 |
Знаходить той, хто шукає |
Життя - це рух. А пошук - один з різновидів руху.
Але так іноді буває, що нам з дитинства вбивають в голову те, що шукати - це неправильно!
Спробую пояснити, про що я. Ось, наприклад, дитина канючить, що хоче ходити на танці, бо подружка в дитсадочку ходить, і їй там подобається. Батьки йдуть назустріч - купляють взуття та одяг для занять, витрачають кошти на танцювальний гурток, дитина походила місяць-півтора - і вже їй не так цікаво. Не тягне її танцювати, хоче співати. Гаразд. Платимо за ансамбль, та через певний час дитині знову стає не цікаво. Каже - хочу в театральний гурток. Батьки, буває, не витримують і кажуть - харе кидати все на половині справи, або займайся, або не займайся.
Звісно, батькам хочеться, щоб дитина чимось займалась, але чи замислюються вони над тим, що дитина залишає обране заняття не тому, що їй набридло, а тому, що її не тягне в цей бік? "Так а нащо було братись, як не тягне?" - а як інакше дитина зрозуміє, її це чи не її, якщо їй не дадуть можливість спобувати?
Мені в цьому сенсі поталанило - я відвідувала єврейську дитячо-юнацьку організацію, і в нас там було все! І театральний гурток, і вокально-інструментальний ансамбль, і танцювальний колектив, і творчі майстерні з малювання та солоного тіста, і іврит, і традиції. Що хочеш - те й обирай, а потім демонструй свої таланти на святкових заходах. І ніхто тебе не вижене з організації, якщо ти раптом "переметнувся" з танцювального ансамблю до вокально-інструментального. І в декілька гуртків одразу ходити ніхто не забороняв. Таким чином, у мене була можливість спробувати все і обрати для себе те, до чого душа лежить найбільше. Першими "відвалились" танці, далі я зрозуміла, що грати у виставах - це не моє, а от мову вчила, а за музику мовчу взагалі. Щиро дякую керівникові ансамблю за те, що займався зі мною поза розкладом репетицій ансамблю! Саме ця людина навчила мене грати на гітарі, дала основи нотної грамоти і зробила з мене зразкового ритмача. І все - тільки тому, що я знайшла своє, мені ХОТІЛОСЬ займатись.
Але ж не всім так щастить! І що далі? дитину обмежують у пошуках самої себе, вона з-під палиці ходить у ту ж музичну школу, бо "так треба". Кому треба? Батькам треба. Те, що дитині це "треба" не дасть ані любові до музичного мистецтва, ані бажання займатись музикою після закінчення школи, батьків не хвилює. А ще менше їх хвилює те, що дитина не може знайти себе. І не зможе, бо їй з дитинства показали, що раз узявся, то вже треба опановувати.
Воно-то правильно кажуть - "треба доводити до закінчення". Так. Іноді дійсно треба.
Але чи є нагальна потреба в тому, щоб людина попри своє небажання закінчувала той чи інший позашкільний навчальний заклад? Вступала до вузу, на який вкажуть батьки? Припустимо, родина медиків хоче, щоб дитина продовжувала їхню справу. Дитина, наприклад, обирає між журналістом, перекладачем та педагогом. Але батьки наполягли і просто позбавили її вибору. Який лікар буде з такої людини?
Більше того - людина з самого дитинства звикає жити "тому, що так треба". Ходить на роботу, яку вона терпіти не може - бо так треба. Одружується, дітей заводить - бо так треба. А потім своїм дітям розказує про "так треба". живе і життю не радіє, бо не може реалізувати себе. А не може, бо не знає, чого хче. А не знає, бо не шукала себе, коли була така можливість. Чому не шукала? Бо з дитинтства їй потяг до пошуку відрубали на корінні: "або ти нарешті обираєш один гурток, або ти більше нікуди не ходитимеш"...
У людини природою закладений хист до пошуку себе. Дитина це робить підсвідомо. Вона ще не розуміє, що знаходить той, хто шукає, але вона - шукає. Бо це в людину природою закладено. Інша справа, що батькам цей пошук не завжди зручний. Але им стане їхня дитина, якщо вона не віднайде себе? В кращому випадку - тим, чим їй скажуть стати, в гіршому - крадієм чи закінченим наркоманом.
а взагалі - шукати ніколи не пізно! З віком у людей нові таланти розкриваються, і не варто відмвляти собі в самореалізації! навчатись ніколи не пізно, це факт
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
