ГРЕБЕНКА ЕВГЕНИЙ ПАВЛОВИЧ
Поиск:   

Євген Павлович Гребінка. Байки у дитячому читанні.
Творча особливість байок


Є. Гребінка протягом майже двадцяти років брав активну участь в українському й російському літературному процесі. В історії нової української літератури йому належить помітне місце серед попередників Шевченка, в творах якого реалізм утвер¬дився як певний художній метод.

Народився він 2 лютого 1812 року в сім'ї дрібного поміщика на хуторі Убіжище, поблизу Пирятина, на Полтавщині. Спочатку вчився дома, потім у Ніжинській гімназії вищих наук (1825—1831), закінчивши яку, близько трьох місяців вважався у резерві 8-го Малоросійського козачого полку.

Пробув¬ши два роки дома після демобілізації, Гребінка на початку 1834р. переїздить до Петербурга, де працює чиновником Комісії духов¬них училищ Міністерства народної освіти, одночасно вчителюючи в різних закладах, а з 1838 р. цілком переходить на викладацьку роботу. Тяжка хвороба (туберкульоз) рано звела його в могилу: на 37-му році життя 15 грудня 1848 р. Гребінки не стало. Його тіло було перевезено на Україну й поховано у селі Мар'янівці, поблизу рідного хутора.

Зовсім інакшою була творча біографія Гребінки. Писати він почав рано, ще в гімназії, де на той час вже склалася певна літературна традиція: існував літературний гурток, діяв самодіяльний театр, виходили рукописні журнали та альманахи, в списках поширювалися «крамольні» твори Пушкіна, Рилєєва, Грибоєдова і Радищева. У ці ж роки на старших курсах гімназії навчався та¬кож Гоголь — душа всіх літературних починань. Саме в Ніжині були написані перші поезії Гребінки, байки та комедія на одну дію «В чужие сани не садись».

Справжній розквіт таланту Гребінки припадає на петербурзький період. Він зближується з багатьма діячами російської та української культури, двічі друкує збірку байок «Малороссийские приказки» (1834, 1836), публікує окремим виданням розпочатий ще в Ніжині переклад «Полтави» Пушкіна (1836), вміщує свої твори в періодичних виданнях. Одним з перших Гребінка звернув увагу на молодого Шевченка й узяв безпосередню участь в орга¬нізації його викупу з кріпацтва та виданні «Кобзаря» (1840). Упорядкований і надрукований Гребінкою альманах «Ластівка» (1841) засвідчив існування літератури українською мовою. На¬прикінці 1846 р. він розпочав видання своїх прозових творів, але передчасна смерть обірвала його на восьмому томі.

Гребінка був своєрідним письменником. Його творчий доробок, крім уже згаданих байок, складають українські й російські поезії та досить значна обсягом проза російською мовою. Пишучи обома мовами, Гребінка був, як відзначав ще І. Франко, «талано¬витим писателем російсько-українським».

Своєю творчістю він неначе уособив історичну своєрідність української літератури, яка виникала, розвивалася й міцніла в безпосередніх зв'язках і взаємодіях з літературою братнього російського народу. Ця її специфічна риса склалася історично і була відбиттям споконвічної спільності долі наших народів. Кращі твори Гребінки, зокрема й писані російською мовою, користувалися значним успіхом і, за свідченням І. Панаєва, «дуже подобалися більшості читаючої публіки».

Особливе значення для творчого розвитку Гребінки мала дружня критика й увага з боку В. Бєлінського, який послідовно підтримував кращі здобутки письменника, захищав його від во¬рожих нападів консервативних та реакційних журналістів, широко користувався його прозовими творами в боротьбі за перемо¬гу реалізму, за торжество «натуральної школи», започаткованої творчістю великого Гоголя.

В українських поезіях Гребінки, тісно пов'язаних з народно¬пісенною традицією, висловлюється протест проти наруги над людськими почуттями, зображується важка доля дівчини-сироти, бринить туга за щастям, що проходить мимо. Серед російських віршів, поряд з ліричними поезіями, значне місце займають переспіви українських народних пісень. У романтичній поемі «Богдан» (1843) Гребінка оспівав єдність двох народів-братів — українського й російського — в боротьбі проти спільного ворога, за мир, за возз'єднання. Емоційний характер і щирість більшості поезій Гребінки забезпечили їм широку популярність. Не тільки окремі українські, а й деякі російські вірші ще за життя письмен¬ника стали народними піснями.

І не дивно, що його пісня «Молода еще девица я была...» й досі прикрашає репертуар багатьох співаків, а слухачі часто не здогадуються, що її проникливі рядки написав Гребінка більш ніж століття тому, Гребінка був автором понад сорока повістей, романів і оповідань, які умовно можна поділити на кілька тематичних циклів: показ окремих сторін українського життя

(«Рассказь пирятинца», «Вот кому зузуля ковала!», «Мачеха й панночка», «Братья», «Нежинский полковник Золотаренко», «Чайковский»), побут і звичаї чиновницгва («Лука Прохорович», «Дальний родствен-ник», «Верное лекарство», «Йван Иванович», «Искатель места», «Полтавские вечера»), поміщицька сваволя та пригнічення крі¬паків («Кулик», «Бьівальщина», «Злой человек», «Приключения синей ассигнации»), загибель «маленької людини» в бездушному середовищі («Записки студента», «Доктор», «Первьій концерт Рубини», «Заборов») та ін.

Творчість Гребінки-прозаїка розвивалася в напрямку від романтизму до реалізму. В своїх кращих творах він виходив з естетичних настанов «натуральної школи», єднався з тими
письменниками, які, слідом за Гоголем, сприяли зміцненню нового, реалістичного напряму в літературі, посилювали її викри¬вальну дієвість. Саме за це його цінували Бєлінський та Некрасов, саме це. в його спадщині згодом привернуло увагу Чехова і Горького.

Неперехідне значення й досі мають класичні байки Гребінки. У процесі становлення нової української літератури, коли визна¬чався шлях її розвитку, йшла боротьба за розширення тематич¬них обріїв, за її суспільну значимість та ідейну наснаженість, коли характерним було своєрідне співіснування, взаємо зв'язаність різ¬них стилістичних напрямків і течій, байка — витвір поетичної фантазії народу — відіграла значну роль у наближенні літерату¬ри до життя, до реалізму й народності.
Євгену Гребінці судилося стати найвизначнішим байкарем першої половини XIX ст. «Як байкопис,— зазначав І. Франко,— займає Гребінка перше місце в нашім письменстві».

Звичайно, ще до появи його байок на Україні вже існувала певна традиція. Байка широко побутувала в XVII—XVIII ст., використовувалася в курсах риторик і поетик, входила до перекладних збірників. Відомі звернення до цього жанру Г. Сковороди, І. Котляревського, П. Білецького-Носенка, П. Гулака-Артемовського і Л. Боровиковського. Особливо зросли принадність і авторитет байки після виступу І. Крилова. В. Бєлінський прямо зазначив, що «справжнім своїм торжеством на святій Русі байка зобов'язана Крилову».

Створюючи свої байки під безпосереднім впливом Крилова, наслідуючи кращі літературні й фольклорні традиції та використовуючи здобутки попередників. Гребінка зумів виявити власну творчу індивідуальність. «Гребінка,— за словами І. Франка,— йшов шляхом, прокладеним в російській літературі Криловим, але йшов досить самостійно, не наслідуючи Крилова, вносячи в свої байки український пейзаж і світогляд українського мужика».

Байка як жанр уже сама по собі передбачає критичне ставлення до зображуваного, його оцінку з певних позицій. У байках Гребінки в першу чергу виявилися соціальні суперечності того¬часної дійсності. Оригінальний національний колорит значно посилив їх реалістичне звучання, зробив зрозумілими для народно¬го читача, що, в свою чергу, визначило також їх демократизм і забезпечило певну соціально-критичну спрямованість.

Своїм ко¬рінням байки Гребінки сягають насамперед у народну творчість, в якій знайшли животрепетне вираження одвічні думи, прагнення й сподівання простого люду. Майже в усіх його байках хижа¬кам і гнобителям протиставляється звичайний трудівник як уособлення людяності, працьовитості, моральної вищості. Своє ставлення до явищ .дійсності байкар переважно визначає з на¬родних позицій, спрямовуючи гнів проти жорстокої поміщицької сваволі, несправедливості царського суду, потворних породжень суспільного устрою — хабарництва, крутійства та ін.

У цьому відношенні показова класична байка «Ведмежий суд». Запозичивши у Крилова тему (байка «Крестьянин й Овца»), Гребінка знайшов цілком оригінальне її втілення. Лисиця звинуватила Вола в тому, що він
...пив, як мошенник, брагу,
 їв сіно, і овес, і сіль.

Здавалося, Волові не випадало турбуватися, оскільки він не вчинив нічого протиприродного чи тим більше злочинного. Однак суддя Ведмідь та Вовки-підсудки знайшли звинувачення достатнім, щоб «його по-своєму судить». «Трохи не цілі сутки» мудру¬вали вони над справою. «Воно було б зовсім не диво,— сердито ревів Ведмідь,— коли б він їв собі м'ясиво», а Вовки заповзято завивали: «А то він сіно їв!»

Безглуздість звинувачення тільки підкреслює цілковиту штучність розпочатої справи для формаль¬ного засудження Вола, бо він «ситенький був», а судді, як відо¬мо, розумілися саме на «м'ясиві», що, зрештою, визначило й вирок:

Понеже Віл признався попеластий,
Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,
Так за такі гріхи його четвертувать
І м'ясо розідрать суддям на рівні часті.

В чудовій своєю художньою лаконічністю й дотепністю, стилістично тонкій і влучній, пересипаній канцеляризмами байці постає яскрава картина судового свавілля — від повної беззахисності невинного підсудного, якому й слова не дали промовити, і аж до типового факту, що донощику, Лисиці, теж перепадає частка — «ратиці» нещасного Вола. Ідейний зміст байки настільки прозорий, що вона навіть не увінчується звичайною для жан¬ру мораллю, зате сама назва — «Ведмежий суд» — постає афо¬ристичним узагальненням судового свавілля.

Оглядаючи Гребінчині байки, І. Франко писав: «Його сати¬ра не широка і не їдка, хоч зовсім не безідейна, гумор вільний і далекий від шаржу...» М. Рильський теж відзначав саме цю особливість байок: «Кажуть, що до сатири Гребінка рідко сягає. Так, але буває й гумор, що б'є досить сильно і влучно, і цей гумор має у Гребінки безперечно національний, не позбавлений лука¬вості характер». При цьому М. Рильський посилався саме на «Ведмежий суд».

Ще показовішою в цьому плані видається нам байка «Рибалка» (паралель у Крилова «Крестьяне й Река»), Навесні у Рибалки сталася біда: примхлива річка «Оржиця заграла, і ятір, граючи, водою занесла». Розлючений Рибалка пішов до «Сули скажену позивать», але побачив, що саме по Сулі, в яку впадав Оржиця, «пливуть хлівці, стіжки, діжки, усякий крам», а між тим добром і «його ниряє ятір».

Зрозумівши всю безглуздість свого наміру — річку у річки ж позивати,— «здихнув Рибалочка да і назад поплівсь». Співчуття до потерпілого байкар не без друж¬ньої іронії висловлює в теплому зверненні до Рибалки: «А що, земляче, пожививсь?»

Але на цей раз Гребінка не уникає і прикінцевої моралі, в якій недвозначно розкриває соціальну суть алегоричної розповіді:
Ось слухайте, пани, бувайте ви здоровії
Еге, Охріменко дурний:
Пішов прохать у повітовий,
Що обідрав його наш писар волосний.

«Рибалка» відзначається самобутнім мовностилістичним ко¬лоритом, національними образами, локальними ознаками і на¬віть автобіографічними подробицями. Принагідне байкар порушує ще одну тему: висміюючи захоплення панів чужими краями (вони, мовляв, «народ письменний страх, бував у всяких школах», все знають — й «арабську цифру», й «закон турецький», «все тямлять, джеркотять, як гуси, по-німецьки»), він закликає «домівки не цуратись». Щодо цього цілком виправдана конкретизація місця дії — «у нашій стороні» та згадування річок Оржиця і Сула, визнання Рибалки «земляком».

У інших байках також мова йде переважно про багатих і бідних, сильних і слабких, про повну безправність і беззахисність бідного люду («Зузуля та Снігир», «Ворона і Ягня», «Будяк та Коноплиночка», «Рожа да Хміль»). У байкових узагальненнях Гребінка досить категорично підкреслює полярність інтересів тру¬дівника і пана:

То, сказано,— пани, щоб день у день гуляли,
А ми, неграмотні, щоб хліба заробляли.
(«Рожа да Хміль»)
Як тільки пан із паном зазмагався,
Дивись — у мужиків чуприни вже тріщать.
(«Школяр Денис)
Іронічними рядками байки «Вовк і Огонь» немовби підсумо¬вується досвід цих взаємин:
Мій батько так казав: «З панами добре жить,
Водиться з ними хай тобі господь поможе,
Із ними можна їсти й пить,
А цілувать їх — крий нас боже»

Прикметне, що саме цю байку Пушкін, за переказами, зби¬рався перекласти на російську мову.
Зіставляючи дві моралі — панську й народну, хижацьку й гу¬манну,— Гребінка наголошує на моральній вищості простого люду. Трудівники порівнюються з «найкращим зерном», з налитими ко¬лосками, а пани — з «половою навісною», з порожніми колоска¬ми, що «ростуть на ниві даром» (байки «Пшениця», «Ячмінь»),

Для своїх алегорій байкар добирає промовисті імена. З одного боку виступають Ведмідь, Вовк, Лисиця, Будяк, Орел, Хміль, з другого — Віл, Зозуля, Снігир, Ягня, Коноплиночка, Рожа. Вдало використовуючи характерні природні ознаки та якості різ¬них представників тваринного й рослинного світу, враховуючи фольклорні традиції й народне сприйняття навколишньої приро¬ди, Гребінка прозоро й стисло висловлює свої думки, робить їх зрозумілими для кожного читача.
Гребінка не випадково назвав свої байки «приказками».

Саме з народних приказок було почерпнуто виключно точні, афори¬стично стислі сатиричні образи й мовні засоби для зображення найрізноманітніших явищ, саме з приказок у байку вливався мо¬гутній струмінь гумору й словесних барв. Окремі приказки лягли в основу сюжету («Школяр Денис», «Верша та Болото» та ін.), а часом визначили композицію байки як розгорнутої метафори («Могилині родини»). Інколи зустрічаємо виразні «портретні» ха¬рактеристики (цар у байці «Грішник»), реалістичні побутові деталі, майже документальний етнографічний колорит, майстерно написані пейзажі.

У більшості байок розповідна частина постає своєрідним оповіданням з гострим конфліктом, а самі вони будуються у формі діалога з зазначенням дійових осіб («Ячмінь», «Соловей») або діалога, який, займаючи більшу чи меншу частину твору, графічно не виділяється («Могилині родини», «Верша та Болото», «Зузуля та Снігир»). Байки з монологічною будовою оживляються активним зверненням оповідача до вдаваного співрозмовника або навіть цілої групи слухачів («Школяр Денис», «Утята да Степ», «Рожа да Хміль»).

Постійна присутність байкаря відчувається майже завжди: він не відділяє себе від певної участі в оповіданих випадках або причетності до них, що дозволяє визначити авторське ставлення до зображуваного, приховане інколи вдаваною наївністю розповіді.

М. Рильський підкреслював: «Реалістична основа байок Гребінки цілком очевидна». Це стосується байок із запозиченими сюжетами і тим більше тих, що постали не з літературних зразків, а грунтуються на реальному факті чи події, мають конкретних прототипів, хоч відомості про них до нас не дійшли.

 Панько й Онисько, Охрім і Опанас, школяр Денис, Іван і Петро Деркач, суддя Глива і сивий Кіндрат, «панства чортів тиск», Грицько Підсака з дядьком та інші персонажі Гребінчиних байок втратили індивідуальні риси й сприймаються кожним поколінням читачів по-різному.

Але не втратилася — і ніколи не втратиться! — художня сила кращих, справді народних витворів видатного бай¬каря. Окремі вирази байок, навіть їхні назви, взяті з народних
джерел, у свою чергу пішли в народ як приказки, стали крила¬тими словами («А Лебедь плись на дно — і випурнув, як сніг», «Мовчи! почують — будеш битий», «Лисичці ж ратиці оддать», «Ведмежий суд», «Менший там не втне, де більший геть-то зможе» і т. д.).





ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ


Експерти рекомендують завжди возити з со...

/_pu/70/16389617.jpg

Секс, потужний засіб від стресу

/_pu/69/44592895.jpg

Як розвантажити шлунок після новорічних ...

/_pu/69/84788078.jpg

Чому ми засинаємо після сексу?

/_pu/70/72609186.jpg

Як зменшити споживання палива та не нашк...

/_pu/70/71641371.jpg

Прозора жіноча спідня білизна - гарні ко...

/_pu/70/70398749.jpg

Як роздягнутися перед чоловіком - прийом...

/_pu/70/85268573.jpg

Чем частная педиатрия отличается от госу...

/_pu/70/75064883.jpg

Поради, як чуттєво роздягнутися перед св...

/_pu/70/86343835.jpg

Ремонт под Ключ: Творческий Подход к Пре...

/_pu/70/28178354.jpg

Как предотвратить повреждение зрительног...

/_pu/70/18888637.jpg

Які шарфи та снуди практичніше обирати д...

/_pu/70/58192117.jpg