 |
Служник (Частина 1) |
Занурившись у читання, Арсен не помітив, як за вікном сіло сонце. Останній промінь потрапив йому в око. Арсен ворухнувся, з грубої книги піднялася хмарка пилу. Хлопець голосно чхнув. Книга лунко впала на підлогу. На шкіряній обкладинці тьмяною позолотою була витиснена назва – «Про чаклунство та інші корисні речі».
Арсен розгублено дивився на своє відображення у дзеркалі. З відти на нього блимав блакитноокий білявий хлопчина років чотирнадцяти. Гострий вихор зухвало стирчав над чолом. Арсен дивився на відображення так, ніби не впізнавав сам себе.
Глянувши у вікно, Арсен підхопився з вигуком відчаю. У сусідній кімнаті щось гуркнуло і блимнуло блакитно-біле світло. Арсен запхнув книгу у шухляду великого дерев’яного столу. За стіною хтось кректав і буркотів.
- Асторум берум, - прошепотів Арсен, заплющивши очі.
На шухляді виник потертий шкіряний пасок і міцно затягнувся. Арсен полегшено зітхнув. Він прожогом кинувся у сусідню кімнату. Там стояв худий чоловік в окулярах і з тонкою борідкою. В руках він тримав плащ з якого сипався пісок.
За спиною у бороданя на стіні висіла велика мапа. Точка на мапі з зображенням гігантського хробака ледь помітно блимала.
- Кляті хробаки, - бубнів чоловік. – Арсене! Де тебе носить, ледацюго?
- Я тут пане. Ви дістали вогонь?
- Ти, що сліпий? – гаркнув чоловік. – Там де я був, немає нічого, крім пустелі і бридких хробаків.
- Ви побували у всіх світах і не знайшли Пекельний вогонь. Гадаю, треба пошукати у безіменному світі.
- Гадаєш? – чаклун схопив хлопця за сорочку. – Не патякай про те, в чому ти не петраєш. Без іменний світ – це чорна діра. Ставрос звідти так і не повертався.
- Як же перемогти рафаїмів?
- Це не твій клопіт, - сказав чоловік. - Почисти мій одяг.
Арсен впіймав плащ і ледь не задихнувся від піску. Господар скинув чоботи і Арсен виніс речі на вулицю. Через годину чистий плащ висів у шафі в сінях, а начищені до блиску чоботи стояли біля порогу. Чоловік сидів біля розпаленого каміну і курив довгу люльку. На колінах він тримав розгорнуту книгу «Про чаклунство…».
Арсен поставив на столик тарілку зі шматком копченої яловичини, сиру та хліба. Поруч виблискував келих червоного вина.
- Пане Гавре, - сказав Арсен, коли чоловік закінчував вечерю.
- Що тобі?
- Ви казали, що подумаєте про моє навчання.
- Яке ще навчання? - Гавр здивовано глянув на хлопця і взяв келих. – А, ти знову за своє. Чаклунство вимагає великих знань, дисципліни і працелюбства. А ти не маєш таких чеснот. Магія не для тебе. Тому не набридай мені більше.
- Але ж пане, я…
- Що ти? – урвав його Гавр, підводячись. – Якщо твої батьки були чаклунами, то це не значить, що ти успадкував їхній дар. Не кажучи про те, що мій брат мав набагато менші здібності ніж я.
На скельцях окулярів виблискував вогонь. Арсен відвів знічений погляд.
- Я завтра їду до короля, - сказав Гавр, ставлячи келих на стіл. – Мілошу хочеться дізнатися, як просувається виконання його замовлення. Його батько ніколи не турбував мене такими дрібницями. Ех! З молоддю завжди складно, - зітхнув чаклун. - Підготуй мій парадний камзол.
Прихопивши книгу, чаклун зник у своєму кабінеті. Арсен чув, як він промовляє заклинання і як зачиняється шухляда. За звичкою, Арсен подумки повторював усі його дії. Поки він прибирав посуд, чаклун піднявся до себе в кімнату.
Коли в домі все стихло, Арсен підійшов до мапи. Вона показувала розташування світів, якими мандрував Гавр. Кожний мав свою назву і малюнки істот або предметів, які були тільки в цьому світі. А ось і їхній світ – Маунтанія. Чотири шпилі Гранітних гір вражали своєю величністю навіть на малюнку.
Лише один, найвіддаленіший пункт на мапі ніяк не називався. Його намалювали у вигляді чорного кола. Гавр ніколи там не бував. Він навіть не дивився в той бік, коли вивчав мапу.
Арсен зайшов у кімнату з великим столом.
- Бенум асторум.
Пасок зник і шухляда відчинилася. Хлопець дістав книгу. Погортавши жовті сторінки, він знайшов розділ «Подорожі світами». Під заголовком була зменшена копія знайомої мапи. Два абзаци містили пояснення і саме заклинання, в яке треба вставити назву світу у який хочеш потрапити.
- Як назвати те, що не має назви? – тихо сказав Арсен.
З цією думкою він до глибокої півночі прасував камзол і білий комірець. Коли він засинав у своїй тісній комірчині під сходами, остання його думка була про загадковий світ без назви.
*
Гавр стояв перед дзеркалом у темно-вишневому камзолі з білосніжним мереживним комірцем. Золота вишивка на камзолі виблискувала на сонці. Арсен стояв позаду і тримав широкополого капелюха з білим пером. Чаклун прискіпливо оглядав себе. Він змахував невидимі пилинки і невдоволено зиркав на Арсена.
- Я їду в палац, а не на ринок, - сказав Гавр. - Наступного разу змушу тебе чистити камзол сто разів. Або перетворю на жабу.
Чаклун вдягнув капелюх і причепив до пояса шпагу зі срібним руків’ям. Біля будинку його чекала карета без кучера, запряжена парою гнідих коней. Арсен відчинив дверцята.
- Приготуй обід, - сказав Гавр. – Молодий король не надто любить частувати.
Арсен вклонився і зачинив дверцята. Коні рушили без жодного спонукання. Карета весело гуркотіла по кам’яній дорозі, яка спускалася в низ у лісисту долину. Шлях вів до великого міста з товстими мурами на іншому пагорбі. Гавр дістанеться до палацу не раніше ніж через дві години. Арсен знав це напевно.
Далеко за замком чорніло небо. Хмари повністю вкрили засніжені вершини Гранітних гір. Тонкі блискавки прошивали хмаротиння. Ще вчора, їхні звої були помітно меншими. Саме звідти приходили рафаїми. Вперше це сталося шість років тому. Вони з’являлися ніби з імли. Велетенські істоти з гострими іклами спустошували північні землі. Ніхто не в змозі їх зупинити. Прибульці самі вирішували, як далеко їм заходити.
Арсен подивився в інший бік і вдихнув весняне повітря. Неподалік розкинулося маленьке селище ремісників. Помешкання Гавра було найбагатшим у ньому. Арсен бачив будинок, де колись жили його батьки. При згадці про тата і маму, з очей потекли сльозинки. З під сорочки він дістав дві обручки на металевому ланцюжку. Якийсь час, Арсен ніжно гладив їх пальцями, потім поцілував і повернувся в будинок, зачинивши двері на засув.
*
Монотонне хитання карети навіяло на Гавра дрімоту. Та раптом він прокинувся від почуття тривоги. За вікном пропливав ліс. Чаклун прислухався, скоріше до себе ніж до навколишніх звуків. Щось має трапитися. Попереду почулося стукотіння копит. Гавр зупинив карету і вийшов.
На зустріч їхав королівський почет. Серце Гавра боляче стислося. Відчуття його не обдурили. Охоронці в червоних мундирах зупинилися біля карети чаклуна. Крізь куряву, Гавр намагався розгледіти короля.
- Мій любий, Гавре, - сказав один з охоронців. – Я вирішив не утруднювати вас довгою подорожжю і відвідати особисто.
- Пробачте, ваше величносте, - вклонився чаклун. – Я не впізнав вас у такому вбранні. Дозвольте поїхати вперед і наказати служнику підготуватися до вашого приїзду.
- Не треба клопотів,- сказав король, зістрибуючи з коня. – Давно хотів покататися на вашій чарівній кареті. Ви дозволите?
Мілош посміхався і дивився на чаклуна розумним і прискіпливим поглядом. Він зайняв престол свого батька рік тому, після його смерті. Гавр шкодував за часами правління попереднього короля. Він крутив немічним старим, як хотів, видурюючи в нього золото і привілеї. Та з Мілошем такі номери не проходили.
- Звісно ваше величносте, - Гавр запопадливо відчинив дверцята.
- Як вам це вдається? – сказав Мілош, коли карета поїхала зворотнім шляхом. – Я маю на увазі керувати кіньми.
- Коні зачаровані підкорятися моїм думкам.
- Дивовижно. Сподіваюсь, з такою ж вправністю, ви виконали моє замовлення.
- Ваше величносте, з пекельним вогнем не все так просто. Я…
- Любий, Гавре, - Мілош припинив посміхатися. Він нахилився вперед і холодно глянув на чаклуна. – Ми ледве стримуємо клятих велетнів. З кожним днем їх стає більше. Мені потрібна могутня зброя щоб їх знищити. Тому не намагайтеся мене дурити. Я не мій батько. Ви сьогодні ж покажете мені дію вогню, якщо не хочете вивчати магію у підземеллі замку.
*
Арсен довго дивився на мапу. За три роки проведених у Гавра, він вивчив її на пам’ять. Та жодного разу не мандрував світами. Сьогодні настав час спробувати. Цілий рік він витратив на те, щоб тайкома повторювати за Гавром заклинання, яке замикало шухляду з книгою «Про чаклунство…». Ще за рік, він навчився її читати. На щастя, словники зі стародавньої мови Гавр не ховав.
Арсен точно знав куди він хоче потрапити. У бібліотеці Гавра, потай від нього, він читав книги про інші світи. Вони всі були добре досліджені. Лише про одне місце на мапі, інформації було обмаль. Цей світ навіть не мав назви. У книгах розповідалося кілька неймовірних легенд про нього.
Тільки в одній маленькій книжечці, під назвою «Біографія дивакуватого чаклуна», говорилося, що дуже давно, з того світу прийшли люди. Вони називали себе дітьми Адама і розповідали про схожість світів. Чаклун, на ім’я Ставрос, вирішив потрапити туди і пішов з дітьми Адама. Ніхто не здивувався такому рішенню, адже всі вважали Ставроса навіженим.
Він жив відлюдьком серед лісу, міг керувати погодою. Це був один з двох його дарів, але володів він ним досконало. Ні з того ні з сього, Ставрос міг серед літа викликати сніг. За такі витівки, йому часто діставалося і від людей, і від інших чаклунів.
Ставрос був єдиним живим чаклуном у Маунтанії, хто знав секрет створення Пекельного вогню. Через це йому прощалися дрібні капості. Його відмовляли від подорожі. Але якщо Ставрос щось втовкмачив собі в голову, то переконати його було не можливо.
Та ніхто навіть подумати не міг, що Маунтанії колись знадобляться здібності Ставроса. З тих пір, на мапі з’явилася нова точка. Щоправда, ніхто не пам’ятав, як прибульці називали свою домівку і як вони туди повернулися.
Арсен вдягнув сірий наплічник і розкрив книгу. Якщо Гавр боїться мандрувати у безіменний світ, щоб знайти Пекельний вогонь, то це зробить він.
- Бімус тарус опен карус адвортум бенето форум Чорний світ! – вигукнув Арсен.
Нічого не відбулося. Арсен зітхнув і набрав у легені повітря:
- Бімус тарус опен карус адвортум бенето форум Невідомий світ!
В кімнаті стояла дзвінка тиша. Арсен нетерпляче переступив з ноги на ногу. Він зосередив усю свою волю і повторив заклинання. Та його урвав несподіваний гуркіт у двері. Арсенове серце обірвалося і полетіло в низ. Він обережно визирнув у вікно.
*
Мілош вийшов з карети першим. Гавр не рухався. Він подумки шукав вихід але не знаходив.
- Гавре, ви ж не збираєтесь тримати мене на вулиці? – весело вигукнув король.
Чаклун ледве втримався на ватяних ногах. Він поплентався до дверей і натиснув ручку. Двері залишилися на місці. Це змусило Гавра трохи прийти до тями. Він приклав більше зусиль та марно.
- Такий могутній чаклун не може потрапити у власний дім, - глузував Мілош.
Охоронці гучно загиготіли. Гавр стиснув зуби і подумки прокляв усіх на світі. Але в першу чергу короля і свого служку.
- Арсене, відчиняй! – вигукнув чаклун.
Паніка охопила Арсена. Десятки думок пролітали в його голові. Удари в двері стали сильніші. Він побіг в іншу кімнату, щоб сховати книгу але зупинився на півдорозі.
- Ну звісно! – вигукнув він.
Запхнувши книгу в наплічник, Арсен глибоко вдихнув і сказав заклинання:
- Бімус тарус опен карус адвортум бенето форум світ дітей Адама!
*
Мілошу набридли марні спроби Гавра потрапити додому. Він подав знак охоронцям. Кремезний воїн відсторонив чаклуна і кілька разів вдарив двері ногою. Вони з тріском відчинилися, грюкнувшись об стіну. На якусь мить людей осліпило блакитне світло. По кімнаті літали папери і дрібні речі. Вони побачили силует хлопця. Він стояв біля відчиненого порталу.
- Злодій! – заволав Гавр.
Він кинувся у будинок, ледь не збивши охоронця. Чаклун майже схопив Арсена. Але він зник у порталі, який відразу зачинився. Гавр вилаявся і побіг у кімнату. Побачивши відчинену шухляду він застогнав. Він бігав по будинку мов навіжений поки не зупинився біля мапи. На чорному колі згасали відблиски. Гавр знесилено впав у крісло.
Мілош зайшов у будинок. Злякані охоронці не наважувалися йти далі порогу. Очі короля світилися збудженням і цікавістю. Якийсь час він роздивлявся дивну мапу.
- Отже світами дійсно можна подорожувати, - сказав Мілош.
- Без книги це не можливо, - тихо мовив Гавр.
- Думаю, ви знайдете спосіб і без книги. У нас є шанс на порятунок.
- Ваше величносте, ви не розумієте…
- В кайдани його, - наказав король. – Закрийте його в підземеллі і перенесіть туди цю мапу і всі книги.
Гавр навіть не пручався, коли охоронці короля витягли його з крісла.
*
Арсен не розумів падає він чи летить. Темрява змінювалася різнобарвним світлом. Все пролітало настільки швидко, що він не встигав усвідомлювати. Він вилетів звідкись наче гарматне ядро і покотився по траві. Це дійсно була трава. Пролунав крик і дзенькіт.
Над ним розкинулося глибоке синє небо. Світило яскраве сонце. Арсен схопився на ноги. Ліворуч шуміли дерева. Праворуч розкинулося пшеничне поле.
- Та звідки ти взявся?! Я ледь не вбилася!
Арсен озирнувся. Перед ним стояла жінка і здивовано дивилася на нього. Неподалік лежав дивний пристрій з двома колесами.
- Ти що з неба впав? – допитувалася жінка.
- Куди я потрапив?
- Як куди? – здивувалася жінка. – Це Україна.
- Україна? Ви знаєте Ставроса?
- Якого ще Ставроса?
Арсен розвернувся і помчав ґрунтовою дорогою не звертаючи уваги на вигуки жінки.
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції Grebenka.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія
|
|
НАЙБІЛЬШ ЧИТАЄМІ БЛОГИ
|
|
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОРИСНОГО
|
|
|
|
| ||||
|
|
|
| ||||
|
|
|
|
|
|