На лівому березі річки Оржиці, на перехресті двох важливих залізничних магістралей Харків – Київ і Москва – Одеса розташоване місто Гребінка – центр Гребінківського району Полтавської області. Започаткувалася Гребінка 1895 року водночас із будівництвом залізничної колії Харків – Київ. Невелике село Тінь перетворилося на станцію Петрівка.

У 1901 році станцію і село було перейменовано на честь видатного українського письменника-байкаря Євгена Павловича Гребінки, автора знаменитого романсу «Очи черные», який тут народився. Сьогодні місто Гребінка працює і розвивається – і не тільки як місто залізничників, а ще й як місто спортсменів, бо спортивні традиції тут давні й міцні.

Розвивалися різні види – легка атлетика, волейбол, гандбол, футбол. Були тренери-ентузіасти, юні фізкультурники, вистачало і вболівальників. Стадіон «Локомотив», збудований у 1955 році, ніколи не стояв пусткою. У 2008 році в Гребінці відзначили сім десятиріч з дня створення місцевої футбольної команди «Локомотив». Гребінківці люблять спорт і підтримують його. У місті чотири середні школи, побудовані ще до Великої Вітчизняної війни. Спортзалів у них не було, і дітям доводилося тренуватися на спортмайданчиках і в дощ і в сніг. Це було незручно й небезпечно для здоров’я дітей.

ГРЕБІНКІВСЬКА «НАРОДНА БУДОВА»

Тож потреба у побудові спортзалу назріла. Ідея ця з’явилася на початку 80-х років минулого століття. Серед тих, хто одним з перших заговорив про будівництво, був Юрій Антонович Тарасюк – вчитель гребінківської школи № 3 і тренер ДЮСШ. Цю ідею підтримав голова міста Петро Омелянович Брижицький.

Треба сказати, що тодішні керівники міста та району й самі займалися фізкультурою, відвідували спортзал локомотивного депо, де грали у волейбол. Ідею побудови спортзалу підтримала громадськість.

Замовили проект спортзалу площею 36 м х18 м і почалося будівництво.
Першими, хто робив розмітку на місці будівництва, були Петро Брижицький, Юрій Тарасюк, виконроб Михайло Копаниця. Зводили спортзал методом «народної будови». Залучили всі районні, залізничні організації, підприємства, школи. Був затверджений графік, хто, коли працює. Організовували суботники, недільники, люди працювали з великим бажанням. Очолив будівництво голова міста, щоранку визначали план з організації роботи на об’єкті.

Значні кошти й матеріали виділила Південна залізниця. Керівники залізничних підприємств, директори шкіл, вчителі фізкультури, тренери спортивної школи, учні, мешканці міста виконували різні роботи. Коштами допомогли також республіканське спортивне товариство «Колос» на чолі з А.Усенком, облспорткомітет на чолі з І.Тригубенком, О.Степановим, адже підрядника не було. Розпочали будівництво 1983 року, а урочисте відкриття спортзалу відбулося у 1986-му. На відкритті був присутній голова Комітету з фізичної культури і спорту УРСР Михайло Бака. Молодь Гребінківщини отримала чудовий спортивний комплекс: спортзал, шаховий клуб, стрілецький тир, відновлювальний центр. Коли є щось гарне, хочеться ще кращого. І керівництво міста вирішило: побудуємо стадіон і басейн.

Саме тоді до Гребінки завітав Микола Семенович Конарєв – на той час міністр шляхів сполучення Радянського Союзу, інші керівники-залізничники. Учасники тієї зустрічі згадували, що було це пізньої осені, дощ, болото, а на стадіоні почали корчувати дерева. Міністр обійшов будівництво, наблизився до спорткомплексу, зняв брудні черевики і зайшов до приміщення. Комплекс йому сподобався. «Ну що, – запитав, – будемо будувати стадіон?» Питання було вирішене.

І знову почалося будівництво уже перевіреним способом – зусиллями всіх ентузіастів. Автор цих рядків пам’ятає, як розвантажували цеглу, рили траншеї, фарбували лавки. Це була вже звична робота. Матеріали для будівництва виділило Міністерство шляхів сполучення СРСР, організацію робіт знову займався П.Брижицький. Виконробами на будівництві були М.Копаниця, В.Арсененко, В.Коршак, Г.Кузьменко. І стадіон-красень було зведено. Чудове футбольне поле, легкоатлетичні доріжки, сектори для стрибків у довжину й висоту, для штовхання ядра, баскетбольний, волейбольний, гандбольний, хокейний майданчики, тенісний корт, роздягальні.

Цікава історія футбольного газону, яким усі захоплюються. Він один з кращих в Україні. Перший, укладений на підготовлене поле, довго не протримався. Трава пожовкла, і газон став непридатний. Працівники гребінківського стадіону поїхали до Києва, на стадіон «Динамо», там їм пояснили, що врятувати газон неможливо, потрібно укладати новий. Так і зробили. Коштів зазвичай було обмаль, та мер знайшов гроші, і знову люди вийшли на суботники. Все замінили, облаштували, і тепер гості милуються чудовим футбольним газоном, а футболісти «Локомотива», дитячих та юнацьких команд мають можливість тренуватися і грати на такому сучасному полі.

Планували побудувати ще басейн, але, реально оцінивши ситуацію, керівники міста й району зрозуміли, що на басейн коштів не вистачить. Проект переробили, і на місці басейну виріс легкоатлетичний манеж. Закінчили будівництво у 1995 році. За весь час будівництва спорткомплексу голова міста Петро Омелянович Брижицький жодного разу не був у відпустці.
Відкриття спорткомплексу відбулося у тому ж році – на 100-річчя міста Гребінки. Поздоровляв гребінківців особисто дворазовий олімпійський чемпіон Валерій Борзов.

Свято було грандіозне: спортивні змагання, футбольні матчі, розважальна програма, концерт, феєрверк. Це було дійсно свято всього міста – усіх тих, хто вклав у спорткомплекс свої сили, вміння, бажання, кошти. І коли під час святкування почалася літня злива, мешканці міста сприйняли її як освячення зведеної споруди.

ГОЛОВНЕ НАДБАННЯ - ЛЮДИ, ЩО ПОЛЮБИЛИ СПОРТ

З того часу спорткомплекс – це гордість Гребінки, її візитна картка, місце не лише спортивних баталій, а й міських свят, активного відпочинку гребінківців, які вклали частинку своєї праці у зведення цієї величної споруди.

Головне наше надбання – сотні юнаків і дівчат міста, що займаються спортом у ДЮСШ, учні шкіл, що проводять у спорткомплексі змагання, уроки фізкультури. У Гребінці започаткований Всеукраїнський легкоатлетичний турнір пам’яті Героя Радянського Союзу Григорія Кагамлика, який відбувається у зимові дні, коли наш земляк звершив свій безсмертний подвиг. У турнірі беруть участь представники Полтавської, Київської, Чернігівської, Черкаської, Кіровоградської, Сумської областей. Гребінківська міська рада нагороджує переможців турніру цінними призами, а Полтавське обласне управління з фізичної культури і спорту виділяє кошти на проведення турніру. І це не єдині змагання, що тут відбуваються.

 А ще наш комплекс люб’язно пропонує свої послуги для зональних, обласних змагань спортсменів з органів внутрішніх справ, енергетиків, допризивної молоді.

ШЛЯХ ДО СПОРТИВНОГО ОЛІМПУ ПОЧИНАЄТЬСЯ В ДЮСШ

Жителі міста пишаються на лише спортивним комплексом, а й дитячо-юнацькою спортивною школою, що працює при ньому. Колектив ДЮСШ у 2008 році був занесений на районну Дошку Пошани. І це цілком заслужена відзнака праці, боротьби, старання, тим більше, що боротися доводиться не лише на спортивних аренах. Заклад виживає на мінімальному фінансуванні. Кошти виділяються лише на заробітну плату працівникам та деякі інші статті. Жодної копійки не виділено на спортивно-масову роботу чи придбання інвентарю. Тож і доводиться шукати кошти, щоб команди їздили на змагання, мали м’ячі, пристойну спортивну форму.

Навіть за таких непростих фінансових умов, в яких зараз опинилася і наша спортивна школа, і багато інших закладів, ми намагаємося брати участь майже у всіх змаганнях, на які нас запрошують, – розповідає директор ДЮСШ Володимир Петрович Чернявський. – В рік виходить близько 70 змагань. Перш за все вдячні батькам наших вихованців. Вони завжди відгукуються на прохання і допомагають фінансово. Надають спонсорську допомогу нашим спортсменам і приватні підприємці.

Зазвичай у школі займаються більше 230 учнів. Вони удосконалюють свою майстерність у 18 спортивних групах, 3 основних відділеннях: футбольному, гандбольному, легкої атлетики. Великих успіхів досягли дівчатка з футбольної команди «Надія», яких тренує Володимир Леонідович Жила. Команда зараз грає у вищій лізі футзалу України.

Дівчатка їздять за кордон, беруть участь у міжнародних змаганнях. Футбольна команда юнаків 1993 року народження, яких тренує Олександр Забіла, увійшла до десяти кращих в області, вона здобула перемогу в обласній спартакіаді школярів. А команда легкоатлетів (тренери Юрій Тарасюк, Володимир Чернявський, Олена Тарасюк) була переможцем та призером різноманітних обласних чемпіонатів.

Усю цю епопею будівництва спорткомплексу розповів автору цих рядків активний її учасник Юрій Антонович Тарасюк. За плечима Юрія Антоновича 37 років викладацької роботи у школі та більше 10 років тренерської у ДЮСШ. Довгий час він працював директором спортивної школи, нині – методистом. Десятки його учнів стали викладачами фізичної культури у школах, тренерами. Деякі продовжили займатися спортом і досягли великих результатів. Юрій Антонович вболіває душею за свою справу. Йому дуже хочеться, щоб дітище всього міста – спорткомплекс активно працював, залучав до занять спортом все нові покоління юнаків і дівчат. І сподівається, що так буде.

У Гребінці чудовий спорткомплекс, є чемпіони, є перемоги, але виживати у сьогодні не просто. Бо проблеми з’являються, додаються нові, а вирішення майже не видно. Спорткомплекс дуже великий для нашого містечка, тож обійтися своїми силами місто не може. Потрібні кошти: на енергоносії, поточні й капітальні ремонти, утримання інфраструктури та працівників. Коштів, що заробляє спорткомплекс, на це не вистачає. Міська рада допомагає, як може, але можливості її не безкінечні.

Сьогодні районна рада прийняла і фінансує програму розвитку фізичної культури і спорту на Гребінківщині, спільну програму РДА, районної та міської рад з розвитку футболу в місті та районі, районну програму розвитку футзалу. На це виділяються значні кошти. Окремим рядком в обласному бюджеті виділені кошти на фінансування спорткомплексу. У цьому зацікавлені і районна влада, і обласне керівництво. Але проблем багато, знову постає питання про оплату опалення, освітлення, води. Тож спорткомплекс чекають нові випробування. Та він має їх витримати, вистояти. І я, як і багато гребінківців, вірю, що приведу сюди на тренування своїх онуків, як приводила свого сина…