Мати Євгена Павловича Надія Іванівна вийшла із роду Чайківських. Іїдід Іван Петрович Чайківський був священиком. В 1752 р. він із Пирятина переїхав в м. Піщане, Золотоніської сотні, обмінявшись садибами з сотенним писарем Петром Швейком.

Іван Петрович в м. Піщане зайняв місце священика в Богоявленській церкві, був зведений в сан намісника Піщанського. В м. Піщаному Іван Петрович мав великі успіхи не тільки в духовній сфері, а і в світських особистих справах, він придбав там багато земельних і лісових ділянок.

У нього був син Іван Іванович Чайківський (1743 - до 1790 р.), який не пішов у священики мабуть тому, що не подобався шлях збагачення батька. Адже на його батька були скарги: про вимагання зверхустановленої плати за виконання шлюбних обрядів (-ЦДІА України Фонд 990, оп. 1, справа 1272), про привласнення церковних доходів, які належали іншому священику церкви (Фонд 990, орис 1. справа .1267), про неприслання намісником ПІщанським Іваном Чайківським церковних грошей в Консисторію (Фонд 990, оп. 1. справа 482) і ін.  

Мабуть тому Іван Іванович Чайківський вибрав козацьку службу, дослужився він до отамана сотенного. А в 1787 р. за зразкову 28-літню військову службу йому був даний чин титулярного радника. Його дружина Уляна Андріївна (1748 - до 1794 р.р.) була дочкою полкового асаула Андрія Ставровського, який жив в Пирятині, мав землю на р. Сліпороді. де і заснував хутір Ставровщина.

Частину цієї землі Уляна Андріївна одержала в придане. Іван Іванович і Уляна Андріївна жили в Пирятині. їх діти: Костянтин (1767р. н.), Олена (1769 р.), Михайло (1771р.). Онуфрій (1777 р.), Настасія (1783 р.), Надія (1785 р.). В своєму заповіті Іван Іванович, який помер до 1790р., все рухоме і нерухоме майно залишав своїй дружині Уляні Андріївні. А вона в своєму заповіті 1972р. розпорядилась все нерухоме майно розділить порівну між трьома синами.

Із трьох дочок вона видала заміж Олену, яка одержала в придане частину рухомого майна і гроші - всього на суму 700 крб. За дочок Настасію і Надію мати розпорядилась: при видачі їх заміж дати їм таке ж придане, як і дочці Олені (всього на суму 700 крб.).

В 1798 р. відбулося розділення нерухомого майна між синами Івана Івановича і Уляни Андріївни. Воно ділилося між двома синами: підпоручиком Костянтином і корнетом Михайлом (син Онуфрій, мабуть, помер після 1792 р.Г " Першому дістались: житловий будинок в Пирятині та орні та сінокісні землі на Пирятинщині. Михайлові Івановичу дістались: житловий будинок в м. Піщаному, Золотоніського повіту і земля того ж повіту.

Костянтин Іванович в 1808 р. записаний покійним. Його єдина донька Варвара (1798р. народження) була володаркою хутора і землі на р. Сліпорід. Вона була заміжжю (овдовіла до 1837 р.) за штаб-лікарем Трохимом Матвійовичем Андрущенком, старший брат якого Семен Матвійович був професором латинської словесності в Ніжинській гімназії вищих наук.

Батьки Євгена Павловича Гребінки підтримували з Семеном Матвійовичем родинні стосунки: листувалися ним, через Євгена Павловича передавали йому в Ніжин ґостинці. Євген Павлович в листах із Ніжина часго згадував про нього.

Після розправи над декабристами в царській Росії посилився жандармський режим. В Ніжинській гімназії в 1830 р. працювала "высочайшая" комісія, результатом роботи якої були відчислення за прогресивні погляди чотирьох викладачів. Андрущенка С. М. звільнили від посади вченого секретаря.

А в грудні 1832 р. і йому був винесений вирок: "Профессора латинской словесности Андрущенко за предосудительные его поступки удалить немедленно от службы, выдать ему законное свидетельство со значением  причин удаления от должности, что он удален от должности по причине неспокойного характера и дурного образа мыслей".

З таким свідоцтвом йому за фахом ніде не було місця роботи. Нам не відомо, де він жив після Ніжина. А в 1843-1849 роках він жив в х. Сліпорід (який називали ще Андрущенків чи Варочкін хутір) в родині Варвари Костянтинівни, мабуть, допомагав їй виховувати дітей (а у неї їх було п'ятеро - три хлопці і дві дівчини).

Михайло Іванович, одержавши дідівську маєтність в м. Піщане, Золотоніського повіту, деякий час продовжував жити в Пирятині, а потім переселився в свою маєтність в м. Піщане. Він і його дружина Любов Мусіївна мали дітей: сина Созонта ( 1802 р. народження) і дочку Віру (1806 р.н.). Свого часу Віра Михайлівна одружилася з Петром Сергійовичем Виноградовим.

Жили вони в Золотоніському повіті. Це їм посилає привіті Євген Павлович в своєму листі батькам і сестрі 2 листопада 1827 р.: "Ежели ВераМихайловна на легких крьільях юного. зефира спуститься в Убежище с Петром Сергеевичем, то ей и ему прошу засвидетельствоватьпочтение". Созонті Михайлович служив у війську, був поручиком. Мабуть, його долю відобразив Євген Павлович Гребінка в романі "Чайковський: "Біля персидського кордону... помер останній нащадок Олексія Чайковського... Созонт Чайковський".

Про долю Настасії Іванівни у нас немає ніяких відомостей. Надія Іванівна одружилась з Павлом Івановичем Гребьонкіним. Її брат Михайло Іванович разом із сім'єю померлого Костянтина Івановича мабуть постарались виконать заповіт їх матері Уляни Андріївни відносно | приданого дочкам. Мабуть, Надія Іванівна привела в х. Глибокий Яр посполитих Дворників і Куців, які згодом стали переважними родами в Убіжищі.

По розділу майна в 1798 р. між братами Чайковськими три сім'ї Дврників і дві сім'ї Куців, які проживали в х. Сліпороді чи в самому Пирятині, дістались Костянтинові Івановичу, а його сім'я, мабуть, і частину цих посполитих подарувала Надії Іванівні при її шлюбі.

21 січня за ст. стилем (2 лютого за новим стилем) 1812 року Надія Іванівна народила свого первістка Євгена Павловича, який прославив свій рід і наш край своїми "Приказками" і багатьма іншими творами.