|
Гребінківщина в період німецько-фашистської окупації
(1941–1943 р.р.)
18 - 19 вересня 1941 року територія Гребінківського району була окупована німецько-фашистськими загарбниками. Шляхи евакуації населення, заводського устаткування, колгоспного скоту і ін. були перекриті німецькими військами ще 14 вересня, тому далеко не весь партійно-комсомольський і господарський актив встиг евакуюватися.
Багато із них розстріляні і закатовані в період окупації. В селах Олександрійської сільради, в Новоселівці, Скочаку, Лутайці, Наталівці, Гулаківці таких жертв не було зовсім. Чому так?
Мабуть, в цих селах партійно-комсомольський актив в часи колективізації і після проявляв більшу людяність до своїх сільчан ніж в інших селах, тому не викликав бажання помститися.
Виконуючи постанову партійного центру в Гребінківському райкомі партії, як і скрізь в області, був створений підпільний райком партії. Для підпільної роботи не кожна людина здатна, в тім числі і партійна - потрібно було підбирати придатних для цієї справи людей. А потім треба було навчити цих людей основам підпільної роботи, щоб вони могли змагатися і перемагати в боротьбі з відповідними службами німецької окупаційної адміністрації.
Військові діячі Радянського союзу М. М. Тухачевський і Й. Є. Якір допускали ведення партизанської війни в обороні країни. Вони зазначали, що партизанську війну (вони мали на увазі і підпільну роботу, тісно пов'язану з нею) треба готувати завчасно, ще в мирний час (і людей, і матеріальну базу).
Але їх настанови не були враховані, а пізніше були розцінені, як ворожі. Не навчених же підпільників німецькі окупаційні служби виявляли і ліквідовували. Так сталося з галицькими, миргородськими і іншими підпільниками.
Фашистська Німеччина створювала на Україні свою владу, ніякої іншої вони не визнавали. Вони кинули до в'язниці керівника ОУН- б Ст. Бандеру та його прибічників за те, що наважилися 30 червня 1941 року проголосити у Львові про встановлення Української держави.
Гітлер в своєму указі від 11 жовтня 1941 року «Основні напрямки політики, яка повинна проводитися стосовно України» своїм підлеглим наказував: українцям «не слід давати будь-яких обіцянок відносно майбутнього державного і політичного будівництва країни». Німецькі фашисти готували українському народові тяжке колоніальне майбутнє.
В 1942-1943 роках вони насильно вивезли на роботу до Німеччини більше 2 млн. громадян України, багато із яких працювало в нелюдських умовах. А після закінчення війни і повернення їх на батьківщину радянська влада не дозволяла їм вступати до вищих навчальних закладів: адже вони працювали на ворога!
В період окупації в селах збереглися ті ж колгоспи у зміненій формі та під іншою назвою. При такій системі легше було забирати вирощений урожай. В тому ж указі Гітлер дозволяв відкриття церков при умові, що вони не будуть займатися політичною діяльністю. Там же записано: «Дозволять навчання в початкових школах», (але не більше! Середня і вища освіта українцям не потрібна!)
В 1943 році, відступаючи, німці зруйнували паровозне і вагонне депо, залізничний вокзал і школи Гребінки, спалили села Кулажинці, Тарасівку, Сліпорід - Іванівку, Стукалівку, 37 дворів в селі Олексіївці. Гребінківський район був визволений 18-20 вересня 1943 року від німецько - фашистських загарбників.
Населення чоловічої статі було мобілізоване на війну. Залишилися старики, підлітки та інваліди. А основна робоча сила - жінки. Таким складом робітникам при гострій нестачі спеціалістів довелося відбудовувати паровозне і вагонноремонтне депо, залізничний вокзал, школи.
В селах було не краще. Тракторів не було, коней небагато залишилося. Як тяглову силу використовували корів, нерідко нею ставали жінки. З неймовірними зусиллями обробляли землю, засівали і збирали врожаї. Мабуть, тільки наші люди здатні на такий трудовий подвиг в голоді і холоді.
Закінчилася війна, батьки, жінки і діти ждали повернення із війни своїх синів, чоловіків, батьків. Чекали їх навіть ті сім'ї, які одержали «похоронки», адже були випадки, коли помилково були направлені рідним «похоронки».
Але більша частина синів, чоловіків і батьків не повернулася з війни... Були жінки, які до кінця днів своїх чекали дива повернення свого чоловіка. Але марно... Удовам довелося в дуже тяжких умовах утримувати сім'ю, виховувати дітей, а дітям залишатися без батьківської опіки і виховання.
З поверненням із війни сільчан полегшувався труд жінок, старих і підлітків. Згодом в колгоспах стали з'являтися трактори і комбайни. Відпала необхідність для обробітку землі запрягати корів чи самим впрягатися. Але податки залишалися обтяжливими.
І тільки після смерті Сталіна вони стали потроху зменшуватися. Прийшов до влади М.С. Хрущов, який намагався, не змінюючи державну систему, покращити економічний стан країни. Не все виходило. За значне розширення посівних площ кукурудзи селяни були вдячні Хрущову: цим саме була вирішена, в основному, кормова проблема для колгоспного скоту, а його завелося багато в колгоспах.
На зміну Хрущову прийшов Л.І. Брежнєв, і реформи призупинилися: він зосередив свою увагу на покращенні матеріальних умов життя, не турбуючись про майбутнє економіки і країни. За його влади накопичилося багато проблем, які треба було вирішувати. А він і його наступники (Андропов і Черненко) їх не вирішили.
В 1985 році для проведення нового курсу керівники партії обрали Генеральним секретарем Компартії М.С. Горбачова, який оголосив курс країни на перебудову застійної економіки на ефективнішу і продуктивнішу. Для досягнення результатів в цій справі він проголосив демократичний стиль керівництва - гласність і плюралізм думок, що і проводилися в життя. Але суттєвих змін в економіці на краще не відбулося.
Знаходилися партапаратники, які звинувачували Горбачова в тому, що він намагався проводити реформи безсистемно, без плану їх проведення, тому, мовляв, і реформи його були безуспішними. А причина безуспішності реформ Горбачова, мабуть, на мою думку, була в іншому. Він, як і Хрущов, метою перебудови ставив збереження радянської системи шляхом її модернізації, а щоб цього досягти, необхідно було повернутися до приватної власності і ринкової економіки (елементів капіталістичної системи), що і сталося в країні після розвалу Радянського Союзу і відокремлення України в 1991 році.
Настав період перебудови, який затягнувся на багато років, Мабуть, ще будуть дані оцінки становища країни в перебудовчий період, діянь наших урядів і президентів я цей період і становище сіл і їх майбутнього.
Знайдуться історики і краєзнавці, які детально опишуть все це.
Історія міста Гребінка
Гребінківський район
|
