 |
Літературний нокаут диванним патріотам |
Уроки української літератури, відверто кажучи, я не надто й любила. Точніше - не любила частину програми, за якою нас навчали. Скажімо так - я відверто ловила кайф від поезії Лесі Українки та "Кайдашевої сім'ї", а от від усіх страждань у виконанні Шевченка і Ко було відверто нудно (хоча лірику того ж Шевченка я читала напам'ять із задоволенням).
Любити не любила, але вчила, бо у нас була така вчителька, яка не давала спуску жодній людині, в якої, на її думку, була світла голова і лінива дупа (і мене вона включила до цієї категорії учнів, тож вибору як такого мені не залишилось).
Випускний іспит у мене приймала інша вчителька, яка погнала мене люлями з класу, коли на запитання "що тобі дали уроки літератури?" я відповіла "необхідність вивчати твоЇ, які мені не до вподоби", а на запитання "чи є в тебе взагалі улюблений поет?" - "так, є, Володимир Семенович Висоцький". Випускний бал не занизила, бо не було приводу, але влаштувала-таки шканаль, задовольнивши свою цікавість.
І все-таки рано чи пізно повинно було виплисти те, що мені дали уроки української літератури...
Задумала я собі написати дві україномовні адаптації моїх улюблених пісенб на байкерську тематику. Це твір Going To The Run голандської групи Golden Earring та Return Of The Warlord пафосних Manowar (загалом цю групу не люблю, але пісня близька мені). В першій з них я використала слово "ангел", в другій є рядок: "всі сказано слова, всі зроблено діла".
І знайшлись у соцмережах "щирі українці", які не надто чемно відгукнулись про мене, звинувативши у вживанні русизмів. Те, що вони не перевірили того факту, що і слово "ангел", і слово "діло" вживаються в літературній українській мові, це таке. Я навіть мовчу про Кузьму Скрябіна (коментарі зайві). Замість цього я згадала, чого вивчала на уроках літератури, і звернулась до творчості українських поетів.
Ось, наприклад, вірш "Лебеді материнства" Василя Симоненка. Слово "выбирать" українською буде "обирати". Але ж згадуємо рядки вірша:
"Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати."
Або ж слово "поклониться", яке українською буде "вклонитись". Тим не менше, в рядках Василя Стуса ми бачимо наступне:
"Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь".
Та й Тарас Григорович Шевченко, якого зараз цитують доморощені патріоти, теж не цурався "русизмів". Пам'ятаєте вірш "Нащо мені женитись"? Ні - цитую:
"Як положать отамана
В новій хаті спати,
Заголосить, як та мати,
Голосна гармата."
Російське "положать" замість українського "покладуть". До речі, а як українською "умирать"? Здається, "помирати". Але ж замість "помру"
"Як умру, то поховайте
Мене на могилі..."
Ще один цікавий факт: Тарас Шевченко, який навчався в Петербурзі, вільно володів як українською, так і російською. Українську він використовував для поезії та прози, тоді як для особистого листування користувався російською.
Мені особисто в даній ситуації сумно не те, що хтось там спробував мене вкусити, тим більше, спроба виявилась невдалою. Сумно інше. Люди, які намагаються цькувати інших за "москальську мову" та "русизми", не знайомі з культурною спадщиною українського народу. Але при цьому б'ють себе в груди, кричать "я патріот", нап'ялюють вишиванки по святах - бо модно же ж! І готові ледь не пику бити тим, хто хоч слово "москальською мовою" дзявкне.
А я от замислилась: якщо так буде й надалі, то що буде з нацією, коли відійде на задній план мода на диванний патріотизм?
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
