...




загрузка...





Останні коментарі

Гребінка на "пивних бровах" повзе додому.. no
Класно: "очистити бари від молоді" і загнать її в пивну...

На Полтавщині військкомат влаштував облаву на призовників (ВІДЕО)
Знову чергові заклики, поповняймо ряди робітничо-селянского війсь...

Гребінка на "пивних бровах" повзе додому.. no
Чому ж не контролюють відповідні органи що в цьому сараї наливают...

У Гребінці обмежили рух вантажних автомобілів
А тим керманичам що впровадили таке рішення хватило розуму визнач...


Чи потрібен привокзальний ринок жителям Гребінківщини?

Всего ответов: 11




НАСЕЛЕННЫЕ ПУНКТЫ, ЦЕНТРЫ ПОСЕЛКОВЫХ И СЕЛЬСКИХ СОВЕТОВ ГРЕБЕНКОВСКОГО РАЙОНА  
Поиск:   


загрузка...

Село Григорівка, Гребінківський район


ГРИГОРІВКА — село в Україні, Гребінківському районі Полтавської області. Населення становить 351 осіб. Орган місцевого самоврядування — Григорівська сільська рада.

За 15 км. Від гирла річки Гнилої Оржиці вверх по течії, на лівому березі річки, на Полтавщині, розташоване сучасне село Григорівка.

Населення    351
Площа    2,718 км²
Густота населення    129,14 осіб/км²
Поштовий індекс    37450
Телефонний код    +380 5359
Географічні координати    50°01′30″ пн. ш. 32°24′00″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря    112 м
Водойми    Суха Оржиця

Писар Лубенського, полку Степан Васильович Савицький заснував село Писарщину, а його син Григорій Степанович (1732 -1816) заснував село Григорівку.

Григорівка заснована на ділянці Писарської землі, яка називалася Храневщина і належала Григорію Савицькому. Десь близько 1757 року він одружився з дочкою колишнього сотника Яблунівської сотні Степана Григоровича Стороженка - Ганною Степанівною.

Степан Григорович купив землі спеціально в придане своїй дочці. Ця земля була прилучена до створюваного хутора. Тому деякий час заснований Григорієм Савицьким хутір носив назву «Стороженківський». Так в «Описах Київського намісництва» в 1787 році записаний хутір Стороженківський бунчукового товариша Григорія Савицького, в якому проживало 48 душ.

В сповідальній відомості Овсюківскої церкви (до приходу якої належав цей хутір) за 1793 р. хутір Григорія Савицького продовжує називатися Стороженківським. А в сповідальній відомості тієї ж церкви за 1797 рік цей же хутір, який перейшов у власність сина Григорія Савицького Якова Григоровича (1760 - бл. 1837), став називатися Храневщиною (за назвою землі, на якій він заснований). А на початку 1800-х років його стали називати нинішнім його ім'ям Григорівкою.

Треба зазначити, що Григорій Степанович віддав не весь хутір синові, Якову Григоровичу, частину його він віддав в придане своїй дочці Марії Григорівні (1759 - бл. 1737), яка одружилася з майором Адалімовим П.С. Вона володіла цією маєтністю, а після її смерті тут господарював її чоловік.

Яків Григорович Савицький своїх дітей не мав, тому свою маєтність він відписав своїм племінницям, дочкам його брата Федора Григоровича, Марії Федорівні, яка була одружена з штабс-капітаном Михайлом Степановичем Родзянком і Ганні Федорівні, яка була одружена з титулярним радником Петром Дмитровичем Юскевичем. Юскевич П.Д. в 1858 році купив маєтність Адалімових і з тих пір господарями в Григорівці були Родзянки і Юскевичі. Село продовжувало рости: в 1859 р. тут налічувався 31 двір з населенням 388 душ обох статей.

В результаті реформи 1861 р. селяни поміщиків Юскевичів (113 ревізьких душ) одержали право на викуп землі садибної 14,59 десятин (в т.ч. вигона 4 дес) і польової - 149,5 дес., а селяни поміщиці Родзянко (40 ревізьких душ) одержали право на викуп землі садибної 10,72 дес (в т.ч. вигона 4 дес) і польової 56 десятин.

Після продажу землі селянам (під час реформи 1861 р.) в поміщиків Григорівки в 1865 р. залишилося землі: в Юскевичів - 572 десятини, в Родзянок - 200 дес. От як писав про Юскевичів М. Стороженко в мемуарній книзі «З мого життя»: «Після смерті П.С. Яблоновського на чолі судової апеляційної інстанції у нашому повіті постав Дмитро Петрович Юскевич. Його батько і мати (Петро Дмитрович і Ганна Федорівна - Прим, авт.) мали невеличкий, із 200 десятин маєток у Григорівці на межі із Золотоніським повітом, у них було троє синів - Петро, Дмитро та Василь.

Старший, скінчивши курс ліцею князя Безбородька в Ніжині, служив довгий час по судах у Польщі, та як вийшов у абшит (відставку) із рангом дійсного державного радника, то й купив собі будинок у Прилуках, де й доживав живота. Менший, що женився на бідній попівні та обсеменився, так-сяк здобував шматок хліба для свого великого посімейства.

А середульший, Дмитро, скінчивши курс математичного факультету Київського університету св. Володимира кандидатом математики, схотів, щоб було вибрано його мировим суддею у рідному повіті, де він і осів на увесь свій живіт, прослуживши суддею по виборах та по призначенню, головою мирового з'їзду та повітовим членом Лубенського округового суду майже на п'ятдесят год, аж до смерті.

Він купив собі будинок у Пирятині з великим городом та опісля хутір у двох верстах від Пирятина із сотнею десятин та гарною оселею на річці Сліпорід у нащадків Олександра та Павла Васильовичів Гудим. Зійшовся за молодих літ із заміжньою селянкою з Григорівни, він прижив з нею сина Івана, якого узаконив, коли оженився пізніше на його матері після смерті її першого чоловіка, то й прижили вони ще тоді другого сина Василя та п'ятеро дочок. У молодих літах Д.П. хворів сухоткою, то й мусив лікуватися у Мерані, а опісля зміцнів та й прожив до дуже старих літ...

Усім своїм дітям він надав освіту...»

27 березня 1873 р. в селі сталася велика пожежа, внаслідок якої згоріло все село за винятком 6 дворів. Сільська громада змушена була просити у Пирятинського земства допомоги із земських сум («Журнал заседаний Пирятинского земского собрания» за 1873 р.).

Незважаючи на це, темпи росту села не зменшилися. В 1897 р. тут уже налічувався 91 двір з населенням 614 душ. В 1910 р. - 103 дворів з населенням 704 душі. В 1915 році тут було 10 ні фяків. В 1916 р. Юскевичі володіли в Григорівці 495 дес. землі, за Родзянок немає відомостей.

Після смерті Марії Федорівни залишалися її три дочки, із яких дві не виходили заміж і жили в Григорівці. Мабуть, свою землю вони продавали селянам, і до 1917 р. їх маєтність звелася до нуля. Та і вони самі, мабуть, не дожили до того часу (оскільки наймолодша із них Пелагія Михайлівна була 1844 р. народження).

З установленням Радянської влади підлягали частковому розкуркуленню (відібрання деякого їх майна і передачі його біднякам) заможні селяни: Соляник Савка Савелович, Ковда Охрім Єлисеєвич, Бойко Євдоким Пимонович, Бойко Йосип Михайлович, Пипенко Наум Олександрович, Кучерявенко Михайло Ол., Прогрущенко Вакула Нечипорович, Угоденко Сидір Іванович, Пипенко Йосип Парменович, Ярмак Григорій Кузьмович, Корш Костянтин Михайлович, Батрак Іван Кирилович, Гапоненко Никон Михайлович.

В 1928 році Григорівська громада мала парову молотарку, олійницю, парового млина. В 1929 році селяни заснували скотарсько-молочне товариство: існувало бурякове товариство, яке в 1928 році засіяло близько 300 десятин буряків.

В 1927 році сільрада спільно з буряковим товариством придбали двигуна та динамо машину (електрогенератор) і на десятиріччя Жовтня на вулиці села запалено 8 електролампочок та освітлено сільбуд, збудований в 1926 р. власними силами, і паровий млин.

На той час це була велика подія в селі. Прилуцький окружний виконком (села нинішнього Гребініківського району в той час входили до складу Прилуцької округи) дав безкоштовно селу кіноапарат, і селяни мали можливість дивитися кіно.

В рік суцільної колективізації (1930 р). в Григорівці, як і в інших селах, колективізація проходила не такими швидкими темпами, як цього вимагав центр. Президія райвиконкому голові і секретареві Григорівської сільради висловила догану.

Якщо в перші роки радянської влади продовжувався ріст населення - по перепису 1926 р. в Григорівці налічувалося 861 душа населення і до 1930 р. воно продовжувало збільшуватися, - то в результаті колективізації і голодомору 1932- 1933 років, кількість населення пішла на спад.

За переписом населення 1939 р. в Григорівці налічувалося 742 душі. Пізніше війна забрала багато життів. Не повернулися із війни 107 жителів села. В період німецької окупації було вивезено на роботи до Німеччини 44 чоловіки, розстріляно - 2.

За переписом населення 1959 р. в селі налічувалося 630 осіб, і в подальшому відбувається спад кількості населення: в 1972 році - 373 особи, в 1980 р< - 332 особи, в 1990 р. - 379 осіб.

В адміністративному відношенні Григорівка відносилася: з 1863 року до 1881 року - до Мечетської волості, а після 1881 р. - до Городищенської, а в перші роки радянської влади в 1919 р. Григорівка стала центром Григорівської сільради в складі сіл - Григорівка, Писарщина, Михайлівна та хутора Журавка. А вже після війни в 1950-х чи 60-х роках, Михайлівка була передана до Стукалівської сільради.

В селі не було церкви, воно відносилось до парафії Троїцької церкви в є. Овсюках, а після відкриття Олександро - Невської церкви в е. Стукалівці (1891 рік) - до цієї парафії.

В 1893 році в Григорівні існувала школа грамотності (школа для дорослих) церковного відомства, де викладання проводилось по програмі церковно - приходської школи, тільки в скороченому вигляді. Ця школа грамотності вважалась кращою школою серед шкіл цього типу в Пирятинському повіті, навіть в Полтавській губернії.

Відзначався учитель цієї школи Прогрущенко Вакула. Пізніше його син в 1920-х роках працював в Григорівській та інших школах Пирятинського району. Спеці­ального приміщення для школи не було. Навчались у старих хатах. У класах було по 42 учні. У цей період за три кілометри від села була збудована залізниця.

В 1911 р. на кошти Пирятинського земства збудовано цегляне приміщення для 2-х комплектної земської школи, в тому ж році тут відкрилася земська школа.

Першою її учителькою була Топольська Ганна Олександрівна. Довгий час тут працював уже при радянській владі Шарий Лука Михейович. Ще до війни в Григорівці була середня школа.

Деякі селяни почали займатися столярством, ковальством, ткацтвом Багатші селяни , що мали вівці, самі виготовляли сукно, ткали полотно. Юнаки і дівчата збирались в окремих хатах на досвітки , організовували різні ігри, грали в карти. Важким тягарем на плечі селян Григорівки лягла імперіалістична війна, що почалась у 1914 році. Багачі залишились вдома, а бідноту забирали на війну.

  З села було взято до 80-ти чоловік , а їх сім"ї залишились голодні, обірвані, без палива. У декого з селян забрали коней. Багато жителів Григорівки загинуло в дні війни. Настав 1917 рік. Пройшла чутка, що царя скинули , а куркулі нашіптували , що то неправда. У той час із фронту повернулись Мірошніченко Гордій Іванович, Ічанський Іван Максимович, Шарий Андрій Харитонович.

Були організовані мітинги, на яких виступали фронтовики , розповідаючи людям правду. Селяни дізнались, що царя вже немає, що влада перейшла до рук робітників і селян. Ця звістка принесла радість у кожну оселю. Та бандити не здавались. Почалась громадянська війна. Трудівники села , відгукуючись на заклик Комуністичної партії великого Леніна , вливались у червоноармійські загони , ставали партизанами.

   Влітку 1919 року привів свої банди Денікін. Побували вони і в Григорівці. Заворушились багачі, примушуючи селян працювати на себе. Селяни вірили в перемогу над гнобителями. Аж ось настав грудень місяць. Денікін із своїми розбитими бандами тікав на південь. Знову бандити пройшли через Григорівку. А 19 грудня прийшли визволителі. Селяни одержали землю, коней, почали відбудовувати зруйноване господарство.

В селі було створено перший РевКом , головою якого був Мукогоренко Яків Явтухович. А пізніше його брат - Мукогоренко Пилип Явтухович. Було також організовано комітет незаможних селян. Першим головою комнезаму був селянин Пшеничний Андрій. Він очолював і партійну ячейку , в якій нараховувалось 11 чоловік. Першими комуністами були Яковенко Яків, Шарий Микита, Пшеничний Павло та інші. Вони підтримували політику воєнного комунізму і вели за собою селян.

 В 1921 році в Григорівці організовано комітет незаможних селян, очолюваний Пастернаком Петром Гавриловичем. В 1922 році було організовано комсомол. Дяченко Никифор Васильович очолював партячейку і керував комсомолм.

  У травні 1922 року була створена сільська рада , головою якої був обраний Пастернак Петро Гаврилович. Григорівка, Писарщина і Михайлівка належали до Пирятинського р-ну Прилуцького округу.

   У 1923 році восени було організовано артіль, що нараховувала 80 чоловік ( членів ). Придбали парову машину, олійницю. Першим головою товариства спільного обробітку землі Кучерявенко Сергій Іванович. Проходили роки , союз міцнів , селяни стали жити краще.

  У 1922 році в селі було відкрито семирічну школу, директором якої був Шарий Лука Михайлович. У школі працювали 15 вчителів. Створювались лікнепи.

  У 1928р. члени товариства спільного обробітку землі прийняли статут артілі, в яку ввійшли всі селяни і середняки. Першим головою артілі „Шлях Леніна" був Шарий Андрій Харитонович. Артіль мала 1500 га землі, 200 голів коней, 30 пар волів, 2 парові машини. Згодом усі селяни об'єдналися в колгоспи.

  В 1928р. в Григорівці створено товариство спільного обробітку землі, що об"єднувало 30 господарств з 780 десятин землі. Першим головою това¬риства був Прогрущенко Андрій Федорович. Групи спільного обробітку землі очолював Ічанський Семен Семенович, Кучерявенко Сергій Іванович.

   В 1930р. в селі Григорівці дув організований колгосп. Першим головою колгоспу був Прогрущенко Андрій Федорович, розстріляний німнцько - фашистськими загарбниками як комуніст разом з Шарим Андрієм Харитоновичем.
 
  Наприкінці зими 1933року голод в Україні набув нечуваних розмірів. За весь час свого існування школа ставила собі за мету навчити і виховати а в разі необхідності навіть нагодувати та взути учнів, які мали в цьому потребу.

  Так, у 1932 - 1933 навчальному році, в період голодомору, в школі працювала їдальня, де під суворим контролем директора школи Шарого Луки Михайловича годували всіх дітей. Кожен день обов'язково поревіряли відвідування школи учнями. У випадку, коли учень , був відсутній, відразу відвідували його батьків.

Це пояснювалось тим, що в ті страшні роки траплялись випадки людоїдства. Коли випадала можливість, дати на „десерт" житній чи вівсяний коржик, то це робив директор школи власноручно, піклую- чись про те, щоб жодна дитина не була обділена. Григорівку голодомор обійшов стороною. Виручила григорівців олійниця.

   В 1933р. від голоду загинула одна сім"я.

Медичне обслуговування проводилось Сербинівською лікарнею ще з дореволюційних часів, а з утворенням районної лікарні в Гребінці - центр обслуговування мешканців Григорівни перемістився туди. Ще до війни 1941- 1945 р.р. в Григорівці буди свої амбулаторія і пологове відділення.

   У 1941 році колгосп „Шлях Леніна" був передовим господарством. Виросли активісти та партійні працівники: Кучерявенко Самійло Оврамович, Дяченко Никифор Васильович, Ічанський Яків Іванович, Шарий Яків Пилипович , Кучерявенко Микола Харлампійович, секретар і організатор комсо¬мольської організації Бабак Микола. До окупації села німцями налічувалось до 40 членів партії. Секретарем парторганізації був Щербина.

В період окупації стаорстою села був Прогрущенко Павло. Школа, кооперація, клуб були закриті. У школі були спочатку німецькі коні, а потім зберігалося зерно. Було розстріляно 9 комуністів. Шарого Андрія Харитоновича, Прогру- Щенка Андрія Федоровича, Мірошніченка Андрія Івановича, Максименка Панаса Андрійовича, Кутового Сергія, Додрелю Кіндрата. На відході німці задрали 18 пар волів з громадського двору, спалили три сараї з хлібом. Старостою громадського двору був Сальник Дмитро Антонович .

   У 1943р. було вигнано німців із села. Головою сільської ради був Пастернак Петро Гаврилович, а головою колгоспу — Кучерявенко Сергій Іванович. Почала працювати 10 — річка, директором якої був Шарий Лука Михайлович, медпункт, кооперація.

  У 1946р. головою сільської ради був обраний Залізький Василь Самсонович, який пропрацював на даній посаді до 1970р. Активним депутатом сільської ради була Ічанська Марія Олексіївна. У 1958р. головою колгоспу був обраний Лобода Василь Антонович. У той період колгосп був передовим по надоях молока. Згодом головою колгоспу став Дражевський Микола Лазарович, а потім Кагамлик В. І.

   У 1949р. почала працювати сільська бібліотека, завідуюча бібліотекою в цей час була Залізька Одарка Петрівна. В 50-тих роках почала змінюватись матеріальна база колгоспу „Шлях Леніна". З'явились нові види тракторів, на одному з яких працював Корінь Петро васильович, один з передовиків сільського виробництва, комсомолець. Змінювалась і матеріальна база тваринництва в колгоспі „Шлях Леніна". Було збудовано кілька типових приміщень для великої рогатої худоби. Передовиком сільського виробництва була Ічанська Марія Олексіївна. В 60-тих роках зміцніла матеріальна база школи. На території Григо- рівської сільської ради, колгоспу „Шлях Леніна" було збудовано нове при- щення Григорівської школи. Покращився добробут населення.

  В 1974р. було об"єднано два колгоспи, які розміщені на території Гри-горівської сільської ради, а саме: „Шлях Леніна" і „Мічуріна". Спільне господарство було названо колгоспом імені Леніна. Колгосп імені Леніна Григорівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області об"єднує села Григорівка, Стукалівка, Писарщина, Михайлівка.

Перспективними населеними пунктами являються: с. Григорівка і с. Стукалівка. Центральна садиба колгоспу розміщена в селі Григорівці. Найближча залізнична станція Гребінка, знаходиться в 8 км. Від села Григорівка. В 20 км. проходить шосейна дорога Харків - Київ. Колгосп обслуговується Гребінківським об'єднанням „Сільгосптехніка", яке знаходиться на віддалі 8 км. Спеціалізація господарства — зерновотехніка з розвиненим молочним господарством.

 Загальна площа закріплених земель колгоспу.  За данними коректування 5791,1
 Колгосп об'єднує — 549 дворів колгоспників з населенням — 1326 чоловік,
в тому числі 477 чоловік працездатних, що працюють в колгоспі.

  Організаційна структура господарства - два відділки. Віддаль від господарського центру до пунктів здачі сільськогосподарської продукції складає:
- Зерна м. Гребінка — 8 км.
- Цукрових буряків ст. Гребінка — 8км.
- Молока м. Гребінка - 8км.
- М"яса м. Лубни - 35км.
- Овочі м. Гребінка — 8км.
До цього часу головою колгоспу „Мічуріна" був Гуленко Григорій Іва¬нович, а колгоспу „Шлях Леніна" Хребет Іван Пилипович. Спільним господарством колгоспу імені Леніна став керувати Гуленко Григорій Іванович. В даний період головою колгоспу Григорівської сільської ради працював Жила Микола Антонович. 5 червня 1976р. загальні збори колгоспників колгоспу ім. Леніна обрали головою правління Холошу Василя Андрійовича. В 1978р. колгосп ім. Леніна відсвяткував свій ювілей — 50 - річчя з дня Свого заснування.

Передовики сільського виробництва колгоспу ім. Леніна: Верхолет Володимир Андрійович, Максименко Свдокія Лаврентійовна, Качан Клавдія Іванівна, Козена Катерина, Лепська Ганна Григорівна, Блоха Марія, Педоряка Оксана, Ічанський Микола Іванович, Ічанський Захар Максимович, Ічанська Марія Олексіївна, Ічанська Свдокія Іванівна, Ічанський Івн Максимович, Ічанська Дар"я Якимівнв.

  З 1984р. головою сільської ради працював Кроковець Володимир Миколайович до жовтня 2000р.

   У 1986р. на території Григорівської сільської ради було утворено на базі колглспу ім. Леніна два самостійні господарства: колгосп ім. Леніна, На території села Григорівка і с. Писарщини і колгосп ім. Мічуріна, на Території с. Стукалівки і с.Михайлівки. Головою колгоспу ім. Леніна було обрано Холошу Василя Андрійовича, де він очолював до лютого 1995р. З лютого 1995р. колгосп очолив Волошин В. В.

   З грудня 2000р. головою села став Холоша О. В.

 
 
 
загрузка...
 
 
 
загрузка...
 
 





 
 
  

   admin@grebenka.com

  +38 (099) 361-83-66
  +38 (097) 168-46-12


   » Добавить в закладки 
   » Обратная связь
   » Информация о портале
   » PDA версия сайта

     RSS-экспорт новостей:
   Новости | Фоторепортажи
   Публикации | Объявления
   Форум



   » Знаєте про новину чи подію в місті? Повідомте і ми напишемо про це на сайті.
   Додати новину

   » Потік онлайн-опитувань
   » Книга відгуків і пропозицій
   » Європошук Європошук
   » Тести онлайн
   » FAQ Питання та відповіді

  Відправити СМС безкоштовно Відправка SMS безкоштовно





  Яндекс.Метрика