НАТАЛІВКА – село Гребінківського району, центр сільської Ради народних депутатів, якій підпорядковані села Мар'янівка, Новодар, Олексіївка.

Розташована на річці Сухій Оржиці, за 18 км від районного центру та за 15 км від залізничної станції Кононівка. 255 жителів (1990).

Населення    242
Площа    3,073 км²
Густота населення    78,75 осіб/км²
Поштовий індекс    37411
Телефонний код    +380 5359
Географічні координати    50°11′59″ пн. ш. 32°13′34″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря    118 м
Водойми    р. Гнила Оржиця

Наталівка, разом з Теплівкою, Олексіївкою і Смотриками, заснована Тепловим Григорієм Миколайовичем. До них він приєднав хутір Сурмачівка, який існував уже до цього, і створив так звану Теплівську економію.

Теплов Г.М., син опалювача Олежсандро-Невської Лаври в Петербурзі, одержав початкову освіту в монастирі, а потім учився в Петербурзькій семінарії. За протекцією архієпископа Феофана Прокоповича Теплова Г.М., як обдарованого юнака, направили за кордон, де він вдосконалював свої звання мов латинської, французької та німецької і придбав ґрунтовні знання з ботаніки.

Фаворит цариці Єлизавети Петрівни Олексій Григорович Розумовський, відправляючи свого брата Кирила за кордон для одержання там освіти, приставив до нього Теплова Г.М. наставником. З тих пір (1743 р.) до 1761 р. він був наставником графа Кирила Григоровича Розумовського.

В 1751 р. вони разом поїхали і в Малоросію, гетьманом якої став Кирило Григорович. Теплов значився правителем гетьманської канцелярії, а фактично він був правителем не тільки канцелярії... Можливості в земельних і інших придбаннях у нього тут були необмеженими, він придбавав землі в Козелецькому, Остерському, Переяславському, Пирятинському і інших повітах.

В Пирятинському повіті він придбав землю у Свічок, у багатого козака Уса та в Михайлівському монастирі (що біля с. Журавки) і створив Теплівську економію. Як це придбання здійснювалося, згодом розповідали нащадки козака Уса: «Во время какой-то прогулки или поездки в гости Теплов подкатил к хате Уса на шестерке белых лошадей и, приказав позвать его к себе, сам предложил ему уступить свои поля. Ус молча стоял перед знатным паном, снявши шапку.

Теплов бросил ему в шапку кошелек с деньгами. Ус угрюмо ответил: «На що мені гроші? Земля батьківська, не хочу», и 6росив кошелек в зкипаж, ушел в хату. Теплов уехал, а на другой день, когда Ус вышел с работниками на поле сеять, явились козаки от Теплова и разогнали их, заявив, что зто поле Теплова. Ус долго усом крутил, да ничего уже сделать не мог, ибо и сын его, служивший в Лубнах в полковой канцелярии, заявил, что от Теплова нельзя ждать добра. Так и пропала «батькивщина».

Мабуть, таким же чином була відібрана земля і у Свічок, якщо вони не здогадалися самі подарувати цю землю «ясновельможному панові Теплову як це робили інші «здогадливі» пани. Наприклад, Яків Андрійович Маркович 21 жовтня 1760 р. в своєму «Щоденникові» записав: «Дворик свой на Веригине (в м. Глухові, в той час столиці Малоросії - Прим, авт.) 6лиз двора Теплова, купленный у есаула компанейского, уступил безденежно стат советнику Теплову».

Заснування сіл Теплівської економії припадає на середину 1750-х років. В селі Теплівці був побудований прекрасний палац і інші садибні побудови, які були виконані в вищій мірі художньо в архітектурному відношенні. Одно із населених місць, заснованих на цій землі, Теплов назвав Наталівкою, мабуть, на честь своєї дочки Наталії. За переписом 1767 р. в хуторі Наталівці налічувалося 41 бездвірних хат.

В кожній хаті проживала сім'я, яка сюди прийшла із інших місць. Серед них:

- Дрингаленко (Дрингаль) Лазар, уродженець с. Кулажинець, тут живе 9 років;
- Сердюченко (Сердюк) Яків, уродженець с. Кейбалівки Яблунівської сотні, звання козацького, тут живе років 4;
- Верченко (Вирченко) Стефан, уродженець с. Чернецького Ніжинського полку, тут живе 2 роки;
- Дмитренко Дмитро, уродженець с. Вечірок, Пирятинської сотні, звання козацького, тут живе років 4.

В 1761 р. Теплов виїхав із Малоросії до Петербургу, де разом з Орловим і іншими прихильниками Катерини сприяв державному переворотові (1762 р.). Вірність Теплова була щедро нагороджена Катериною II: він став одним із головних діячів у власному кабінеті імператриці, в 1767 р. одержав чин таємного радника (який дорівнювався військовому чинові генерал-лейтенанта), а в 1773 р. йому було наділено 1149 десятин землі біля Петербургу.

Помер він в 1779 р. і похований в Олександро-Невській Лаврі. Він залишив велику спадщину - маєтності в різних місцях Російської імперії - своїй дружині Мотроні Герасимівні (яка була двоюрідною племінницею гетьмана Розумовеького К.Г.), синові Олексію дістались: Теплівська економія в Пирятинському повіті і велика маєтність на Орловщині - с. Молодово Карачевського повіту, де був великий кам'яний будинок із великим архівом і чудовою бібліотекою.

В 1787 р. хутір Наталівський був записаний за лейб-гвардії Ізмаїлівського полку капітаном Олексієм Тепловим, сином Григорія Миколайовича. 28 квітня 1793 р. бригадир (генеральське військове звання) Олексій Григорович Теплов продав таємному радникові графу Завадовському Петрові Васильовичу Теплівську економію, в тім числі х. Наталівку.

П.В. Завадовський був першим міністром народної освіти з Росії (1802-1810 р.р), помер він 1812 р. і Теплівська економія дісталась його синові Олександрові Петровичу Завадовському, який з сім'єю оселився в с. Теплівці в 3-поверховому кам'яному палаці (до нього ні його батьки, ні Теплови тут не жили). Завадовські заборгували полковникові Йосипові Гнатовичу Понятовському велику суму грошей, строк повернення боргу давно вже пройшов, а боржники не повертали його.

Справа була передана до суду, який десь близько 1830 р. присудив Теплівську економію Й.І. Понятовському. Син останнього, Август Йосипович, 28 липня 1847 р. продав Теплівську економію ротмістрові Михайлові Михайловичу Долгорукову. При ньому в Наталівці був збудований цукровий завод. У звіті Пирятинського повітового керівництва за 1857-59 р.р. записано; цукровий завод в Наталівці, який належить князю Долгорукову, заснований в 1851 р., а з 1853 р. перебудований.

Його енергетика складалася з чотирьох паровиків по 40 сил (мабуть, мається на увазі - кінських сил) кожний, та п'яти парових машин - дві по 10, одна в 40, одна в 16 і одна в 3 сили. А в 1863 р. в газеті «Полтавские губернские ведомости» повідомлялось: «Среди трех значительных сахарннх заводов значился сах. завод в дер. Наталовке ротмистра кн. Михаила Долгорукова, находящегося в аренде у купца Небученова; в 1860-1861 г.г. выделано на нем сахарного песку 7320 пудов, а в 1861-1862 г.г. - до 6216 пудов. Зто единственный сах. завод в Пирятинском уезде».

В 1899 р. в тижневику Полтавського сільськогосподарського товариства «Хуторянин» була надрукована стаття добродія В. Василенка «Несладкие думи о сахарном деле», в якій читаємо: «В 1846 г. в Полтавской губернии было 16 свеклосахарных заводов, а в 1862 г. их было уже 20. В числе значительнейших фигурировал на первом месте завод в с. Старом Переяславского уезда, существующий и теперь. За ним следовал завод в деревне Наталовке Пирятинского уезда, но от него до наших дней сохранилась среди развалин лишь огромная заводская труба».

І далі автор висловлює своє бачення причини закриття деяких цукрових заводів: «С уничтожением крепостного права прекратили своё существование державшиеся на даровом труде многочисленние фабрики и заводы, преимущественно сельскохозяйственного характера. Не избежали этой участи и сахарные заводы».

Місцевий історик Аполлон Заліський в 1916 р. в своєму нарисі «Малютииці» (В с. Малютиицях автор нарису народився 1862р. і виріс) так писав: «Князь Долгоруков выстроил очень большой сахарный завод на берегу реки Оржицы против с. Кулажинец (один із старожилів говорив, що цукровий завод був розташований за південно-західною околицею Наталівки, де згодом був хутір Обзов. - Прим, авт.), который был устроен по последнему слову техники и должен был отапливаться торфом.

Однако торф оказался непригодннм и завод после того, как сжег весь дубовнй лес, находившийся возле него, прекратил производство сахара. Все машины погибли, а високая труба стояла до конца прошлого (ХІХ-го) века».

Початок господарювання М. М. Долгорукова в Теплівській економії був успішний: в 1849 р. тут був найбільший в Пирятинському повіті завод тонкорунного вівчарства, який налічував 14222 голови овець, в 1851 р. був збудований цукровий завод... Але згодом господарські справи стали гіршати. В 1856 р. планувався приїзд у ці місця імператора Російського Олександра II для огляду військ і вирішено було розмістити його і його свиту в прекрасному теплівському палаці.

Із казни була відпущена значна сума грошей на опорядження теплівського палацу, провізію ж для государя, його свити і гостей збирали зі всього Пирятинського повіту. Мабуть, кепські справи були у Долгорукових, володарів майже 10 тис. десятин землі, якщо не змогли взяти на себе всі ці витрати. Справа в тому, що дружина Михайла Михайловича Віра Гаврилівна Долгорукова (дівоче прізвище - Вишнівська), рідна сестра знаменитої в гой час київської красуні Софії Гаврилівни Писарєвої, постійно проживала в Парижі і витрачала там всі прибутки і позички.

До речі, після огляду військ Олександр II виїхав, а в теплівському палаці ще десяток днів продовжувалися банкети. Під час проводів останніх гостей палац загорівся (упала свічка із канделябра, а оскільки всі були зайняті проводами гостей, то ніхто не помітив цього, загорілись гардини, і невдовзі вогонь охопив весь
будинок) і через те, що не було ніяких протипожежних пристроїв, палац вигорів повністю. Це сталося в кінці літа 1856 р.

Селянська реформа 1861 р. впроваджувалась в Наталівці ще за часів кн. Долгорукових. В Наталівці по 10-му переписові населення (1859 р.) налічувалось 203 душі чоловічої статі (в викупних документах вони іменувались ревізькими душами, за якими і велися всі розрахунки), та 4 душі чоловічої статі, які після перепису прийшли сюди із інших місць. Всього мали право на земельні наділи 207 душ чоловічої статі.