СТУКАЛІВКА — село в Україні, Гребінківському районі Полтавської області. Орган місцевого самоврядування — Стукалівська сільська рада.

Населення    432
Площа    3,212 км²
Густота населення    134,5 осіб/км²
Поштовий індекс    37451
Телефонний код    +380 5359
Географічні координати    49°59′14″ пн. ш. 32°25′46″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря    103 м
Водойми    Суха Оржиця

В рукописному відділі Центральної наукової бібліотеки України (м. Київ) під архівним номером 1-58089 зберігається запис: «Купчая крепость на продажу Еленой Усенко и ее невесткой Евдокией хутора с лесом и сеножатью генеральному судье Ивану Борозне, 1736 года на р. Сухой Оржице».

Цей запис свідчить про те, що Іван Борозна купив хутір Стукалівку, кимось заснований. Він продовжував володіти хутором, що підтверджується записом генерального підскарбія Якова Марковича в своєму «Щоденникові» 24.10.1738 р.:

«... От Лазорок до Яблунева миль 2, а оттоль миль 2, через Слободку Борзны, судьи генерального Стукаловку, на гребле переехавши, приехали в Перервинцы...»

У 1753 року Слобідкою Стукалівкою (в якій було 9 дворів селянських) володів уже син Івана Борозни бунчуковий товариш Дмитро Борозна (який своїх дітей не мав). В 1764 році при тому ж власникові тут налічувалося 31 хата і 85 душ населення.

Після його смерті слобідка перейшла до його сестри Ганни Іванівни, яка була в шлюбі з Михайлом Івановичем Стороженком, бунчуковим товаришем. Слобідкою Стукалівкою стали володіти Стороженки, Михайло Іванович і Ганна Іванівна.

В 1781 році тут уже було 40 хат. В 1798 році їх син Микола Михайлович Стороженко Стукалівську маєтність з її землями і греблею з млинами - двома борошномельними колами, просорушкою і одним сукновальним колом - продав дійсному таємному радникові графові П.В. Завадовському.

В 1849 році маєтність перейшла до його сина сенатора таємного радника Василя Петровича Завадовського, а після його смерті - його дружині графині Олені Михайлівні, яка в період проведення реформи 1861 року підписала договір з селянами на викуп ними землі.

В Стукалівці налічувалося 274 ревзьких душ, 113 селянських дворів (огородників - 13, піших - 21, тяглих господарств - 79). Селянам надавався максимальний, наділ землі (2,75 дес. на кожну ревізьку душу) для її викупу. Всього землі виділялося: садибної в межах слободи - 32 десятини, вигонної -34 дес., польової - 687,5 дес.

Разом взятої землі - 753,5 дес. До реформи селяни користувалися більшою кількістю польової землі на 86,5 дес. (774 десятинами землі). Селяни відмовились від викупу цих 86,5 десятин землі, але володарка цю землю надала їм до самої смерті своєї в безоплатне розпорядження, за окремим договором, який прилучається до викупних документів.

Десь близько 1875 року О.М. Завадовської не стало, і став інший власник маєтності - Старицький. А селяни згадували добрим словом Завадовеьких: «Хороше було під графом, і козаки підходили під його, і він закріпив. Як воно потім було: чи замотано, чи куплено Старицьким? - незвісно».

Про економію Завадовських написано в творі «Степная Лубенщина» В.П. Милорадовича, який в 1890-х роках записав спогади селян Стукалівки. «Графська економія була значною: 1900 десятин землі, водяний і вітряний млини, 50 червоних корів при 2 биках, і 3000 мериносів (овець).

Кріпаки робили неділю на пана і неділю собі. Піші віддавали обробляти свою землю з половини. При звільненні від кріпацтва селяни одержали свій достатній наділ і потім довго держали на оренді по 5 крб. за десятину всю маєтність у місцевої поміщиці Ладигіної».

Той же автор писав, що населення в слободі Стукалівка - прийшле і було розселене в різних його кутках. Крайній від Яблунева - Новоселиця - був зайнятий селянськими сім'ями: Ведмедями, Веснами, Гуржіями, Дащенками, Діденками, Донцями, Калайтанами, Коваленками, Лисенками, Малуками із Клепачів, Нетесами і ін.

Частина Новоселиці, населена Козловськими, так і називалася Козловщиною. Наступний куток Кучанський, заселений майже повністю Бичовими із Чорнобаїв Золотоніського повіту. А Середівка, яка лежала за греблею на протилежному боці Сухої Оржиці, зайнята селянами тих же прізвищ.

Ріст населення в окремі періоди проходив досить щвидко. За переписом населення 1859 року тут налічувалося 64 двори з населенням 561 душа, в 1900 році - 174 дворів і 1280 душ населення, в 1910 році - 163 двори і 1071 душа населення, в 1926 році - 1457 душ населення, в 1939 році - 921 душа населення.

В матеріалах двох останніх переписів населення показані хутори Гостра Могила і Березник (Ліс): в хуторі Гостра Могила в 1926 р. мешкало 106 душ, а в 1939 р. - 6 душ, в хуторі Березник в 1926 р. мешкало 75 душ, а в 1939 р. - 18 душ. Мабуть, ці хутори були не кутками села, а були окремими хуторами, які за рішенням радянського уряду підлягали ліквідації. Коли вони з'явилися на світ - невідомо.

Війна 1941 - 1945 р.р. принесла тяжкі втрати і збитки. На фронтах війни загинув 121 сільчанин. В період німецької окупації вивезено на роботи до Німеччини - 66 душ, розстріляно - 2 особи.

На околиці села знаходиться братська могила, в якій захоронені воїни радянської армії, які потрапили в полон і використовувались німцями для ремонту доріг. Загинули вони результаті нелюдського ставлення до них німецької адміністрації. Відступаючи в 1943 році, німці спалили село Стукалівку.

Що стосується адміністративно-територіальної належності, то Стукалівка до 1783 року входила до складу Яблунівської сотні Лубенського полку, а після - до Яблунівської волості Лубенського повну. В 1919 утворилася Стукалівська сільська рада, яка відносилася до Лубенського округа, а потім до Лубенського району.

Після утворення Гребінківського району (1935) Стукалівська сільрада віднесена до Гребінківського району.

Стукалівка відносилась до парафії Троїцької церкви с. Овсюків, а в 1891 р. була збудована своя церква, яка прийняла ім'я Олександра Невського. Вона була збудована в Середівці біля поля.

В 1892 р. було відкрито церковно-парафіяльну школу (ЦПШ), першою учителькою якої була Марія Андріївна Базилевська, а законовчителем - священик Олександро-Невської церкви Михайло Андрійович Базилевський. Стукалівська ЦПШ була кращою серед шкіл цього типу Лубенського повіту.

У 1915 році в Стукалівці була двохкомплектна земська школа, а при радянській владі - початкова, яка згодом стала неповно - середньою (семиліткою).