П О С Т А Н О В А
ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про відновлення селу Перше Травня Гребінківського
району Полтавської області колишнього найменування

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 48, ст. 666 )

     Президія Верховної Ради України  п о с т а н о в л я є:

     Відновити селу Перше Травня  Гребінківського району
Полтавської області колишнє найменування Сербинівка.

В 1992 р. за рішенням мешканців селу повернуто стару назву Сербинівка.

ІЗ ІСТОРІЇ СЕРБИНІВСЬКОЇ ЛІКАРНІ

27 червня 1876 р. на 12-х земських зборах Пирятинського повіту був прийнятий план організації медичної служби в повіті.

За цим планом повіт був поділений на три медичні дільниці: Пирятинську, Теплівську і Яготинську. В кожній дільниці була одна лікарня (лікарні в Пирятині та Теплівці і Яготині були засновані раніше) з одним лікарем з оплатою 1000 крб. на рік, одним фельдшером і однією повитухою з оплатою по 200 крб. на рік.

Повитуха в службовому відношенні прирівнювалась до фельдшера: за вказівкою лікаря вона займалась лікуванням хворих, переважно жінок. Лікування і повне утримання хворих у лікарні було безплатним. Квартира дільничного лікаря була при лікарні, і він приймав хворих як у лікарні, так і вдома. Лікування мешканцям повіту надавалось у тих лікарів, де вони хотіли (не обов'язково у лікаря своєї дільниці), і лікар не мав права нікому відмовляти у допомозі.

У кожній медичній дільниці на периферії створювались два приймальні пункти, завідуючим кожним із них був фельдшер (пізніше їх стали називати фельдшерськими пунктами). Приймальний пункт був центром для збору хворих до приїзду лікаря, де він оглядав їх і призначав лікування. А фельдшер, який був присутній на прийомі лікарем хворих, після від'їзду лікаря повинен був стежити за лікуванням хворих відповідно до призначень лікаря. Пункт розміщався в простій хаті із двох кімнат: в одній - прийом хворих, в другій - квартира фельдшера і аптека.

У 1879 р. повітові земські збори прийняли рішення про створення ще двох медичних дільниць: Антонівської і Сербинівської (Сербинівська називалась п'ятою дільницею).

Лікарня Сербинівської дільниці відкрилась у 1882 р. Вона розташувалась на території х. Воскресенського (Сербинівського) у поміщицькому будинку, побудованому ще Милорадовичами. Тут була одна палата для хворих, кімната для амбулаторії, за перегородкою - кімната для фельдшера і маленька кімната для аптеки.

Аптека знаходилася у віданні лікаря. Тут проводилась переробка сирих матеріалів (лікарських рослин), приготування складних медикаментів, відпуск ліків фельдшерам і т. і. Приміщення лікарні було мале і старе. Тому Пирятинське земство в 1886 р. орендувало будинок у поміщиці Емілії Серової (на території х. Чепурківка), а в 1889 р. купило цю садибу.

Будинок тут теж був ветхий, і земство прийняло рішення про будівництво нового приміщення для лікарні. У колишній садибі поміщиків Плевковських (Чеп, Волховських, Серової) ближче до дороги було побудоване нове приміщення лікарні, яке послугувало за призначенням майже 100 років. У 1893 р. воно було вже збудованим, але через недостатнє фінансування вийшло сирим і холодним.

Впродовж 1894 і 1895 р.р. земство виділяло кошти на ремонт (доробку) приміщення підрядчиком.

Першим лікарем Сербинівської лікарні був Павло Володимирович Білявський, який прийшов сюди молодим спеціалістом, віком 23 роки. Помер він 15 серпня 1894 р. від отруєння морфієм, похований у Пирятині.

В 1896 р. в Сербинівській лікарні було три палати на 15 ліжок: чоловіча, жіноча і інфекційна. В своєму штаті вона мала лікаря (з річного оплатою 1200 крб.), одну акушерку і одного фельдшера при лікарні (з річною оплатою по 300 крб.) і чотирьох фельдшерів на прийомних пунктах (м. Городища, с. Свічківки, Мойсівки, Мечету - з річною оплатою по 220 крб.).

Сербинівська лікарня обслуговувала 37 населених пунктів. В 1907 р. земська ревізійна комісія доповідала земським зборам про виявлені недоліки в Сербинівській лікарні. Збори дійшли висновку, що треба лагодити там усі печі, підлогу, вікна. Отже, упорядкуванням побудованого в 1890-93 р.р. приміщення Сербинівської лікарні Пирятинське земство займалось 15 років.

В 1909 р. селянка х. Воскресенського (Сербинівки) Тетяна Головата (мабуть, це була Тетяна Григорівна Головата - мати позашлюбного Ферапонта Головатого - ініціатора збору коштів у фонд Червоної Армії в період ВВВ) продала за 200 крб. 0,25 дес. землі Пирятинському земству для підсобного господарства лікарні. Ця земля була навпроти лікарні, де в свій час була аптека, а тепер - магазини (поруч лікарня мала 0,08 дес. землі).

В 1912 р. в Сербинівській лікарні було встановлено телефон, який був підключений до центральної станції в селі Мойсівці.

В 1920 і 1921 р.р. тут сталося дві події. В Полтавському обласному архіві у фонді Р-3524 оп. 1 зберігається справа № 9487 - «Справа нарсуду 8-ї дільниці про крадіжку речей в Сербинівській лікарні». У цій справі міститься акт, складений 12 березня 1920 р., в якому говориться: «Бельевой шкаф в ночь с 10 на 11 марта был вскрыт неизвестно кем - недосчитывается в нем: 6 одсял, 3 теплых халата, 15 шт. простыней».

Акт підписали: лікар Нейкирх, лікарський помічник (фельдшер) Тупайло і медсестра Залога. Це була перша подія. На звороті цього акту коротко викладена друга, трагічна подія: «Врач Сербииовской больницы Нейкирх убит бандитами при нападении на больницу (за розповідями ж старожилів його утопили в криниці - Прим. автп.).

Лекпом Тупайло находится в Полтаве, сестра Залога - в Пирятине, а потому дознание не может быть произведено. 31.01.21 г. Судебный исполнитель (подпись)». Лікар 0.0. Лабінський, який замінив убитого Володимира Генріховича Нейкирха, дав такі свідчення: «Когда я поступил доктором в больницу, то Лекпом Тупайло убежал неизвестно куда, а сестри Залоги уже не было, так как я поступил 26 июня 1921 г. Больше сказать ничего не могу».

Були допитані голова комнезаму Чепурківки Дм. Ів. Федоренко, голова виконкому Ів. Дем. федоренко, санітар лікарні Минко - нічого вони не прояснили. Серед допитаних не значилась дружина Нейкирха - Катерина Василівна. Можливо, що її не було дома при цій трагічній події.

Чому ж втекли Тупайло і Залога? В 1920 і 1921 роках процвітав бандитизм. Якщо вбивство лікаря Нейкирха було пов'язане зі складенням акта на крадіжку, то Тупайло і Залога боялися того, що вони поставили свої підписи в цьому акті. Можливе інше тлумачення причини ухилення Тупайла і Залоги давати свідчення слідчим.

Вони, як іногородні, проживали, як і лікар Нейкирх, на території лікарняної садиби - в будинку Сєрової, який після переходу лікарні в нове приміщення використовувався для амбулаторного прийому хворих і для квартирування медперсоналу. Можливо, вони могли дати свідчення проти бандитів, але боялись це робити.

Народний суд завершив справу так: «1921 г. 21 ноября народний суд, рассмотрев настоящее дело й принимая во внимание, что в сем деле виновных не обнаружено, а потому постановил: дело производством прекратить». У 1920-х роках було побудоване приміщення для амбулаторії і квартири лікаря, оскільки будинок колишньої володарки Сєрової став дуже ветхий.

У 1940 р. у штаті лікарні було 35 чоловік (разом з фельдшерськими пунктами, головний лікар - 1, лікар - 1, фельдшери - 8, акушерки - 4, медсестри - 4, санітарки - 9, завгосп - 1, бухгалтер -1, дезинфектор - 1, конюх - 1, двірник - 1, кухарка -1, прачка -1, сторож - 1.

У лікарні були відділення: терапевтичне, пологове та інфекційне - всього на 35-40 ліжок. Медпункти (так стали називатися колишні фельдшерські пункти) Сербинівської лікарні були в Овсюках, Стукалівці, Григорівці, Мар'янівці і Кулажинцях. У кожному з них був фельдшер - 1, медсестра або акушерка - 1, санітарка - 1.

У період німецької окупації в лікарні на лікуванні було декілька поранених воїнів Червоної Армії.

Це приховувалось від німецької окупаційної влади, оскільки за це керівництво лікарні могло поплатитись життям. Про це не весь персонал лікарні знав. Староста села Григорій Купріянович Євко, два сини якого в цей час були в рядах Червоної Армії, сповіщав керівництво лікарні про небезпечні ситуації- приїзд у село німців чи поліції, перевірки тощо. Після звільнення від окупації лікарня тимчасово перетворилась на госпіталь - тут лікувались поранені і хвсрі бійці Червоної Армії.

Лікарями у Сербинівській лікарні в різні часи були: М.М. Купрюхін (після революції він довгий час працював у Пирятинській лікарні), Павленко, Я.О. Бондаренко (він довго працював у фельдшерських пунктах в Кулажинцях і Сасинівці, а після здачі в 1930-х роках екзаменів екстерном при медінституті працював головним лікарем Сербинівської лікарні до війни, під час війни і деякий час після війни), В.С. Мусієнко.

Фельдшерами Сербинівської дільниці були П.П. Титов (з 1901 до 1929 р.р.; у 1929 р. він склав екстерном екзамени при Київському медінституті і став лікарем, до Сербинівської лікарні він не повернувся, а був приватним лікарем. Він дружив з останнім власником садиби Гребінок Євгеном Аполлоновичем Гребінкою, який у 1923р. передав Титову на зберігання портрет письменника Є.П. Гребінки та його рукопис «Приказок»), М. Гавриленко, який довгий час завідував Городищенським фельдшерським пунктом, Г.Г. Шурдуба, яка довгий час працювала в лікарні фельдшером.

Минуло більше 120 років, і Сербинівська лікарня перетворилась на фельдшерський пункт. На думку автора, на передчасну «здачу позицій» Сербинівську лікарню примусили дві обставини.

1. Не зовсім обмірковане переміщення лікарні з обжитих приміщень в інші, де приміщення стаціонару виявилося не пристосованим для перебування в ньому хворих. Ще до заснування і на початку існування Сербинівської лікарні були пропозиції на переміщення лікарні:

в 1880 р. пропонувалось розмістити лікарню в с. Мойсівці;
у 1885 р. власник земель х. Саївки, лікар за фахом М.А. Огранович дарував Пирятинському земству півде-сятини своєї землі (на відстані однієї версти від садиби Серової) для побудови лікарні; при цьому був поданий проект будівництва лікарні з допоміжними будівлями, розроблений поміщиком Чепурківки М.І. Шмінке;
у 1887 р. пропонувалось лікарню перемістити в с, Свічківку.

Ці пропозиції кожного разу доповідались земською управою (виконавчим органом) на засіданні земських зборів. І кожного разу після заслуховування пропозиції збори відкладали прийняття рішення до наступного засідання, яке відбувалося через декілька місяців. Як видно, ці пропозиції обмірковувались депутатами зборів, а потім обговорювались на їх засіданні. Тільки після цього приймалось рішення. Рішення ж на переміщення лікарні в наші часи, мабуть, приймалось іншим порядком.

2. Труднощі з комплектуванням лікарні па периферії лікарськими кадрами. Десь близько 1990 р, на посаду головного лікаря Сербинівсякої лікарні був призначений молодий спеціаліст.

На відміну від свого попередника, в якого на першому плані були мисливство і жінки, а потім уже - лікарські справи, він весь віддавався справі, якій служив, - лікуванню хворих. Він зустрівся з труднощами матеріальними, не мав досвіду в роботі з людьми.

Дехто з підлеглих ставив йому палиці в колеса, щоб випхнути його з посади головлікаря і самому зайняти цю керівну посаду. І молодий лікар, на жаль, змушений був залишити цю посаду.

Це був останній головний лікар Сербинівської лікарні.

З 2003 р. лікарня стала працювати як амбулаторія.

ВИДАТНІ ЛЮДИ С. СЕРБИНІВКИ

Андріан Іванович Чепа (бл. 1764-1818) був родом із Роменського повіту Полтавської губернії, де мав хутір Мар'їно і землю близько 300 десятин. Будучи на службі в канцелярії правителя Малоросії П. О. Румянцева він зібрав багатий матеріал з історії Малоросії.

Цим матеріалом користувались історики Бантиш-Каменський, Берлинський, Маркович Я.М., ГІолетика, Рігельман. Доля зібраних Чепою історичних матеріалів була печальною. 14 збірників (які укомплектував Чепа із цих матеріалів) він дав Я. М. Марковичу, який жив в Петербурзі, для написання книги по історії Малоросії.

Після раптової смерті Марковича ці збірки пропали, удалося відшукати тільки два збірники. Близько 1793 р. Андріан Іванович одружився з 15-літньою Наталією Плевківською і жив у цьому хуторі Плевківських. Була в них єдина дочка Валентина Андріанівна, яка, підрісши, стала дружиною капітана Петра Григоровича Вільхівського.

Помер Андріан Іванович в 1818 р. в х. Чепурківці.

В Сербинівці народився і виріс Ферапонт Петрович Головатий (1890- 1951 р.р.), один із ініціаторів збору коштів у фонд Радянської армії в період Великої Вітчизняної війни, Герой Соціалістичної праці (1948 р.), член ЦК КПРС (з 1944 р.). Згідно з записом в Метричній книзі Андріївської церкви с. Мечет за 1890 р. Ферапонт Головатий народився 23.05.1890 р. (ст. ст.), позашлюбно.

Мати його мала іще дітей. Тяжко було жити. Ферапонт довго ходив по наймах, терплячи тяжкий труд і матеріальні нестатки. Він одружився на сільській дівчині і в 1912 р. виїхав в Саратовську губернію. Був на фронтах першої світової війни, брав участь в громадянській війні. На початок Великої Вітчизняної війни - колгоспник-пасічник, член правління колгоспу.

У грудні 1942 р. і в травні 1944 р. вніс по 100 тис. крб. на побудову двох бойових літаків. З 1946 р. - голова колгоспу «Стахановець» с. Степове Саратовської області. Після його смерті колгосп був названий його ім'ям. Був депутатом Верховної Ради СРСР 2-го і 3-го скликань. Перший літак Головатого Ф. виставлений у Саратовському музеї, а другий - в Москві, в будинку авіації.