, обидві чекали його рішення. А він від сорому не знав, де себе подіти.
Реальність, як відро крижаної води, приголомшила, забила подих. Але свій вибір він зробив ще у день прощання з Веронікою. Та тепер лише зрозумів свій нікчемний і жорстокий вчинок. Він невимовно образив дружину і скалічив душу молодої дівчини...
Попереду була тяжка розмова, хотілося тікати, але хіба втечеш від сорому, від болю?! Він намагався хоча б тепер бути чесним, просив вибачення і у Вероніки, і у своєї дружини. Добре розуміючи, що хоче найбільше зберегти сім'ю.
Треба було негайно брати моральну відповідальність за складне рішення. І це зробила його мудра дружина. Вона уважно вислухала Вероніку, яка так не хотіла вірити в реальність. В якійсь мірі навіть поспівчувала молодій дівчині. Говорила з нею так, ніби перед нею не розлучниця, а її рідна дочка, яка зробила помилку у житті Дружина розуміла, як боляче зараз цій дівчині, як розуміла вона й те, що свого чоловіка не віддасть просто так. Розуміла, що з його боку це не було коханням, а просто захопленням, веселою пригодою, курортним романом.Вероніка заспокоїлася і все зрозуміла, пригнічено опустила голову й попрямувала до дверей...
Коли дівчина пішла, в квартирі запанувала тиша. Що було говорити?! Все було ясно без слів. Він усвідомлював, що вона його зрозуміла, але не пробачила. Він вибачався довго, більше вчинками, аніж словами Дарував їй квіти, старався більше допомогти вдома. Навіть присвячував їй вірші. Прочитав нам одного.
Можливо і не все складно, але відчувалося, що це написане від душі для коханої жінки.Вона ніколи не нагадувала йому про той випадок. Все поступово налагоджувалося. Вже виросла їхня донька, вийшла заміж. Народила їм прекрасного онука. І ось зовсім нещодавно, коли вони обоє сиділи біля телевізора, і дивилися передачу "Жди мене", дружина спокійно так промовила: "Треба перевірити, чи тебе ніхто не шукає..Вони обоє зрозуміли, про що йде мова. У спогадах кожен повернувся у той час. Десь у глибині душі він мав такий сумнів, та ніколи не хотів знову пережити сором і біль тієї зради.
... Всі, хто сиділи поруч у купе електрички, уважно слухали сивочолого чоловіка, слухали його життєву розповідь і не наважувалися перебивати. З висоти своїх років він розповідав нам про своє життя, як на сповіді, та все ж відчувалося в його голосі якесь хвилювання, біль, а ще образа на самого себе за той необдуманий вчинок.
Електричка наближалася до Дарниці, багато хто з пасажирів став готуватися до виходу, мій співрозмовник - теж.Як і домовлялися, я допомогла йому вивантажити його пакунки на лерон. А там вже його чекали - дружина та онук. Найперше, що він зробив, це поцілував і пригорнув обох. А вже потім вони дружно взялися за торби і направилися додому. А в голові ще довго звучали слова з того вірша: "Я без тебе лиш тінь, я без тебе ніхто..."
Гребінчин край
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції Grebenka.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія
|
|
НАЙБІЛЬШ ЧИТАЄМІ БЛОГИ
|
|
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОРИСНОГО
|
|
|
|
| ||||
|
|
|
| ||||
|
|
|
|
|
|