чайный блог













загрузка...








НАСЕЛЕННЫЕ ПУНКТЫ, ЦЕНТРЫ ПОСЕЛКОВЫХ И СЕЛЬСКИХ СОВЕТОВ ГРЕБЕНКОВСКОГО РАЙОНА  
Поиск:   


Село  Слободо-Петрівка Гребінківського району
Полтавської області


СЛОБОДО-ПЕТРІВКА (у 18 столітті Петрівка-слобода) – село Гребінківського району, центр сільської Ради народних депутатів, якій підпорядковані села Гулаківка, Загребелля, Орлиця, Паризька Комуна.

Розташована на правому березі річки Оржиця, за 6 км від районного центру та залізничної станції Гребінка.

Територією села проходять колії залізниць київського та черкаського напрямків. 922 жителя (1990).

Засноване    1773
Населення    783
Площа    4,183 км²
Густота населення    187,19 осіб/км²
Поштовий індекс    37432
Телефонний код    +380 5359
Географічні координати    50°07′13″ пн. ш. 32°22′45″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря    110 м
Водойми    р. Гнила Оржиця

Село вперше згадується 1773 року.

(В різні часи село ще іменувалося: Свіччина Слобода, слобода Петрівка).

Землі нинішньої Слободо-Петрівки, як і багато інших, розташованих в межиріччі Сирої (Гнилої) Оржиці, Сухої Оржиці та Чумгака, в 1690 році козацька старшина Пирятинської сотні за мізерну ціну продала (а фактично подарувала) Лубенському полковникові Леонтію Назаровичу Свічці. Такий подарунок був зроблений у зв'язку з тим, що Свічка відстояв у Московського царя «спірні» землі, котрі почала «прибирати до рук» старшина переяславського полку.

В матеріалах перепису 1767 року (Рум'янцевському описові) зі слів дружини Олексія Свічки було записано: «Слободка Петровка умершим моим мужем Лубенского полку бунчуковым товарищем Алексеем Свечкою на покупленой и частично занятой предками его земле лет более 20 осажена». (Центральний державний історичний архів України, фонд 57, опис 1, справа 421, арк. 266).

Тобто, слобідка Петрівка була заснована не пізніше 1747 року Олексієм Степановичем Свічкою і названа Петрівкою на честь його сина Петра, який тоді тільки народився. А слід сказати, що слово «слобідка» означає населений пункт, заселений вільними, як тоді говорили прості люди - «слободними» селянами, які втекли від інших поміщиків, і безземельними козаками.

У 1751 році Петрівка була записана хутором з 17 «підсусід-ками» (бідними селянами), у 1764 році - слободою з двома дворами і 48 бездвірними хатами і населенням 237 чол. обох статей.

Згідно з переписом 1767 року у слободі Петрівці був приїжджий двір, де було 3 хати, 2 сараї, 1 комора. Тут міг зупинитися для проживання господар (поміщик). В приїжджому дворі постійно проживало три двірні сім'ї. Пани Свічки тоді жили в Городищі. Щодо двірні в переписові було записано: «Живут без платы, на одежде своей, а пропитание хозяина».

У слободі на той час було 2 селянські двори і 76 бездвірних хат, в яких проживало 294 особи чоловічої статі і 255 - жіночої. «У них земель пахотных, тож и лесных и других угодий не име-ется, а к посеву хлеба тож и для кошения сена земля определяет-ся от меня (господарки, дружини О.Свічки - Прим, автп.)»

У 1781 році там було уже 98 селянських хат.

У 1807 році на приїжджому дворі був недобудований цегляний будинок з двома флігелями, в якому й проживали з 1824 року Свічки після утрати ними Городища і інших маєтностей.

Микола і Яків Петровичі Свічки розтринькали маєтності, накопичені попередніми поколіннями Свічок. Залишилася одна маєтність - слобода Петрівка, якій теж загрожувала продажа з аукціону, щоб погасити борги Свічок для закриття 100-літньої судової справи Свічок з Марковичами. Рятуючи цю маєтність, син Миколи Петровича Лев Миколайович Свічка 6 жовтня 1827 року обвінчався з Ганною Павлівною Гребьонкіною, дочкою Павла Івановича Гребьонкіна та його першої дружини Ганни Петрівни Маркович. Таким способом була закрита судова справа з Марковичами і слобода Петрівка залишилася за Свічками, де і поселилося молоде подружжя. Так поріднилися Гребінки зі Свічками.

Ганна Павлівна долучила до маєтності Свічок свою частину хутора Глибокого Яру, яка потім одержала назву Мар'янівка. Але їх подружнє життя продовжувалося недовго. 13 лютого 1834 року за віком 27 років померла Ганна Павлівна, а 25 серпня 1845 року за віком 46 років від сухот помер і Лев Миколайович. Обоє були поховані на родинному кладовищі Гребінок в с. Мар'янівка.

У 1843 році в Слободо-Петрівці побував Т. Г. Шевченко.

Ще за життя Лева Миколайовича в червні 1844 року в слободі Петрівці побував відомий фольклорист і етнограф, автор «Толкового словаря» Володимир Іванович Даль, який разом з Є.П. Гребінкою гостював в Убіжищі. От що він писав в листі до своєї дружини про маєтність слободи Петрівки і її господаря Левка Миколайовича:

«...имение в 4000 душ со времени Гетьманщины раздробилось и расстроилось у деда, и особенно в руках отца, а теперь осталось 250 душ и долги. Хозяйки нет, хозяйство расстроилось и запущено, дворня огромная, остатки псарей и музыкантов, которые и теперь еще играют марш, когда мы йдем на озеро стрелять чаек или в сад на воробьев; дом в упадке, дворни более 50 человек. Расстроив имение, отец не дал сыну никакого образования, а будучи богатым и будучи потомком известных в истории Малороссии Свечек, отдал сына в пехотный полк. Отец умер, а сын вышел в отставку и переехал хозяйничать; к счастью природа была ему лучшим отцом, нежели родной отец, но все-таки того, что упущено, вознаградить нечем».

Рано осиротіли діти Левка Миколайовича і Ганни Павлівни, в 1845 році їм було: Миколі - 17 років, Олександрі - 16 років, Марії - 14 років. їх виховання лягло на плечі їх бабусі, матері Левка Миколайовича - Феодосії Прохорівни. Згодом (1850 р.) Микола Львович закінчив навчання в Дворянському полку (м. Петербург) корнетом і став господарем маєтності в слободі Петрівці; Олександра Львівна в 1849 році вийшла заміж за поміщика с. Мечет, (а згодом і села Перервинець) - Андрія Андрійовича Марковича; Марія Львівна в 1850 році одружилась з братом художника, пирятинця Аполлона Миколайовича Мокрицького - Іваном Миколайовичем.

В придане Марія Львівна одержала частину хутора Глибокого Яру, якою володіла її мати Ганна Павлівна Гребьонкіна-Свічка. З цього часу ця частина хутора Глибокого Яру стала називатися іменем її володарки - Мар'янівкою (В селянському середовищі дорослу Марію називали Мар'єю), Іван Миколайович Мокрицький з сім'єю жив в Петербурзі, служив правителем канцелярії Санкт-Петербурзького обер-поліцмейстера, маючи чин статського радника. З його сім'єю до останніх років свого життя дружив Т. Г. Шевченко. Він подарував їх сім'ї свого «Кобзаря» з дарчим написом: «Марии Львовне Мокрицкой на пам'ять. Т. Шевченко. 4 февраля 1860»

До скасування кріпацтва (1861 р.) в слободі Петрівці в володінні Свічок проживало 324 душ чоловічої статі і 326 душ жіночої статі. Мали право на одержання (викуп) земельного наділу 299 ревізьких душ (чоловічої статі), серед них: 246 селян і 53 душі із двірні. Було викуплено у Свічок 54 десятини присадибної землі, 420 десятин польової землі та 19 десятин вигонної землі. За цю землю вони повинні були виплатити 24142 карбованців 66 копійок. їм надавалося також право користуватися водопоєм, але з обмеженнями:

«- береги ставка займають не більше половини простору, починаючи від містка греблі по лінії до панської садиби; другу половину по тій же лінії до панської садиби поміщику надавалося право відгородити в будь - який час;
- худобу після водопою відганяти негайно;
- конопель в ставку не замочувати і білизну не прати;
- на обов'язку селян тримати в справності греблю і міст».

(Фонд №577, опис 30, справа № 1687 - «Викупна справа слободи Петрівки». Центральний державний історичний архів РФ в Санкт-Петербурзі).

До моменту скасування кріпацтва в слободі Петрівці проживали також селяни, які належали дружині генерал-лейтенанта Яхонтовій Олександрі Лазарівні (Яхонтова - по третьому одруженню, Куракіна - по другому, Уракова - по першому). Землі її були суміжними з свічківськими і, очевидно, колись належали Свічкам. По сповідним відомостям Георгієвської церкви м. Городища за 1845 рік в Петрівці селян, які належали Свічкам, було 839 душ, а селян Яхонтової - 199 душ.

Тобто в роки 1845-1859 селяни, куплені Яхонтовою у Свічок, переходили в володіння першої, хоча й жили вони деякий час вперемішку з селянами Свічок. Ще до скасування кріпацтва селяни Яхонтової почали поселятися окремо від Свічківських, на землі землеволодарки (Після смерті Яхонтової її маєтності перейшли в володіння її сина Куракіна-Текелія Михайла Васильовича) В 1872 році земля поміщика Куракіна-Текелія в кількості 523 десятин в с. Слободо - Петрівці перейшла в володіння дружини генерала Савицької Марії Миколаївни, а потім передавалась в спадщину її дітям, онукам.

Із селян Яхонтової (Куракіна - Текеля) мали право на наділ землі (на викуп) 70 ревізьських душ. їм виділялося: 8,7 десятин присадибної землі і 175,17 десятин польової.

Так в слободі Петрівка утворилося дві громади «вільних хліборобів»: одна із них - із колишніх свічківських кріпаків, а інша - із колишніх кріпаків Яхонтової (Куракіна - Текеля).

У списку населених місць за 1896 рік значиться:


- деревня Слободо-Петрівка (тут слово «слобода» увійшло уже в назву населеного пункту) при річці Сирій Оржиці і при дорозі із Городища на Сербинівку, дворів 218, населення 1157 чоловік, є земська народна школа, хлібозапасний магазин (комора, де зберігався запас зерна, на випадок неврожаю), корчма;

- хутір Мотузовщина (він же Кураківський) при річці Сирій Оржиці, при дорозі із Городища на Сербинівку, дворів 23, населення 147 чоловік.


У списку населених місць за 1910 рік значились:

- деревня Слободо-Петрівка І, кількість господарств - 228, всього мешканців - 1363;

-деревня Слободо-Петрівка II (Мотузовщина) з хутором Мотузовщиною, кількість господарств - 46, всього мешканців -300;

- станція Оржиця Московсько - Курсько - Воронезької залізниці, заснована недалеко від дороги на Сербинівку при прокладанні вузькоколійної залізниці ГІирятин - Красне (Красне було на лівому березі р. Дніпра навпроти м. Черкаси). Одне з приміщень станції - великий цегляний будинок - збереглося, решта, в основному пакгаузи, були знесені після ліквідації станції. Ця дільниця вузькоколійки була введена в дію 1 серпня 1897 року, а в 1910 році на станції Оржиця налічувалося вже 16 господарств, у тому числі: козацьких - 2, селянських - 8, інших не-привілейованих - 2, привілейованих - 4, всього мешканців - 67 чоловік.

В 1915 році в Слободо-Петрівці І і II налічувалося 29 вітряків і дві кузні. Син Левка Свічки Микола навчався в Петербурзі (за протекцією його дяді Є.П. Гребінки) в пансіонаті, а потім в 1846 році він вступив унтер - офіцером в Кірасирський гусарський полк. В 1849 році він залишив службу корнетом і повернувся в с. Слободу-Петрівку, де зайнявся господарюванням. Брав участь в громадських справах, у 1859 році він був попечителем Пирятинської міської лікарні.

В 1862- 1865 роках був предводителем дворянства Пирятинського повіту, а в 1869-1875 роках - почесним мировим суддею. В 1877-1886 роках був предводителем дворянства Лубенського повіту. Він дослужився до чину дійсного статського радника, який відповідав військовому чину генерал -майора.

Якщо в громадській діяльності Миколу Львовича супроводжував успіх, то в родинному житті було інакше. Близько 1858 року він одружився з красунею Євлампією Дмитрівною Горленко, яка народила йому чотирьох синів: Левка (1859-1884 р.р.), Дмитра (1860-1866 р.р.), Миколу (1861-1884 р.р.), Іллю (1864 -1896 р.р.). Але потім вона залишила свого чоловіка з дітьми і «переселилася» в с. Перервинці до Андрія Андрійовича Марковича, який зі своєю дружиною Олександрою Львівною (рідною сестрою Миколи Львовича Свічки) жив у своїй маєтності с. Мечет (нині с. Грушківка), а після смерті його дяді Олександра Михайловича Марковича(1865 р.) одержав в спадщину його маєтність в с. Перервинцях. Так Євлампія Дмитрівна зруйнувала родинне життя - брата і сестри Миколи і Олександри Львовичів Свічок.

Коли це відбулося? У вищезгаданій викупній справі є довідка за таким змістом: «Имение Николая Свечки состоит под запрещением. По исполнительному листу Полтавского окружного суда от 9.09.1876 г. Взыскивается с Николая Свечки в пользу его жены Евлампии Дмитриевны Свечки 7000 рублей с процентами с 1.05.1865 г.» Тобто вона залишила сім'ю не пізніше цієї останньої дати (1865 р.) Діти продовжували жити в слободі Петрівці, належного виховання вони не одержали, оскільки мати їх покинула, а батько за виконанням службових обов'язків знаходився в Пирятииі чи Лубнах. Син Дмитро помер ще дитиною, а Левко, Микола і Ілля покінчили життя самогубством від алкоголю.

Батько пережив своїх синів. Через деякий час після того, як Миколу Львовича покинула його дружина, він прийняв до себе заміжню жінку із с. Сербииівки Раїсу Олексіївну Сошииу, яка мала від свого чоловіка сина Никифора Миколайович Сопіи на (Весь рід Сошииів, який прибув і оселився в с. Сербинівка, в метричних книгах записаний Пирятииськими міщанами). Віл Миколи Львовича Рака Олексіївна народила чотирьох дітей: двох синів, які померли малолітками, і двох дочок.

Звичайна річ: всі вони були записані за законним чоловіком Раїси Олексіївни - Сошином Миколою Васильовичем, Старша дочка Миколи Львовича і Раїси Олексіївни Софія Миколаївна, 1874 року народження, була в шлюбі з лікарем Голеиковським, Друга їх дочка Євгенія Миколаївна, 1883 р. народження, була в шлюбі з військовим лікарем, полковником у відставці Дмитріевим Миколою Миколайовичем, від якого народився син Георгій, Мабуть, з другої половини 1914 року Євгенія Миколаївна стала жити з лікарем Сербинівської лікарні Купрюхіиим Михайлом Михайловичем, від якого вона народила сина Віктора,

Про останні роки життя Миколи Левовича написав пирятинець М. В. Стороженко в своїй мемуарній праці «З мого життя»: «Микола Левкович на старості вийшов в абшит (відставку), здобувши ранг дійсного державного радника, купив тоді будинок в Одесі, де і перебував переважно до самої смерті..., він передав Раїсі, як звичайно її дратували, усе своє майно».

В метричній книзі Преображенського собору м. Одеси за 1899 рік зберігається запис: «8 марта 1899 года умер действительный статский советник Николай Львович Свечка в возрасте 71 год от порока сердца, Тело отправлено в село Городище Пирятинского уезда Полтавской губернии».

Частина третя (відомості про померлих) метричної книги Георгіївської церкви с. Городища за 1899 рік не збереглася. Тому можна тільки припускати, що він був похований біля Городищенської церкви, Зі смертю Миколи Львовича закінчив своє існування і рід Лубенського полковника Свічки Леонтія Назаровича.

Земля Миколи Львовича Свічки в Слободо-Петрівці після його смерті належала:

- його неузаконеній дружині купчисі (як її іменували в офіційних документах) Сошиній Раїсі Олексіївні - 764 десятини;
- синові Раїси Олексіївни від першого чоловіка Сошинові Никифору Миколайовичу - 180 десятин;

- старшій дочці Миколи Львовича і Раїси Олексіївни Софії Миколаївні Голенковській - 238 десятин.

За молодшою їх дочкою Євгенією Миколаївною земля не числилася.

Земельне володіння Свічок було ще і в Лубенському повіті. Лев Миколайович Свічка одержав в спадщину від рідної сестри його діда Петра Олексійовича - Тетяни Олексіївни, яка була в шлюбі з Лубенським поміщиком П. Я. Кулябкою, хутір Панпетрівку (біля села Матяшівки), який уже за володіння Свічок прийняв назву Свічківка. Володіючи цією маєтністю (в 1862 р, там було 964 десятин землі) Микола Львович мав право займати посаду предводителя дворянства Лубенського повіту.

Частину землі цієї маєтності в період реформи 1861 року було продано селянам, і в 1868 році панської землі там залишилося 789,75 дес. Нам невідома подальша доля цієї маєтності Свічок, Якщо Микола Львович за свого життя не продав цю маєтність, то не виключено, що нею заволодів син Марії Львівии і Івана Миколайовича Мокрицьких Микола Іванович (1852-1915 р,р,), який після смерті його дядька претендував на його спадщину.

Слободо-Петрівську маєтність Микола Львович відписав Раїсі Олексіївні, з якою жив, А маєтність на Лубенщині могла залишитися лоза володінням Раїси Олексіївни, і її господарем міг стати Микола Іванович Мокрицький (який із Петербургу переселився на Україну, закінчив Новоросійський університет, працював в різних містах, помер 1915 року в Пирятині).

Раїса Олексіївна і її молодша дочка Євгенія Миколаївна з сім'єю жили в маєтку Свічок і розпоряджалися їх маєтностями аж до самої революції 1917 року, В 1920-х, коли Купрюхін М.М. став працювати лікарем в м. Пирятині, він забрав туди свою дружину Євгенію Миколаївну з синами і її матір'ю Раїсою Олексіївною, Обидва сини Євгенії Миколаївни Георгій і Віктор загинули на війні 1941- 1945 р.р. В 1950-х роках Купрюхіни виїхали із Пирятина на Київщину, де Михайло Михайлович працював лікарем. Мабуть, вони там жили до кінця днів своїх.

В селі після революції почали створюватися нові виробничі відносини. Окружна газета «Правда Прилуччини» (Пирятинський район входив до складу Прилуцького округу з 1923 до 1930 р.р.). 15 листопада 1928 року писала: «Гордість Слободо-Петрівки - це двоє товариств спільного обробітку землі «Червона Україна» об'єднує 47 господарств переважно бідноти, їдців має 234. Має дві молотарки до тракторів і одну до двигуна (молотарки приводилися в рух або від трактора, або від двигуна). Є два трактори. На наступний рік товариство передбачає позбутися усієї робочої худоби, замінивши її тракторами». (Мабуть, слобопетрівці в той час були великими оптимістами).

За радянських часів на початку спостерігався ріст населення села, а потім - спад.

В 1926 ропі: в Слободо-Петрівці І було 1700 чоловік обох статей, в Слободо-Петрівці ІІ - 428 чоловік обох статей.

В 1939 році: в Слободо-Петрівці І було 1613 чоловік обох статей, в Слободо-Петрівці II (Червона Україна) - 491 чоловік обох, статей.

В 1959 році: в Слободо-Петрівці було 1257 чоловік обох статей, в с. Оржиця - 699.

В 1972 році: в Слободо-Петрівці було 993 чоловік обох статей, в Оржиці - 567 чоловік обох статей.

В 1990 році: в Слободо-Петрівці було 922 чоловік обох статей, в Оржиці - 457 чоловік обох статей.

Із мешканців сіл Слободо-Петрівської сільської ради (сіл Слободо-Петрівка, Оржиця, Паризька Комуна): не повернулися із війни - 64 чоловіки, розстріляні під час окупації - 8 чоловік, вивезені на роботи в Німеччину - 140 чол.

Село Оржиця в офіційних документах вперше з'явилося при переписі населення 1959 року. Село утворилося на основі Слободо-Петрівки II (Мотузовщини) з добавкою частини Слободо-Петрівки І,

   До 1917 в Слободо - Петрівці діяла двокласна церковнопарафіяльна школа. 1911 на кошти земства зведено нове шкільне приміщення. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1923 – у складі Пирятинського району Прилуцького округу, 2093 жителі. 20.ІХ.1941-20.ІХ.1943 село було окуповано німецько-фашистськими військами.

Медичне обслуговування мешканців Слободо - Петрівки до початку 1930-х років проводилося Сербинівською лікарнею і її фельдшерським пунктом в Городищі. З утворенням лікарні і амбулаторії в Городищі, мешканці села користувалися послугами і цих установ. А з відкриттям Гребінківської районної лікарні і поліклініки стали користувалися їх послугами.

Школа в Слободо-Петрівці була своя.

На даний час у селі – повна середня школа, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, Будинок культури (315 місць), сільський клуб (на 80 місць), бібліотека (12553 одиниць збірників), краєзнавчий музей. За 1982-1989 побудовано їдальню, лазню, сауну, гуртожиток.

  Уродженцем села є Герой Радянського Союзу Кагамлик Григорій Сергійович (1923-1943). Під час Великої Вітчизняної війни комсомолець  виявив доблесть в бою за село Нікольське в Курській області.

Народився він в 1923 р. в селянській сім'ї. В 1939 р. закінчив Слободо-IIетрівську семирічну школу, працював у колгоспі. Почалася війна, з вересня 1941 року він на фронтах Вітчизняної війни. 9 лютого 1943 року командир відділення протитанкових рушниць сержант Г.С. Кагамлик одержав наказ: разом з бойовими товаришами захищати небезпечну ділянку фронту біля села Нікольського.

 1967 у Слободо-Петрівці йому споруджено пам’ятник, 1960 встановлено меморіальну дошку на фасаді будинку школи, де він навчався 1931-1938. 1956 встановлено: надгробки на братській могилі радянських воїнів, які загинули 1941 при обороні і визволенні 1943 села від гітлерівців, та жертв фашизму, пам’ятник воїнам-односельцям, що полягли під час Великої Вітчизняної війни.

У селі був розташований колгосп їм. Г. С. Кагамлика. який мав 3 336 га аемлі, основний напрям господарства — рільництво, розвинуте тваринництво й рибництво. Видавалася багатотиражна газета «Колгоспне життя»







   

ВАС МОЖЕ ЗАЦІКАВИТИ



Семь бед, один корсет

/_pu/12/73240268.jpg
Право на безоплатні послуги адвоката

/_pu/38/73533004.jpg
Юні таланти прославляють Гребінку

/_pu/0/77635198.jpg
Сексозависимость

/_pu/17/89977770.jpg
Как действительно правильно подобрать бю...

/_pu/36/19587216.jpg
Шлюбний договір та його значення при вир...

/_pu/33/27236317.jpg
Декілька вправ для розуму і працездатнос...

/_pu/14/17892435.jpg
Объятия в жизни ребенка

/_pu/20/06939187.jpg


   

ОСТАННІ НОВИНИ


/_nw/75/10771805.jpg На Гребінківщині дільничні офіцери поліції відвідують за місцем мешкання осіб похилого вік...

/_nw/75/02928078.jpg У Гребінці відбувся районний етап Чемпіонату Полтавщини з основ підприємництва “Крок до бі...

/_nw/75/18249778.jpg Сім із десяти пацієнтів Полтавщини уклали угоди з сімейними лікарями

/_nw/75/90736201.jpg На Лубенщині у ДТП загинуло четверо осіб, ще двоє - у реанімації (ФОТО)

/_nw/75/34770833.jpg ДТП на Полтавщині: водій на Volkswagen протаранив дорожній знак і розбив авто (ФОТО)

/_nw/75/78041895.jpg На Полтавщині 34-річній жінці приміським поїздом відрізало ногу

/_nw/75/85323359.jpg У Гребінці в День закоханих розлучилося 8 пар

/_nw/75/37317978.jpg З 1 квітня на Полтавщині починає діяти другий етап медичної реформи

 
 
 
 
НАШІ СПІЛЬНОТИ






 
 
  

   admin@grebenka.com

  +38 (099) 361-83-66
  +38 (097) 168-46-12


   » Добавить в закладки 
   » Обратная связь
   » Информация о портале
   » PDA версия сайта

     RSS-экспорт новостей:
   Новости | Фоторепортажи
   Публикации | Объявления
   Форум



   » Знаєте про новину чи подію в місті? Повідомте і ми напишемо про це на сайті.   Додати новину

   » Потік онлайн-опитувань
   » Книга відгуків і пропозицій
   » FAQ Питання та відповіді
   » Реклама на сайті

  Відправити СМС безкоштовно Відправка SMS безкоштовно