Архів новин    Актуально    Шкільний екран    Зверніть увагу!    Соціальний захист     Гребінківська ОТГ    Лубенська РДА    Прес-реліз    Технології    Новини Полтавщини TV   


07.12.2023

Як Всеволод Петрів звільняв Лубни


Всеволод Петрів - спадковий військовий у шостому поклінні, походив зі шведів, які не досить вдало повоювали за Карла ХІІ


Всеволод ПЕТРІВ, генерал-хорунжий УНР

Полковник Всеволод Петрів

20 листопада - день народження УНР. А ще цього року виповнюється дві дати, тісно переплетені з історією нашого краю: 140 років тому народився генерал-хорунжий армії УНР Всеволод Петрів, який 105 років тому звільнив Лубни та Полтавщину від більшовицької окупації. Сталися ті події далекого 1918-го і, можливо, не мали б такого розголосу, якби пан Всеволод не лишив по собі детальних записів, де фігурує й наше місто. У мемуарах Петрів чесно та неупереджено описав і політичну обстановку, і самі бої, що точилися під Лубнами. Артилерія на "ВИДАХ" - територія нинішнього Молодіжного парку описана ну, дуже атмосферно...

ВІКІНГ-МАЗЕПИНЕЦЬ

Всеволод Петрів (1883–1948) - спадковий військовий у шостому поклінні, походив зі шведів, які не досить вдало повоювали за Карла ХІІ. По лінії матері рід звався Штрольман, чий тричі прадід Христофор потрапив у полон під Полтавою. За Першої світової Петрів зробив блискучу кар’єру – від ад’ютанта до полковника. Воював у Галичині, був поранений під Перемишлем. Отримав п’ять бойових орденів: Святого Володимира IV ступеня, Святого Станіслава ІІ ступеня, Святої Анни ІІ, ІІІ, ІV ступенів, а ще – іменну зброю.

Остання посада – начальник штабу 7-ї Туркестанської дивізії. Всеволод Петрів ставився до підлеглих щиро та справедливо. Тож не дивно, що 1917 р. за добу загітував солдат колишньої царської армії утворити на основі 3-го Сибірського корпусу самобутній український полк. Петрів, згадавши долю пращурів, запропонував назвати його на честь Костя Гордієнка – кошового отамана Запорізької Січі, що 1709 р. привів під Полтаву козаків на підмогу Мазепі. Отак нащадок полоненого шведа удруге став мазепинцем та командиром української армії.
 

ЗВІЛЬНЕННЯ ЛУБЕНЩИНИ

Петрів детально це описав у мемуарах «Спомини з часів Української революції (1917–1921)», що вперше були надруковані через 10 літ після подій, ставши цікавим краєзнавчим матеріалом та джерелом для документального фільму «Українська революція». Командир описує наше місто з великою приязню та любов’ю. «В ясному соняшному сяйві гарненькими та чепурненькими здавалися Лубни і з їх високого берега....

Отож у березні 1918 р. Окрема Запорізька дивізія, до якої увійшли 4 полки, серед них – кінно-козачий Костя Гордієнка, рушили визволяти наш край від навали окупантів. За добу гордієнківці під командуванням Петріва зробили феноменальний марш-кидок на 60 кілометрів і здобули місто.

17 березня 1918 р. українські війська звільнили Лубни, раптово зайшовши в тили ворогу.

Більшовики не встигли підірвати залізничну колію, тож вирішили спалити міст через Сулу. Але сотня полку Всеволода Петріва роздобула у залізничників помпу, організувала живий ланцюжок з відрами та, попри обстріл ворожого бронепотягу, загасила пожежу.

Російські бронепотяги відкрили по місту вогонь. У відповідь Петрів установив на «Видах» (нині – територія Молодіжного парку) артилерію та змусив загарбників відступити аж на Ромодан. «Бух! Це алмазівська гармата, притулившись у садочку коло «Видів», здоровить ворожі ешелони біля моста. Високий чорний стовп диму та землі враз закриває саму середину ешелону. Бух-бух! Вигукують вже обидві гарматки і знову розриви закурюють ешелони», - писав Всеволод про той бій. Гармати на «Видах» були на відкритій позиції, тож біля них вирили невеликі окопи, а вояк та коней розмістили в найближчих будинках.

"Місто Лубни, як і багато інших міст на Україні, не дивлячись на невеличку кількість мешканців, досить розлоге, бо має багато садів, незабудованих просторів, широкі вулиці», - читаємо у спогадах Петріва.

До Лубен Всеволод Петрів обороняв Київ від навали Мурайова та брав участь у придушенні повстання на заводі «Арсенал». Лубенці зустріли військо щиро та гостинно. Ось як про те діло писав Петрів: «Ворог на гарматний постріл від міста, а нас жменя. Переїздимо широкими вулицями, де багато народу, - дехто вітає, дехто махає шапками-хустками…

По вулиці на зустріч з копита чвалаючому полкові поважно рушає делегація з панночками в українських одягах, з квітами, хлібом сіллю та здається попом. «Зараз не час» - кричать зі штабу полку - «потім аж ворога проженемо» - «Слава! Живе Україна» - вигукують козаки та хмарою проносяться мимо остовпівшої делегації… Ще під час бою ті з Гордієнківців, що залишились при возах проголосили про запис добровольців і до вечора того ж дня зголосилося 123 молодих хлопців з міської інтелігенції, залізничників і трохи пригородніх селян...».

Ганна Кревська, журналістка газети «Вісник», письменниця , м. Лубни

Підписи світлин:

Полковник Всеволод Петрів з іменною Георгієвською шаблею та в формі царської армії. Ймовірно, 1917 рік - тоді, на початку Всеволод отримав і шаблю, і звання полоквника: «За те, що в чині капітана на посаді штаб-офіцера для доручень при штабі 24-го армійського корпусу, 27 квітня 1915 року, при відході частин від Домородзя, корпусу загрожувала небезпека бути розрізаним; вжив низку заходів, якими відновив бойовий зв'язок між зупиненими частинами, розташував їх на позиції, дав бойові завдання, перебуваючи весь час під сильним вогнем супротивника. 3-го травня того ж року, виявивши особисту рекогносціровку, пов'язану з явною небезпекою для життя, намір противника атакувати частини дивізії, відразу попередив про те штаб дивізії, завдяки чому своєчасним напрямом резервів вдалося цю атаку відбити».

За Першої світової Петрів зробив блискучу кар’єру – від ад’ютанта до полковника. Воював у Галичині, був поранений під Перемишлем. Отримав п’ять бойових орденів: Святого Володимира IV ступеня, Святого Станіслава ІІ ступеня, Святої Анни ІІ, ІІІ, ІV ступенів, а ще – іменну зброю. Остання посада – начальник штабу 7-ї Туркестанської дивізії. На тлі «панських» офіцерів, яким суворо заборонялося панібратство, Всеволод Петрів ставився до підлеглих щиро та справедливо.

Тож не дивно, що 1917 р. за добу загітував солдат колишньої царської армії утворити на основі 3-го Сибірського корпусу самобутній український полк. Петрів, згадавши долю пращурів, запропонував назвати його на честь Костя Гордієнка – кошового отамана Запорізької Січі, що 1709 р. привів під Полтаву 8 000 козаків на підмогу Івану Мазепі. Отак нащадок полоненого шведа удруге став мазепинцем та командиром української армії.


Полковник Всеволод Петрів

Всеволод ПЕТРІВ, генерал-хорунжий УНР. Фото датовано 1922. З липня по листопад 1919 р. обіймав посаду військового міністра УНР. Восени 1920 р. отримав звання генерал-хорунжого. Був останнім генералом, що відступив з останньої української столиці революційної доби – міста Кам’янця. У 1921 р. Всеволода Петріва призначили начальником Генштабу, керував українськими спецслужбами – розвідкою та контррозвідкою. Восени 1923 р., через складні матеріальні умови, подав рапорт про звільнення.


22 квітня 1918 року - початок звільнення Криму Петром Болбочаном
 
 
22 квітня 1918 року - початок звільнення Криму Петром Болбочаном на чолі Кримської групи Армії УНР. на світлині: 2-й Запорізький полк зустрівся з Українськими січовими стрільцями під час походу на Крим. Зліва направо: сестра-жалібниця, за нею - сотник Луцький, полковник Всеволод Петрів, на предньому плані - архікнязь Вільгельм Габсбург, полковник Болбочан, полковник Сельванський. Околиці м. Олександрівськ (сучасне Запоріжжя). Квітень 1918 року. Полковник Болбочан справа та Всеволод Петрів позаду. 1919 рік. Петрів допомагав звільняти південь України, але за гетьмана Павла Скоропадського на нього посипалися доноси і навіть звинувачення у більшовизмі. Командира відсторонили, викликали до Києва і навіть взяли підписку про невиїзд.

Він опинився без засобів для існування – працював на городах, розвантажував вагони. Навіть змушений був продати бойового побратима – коня, з яким пройшов Першу світову та Кримський похід. Через знайомих звільнився з-під арешту, трохи побув командиром 12-ї піхотної дивізії у Лубнах. Працював у Головній Управі Воєнних Шкіл без зарахування до штату. В останні тижні Гетьманату відмовився від посади Головного Коменданта Лівобережної України. Взагалі, багато від чого відмовлявся. Наприклад, від пропозицій високих посад в білих російських арміях.

Міністр Всеволод Петрів справа та Василь Вишиваний
 

Міністр Всеволод Петрів справа та Василь Вишиваний. Київ, 1919 рік. На генералі - знаменита шабля, яку з часом він зламає об коліно. Під час інтернування українських військ до Польщі, Петріву висунули вимогу – здати й шаблю, з якою він воював ще з періоду Першої світової.

Це була особиста зброя, що слугувала ознакою «модерної лицаркости» – шабля була оправлена в сріблі, з емблемою у вигляді голови вовка. Виготовила її родина кавказців, що загинула під час революції, разом з ними зникло і мистецтво такого кування. Тож під час спроби вилучення, Петрів не роздумуючи вихопив шаблю і зламав її об коліно, викинувши через вікно. З липня по листопад 1919 р. обіймав посаду військового міністра УНР. Листопад Петрів назвав серпень того року місяцем «трагічних подій, героїчних рішень, відважних чинів та катастрофічних помилок». Після перемог був відступ перед денікінцями, зайняття Києва, а українські війська опинилися у «трикутнику смерті».

Симон Петлюра сидить в центрі, внизу.
 

Симон Петлюра сидить в центрі, внизу. За ним у світлій формі - Всеволод Петрів, вгорі третій справа.


Всеволод ПЕТРІВ - фото з посвідки
 

Всеволод ПЕТРІВ - фото з посвідки. Рік невідомий. Орієнтовно 1918-1922 рр. 1919 УКРАЇНСЬКИЙ ГЕНЕРАЛ Далі Петрів допомагав звільняти південь України, але за гетьмана Павла Скоропадського на нього посипалися доноси і навіть звинувачення у більшовизмі. Командира відсторонили, викликали до Києва і навіть взяли підписку про невиїзд.

Він опинився без засобів для існування – працював на городах, розвантажував вагони. Навіть змушений був продати бойового побратима – коня, з яким пройшов Першу світову та Кримський похід. Через знайомих звільнився з-під арешту, трохи побув командиром 12-ї піхотної дивізії у Лубнах. Працював у Головній Управі Воєнних Шкіл без зарахування до штату. В останні тижні Гетьманату відмовився від посади Головного Коменданта Лівобережної України. Взагалі, багато від чого відмовлявся. Наприклад, від пропозицій високих посад в білих російських арміях.
 
З липня по листопад 1919 р. обіймав посаду військового міністра УНР. Восени 1920 р. отримав звання генерал-хорунжого. Був останнім генералом, що відступив з останньої української столиці революційної доби – міста Кам’янця. У 1921 р. Всеволода Петріва призначили начальником Генштабу, керував українськими спецслужбами – розвідкою та контррозвідкою. Восени 1923 р., через складні матеріальні умови, подав рапорт про звільнення.

Генерал хорунжий Всеволод ПЕТРІВ

Генерал хорунжий Всеволод ПЕТРІВ. У центрі під номером Рік невідомий. Коли уряд УНР залишив Кам’янець, він був останнім генералом, що відступив з останньої української столиці революційної доби.


.Всеволод ПЕТРІВ справа серед українських спортсменів
 

Всеволод ПЕТРІВ справа серед українських спортсменів. 1927 рік. У Чехословаччині активно займався педагогічною діяльністю та засновував спортивні організації для молоді. Працював у гімназіях, мав посаду професора воєнної історії в Українському високому педагогічному Інституті ім. М. Драгоманова у Празі, паралельно працював у національному музеї-архіві.

В. Петрів пропонував окремо дослідити і відповідно представити матеріали, які б стосувалися формування військових організацій “білих”, до яких він зараховував кубанців, карпато-руський полк, українську дивізію Врангеля, українські формації Колчака та Семенова, Таращанців та Волоховців. «Ця праця необхідна тому, що гірше буде, як її освітлюватимуть різні “Білі архіви та музеї”, - казав професор.

Всеволод Петрів із сином Святославом на пластунських вправах. 1930-ті

Всеволод Петрів із сином Святославом на пластунських вправах. 1930-ті


Всеволод ПЕТРІВ другий справа
 

Всеволод ПЕТРІВ другий справа. Пишуть, що 1948 рік і це цитую "група армії Генералів УНР" . Як на мене, наукове товариство Шевченка, членство в якому Петрів отримав за кілька днів по смерті в таборі інтернованих ... Він помер у таборі для переміщених осіб 10 липня 1948 р. офіційна версія – від завороту кишок. Зі слів дружини – після півроку фактичного голодування та поневірянь, коли в родини відібрали навіть продуктові картки…

Головний лікар поляк кричав на весь шпиталь, що в такому стані фізичного знищення привозять лише жебраків й що українцям є ганьба, що в таборі з 8 тисячним населенням не могли відживити добре знаного генерала. Три тижні лікарі боролись за його життя, але врятувати не вдалося. «Я так втомився, що вже не маю сили жити»! – сказав на прощання генерал дружині. То була його перша й остання скарга, за 28 років подружнього життя.

Похований в німецькому місті Аусбурзі.

Схожі матеріали:
👁 259
Категорія: Актуально
Теги: Всеволод Петрів, більшовицька окупація, УНР, Лубни




Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

СВІЖІ ПУБЛІКАЦІЇ