Камірний В.Г. делегат ХХУ з'їзду Компартії України, Герой Соціалістичної Праці машиніст-інструктор локомотивного депо Гребінка

 Камірний Василь Ігнатовин народився 9 вересня 1923 року в Новосибірській області, Здвінському районі, село Верх-Каргат, в сім'ї селянина. Після закінчення семирічки, в 1938 р. навчається в школі ФЗУ міста Барабінська.

В 1939 р. закінчує училище і отримує спеціальність слюсаря-паровозника. До початку війни працював на буровій мотористом, а потім, додавши собі рік, в серпні, був направлений в Лєпельське мінометне училище Барнаула на курси молодших командирів.

В лютому 1942р. після закінчення училища направляється в Південноуральський військовий округ, 131 мінометний полк хомандиром вогневого взводу.

За роки війни був на Брянському, Воронезькому. Першому та Другому Українських фронтах, брав участь у боях на Орловсько-Курській дузі, звільняв Харків, Суми (був почесним громадянином Сум), форсував Дніпро в районі Лютезького плацдарму, штурмом брав залізничний вокзал в Києві, звільняв Умань, брав участь у розгромі Корсунь-Шевченювського угрупування ворога.

За форсування Дніпра його нагородили орденом Червоної зірки і першим, хто його привітав з цією нагородою, був Людвік Свобода - командир Чехословацького корпуса. Другий такий же орден він отримав за визволення Будапешта.

Брав участь у звільненні Польщі, Румунії, Чехословакії. Війну закінчиву Празі.

В1946 році їхню дивізію (25-а гвардійська дивізія, 53-й артилерійський полк, 2-ий дивізіон - начальник розвідки дивізіону) було направлено в Пирятин, там він демобілізувався з армії, одружився і переїхав в Гребінку, де поступив на роботу в локомотивне депо. Працювати почав кочегаром на паровозах, потім - помічником машиніста, машиністом. Одним із перших освоїв тепловози, був керівником колони машиністів.

В післявоєнні роки впроваджувалися нові методи водіння великовагових поїздів.

Його бригада з місяця в місяць перевиконувала виробничий план, багато разів виходила переможцем у соціалістичному змаганні.  Г. Радзієвськнй, Д. Медведенко, В. Стеценко, М. Черниш та багато інших машиністів депо — вихованці Василя Камірного.

1 серпня 1959 року його нагородили орденом Леніна і медаллю «Золота Зірка» Героя Соціалістичної Праці. Після виходу на пенсію ще багато років працював слюсарем в локомотивному депо, був головою ради ветеранів депо, вів велику патріотичну роботу серед молоді. Він був дуже хорошим чоловіком, батьком, дідусем, прадідусем. Після нього залишилося троє дітей, шестеро внуків, дев'ятеро правнуків.

З дружиною - Ганною Миколаївною, вони прожили разом понад 58 років.

Чимало теплих слів чуємо ми, його діти та внуки, від тих. хто його знав, хто його пам'ятає, кому довелося з ним працювати. Він був дуже доброю, чесною, порядною людиною.

В Гребінці важко знайти таку людину, яка б не знала В. Г. Камірного.

Мені випала висока честь представляти обласну партійну організацію на ХХV зёїзді Компартії України Як і раніше, коли обирали мене делегатом иа XXІ І. а потім XXIII з'їзда Компартії Україна, я відчуваю велику відповідальність і гордість. Відповідальність — тому, що партія доручила мені, простому робітнику, вирішувати важливі питання господарського і культурного життя республіки. А гордий я передусім за свій колектив — орденоносне локомотивне депо. Обрання мене делегатом на партійний форум України — визнання його заслуг, його досягнень.

Підприємство, на якому я працюю не один десяток років, добилося значних усніхів. У дев'ятій п'ятирічці вони особливо вагомі. 28 листопада колектив виконав свої соціалістичні зобов'язання провівши майже 94 тисячі великовагових поїздів, в яких перевезено більше 43 мільйонів тонн народногосподарських вантажів понад вагову норму. У фонд економії паливно-енергетичних ресурсів внесено близько 10 тисяч тонн дизельного палива.

Локомотивна колона, яку я очолюю, має на своєму рахунку не менш значимі трудові перемоги, Соціалістичні зобов'язання, які брали тепловозні бригади колсни на дев'яту п'ятирічку, завершені за 4 роки і два місяці.

Цим досягненням, я завдячую робітничій дружбі і взаємодопомозі, що панує в колоні. Кавалер ордена Трудового Червсного Прапора Д. М. - Медведенко., депутат районної Ради депутатів трудящих, кавалер ордена Трудової Слави III ступеня М. І. Слюсаренко, машиністи тепловозів К. Д. І'еоргієв, О. І. Кулешов, І'. С. Кваша, В. А. Бугайко—люди, на яких я спираюсь, які допомагають мені вести не лише організаторську роботу, націлену на виконання планів і соціалістичних зобов'язань, а й виховувати колектив, молодих тепловозників.

Готуючи гідну зустріч наступним партійним з'їздам, локомотивпики розгорнули широкий рух під девізом «XXV з'їзду КПРС — 25 ударних декад!». Наша колона, зокрема, зобов'язалась до дня відкриття його виконати 85 процентів плану першого кварталу 1976 року.

Недавно грудневий Пленум ЦК КПРС Прийняв проект до XXV з'їзду партії. Обговорюючи його, вчитуючись у його історичні рядки, ясно бачиш, що все намічене партією робиться для; блага трудящих, для розквіту Вітчизни.

Відповідаючи на турботу, хочеться працювати ще краще, продуктивніше.

1січня 1976р.

Використаний матеріал:
   • Газ. "гребінчин край" 11 серпня 2011 року
   • Газ. "Серп і молот" 1 січня 1976 року

ЙОГО БІОГРАФІЯ ЩЕДРА Й ПОЧЕСНА

Василь Гнатович Комірний - ветеран війни,
колишній машиніст локомотивного депо Гребінка,
почесний залізничник, Герой Соціалістичної Праці

Хто не знає у ну Василя Камірного?
Іще з п'ятдесятих йде слава про нього,
Про будні звитяжні його трудові.
Він шквалисті звідав війни вогнегрози,
Немало страхіття і бід пережив.
На вдачу міцний, фронтовик не тужив...
Навчався майстерно водить паровоза,
А з ним і состави— потік вантажів,
Пізніш — тепловоз йому вірно служив,
В літа многотрудні післявоєнні,
Й ще довго важкі поїзди він водив.
Ну,словом, завжди працював у натхненні,
Й давав інструктаж водіям молодим.
В депо потрудився він літ забагато,
Пройшовши життеву дорогу круту.
В столиці на з'їздах Василь — делегатом,
Вже й Зірку Героя носив золоту.
Його біографія щедра й почесна,
Й повчальна для юних усіх у життя. ...
Бувало, спочине у літечк -весни.
Із вудкою сяде при тихій воді...
Дружині підсобить в хазяйському ділі.
Тепер ветерану — за вісімдесят...
Газету читає дідусь посивілий.
Провідують внуки і доньки, і зять.
Хай сняться йому магістралі сталеві
І друзі, і правнучата малі...
Здоров'я й добра Василю —
дідусеві, і довголіття на рідній землі

Микола Нетеса