Історія спортивного руху в Гребінці

Історія спортивного руху в Гребінці бере початок у 1938 році. За цей час відбулося багато різноманітних важливих і навіть визначних спортивних подій.

На сьогодні місто Гребінка своєю історією та спортивною славою, можливо, поступається тільки найкрупнішим містам області і займає чільне місце серед райцентрів, що вирізняє його на фоні сільських районів Полтавщини.

Історія спортивного руху на Гребінківщині бере свій початок в 30-х роках минулого століття від нашої залізниці, яка дала поштовх до народження нашого міста і всього, що з ним пов'язане.

Про фізичну культуру і спорт, як організований рух, можна говорити з середини 30-х років. До цього це були тільки його прояви в вигляді гри в футбол, волейбол та бігу наввипередки на короткі дистанції. Проходили .змагання на майданчику , який був розташований на території нинішнього вагонного депо біля перехідного мосту. Були і тоді свої чемпіони і переможці. Так, найшвидшим бігуном був Степан Корж, який завжди перемагав в бігу на короткі дистанції. В змаганнях з народної боротьби не було рівних Костянтину Качурі, який вважався найдужчим в Гребінці і окрузі.

Так було до 1937 року, коли на залізничний вузол приїздить полковник Олександр Федорович Лавришин з Москви, де працював викладачем академії генерального штабу Збройних сил Радянського Союзу. Його, як брата "ворога народу", після відомих чисток в армії було вислано з столиці, і він прибув у Гребінку на роботу інструктором з фізкультури на залізничному вузлі.

Фактично це був перший спеціаліст в галузі фізичної культури в історії нашого району. Це була освічена, талановита людина. Саме тут проявились його великі організаторські здібності. Будучи палким прихильником спорту, він зумів не тільки організувати спортивну роботу, а й, як прекрасний різносторонній спортсмен, на власному прикладі міг показати ФУ в футбол, волейбол, баскетбол, гандбол.

Це при його участі і керівництві почали організовуватись і проводитись не тільки змагання, а й тренування, що було тоді рідкістю. Проходили ці заходи вже на іншому стадіоні, який був розташований біля нинішньої школи №1 та скверу Слави. Завдяки йому було засновано нашу футбольну команду "Локомотив", проведено перші змагання з легкої атлетики у 1938 році. Як говорили старожили - він розбудив Гребінку, він дав їй нове життя.

За його ініціативою та безпосередньою участю було створено футбольну команду "Локомотив", яка скоро стане найсильнішою не тільки в окрузі, а й на південно-західній залізниці. Саме вони,часто добираючись до місць ігор "товарняками”, а то й пішки, ширили славу гребінківського футболу.

Першим капітаном команди був Антон Тарасюк, якому на той час вже було за 30 років, воротарем грав Борис Тарасюк , польовими гравцями два брати Губки - Антон і Михайло, три брати Кулаксузян - Армік, Аркадій та Рубен, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, і в честь яких названа одна з вулиць нашого міста, Павло Ірошніков, Павло Розкладій, чудовий нападаючий Микола Мальцев - керівник відділку дороги. Тільки-но починали грати, але іноді з’являлись на полі в складі "Локомотиву" зовсім молоді гравці Леонід Корпан та Борис Яременко.
Навіть один той факт, що в 1938 році вона зустрічалась з командою київського "Динамо"- однією з найсильніших команд Радянського Союзу в довоєнний час - говорить про силу цієї команди. Гра відбулася на нашому стадіоні, який знаходився тоді біля колишнього кінотеатру "Комсомолець".

За словами багаточисельних очевидців гри, вона була цікавою і видовищною, але майстерність киян була вищою, вони переважали нашу команду в фізичній підготовці, тому змогли виграти цей мати. Але ж в складі київської команди грали легендарні гравці Трусевич, Гончаренко та інші. Деякі з них перемогли німецьку "Люфтваффе" в відомому "матчі смерті", пам'ятник яким споруджено на стадіоні "Динамо" в Києві.

Та все це зупинилось з початком Великої Вітчизняної війни в 1941-му.

Чотири довгих важких роки, поки точилась ця війна, про організовану фізкультуру і спорт, звичайно, не могло бути і мови .

Відразу після закінчення війни в 1945 році почалась відбудова залізничного вузла, який відносився тоді до південно-західної залізниці. Створюється Гребінківский відділок з районною радою "Локомотив", першим головою якого став Микола Сергійович Каракатиця.

В 1947 році на цій посаді його змінює Іван Осадчий,який був і хорошим діючим спортсменом, і хорошим організатором. Цей період характеризується сплеском великої кількості різноманітних змагань, як традиційних -футбол, волейбол, баскетбол, легка атлетика, так і нових - важка атлетика, лижі, хокей з м’ячем, ручний м'яч (7:7).
Новими для Гребінки видами спорту ми повинні завдячувати в першу чергу інженерно-технічним спеціалістам, в основному молодим, з передовими поглядами людям, які приїхали в наше місто працювати на залізницю з різних куточків Радянського Союзу - Москви, Ленінграда, Новосибірська та інших.

В ці роки команди нашого міста постійно беруть участь в змаганнях першості області та південно-західної залізниці з різних видів спорту.

Кінець сорокових років знаменний тим, що в наше місто на посаду голови райспорткомітету прибуває людина, яка стане для Гребінки знаковою в спорті на довгі роки. Маючи за плечима великий життєвий досвід, він був учасником революційних подій, громадянської та Великої Вітчизняної воєн, Олександр Олександрович Кулик відразу поринув у вир фізкультурно-спортивної роботи.

Робота замінила йому все: і сім'ю, і друзів , і дозвілля, якого в нього практично не було.

В цей же час головою райради "Локомотив" став Іван Кирилович Пастрома - палкий прихильник спорту, який віддав йому кращі свої роки.

Саме робота цього тандему привела до зростання та розвитку таких видів спорту, як легка та важка атлетика та ігри. На зміну ручному м'ячу (11:11) в 1949 році в Гребінку прийшов сучасний гандбол (7:7) - одним з перших в області.

Перша гандбольна площадка була обладнана на майданчику школи № 46 (тепер ЗОШ №4), де проходили тренування та товариські зустрічі, які проводив Борис Львович Суховський - тренер спортшколи м. Полтава.

Вже влітку цього року вперше була проведена першість області з цього виду спорту. В м. Полтаві наша команда на стадіоні "Динамо" перемогла команду військових льотчиків. Разом з воротарем Миколою Ічанським на площадці грали Анатолій Глазунов, Григорій Остапець, Юрій Тарасюк, Микола Безхлібний, Віктор Дурандін.

Слід відмітити, що в цей час набували все більшої популярності зимові види спорту - хокей з м'ячем, або як його називали "російський хокей", та лижні гонки. Велику допомогу в розвитку хокею надавали хокеїсти м. Черкаси , які мали право виступати за команду райради "Локомотив", бо цей відділок відносився до південно-західної залізниці. Тому наша команда була на передових позиціях як в області, так і на залізниці.

Тренувалась вона на Корніївському або Городищенському ставку, часто після кілька часової роботи по очистці льоду від снігу і лопатами при світлі місяця. Кістяк команди складали Іван Панчішний, Юрій Тарасюк, Анатолій Батир, Анатолій Карпенко, Сергій Дворник, Володимир Гладкий, Микола Гавриш, Володимир і Шейко.

Була добре підготовлена і успішно виступала команда лижників, які систематично входили до числа кращих в області та на змаганнях залізничників. Кращими поміж них були Василь Єгоренко, Микола Сесь та Корнєв з Гребінки, Кравченко з с. Загребелля. Серед жінок добре виступали вчитель СШ №1 Шевченко Євдокія Остапівна та Орлова Валентина, яка працювала в ШЧ-11.

На легкоатлетичних доріжках та секторах з’явились наші легкоатлети, які все частіше, стали показувати хороші результати.

В 1949 році чемпіонкою України в стрибках у висоту серед сільської молоді стала Віра Іванівна Могила. І вже в наступному році разом створенням в Україні добровільного спортивно товариства "Колгоспник" (пізніше ДСТ "Колос") почалися успіхи наших сільських спортсмені.

Головою районної ради цього товариства довгі час працював Іван Юхимович Романенко. 1950 році на першій обласній Спартакіаді, спортивного товариства "Колгоспник" команд нашого району стала переможцем, а учень СШ №23 (пізніше №3) Алік Шевченко став чемпіоном у спортивній ходьбі на 10 км. Всі ці успіхи перемоги не прийшли самі собою. Це був результат спільної діяльності спортсменів та ентузіастів спортивних керівників, які одночасно були і тренерами і наставниками.

Велику роль зіграли також вчителі фізкультури міських шкіл - Леонід, Вікторович Корпан в СШ № 23, Віктор Антонович Бондаренко в СШ №2, Криворучко в СШ №1 Крім занять на уроках фізкультури, вони проводили тренування, разом з командами їздили на змагання, не рахуючись ні з власним часом ні затратами.

На початку 50-х Олександр Кравченко Григорій Остапець, Микола Черниш, Василі Єгоренко, Григорій Копилов гідно захищали честь Гребінківщини на обласних та республіканських змаганнях. Двоє останні на обласному пробігу на 20 км посіли відповідно друге та третє місце. А Василь Єгоренко в 1952 році в складі збірної області в змаганнях першості України з малого марафону на 30 км був другим в командній першості. Хороші результати показували Григорій Кваша, Георгій Черевишня в стрибках у довжину та потрійним, де пізніше добився великих успіхів, ставши майстром спорту.

Спортивний рух набував все більшого масштабу, все більше й більше молоді стало долучатись до фізичної культури і стан спортивної бази явно не відповідав потребі часу. Футбольне поле було біля СШ №1, гандбольний майданчик біля СШ №46 (СШ№4), баскетбольна - закопані стовпи з прибитими до них щитами - на подвір'ї СШ № 23 (гімназія). Потрібен був стадіон, де все це було б сконцентровано в одному місці.

В 1950 році до Гребінки був направлений головним інженером відділку залізниці Олександр Сквирський, який до цього працював в Москві в міністерстві шляхів сполучень. Він був порядною, освіченою людиною, яка багато зробила для культурного розвитку нашого міста . Саме йому ми повинні завдячувати появою клумб, парканів та зелених насаджень на вулицях та біля будинків.

За його сприяння почалось будівництво будинку культури залізничників і в 1953 році завершилось будівництво стадіону на місці колишнього сіномістечка, де й зараз він знаходиться. Великий вклад в організацію та проведення робіт надавали працюючий тоді головою райради "Локомотив" Іван Павлович Панчішний та Михайло Миронович Пліт - голова райпрофсожу залізничного вузла.

Стадіон був побудований протягом одного сезону силами працівників залізничних підприємств, які працювали в позаробочий час. Дуже швидко було збудовано литий шлаком паркан навкруг стадіону і всередині розбито спортивні майданчики: волейбольний, баскетбольний, гандбольний, футбольне поле з легкоатлетичними доріжками та секторами, боксерський ринг, стрілецький тир.

Гребінка отримала повноцінну спортивну споруду, яка протягом кількох десятиліть приваблювала сюди сотні юнаків та дівчат для занять спортом та любителів спорту вболівати за наших спортсменів. І це відразу дало свої результати.

50-і роки дали нам ряд спортсменів, які показували результати, що давали змогу посідати призові місця на змаганнях не тільки на рівні області чи залізниці, а й на республіканських та всесоюзних. Саме тоді на арену виходить нова хвиля спортсменів. В основному це були учні СШ №23 та 46, які після того, як Гребінківське відділення перейшло до Південної залізниці, стали відповідно №55 та №60 (зараз гімназія та ЗОШ №4).

Проте і вихованці СШ №1 та 2 внесли свій вклад в історію спортивної слави Гребінківщини. Слід відмітити учня СШ №2 Владислава Кравченка. Це був хороший стрибун з жердиною та метальник диска. На змаганнях першості залізниці він показав результати, що дозволили йому виступати на всесоюзних змаганнях в м.Ленінграді.

На змаганнях Спартакіади шкіл Південної залізниці, що проходила в 1954 році, Юрій Тарасюк став переможцем в п'ятиборстві і захищав честь залізниці і Гребінки на Всеукраїнських змаганнях в м. Дніпропетровську.

Період 1954-60 років характеризується масовим захопленням школярів спортом. Команди нашого міста беруть участь в змаганнях з баскетболу, легкої атлетики, футболу, штанги, хокею з м'ячем. Кращими в цих видах спорту тоді були Анатолій Батирь, Павло Панченко, Іван Бондаренко, Галина Дудка. Згодом до них приєдналися Леонід Коркішко, Віктор Могила, який був всебічно розвиненим універсальним спортсменом, і з успіхом виступав в легкій атлетиці, футболі, гандболі.

Георгій Черевишня в 1956 році на Спартакіаді народів України став переможцем в потрійному стрибку.

В цей час вже працював єдиний в районі спортзал, який знаходився на третьому поверсі в приміщенні будинку культури залізничників, будівництво якого завершилось у 1956 році (зараз там розміщена районна бібліотека). Спортивний зал працював з 8 години ранку до 22 години вечора кожного дня. Заняття та тренування там проводили всі школи міста, вечірня школа, працівники залізничних організацій. Там проводились матчеві зустрічі та турніри з волейболу, баскетболу. Хоч це був невеликий зал розміром 8 X16 м і низькою як для спортзалу стелею, в ньому виховалось ряд хороших спортсменів, які пізніше досягли великих успіхів в спорті.

В 1958 році після закінчення Черкаського педінституту в Гребінку прибув Ю.А.Тарасюк - на роботу в СШ № 55 на посаду вчителя фізкультури.

Директором школи тоді працював А. С. Ковтун - великої душі людина, прекрасний організатор, педагог з великої літери, палкий прихильник спорту.

При його підтримці був побудований новий спортмайданчик. Крім традиційних волейболу та баскетболу, стали працювати спортивні секції з легкої атлетики, гандболу. Уроки фізкультури проходили на подвір'ї круглий рік за будь-якої погоди. Заняття з лижної підготовки змінювали гра в лапту та навіть гандбол, площадку для якої розмічали на снігу чорнилом.

В1963 році силами батьків локомотивного та вагонного депо на подвір'ї школи збудували спортивний зал, який давав змогу проводити заняття з гімнастики,акробатики та рухливих ігор.

В 1960 році на зміну хокею з м'ячем прийшов в Гребінку хокей з шайбою, або як його тоді називали "канадський хокей". Гребінка стала разом з Полтавою та Кременчуком засновником цієї швидкої та цікавої гри в області та побудувала хокейний майданчик. Перша хокейна коробка з'явилась на футбольному полі стадіону і була розборною. На літо вона була розібрана і перенесена на постійне місце, де знаходиться й зараз.

Взагал і 60-і роки минулого століття характерні масовим підйомом фізкультури і спорту в районі, особливо в школах міста, локомотивному та вагонному депо, ШЧ-11. Головою спорткомітету тоді працювали О. О. Кулик, В. А. Бондаренко, а пізніше - Г. М. Кузьменко, інструктором райради "Локомотив"- І. П. Панчішний, головою райради "Колгоспник"- І. Ю. Романенко.

Проводилось багато змагань серед шкіл міста, спартакіади серед колективів фізкультури міста та району. З спортивно-масової роботи Гребінка була кращою в області та на залізниці. На обласних змаганнях серед сільських спортсменів наші спортсмени також виступали успішно.

Особливо в таких видах спорту як легка атлетика, кульова стрільба, і навіть нетрадиційного для нашого району - народна боротьба. В змаганнях з кульової стрільби успішно виступали Василь Зінченко, Анатолій Хохлов, Павло Ющенко з Кулажинець, а в змаганнях з боротьби - Добреля Микола Степанович з села Стукалівки. В обласних змаганнях з футболу добре виступали команди колгоспу ім. Ульянова (с.Ульяновка) та ім..Жданова (с.Кулажинці), а команда колгоспу імені Г. Кагамлика (с.Слободо-Петрівка) грала в фіналі кубка України серед сільських команд.

Великий успіх до наших спортсменів прийшов у 1964 році. Наші школярі тоді виступали в Спартакіаді школярів серед промислових міст області поряд з спортсменами Полтави, Кременчука, Лубен, Миргорода, тому що Гребінка входила до Пирятинського району. Легкоатлети тоді посіли 3 місце, гандболісти - 1, баскетболісти - 4, футболісти - 3.

Серед кращих спортсменів того часу слід відмітити: легкоатлетів - Станіслава Петрусенка, Анатолія Плішакова, Миколу Поповича, Валерія Коржа, Бориса Мороза, Ніну Голубцову, Ніну Корнієнко, Тетяну Туренко;

баскетболістів - Петра Брижіцького, Станіслава Петрусенко, Михайла Луніна, Валерія Коржа, Юрія Замятіна, Віталія Голованя.

Збірна гандбольна команда області, основу якої складали наші гравці, стала переможцем зональних ігор першості України. Грали тоді в її скпаді О. Нечипоренко, С. Петрусенко, В. Корж, М. Лунін та інші.

За підсумками соціалістичних змагань на кращу постановку фізкультурно-спортивної роботи місто Гребінка посіло III місце, пропустивши вперед тільки міста Полтаву та Кременчук. Головою міського комітету фізкультури і спорту тоді працював Ю. А. Тарасюк.

Наступив 1965 рік, який став віхою в спортивній історії нашого міста.

Зважаючи на великий вклад та заслуги Гребінківського спорту в розвиток фізичної культури та спорту на Полтавщині, рішенням голови Полтавського облвиконкому Степана Карповича Бойка від 15 вересня 1965 року в м. Гребінка було створено дитячу спортивну школу. Збулась мрія спортсменів багатьох поколінь Гребінківського району. Відтоді історія спортивного руху в районі нерозривно пов'язана з дитячою спортивною школою.



Першим директором школи було призначено Анатолія Платоновича Тарана.

Перегортаючи першу шкільну книгу наказів, знаходимо наказ про призначення перших тренерів Ю. А. Тарасюка, О. К. Метельського, Л. В. Корпана, К. М. Губки, М. В. Луніна, Є. О. Шевченко, Л. Г. Охріменко. Це були учителі фізкультури, ентузіасти своєї справи, фанатично віддані спорту.

Яка тоді була спортивна база?. Це стадіон, спортзал СШ N23, спортзал будинку культури залізничників, кімната для проведення занять фізичною культурою СШ №4. Але в школах всі майданчики чисті, завжди розмічені і готові до тренувань та змагань. Не було таких районних чи міських змагань, на яких не були б присутні завідуюча райвно В. і. Шадріна, директори шкіл - А. С. Ковтун - СШ №3, М. Д. Соляник - СШ №1, О. О. Антонець - СШ №4, П. Черненко - СШ №2. В школах працювали спортивні секції з легкої атлетики, гандболу, волейболу, баскетболу.

Тому не дивно, що в цей час з’явилась ціла група здібних спортсменів, які гідно виступали на змаганнях різного рангу - від обласних - до республіканських і, навіть, всесоюзних.

Це легкоатлети: Н. Голубцова, Б. Мороз, О. Пипенко, Г. Білетченко, Н. Запорожець, Л. Брюховець, Л. Мугака - член збірної команди України на Всесоюзній спартакіаді школярів в м. Ленінграді, Петро Педоряка, Анатолій Криворучко, Віктор Безвиненко, Віктор Саган ;

гандболісти: ОлексійТищенко - (пізніше-чемпіон світу серед студентів), Микола Толочний, Микола Петровський, брати Угоденки - Антон і Вісаріон;

футболісти: Олег Тарасюк. Леонід Ставицький, Анатолій Хвальківський, Микола Попович, Григорій Жовтоног, Анатолій Євдокимов - фіналісти кубку області 1967 року.

В 1968-69 роках на зміну цим спортсменам прийшли нові, які прийняли естафету і гідно її несли та примножували успіхи.

В легкій атлетиці значних успіхів добивалися Юрій Василенко, Володимир Мироненко, Василь Рева, Валентина Закорчевна, Людмила Громенко, Наталія Горбаченко, Борис Бровар, Сергій Запорожець.

Серед гандболістів своєю грою вирізнялись Анатолій Матюшенко, Сергій Запорожець, Олег Мінін, Юрій Котляревський, Олександр Лелеко, які в обласній спартакіаді школярів були переможцями серед юнаків. Були переможцями і дівчата-гандболістки.

Вправними футболістами серед юнаків зарекомендували себе Віктор Цюк, Станіслав Донець, Леонід Неруш , Василь Дяченко, Анатолій Хотенко. З часом почали прибувати нові тренери: Микола Дмитрович Запорожець, Надія Василівна Пічугіна, Микола Олександрович Маменко, Лариса Степанівна Конопленко, Людмила Георгіївна Драпалюк, Людмила Михайлівна Кушнір - прекрасний дитячий тренер, Василь Васильович Полівода, Віталій Іванович Літовкін, Микола Миколайович Толочний, Станіслав Трохимович Квітка.