 |
Менестрелі нашого часу |
Вуличні музиканти - раса невмируща. Мабуть, саме цю професію можна сміливо назвати якщо не найстародавнішньою, то, принаймні, однією з таких. Згадати хоча б шаманів, які ритуально гамселили в барабан просто неба і отримували якусь пожертву. А трубадури та менестрелі середньовіччя? Коротше кажучи, вуличні музиканти існують із тих самих пір, відколи існує попит на музику як на джерело отримання задоволення (грубо кажучи - як на товар).
Я ніколи не приховувала те, що починала свій творчий шлях як вулична співачка. Більше того - навіть зараз я іноді беру гітару та виходжу на перехрестя в сонячну погоду, бо мені це подобається. Вулиця - це той різновид сцени, де немає ані формату, ані рамок, ані диктатури від "вищого начальства": співаєш, чого тут і зараз душа бажає, а комусь подобається, і цей хтось ще й копійчину в чохол покладе. Копійчина до копійчини - і за двогодинний концерт просто неба виходить доволі непоганий гонорар.
Як ставляться наші громадяни до вуличних музикантів?
Почну з найгіршого варіанту. Чимало людей називають моїх колег жебраками, ледацюгами та неробами. "Що ти тут стоїш, іди на роботу!" - репетує якась бабуся-пенсіонерка на адресу юнака зі скрипкою. "Знову на пиво шибаєш" - таке іноді доводилось чути мені особисто. "Годі клянчити та людей оббирати!" - обурюються перехожі. Жертви стереотипів, та й годі!
Втім, деякі з моїх колег самі провокують такі стереотипи! Наприклад, стоїть тіло, від якого за кілометр тхне перегаром, гітара не наладжена, голос із похмілюги не слухається. Тіло знає лише три акорди та чотири пісні Цоя, який стопудово в домовині перевертається щоразу, як трапляється подібне. Тіло, звісно, відлякує людей своїм виглядом, талантом та модними парфумами "Ранкове амбре", тому в парі метрів від нього бігає ще одне чудо. В руках в кращому випадку капелюх, а в гіршому - паперовий стаканчик з Макдональдса. Бігає та буквально не дає проходу людям - простягає свою "скарбничку" зі словами "не проходьте повз, підтримайте музиканта". Це називається "аскер" (від англійського слова ask - "просити"). Ця професія не така вже й стародавня, але за часів менестрелів та трубадурів вона вже існувала. Правда, дещо в іншому вигляді - коли артист закінчував виступ, людина з капелюхом проходила по людях та збирала гроші. Нині ж аскери ледь не вимагають у людини ту бісову копійку, за що іноді навіть отримують по пиці.
Саме через таких "діячів культури" люди називають вуличних музикантів ледацюгами і жебраками. Навіть тих, які працюють самостійно, не користуючись "допомогою" аскерів. Перевірено на практиці! Самій не раз доводилось чути від невдоволених, що я нікчема і жебрачка, яка не хоче жити "як всі нормальні люди".
І таке доводиться чути не тільки мені - рокеру (який, щоправда, не цурається виконувати улюблений аутентичний шансон гарною французькою). Молоді студенти консерваторії теж іноді потерпають від подібних реплік. Але чомусь автори цих реплік не замислюються, що люди, які вчаться на музикантів (або вже вивчились), не будуть "як всі", бо їхня освіта не придатна для роботи офіс-менеджера, програміста або старшого "куди-пошлють". А для студентів музичних вишів такі концерти - це не тільки можливість заробити копійку, яка ніколи не буває зайвою, а ще й чудовий спосіб відпрацювати екзаменаційні твори.
У противагу невдоволеним існує і інша думка. Її автори, навпаки, заохочують сучасних менестрелів (окрім тих, яких я описала трохи вище) - мовляв, дуже добре, що молодь не сидить на лаві, не лузає насіння, а музикою займається. Такі люди найчастіше заохочують зірок перехресть, навіть якщо репертуар їм не близький. А вже якщо людина зупинилась послухати, почувши знайому мелодію - однозначно не минеться без заохочення, причому не тільки копійкою (а іноді й великою купюрою), а й добрим словом подяки.
Щодо музикантів старшого віку, то, здається, стереотипи їх не стосуються. З тих, хто звертає увагу на таких, молодь зазвичай поважає вік і стаж, а однолітки кажуть "до чого політики державу довели, людина на пенсії має на вулицю виходити".
Дійсно, а що спонукає вуличних музикантів виходити на перехрестя?
Комусь дійсно потрібна копійка. Так, в Одесі я знала дівчинку, яка щовечора виходила на вулицю з флейтою, і хлопчика-скрипаля, схожого на дівчинку - ці двоє, як вони самі казали, допомагали своїм батькам (до речі, мами обох дітей не виглядали схожими на алкашів, які виганяють своїх дітлахів клянчити на бухло, та й самі дітки причепурені, ввічливі - коротше, самим небесам відомо, чому ці мами змушені були виводити своїх нащадків на вулицю давати концерти). За студентів музичних вишів я вже казала - прекрасний спосіб сумістити приємне з корисним.
А дехто просто отримує кайф і насолоду! Виходить на вуличний виступ тільки в хорошому настрої, грає виключно від щирого серця і дякує кожному перехожому, який заохотив - кому посмішкою, кому на словах, ще й хорошого дня побажає. Мені самій по кайфу такі виступи, хоча не буду приховувати - свого часу, до кризи і до військового конфлікту, коли роботи в клубах і пабах було більше, взимку "засідала" там (сама, з групою чи як сесійний музикант), а влітку, коли заклади "закривали" живу музику на період відпусток, жила за рахунок вуличних концертів. Окремим пунктом хочу згадати 2003 рік, коли я об’їхала автостопом пів-України, маючи з собою лише гітару, трохи шмоток і п’ять гривень в кишені. На все інше заробляла саме такими от концертами в великих містах. Так само, як це робили середньовічні менестрелі.
Так що... професія "вуличний музикант" справді невмируща, що б там не казали. В цивілізованих країнах існують цілі профспілки вуличних артистів. Хочеш співати - подавай заявку та складай іспит, який покаже твій рівень майстерності. Хто кращий, той отримує дозвіл на роботу на центральних вулицях, хто гірший - має право на діяльність лише десь на околицях.
Може, це не зовсім правильно, ці обмеження, проте такі умови дозволяють позбутись нероб з трикілометровим перегаром, і в цивілізованих країнах вуличні музиканти - це прикраса і навіть гордість міста. Чи доросте Україна до такого кроку? Чи дозволить наш менталітет? Чи не збільшить такий крок корупцію? Час покаже. А до тих пір - хтось неодмінно буде заохочувати мене та моїх колег, а хтось так само буде називати нас жебраками-ледацюгами.
А ким вважаєте вуличних музикантів ви?
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
