чайный блог













загрузка...







НАСЕЛЕННЫЕ ПУНКТЫ, ЦЕНТРЫ ПОСЕЛКОВЫХ И СЕЛЬСКИХ СОВЕТОВ ГРЕБЕНКОВСКОГО РАЙОНА  
Поиск:   


Село Почаївка, Гребінківського району
Полтавської області

   Сільські населені пункти

  ПОЧАЇВКА (до 1924 – Салівка, до 2016 - Ульяновка) – село Гребінківського району, центр сільської Ради народних депутатів, якій підпорядковані села Бесідівщина, Сотницьке ( до 2016 - Жовтневе), Новоселівка, Скочак.

Розташована на обох берегах річки Сліпороду (притока Сули), за 10 км від райцентру і за 12 км від залізничної станції Гребінка, за 3 від автотраси Київ-Харків.

Село Почаївка, яке до 1922 року носило назву Салівка, складене, в основному, із чотирьох хуторів: Салівка 1-ша, Салівка 2-га, Хоружівка (Почаївка), Васильківський (Арсенівський). Ці хутори були на берегах річки Сліпорід: на її правобережжі розташований хутір Салівка 2-га, а трішки нижче по течії річки - хутір Салівка 1-ша, на Лівобережжі цієї річки розташований хутір Хоружівка (Почаївка), а трішки нижче по течії річки - хутір Васильківський (Арсенівський).

Населення    923 жителі (1990);  886  жителі (2011)
Площа    4,898 км²
Густота населення    180,89 осіб/км²
Поштовий індекс    37423
Телефонний код    +380 5359
Географічні координати    50°07′51″ пн. ш. 32°33′21″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря    111 м
Водойми    р. Сліпорід

 В справах Генеральної військової канцелярії за 1753 рік (ЦДІА м. Київ, Ф-51, оп. З, справа 11461) є запис: «В хуторі козака повстанського Арсенія - 3 двори посполитих».

А в матеріалах Генерального опису Малоросії 1767 р. (ЦДІА м Київ, ф. 57, оп. 1, справа 425, арк. 500) є такий запис: «Андрій Арсененко - хорунжий і його син Петро; Арсененко живе в Повстині». Андрій, син Арсенія, прийняв батькове ім'я за своє прізвище (що було в той час масовим явищем) і став іменуватися Андрієм Арсененком.

Козак Арсеній зайняв чи придбав землю на лівобережжі р. Сліпорід і заснував там хутір, в якому в 1753 році було уже три двори посполитих. В «Описах Київського намісництва» цей хутрір названий Арсенівкою, в якому в 1787 році мешкало 9 душ дорослих (можливо - господарів дворів), нам невідомо, коли саме і яким побитом ця маєтність перейшла до рук поміщиків Васильківських.

В 1809 році у сповідальній відомомсті Михайлівської церкви с.Повстина цей хутір записаний за Васильківськими, 50 селян цього хутора сповідалися в цій церкві.

Напередодні реформи 1861 року Арсенівська маєтність була поділена на дві частини: господарство вдови колежського регістратора Михайла Васильківського Марфи Петрівни.

В цій частині в період реформи 1861 року виявилося 37 ревізьких душ, (16 господарств: городників - 1, піших - 13, тяглих - 2), яким для викупу виділялося 60,63 десятин землі, тобто по 1,63 десятини на кожну ревізьку душу; господаркою другої частини Арсенівської маєтності була Марія Іванівна Васильківська, яка одружилася з Яковом Варфоломійовичем Олександровичем (що жив в селі Свічківці) і одержала в придане частину Арсенівської маєтності. В цій частині було 9 ревізьких душ (4 господарства: піших - З, тяглих - 1).

Тут для викупу селянам виділялося 16,67 десятин землі, по 1,85 дес. на кожну ревізьку душу.

Що далі було з Арсенівською маєтністю?

Марфа Петрівна Васильківська, мабуть, невдовзі після реформи 1861 року померла, дітей у неї не було. Маєтність перейшла до поміщиків Щербаків - Андрія Олександровича (1835 - 1880) і його дружини Софії Іванівни (Томара - дівоче прізвище, 1835 - 1884): в 1868 році вони вже тут жили. Про них писав М.В. Стороженко в своїй мемуарній праці «З мого життя»: «Андрій Олександрович Щербак і його дружина Софія Іванівна Томар безвиїзно господарювали в Васильківщині. А після його смерті Софія Іванівна продала цей маєток та й подалася в Київ з дочкою Наталкою і сином Андрієм».

Насправді Арсенівкою ще в 1892 році володіли Щербаки.

Іще один хутір був на лівобережжі річки Сліпорід - Хоружівка. Про нього згадується в сповідальній відомості церкви села Повстин за 1837 рік (селян там було 74 душі), коли ним володів уже поміщик Павло Васильович Горленко (1791 - 1850). Не виключено, що його заснував ще хорунжий Андрій Арсененко (адже хутір одержав і назву Хоружівка в його честь), і цей хутір, можливо, довгий час не мав такого розвитку, як інші хутори, і лише за новим власником (Горленком) він «вголос» заявив про себе.

Після Павла Васильовича цією маєтністю довго володіла його сестра Наталія Василівна (1799 - 1875), яка померла в 1875 році дівицею. Отже лівобережна частина нинішньої Ульяновки була в володінні козаків Арсененків, а починаючи з 1800-1830-х років була зайнята Васильківськими, Горленками, Олександровичами.

В 1884 році в х. Почаївка (Хоружівка) налічувалось 90 душ обох статей, а в х. Арсенівський в той час мешкало 144 душі. За переписом населення 1910 року хутір Арсенівський ще існував, і налічувалось в ньому 47 господарств (козацьких - 3, селянських - 37, інших непривілегійованих - 5, привілегійованих - 2) з населенням 297 душ обох статей.

А в х. Почаївка (Хоружівка) в 1910 налічувалось 17 селянських дворів з населенням 119 душ обох статей.

Походження назви населеного пункту Салівка поки що залишається нерозгаданим. Можна лише гадати, що землями, де заснована Салівка, колись володіли козаки Сало. Авторові зустрічався запис, що в 1691 р. був козак Сало, який проживав в Миргородському полку, а потім переселився в с. Лящівка Лубенського полку.

На відміну від власників лівобережних земель Арсененків, які були корінними мешканцями с. Повстина, Ограновичі (Корнієвичі) прибули до Лубенського полку із Прилуцького полку, і землі прибережжя р. Сліпороду, де був заснований хутір Салівка, вони у когось купили. Можливо, що цю землю вони купили у козаків Сало.

Про родоначальника Лубенських і Пирятинських Ограновичів (Корнієвичів) та його синів писав Лубенський історик М.Г. Астряб у сво'ій праці «Малоросійський Лубенський полк»: «Корній Григорович Огранович оженившись на дочці «Лубенського орендаря» Івана Кулябки з своїми синами із Прилук переселився в Лубни.

Тут його сини під іменем Корнієвичів подобували собі різні значні полкові уряди. Тільки сотник другої Лубенської сотні, онук Корнія постійно підписувався прізвищем предків - Огранович». Решта змінили прізвище на Корнієвич. З часом майже всі вони знову стали Ограновичами.

Хутір Салівка, можна вважати, був заснований сином Корнія Григоровича Ограновича, Пирятинським сотником (з 1719 до 1751 р.р.) Григорієм Корнієвичем (1675 - 1758). В ревізькій книзі (матеріалах перепису населення) 1740 року записано, що в хуторі сотника Григорія Корнієвича мешкають підсусідки: тяглих - 4, піших - 5.

Цей хутір із землями він передав своєму синові Якову Григоровичу (1732-1769). Після його смерті господарювала його дружина Анастасія Стефанівна (1738- 1808). Вони накопичили багато земель, а дітей своїх не мали. Тому після смерті їх володіння були поділені між його п'ятьма братами: Якимом, Іваном, Михайлом, Павлом і Григорієм. Сини перших двох братів не залишили спадкоємців, тому в Салівці і на її землях господарювали спадкоємці братів Михайла, Павла і Григорія.

Нащадки Михайла і Павла Григоровичів жили і господарювали в хуторі Салівка. Нащадки ж Григорія Григоровича придбали маєтність в селі Рудка і користувались нею до 1906 року. Михайлів син Олексій Михайлович вище хутора Салівки заснував хутір Олексіївка. А нижче цього хутора (між хуторами Олексіївкою і Салівкою) був створений ще один хутір - Шугаївка. Пізніше хутори Олексіївка і Шугаївка були об'єднані в один хутір - Салівка 2-га.

А старий хутір Салівка став Салівкою першою. Господарями правобережжя річки Сліпорід були Ограновичі, вони створювали нові хутори, об'єднували їх і таке інше. За переписом населення 1910 року в хуторі Салівка перша налічувалося 21 господарство (козацьке - одне, селянських - 20) із населенням 135 душ, а в хуторі Салівка друга - 44 господарства (козацьке - 1, селянських - 43) з населенням 273 душі.

Після революції 1917 року, (яку великокручанський поміщик М.В. Стороженко, емігрувавши в 1919 році в Югославію, в своїй мемуарній праці «3 мого життя» назвав Великою руїною), хутори з їх землями, які належали різним поміщикам, були об'єднані в одне село, яке в 1922 році одержало назву Ульяновка, і було створено колгоспи ім. Ульянова, ім. Кірова. "Весела праця".

За переписом населення 1926 року в Ульяновці мешкало 1067 душ, в 1939 році - 818 душ, в 1959 році - 1126 душ, 1972 році -995 душ, в 1980 році - 947 душ, в 1990 році - 923 душі.

Ульяновка була окупована фашистами у вересні 1941 і визволена радянськими військами 23.ІХ.1943. Не повернулося із війни 1941-1945 років - 104 жителі села.

В 1970-х роках в селі побудовано будинок культури, адміністративний будинок, два магазини. Що стосується адміністративно - територіального поділу, то хутори Салівка перша, друга, Почаївка (Хоружівка), Васильківський (Лрсенівка) відносилися до Пирятинської волості Пирятинськоо повіту. Аз 1919 року до Салівської (Ульяновської) сільради Пирятинського району (а з 1935 року Гребінківського району).

В 1919 році утворено Салівську (Ульяновську) сільраду в складі: село Ульяновка, хутір Сотниківка, хутір Богодарівка, хутір Новоселівка, хутір Скочак, х. Корсаківщина (Бесідовщина), х. Карпенків.

В 1925 році утворено нову сільраду, Раківщинську (х. Сотниківка була перейменована в х. Раківщину) в складі: с. Раківщина, х. Скочак, х. Новоселівка, х. Богодарівка. В складі Ульяновської сільради залишилися: с. Ульяновка, с.Корсаківщина (Бесідовщина), х. Карпенків, х. Осавульщина. В такому складі (за винятком того, що не було вже хуторів Богодарівки і Карпенкового: перший увійшов в склад с. Раковщина, а другий - в склад х. Корсаківщини, а в склад Ульяновської сільради вводилось селище радгоспу) існували Ульяновська і Раківщинська сільради ще в 1947 році.

А в 1957 році вони були знову об'єднані в одну сільраду - Ульяновську. В 2016 році Верховна Рада України ухвалила постанову про перейменування в рамках декомунізації село Ульяновку в село Почаївка, та село Жовтневе в село Сотницьке. До складу Почаївської сільради входять: Почаївка, Бесідовщина, Сотницьке, Новоселівка, Скочак.

Хутори, які утворили Почаївку (Ульяновку), відносились до парафії Михайлівської церкви села Повстин.

Медичні послуги надавала Пирятинська лікарня, а з відкриттям Гребінківської районної лікарні - мешканці Ульяновки користувались її послугами. В 1930-х роках в Ульяновці були створені свої фельдшерський пункт і пологове відділення.

Земська школа - початкове народне училище - в Салівці заснована в 1875 році поміщиком Андрієм Олександровичем Щербаком. Воно було однокомплектним. Навчання проводилося в пристосованому приміщенні і лише в 1898 році побудовано приміщення спеціально для школи. Будівництво коштувало 700 карбованців: 300 карбованців видало Пирятинське земство, а решта - за рахунок салівської громади.

В січні 1894 року тут навчалося 49 діток (45 хлопчиків і 4 дівчинки). В лютому 1895 року навчалося 55 дітей - 50 хлопчиків і 5 дівчаток. Викладання велося російською мовою, підручники школярі одержували безкоштовно, наочних посібників і приладів не було.

В 1912 році збудоване для школи нове приміщення із цегли.

Після революції заняття почалися восени 1920 року. Оскільки школу було переведено на чотирирічне навчання, із чотирьох класів створено два комплекти, а класне приміщення було одне, то заняття проводилися в дві зміни.

В 1928 році, як сповіщала місцева газета «Правда Прилуччини», в Ульяновці почали будувати нове шкільне приміщення, теж із цегли. (Це приміщення збереглося і після війни 1941-1945 років з невеликою переробкою - з квартири вчителя зроблено два класи).

В цій же газеті в грудні місяці 1928 року розповідалося про будівництво сільбуду в Ульяновці, а також про купівлю кіноапарата спільно селами Максимівка, Ульяновка, Раковщина, Тарасівка. 20 лютого 1941 року Полтавська обласна газета писала: «Добре поставлена культмасова робота в клубі села Ульяновка Гребінківського району.

Лише в 1940 році тут відбулося 24 художньо-самодіяльних вечори, демонструвалося 37 кінофільмів, з них 7 звукових. Вже в січні цього року поставлено дві п'єси. Активну участь в культмасовій роботі клубу беруть учителі».

В 30-х роках в Ульяновці було створено неповну середню школу з семирічним строком навчання.

Село Жовтневе в минулому Ворошилівка, а до революції називалось Скочак згадуються в ХVІІ столітті і були куплені Пирятинським сотником Григорієм ограновичем. а у ХVІІІ столітті ці землі були перекуплені Максимом Щербаком і належали ці села Свято-Миколаївській церкві. До цієї церкви відносились і кутки Задоївка, Радковщина.

Замлі сучасної Бесідівщини належали Боярині Корсак і село довгий час називалось Корсаківка, а потім все це перейшло поміщику Бесідівському - стали називать Бесідівщина. До речі до 60-х років минулого століття так і говорили Корсаківка, або Бесідівщина. Це село відносилось до Свято-Георгіївської церкви.

У 1735 році маєтністю Великої Кручі володів григорій Олександрович, він і заснував на річці Сліпорід хутір, який спочатку називався Олександровським, потім Сліпорідським, а в 1820 році перейменували Новоселівка, який до нині так називається.

В 1856 році все володіння В. Кручі з хутором Новоселівка перейшло поміщикам Стороженкам, які ним володіли до самої революції. Село Новоселівка відноситься до Івано-Богословської церкви с. Велика Круча.

Село Сотницьке також після колективізації знайшло нову назву Ворошиловка, і колгосп став ім. Ворошилова.

1934 на території села існувало чотири колгоспи: імені Ульянова, імені С.М.Кірова, імені М.І.Калініна, «Весела праця».

1954 вони об’єднались в один – імені Ульянова (Леніна), який мав 3 156 га землі. Господарство — багатогалузеве, зокрема, розвинуте бджільництво.

В 1956 році були обєднані колгоспи ім Ульянова і ім. Ворошилова і став один колгосп ім. Ульянова, тоді було обєднано і сільскі Ради: Ворошиловська і Ульяновська і стала одна сільрада Ульяновська.

В 1965 році село Ворошиловка перейменували на Жовтневе. Село Новоселовка так і лишилось селом Новоселовкою, а колгосп назвали "Нове життя". Головою колгоспу були: Кравченко Данило Тимофійович, Кравченко Василь Іванович, Литвиненко Іван Григорович.

Село Скочак також не змінювало своєї назви, лише колгосп став інменем Сталіна і головою був Сотніченко Никифор Миколайович.

Як в Новоселівці, так і в Скочаку займалися колгоспники і тваринництвом і рослинництвом, були ферми де утримували і корів, і волів, і коней, свиней і т. д. Були контори колгоспів і були працівники бухгалтерії, лише сільська Рада була одна на три села Ворошиловку, Новоселовку і Скочак, де головою Ради була Краснова Марія Костянтинівна.

  У селі – повна середня школа, фельдшерсько-акушерський пункт, Будинок культури (на 400 місць), бібліотека (14530 одиниць збірників). У селі (1957) встановлено надгробок на братській могилі радянських воїнів, які загинули 1943 при визволенні Ульяновки, та пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим під час Великої вітчизняної війни.

В 1967 споруджено обеліск на Братській могилі борців за Радянську владу (загиблим 1918) та 1977 - пам’ятник В.І.Леніну.

В селі Ульяновка до 1984 року була неповна середня школа, а в 1984 році побудували нову середню школу.

В Осавульщині до 1975 року була початкова школа, її потім закрили. В Бесідовщині та Скочаку теж були початкові школи, які в 1967 році закрили.

У 1980 році в Скочаку було збудоване велике гарне приміщення, в якому розмістились магазини, бібліотека і клуб. Але так ця будівля і не прижилась в селі та не дала користі людям. Розваляли.

В с. Жовтневе була початкова школа, яку закрили в 1987 році.

До 1980 року до Ульяновської сільської ради ще належав Першотравневий відділок радгоспу Гребінківський, який в 1967 році був названий Світанок, так і зараз називається. А після утворення Тополівської сільської ради село світанок відійшло до цієї сільської ради. У світанку також була і початкова школа, якою завідувала Корнєва Лілія Іванівна і медпункт де працювала фельдшером Заможня Катерина Федорівна, був і клуб, і бібліотека, і дитячий садок.

В Ульяновці до 1967 року працювало пологове відділення. До 1970 року був сільський клуб, а до 100-річчя народження В.І. Леніна було збудовано новий Будинок культури. В той час в будинку культури була музична студія де навчались учні грі на бандурі і на баяні. Під керівництвом Козіна був створений великий хоровий колектив, була агітбригада, драмгурток. Ці колективи неодноразово були переможцями районних оглядів художньої самодіяльності, були учасниками обласних оглядів.

В старому клубі і новому будинку культури розміщалась бібліотека. Також був створений музей, який спочатку був в школі, а потім в новому Будинку культури. Музей займав дві великі кімнати та мав більше двох тисяч експонатів, які були хронологічно розміщені на стендах і вітринах від самого далекого минулогодо сьогодення. В музеї проводились уроки з школярами, відвідували його мешканці села, а також гості.

В Жовтневому був сільський клуб у старому приміщенні, ним завідували Деркач Петро Іванович, Паталахов василь Степанович, а в 1962 році збудували новий клуб, в якому стали працювати Таран Ганна Гаврилівна, Остапенко Олексій Кузьмович. В Жовтневому клубі був великий драматичний колектив під керівництвом завідуючої Балимової Н.Я., в якому приймали участь більше тридцяти учасників. Цей колектив був удостоєний звання Народний самодіяльний колектив.

В Бесідовщині і в Скочаку у 1980 році були збудовані гарні. добротні будинки в яких розміщалися клуб, бібліотека, магазина, але приміщення протрималися дуже мало і не принесли радості людям. ці приміщення жорстоко знищенні, розваляні.

До 2003 року було в Ульяновці споживче товариство і об'єднувало на території 8 магазинчиків. Був і свій побуткомбінат, який надавав послуги населенню в пошитті одягу, в пошитті і ремонту взуття, надавалися ритуальні послуги. До 1960 року побуткомбінат розміщався в сільській хаті. Пізніше збудували нове приміщення де шили одіг.

Ульянівське поштове відділення обслуговувало всі населені пункти сільської Ради. В кожному населеному пункті працював листоноша.

На протязі багатьох років діє дитячий садок, який обслуговує всі населені пункти.

Не можна не згадати, як в 50-роки минулого століття і до 80-х років Бабіченко Ілля Михайлович і Наєнко Олексій Олександрович кінопересувною забезпечували показ художніх фільмів в Ульяновці і Жовтневому, а після перегляду фільмів для молоді ще й організовували танці.

Після об'єднання всіх колгоспів в один імені Ульянова боли дві молочно-товарні ферми в Ульяновці і Жовтневому.

У 70-і роки у Жовтневому була велика кролеферма, якою керував Бузало Я. П.

У Новоселовці більше 15 років була вівцеферма.

В середині 60-х років населення Ульяновської сільської Ради становило більше двох тисяч, а нині населення становить  886 осіб.







   

ВАС МОЖЕ ЗАЦІКАВИТИ



Как быстро вывести алкоголь из организма

/_pu/3/90968769.jpg
Как сохранить здоровую спину: осанка

/_pu/18/05084474.jpg
Утренняя растяжка: мнение эксперта

/_pu/15/27906025.jpg
Как отучить подростка курить

/_pu/13/97323889.jpg
Значение имени Татьяна

/_pu/25/92257429.jpg
Зміни в пенсійному забезпеченні

/_pu/28/43558141.jpg
Зміни у чинному законодавстві з питань н...

/_pu/15/24658523.jpg
Уход за кожей рук осенью

/_pu/6/78902005.jpg


   

ОСТАННІ НОВИНИ


/_nw/73/15617469.jpg На Полтавщини сім'я опинилась у лікарні після вживання продуктів з місцевого магазину

/_nw/73/91084570.jpg На Полтавщині намагались перереєструвати автомобіль, який розшукує Інтерпол

/_nw/73/83941897.jpg Пожежа на Полтавщині забрала життя трьох людей

/_nw/73/26661303.jpg За незаконне вирубування ялинок на Полтавщині можна заплатити чималі гроші та навіть потра...

/_nw/73/85268187.jpg На Полтавщині підліток потрапив до реанімації при спробі залізти на залізничний вагон

/_nw/73/86950880.jpg Скільки коштує новорічна королева у Лубнах?

/_nw/73/90061868.jpg На Полтавщині поліцейські виявили незаконну вирубку дерев (ФОТО)

/_nw/73/25321700.jpg У Гребінці відбулась урочиста церемонія з нагоди Дня Збройних Сил України

 
 
 
 
НАШІ СПІЛЬНОТИ






 
 
  

   admin@grebenka.com

  +38 (099) 361-83-66
  +38 (097) 168-46-12


   » Добавить в закладки 
   » Обратная связь
   » Информация о портале
   » PDA версия сайта

     RSS-экспорт новостей:
   Новости | Фоторепортажи
   Публикации | Объявления
   Форум



   » Знаєте про новину чи подію в місті? Повідомте і ми напишемо про це на сайті.   Додати новину

   » Потік онлайн-опитувань
   » Книга відгуків і пропозицій
   » FAQ Питання та відповіді
   » Реклама на сайті

  Відправити СМС безкоштовно Відправка SMS безкоштовно