...




загрузка...





Останні коментарі

Романтическая любовь no
"В половинки две мои сразу впились комары. ..опу грызли, как...

Відпочинок на морі no
Настоящая львица


Я на солнышке сижу... no
Очень мне нравятся купальники, где лифчик без брителек..но никак ...


Где лучше праздновать маёвку?

Всего ответов: 71




ИСТОРИЯ ГОРОДА ГРЕБЕНКА И РАЙОНА

 
Поиск:   

    

Економічний розвиток Полтавщини в епоху феодалізму

Основи суспільного виробництва сучасної Полтавщини були закладені східними слов'янами (сіверянами, або сіверянами-суличами). Географічне положення, природні умови зумовили в основному землеробський характер суспільного виробництва. Крім землеробства, сіверяни-суличі займались тваринництвом, мисливством, звіроловством, бджільництвом (бортництвом). Уже з часів Київської Русі (IX — XII ст.), до складу якої входила значна частина території сучасної Полтавської області, широкого поширення на полтавських землях набуло вирощування озимих культур — жита, пшениці та ярих — вівса, ячменю, проса, гречки.

Татаро-монгольська навала (початок XIII ст.) надовго затримала соціально-економічний розвиток древньоруських земель. Території, які складали теперішній полтавський край, також піддалися татарському руйнуванню та занепаду. Значна частина населення, рятуючись, змушена була залишити насиджені місця і відправитись у віддалені землі на промисли. «Ухожаї» — так звали таких людей — вели головним чином промислову діяльність: займались мисливством, рибальством, бджільництвом, звіроловством тощо.

Наприкінці XIV ст. (1362 р.) територія Полтавщини була захоплена литовськими, а в другій половині XVI ст., після Люблінської унії 1569 р., — польськими феодалами. Панування литовських і польських феодалів надовго затримало політичний, економічний і соціальний розвиток українських, в т.ч. полтавських земель. Польські пани і

шляхта добивались від польського уряду «пожалування» земель, «старосте» з містом, з вільним населенням, яке при цьому потрапляло в феодальну залежність від них. В широких полтавських степах пани Потоцькі, Конецпольські, Вишнивецькі захоплювали найродючіші землі, поневолювали населення. В XV ст. дві третини Полтавщини належало князівському роду Вишнивецьких. Князь Ієремія Вишнивецький володів 50 поселеннями, в яких налічувалось 39610 дворів з 423 кругами водяних млинів.Для панських і монастирських підданих встановлювався певний розмір данини продуктами і зверх того певна кількість робіт на користь власника.

На початку 30-х років XVII ст. королівський уряд Польщі для зручності боротьби з козацькими повстаннями, а також для організації виробництва пороху з селітри створив спеціальне адміністративне управління для територій, де були сприятливі умови для виготовлення селітри. До місцевостей, що складали селітрову «державу», входили і землі по Пслу, Ворсклі, Орелі. Адміністратором селітрового державного майна був призначений шляхтич Обалковський. В 1630 р. королівською грамотою йому на «держання» була віддана і Полтава.

Польські феодали здійснювали не тільки свої «економічні права» на селянський труд, а й особисті «права» на простих поселенців в найжорстокіших середньовічних формах. Феодально-шляхетська експлуатація розоряла економіку Полтавщини, гальмуючи її подальший розвиток. Рятуючись від кріпосницького гніту, населення втікало за Дніпро, в південні українські степи, шукаючи вільної землі і особистої волі, повставало. Великого розмаху в ті часи набули селянські повстання під проводом Наливайка, Трясила, Сулими, Павлюка, Гу-ні, Остряниці.

Панування феодальних порядків, слабкість товарно-грошових відносин обумовлювали слабкість економічних зв'язків Полтавщини в цей час з іншими регіонами України, Східної Європи. Польська адміністрація чинила значні перешкоди розвитку цих зв'язків, особливо з Росією. Так, наприклад, у грудні 1647 р. путивльські купці скаржились на те, що урядник Станіслав Гульчевський у Миргороді пограбував у них товарів на 380 карбованців. 1 все ж у цей період йшло пожвавлення торгівлі між полтавськими і російськими торговими людьми.

Основними товарами вивозу полтавських купців були дьоготь, риба, кожухи. Серед товарів, що ввозилися з Росії, провідне місце займало хутро. Активну роль у розвитку торгових зв'язків Полтавщини з Росією відігравали міста Путивль, Рильськ, Курськ та інші, що стояли на торговельному шляху між Україною і Москвою.

З 1654 р., після приєднання Лівобережної України до Російської держави, на Полтавщину поширилась влада російських царів. Разом з цим зберігалось і козацьке управління (гетьманщина). Козацька старшина відігравала значну роль в економічному житті краю, як і в інших сферах суспільної діяльності — політичній, адміністративній, судовій. Оточення гетьмана — полковники, сотники — одержували земельні володіння на пільгових умовах, а після закінчення служби — на правах особистої спадкової власності. В 1743 році в шести полках (Переяславському, Прилуцькому, Га-дяцькому, Лубенському, Миргородському, Полтавському) нараховувалось 99 землевласників, які володіли майже 5,5 тис. селянських дворів і 1146 кругами водяних млинів.

З другої половини XVIII ст. протиріччя між швидко зростаючими виробничими силами і феодальними виробничими відносинами стали все більше загострюватись. В цей час на Полтавщині починає розвиватись мануфактура, все більшого поширення набуває вільнонаймана праця, підвищується питома вага купецьких капіталів. Все це сприяло розвитку товарно-грошових відносин. Провідною галуззю господарства Полтавщини в цей період залишалось землеробство, але поряд з обробітком землі селяни одночасно займалися різними промислами.

В жовтні 1772 року квартирмейстером Карташовим були складені відомості по Полтавському полку про розвиток тютюнництва, про млини, пасіки, винокурні, шинки і бражниці (корчми). Ці відомості дають реальну картину економічного життя Полтавщини першої чверті XVIII ст. Відповідно до цих відомостей тютюнництво було досить поширеним заняттям у полтавському краю. Про це свідчать такі дані: в 1722 і 1723 роках із 37884 пудів малоросійського тютюну, сплаченого по миту, припадало на полки: Лубенський — 23616 пудів, Гадяцький — 6635, Прилуцький — 2426, Полтавський — 554, Миргородський — 1116, Ніжинський — 3535.

Відомості свідчать також про велику кількість млинів на Полтавщині в цей період. Важливим промислом жителів Полтавщини було бджільництво. Велика кількість пасік належала місцевій старшині. Наприклад, у Василя Кочубея було 538 вуликів під Полтавою. Крім того, власниками вуликів були монастирі, міщани, козаки, селяни, особи духовного стану. Тільки в Полтаві було 5 церковних пасік, які нараховували 150 вуликів. Характерно, що пасіки були вільні від сплати податків.



Хто быльше дасть?


Розвинулось на Полтавщині в ті роки і винокуріння. В Полтаві нараховувалось 170 винокурних казанів, в т.ч. 61 — у полкової старшини і 109 — у міщан.

Винокуріння на початку XVIII ст. не обкладалось податками. Цим промислом займалися також у селах Петрівка, Диканька, Мачухи, Велика Буда, Старі Санжари, Кобеляки, Нехвороща і ін.*

За даними статистичних описів міст Полтавщини 1804 — 1806 рр. у Полтаві існували ремісничі цехи: кравецький, шевський, ковальський, кушнірський, шапковий, бондарський, гончарський, ткацький, різницький. В Кременчуці, за даними 1804 р., переважали такі ремесла: срібної справи, живописне, каретне, скляне, кравецьке, шевське, ковальське. Ромни славились своїми кравецькими і ковальськими виробами, ткацтвом, шевством. Головними ремеслами Лубен в ті часи були шевство і хлібопечення, а в Прилуках — калач-ницьке, м'ясницьке, шевське, ковальське, ткацьке і кравецьке ремесла.

В Гадячі і Кобеляках широкого розвитку Уи набули ткацькі, шевські, теслярські, Щ ковальські ремесла. В Полтаві в кінці XVIII і на початку XIX ст. (за даними Й статистичного опису за 1806 р.) було два о свічкових заводи, з яких один належав 0 місту, а другий — купцю Балабухову, і два цегельних заводи. Свічкові заводи були також у Кременчуці. Цегельні заводи були побудовані в Кременчуці, Ромнах, Лубнах, Прилуках, Кобеляках. В Кременчуці, за даними 1804 р., знаходились 3 кахельних, канатний і миловарний заводи, а також 6 пивоварень. Продукція кременчуцьких підприємств продавалася в Херсон, Таганрог, Миколаїв, Одесу. На рубежі XVIII — XIX ст. в 15 повітах Полтавської губернії нараховувалось 8319 млинів (із них вітряних — 6579, водяних — 1740), кузень — 1250, пивоварень — 82, селітряних заводів — 5, винокурень — 1114.

Великого значення в житті місцевого населення в цей період набувають ярмарки. В 1804 р. їх налічувалось 251. Найбільш відомі з них: Іллінський в Ромнах, Лубенський, Бориспільський. Ось так свідчить про Іллінський ярмарок у Ромнах «Румянцевський опис» (кінець 60-х років XVIII ст.): «В Ромнах на рік чотири ярмарки, купці на ярмарки приїжджають з Польщі, із великоросійських і малоросійських міст до ста і більше чоловік.

Привозять із Польщі сукно, позументи, срібні і золоті, шовкові різні парчі, бархати, люстрини та інші ніжні матерії; із Росії — канфи, вибійки, китайки, різне коріння, цукор, олов'яний посуд, хутряний товар, шовкові матерії, намисто; залізо і різний посуд привозять із Тули; із полків Стародубського, Чернігівського, Ніжинського привозять горілку і дерев'яний посуд; із Січі Запорізької — вино, бакалію, рибу і сіль; із донських станиць привозять сіль і приводять коней». Про масштаби Іллінського ярмарку свідчить те, що вартість всіх товарів, які сюди привозились, досягала в сумі 13 мільйонів карбованців сріблом.



З усіх ярмарків, які функціонували в середині XIX ст. в Полтавській губернії, тільки 5, в т.ч. Іллінський, практикували велику оптову торгівлю предметами фабрично-заводської промисловості. Решта ж були головним чином сільськогосподарськими ярмарками. Вони служили зручним ринком збуту землеробської продукції і кустарних виробів, з одного боку, і придбання селянами необхідних промислових виробів для потреб їх господарства і побуту — з другого.

Розвиток капіталістичних відносин в цей період почав охоплювати і сільське господарство, перш за все, землеробство. Значна частина орної землі, угідь і лісів Полтавщини продовжувала належати поміщикам. За даними 1846 р., із 3732234 десятин всієї землі в Полтавській губернії поміщикам належало 2694869 десятин. Селяни ж володіли 1037365 десятинами, тобто поміщикам належало 72,2% всієї землі, їм же належало і 59% лісів губернії. При цьому дві третини поміщицьких господарств були дрібними за розмірами.

Під впливом розвитку промислового виробництва в 30 — 40-х роках XIX ст. на Полтавщині почало набувати поширення вирощення технічних культур, зокрема цукрових буряків. Щоправда, в цей період Полтавщина за площами посівів цієї культури поступалась на Україні Чернігівській, Харківській, Подільській та Київській губерніям. З 27700 десятин посівів цукрових буряків на Україні в 1843 р. на Полтавську губернію припадало 1452 десятини (5,2%). Друга технічна культура — льон — одержала поширення в Кременчуцькому, Полтавському, Пирятинсько-му і Хорольському повітах губернії. Розширення її площ було викликане великим попитом лляного насіння за кордоном.

Втягування поміщицьких господарств у товарно-грошові відносини яскраво проявилось і в розвитку конярства, скотарства, вівчарства. Ці процеси стали дуже чітко проявлятися на Полтавщині з початку XIX ст. Якщо в 1804 р. в Полтавській губернії нараховувалось всього 57 кінних заводів, то в 1846 р. їх було вже 419.

В цьому ж році за кількістю тонкорунних овець — 557964 голови — Полтавська губернія посідала друге місце на Україні (після Харківської).

У середині XIX ст. феодальна система господарства на Полтавщині, як і по всій Україні, переживала велику кризу. Весь процес суспільно-економічного розвитку вимагав знищення кріпосництва, старої системи господарювання, заміни її новою — капіталістичною.


   1. Труды Полтавской ученой архивной комиссии. Вып. 3. — Полтава, 1907. — С. 31.
   2. В. Л. Модзалевский. Материальы для истории Полтавского полка. В кн.: Л. В. Падалка. Что сказало население Полтавской губернии о своем старом бьгге. Приложение. — Полтава, 1905. — С. 7;
   3. Сводный сборник по статистическому описанню Полтавской губернии в 1882 — 1889 гг. Вып. 1 — Полтава, 1900. - С. 4;
   4. В. Л. Модзалсвский. Материальї для истории Полтавского полка. В кн.: Л. В. Падалка. Что сказало население Полтавской губернии о своем ста ром бьіте. Приложение. — Полтава, 1905. — С. 7,с. 35 — 41;
   5. Підраховано на основі аналізу статистичних даних по Полтавській губернії за 1804 р. В кн.: Л. В. Падалка. Что сказало население Полтавской губернии о своем старом бьіте. — Полтава, 1905;
   6. І. Гуржій. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини XIX століття. — К., 1954. — С. 55;
   7. Труды Полтавской ученой архивной комиссии. Вып. 3. — Полтава, 1907. — С. 27.

Читати по темі:

 
 
 
загрузка...
 
 
 
загрузка...
 
 





 
 
  

   admin@grebenka.com

  +38 (099) 361-83-66
  +38 (097) 168-46-12


   » Добавить в закладки 
   » Обратная связь
   » Информация о портале
   » PDA версия сайта

     RSS-экспорт новостей:
   Новости | Фоторепортажи
   Публикации | Объявления
   Форум



   » Знаєте про новину чи подію в місті? Повідомте і ми напишемо про це на сайті.
   Додати новину

   » Потік онлайн-опитувань
   » Книга відгуків і пропозицій
   » Європошук Європошук
   » Тести онлайн
   » FAQ Питання та відповіді

  Відправити СМС безкоштовно Відправка SMS безкоштовно





  Яндекс.Метрика