Кому з вас,шановні читачі, невідомі ці рядки популярного романсу нашого земляка, видатного українського поета та письменника Євгена Павловича Гребінки, які вже понад півтора століття зачаровують слухачів, линучи зі сцен України і Росії, Польщі і Словаччини, Італії і Іспанії, Великобританії і Франції, СІІІА і Канади. А кого не цікавило запитання: "Що ж спонукало поета створити такий душевно-зворушливий ліричний, і, водночас, сповнений світлої журби, поетичний шедевр? Кому було адресовано це сповнене любові і смутку послання?"
Щоб знайти відповідь на ці запитання, звернемось до біографії' Є.П. Гребінки, до його творів, погортаємо історичні документи, проаналізуємо праці істориків і літературознавців, які вивчають життя і творчість поета.
І ми побачимо - на життєвій стежині Гребінці зустрілися дві жінки, яких він кохав. Першим коханням поета стала наша землячка, сестра Миколи Новицького - однокласника по Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька - Мар'яна. Познайомились вони влітку 1831 р. на берегах тихоплинної Сули, коли 19-річний Євген Гребінка гостював у садибі її батька - селі Снітин Лубенського повіту. Про історію кохання ми , дізнаємося з повісті Є. Гребінки "Записки студента", опублікованої в 1841 р.в журналі "Отечественньіе записки". Це своєрідний щоденник письменника, в якому, не зважаючи на те, що імена головних І героїв та час подій змінено, досить рельєфно прослідковуються взаємини Євгенія та Мар'яни.
Скористаємось також і історичним джерелом - текстами 13 листів Євгена Гребінки до Миколи Новицького періоду 1831-1841 рр. Ці листи були передані досліднику української старовини Григорію Коваленку в 1894 р., у Снітині, спадкоємницею Новицьких Марією Приходько і опубліковані в . одинадцятому випуску 'Трудов Полтавской Архивной Комиссии" за 1914 рік.
.. .Кілька днів, проведених у древньому Снітині, прогулянки над Сулою і у старому тінистому парку, задушевні розмови теплими літніми вечорами перевернули душу вчорашньому гімназисту:
"Неужели это любовь? Неужели меня постигло это неразгаданное, таинственное чувство,
I чувство, возвышающее человека до невозможности, сила, хранящая весь мир, альфа и омега благочестии провидения, сила, которая заставляет бездушный цветок трепетать и склоняться к другому, сдвигает противоположные полюсы твердого магнита, проявляется в притягаемости разнородного электричества, влечет тучи небесные к земле и соединяет небо с землею огненными нитями молнии..." - запитує сам себе юнак.
І відповідає: "Да, это ты, любовь! Это ты, желанная гостья! Я сохраню тебя, как драгоценность. Пусть теплится во мне тихое, беспредельное чувство, я никому не скажу о нем - ни другу, ни брату; они может быть улыбнутся, слушая меня, а и этого довольно, чтоб возмутить непорочное чувство. Я не скажу ей - боюсь оскорбить ее; даже бумаге не стану передавать всех сокровенных помыслов души моей... "
А вже через кілька місяців закоханий Гребінка, керуючись "рыцарскою страстью к приключениям, жаждой опасности и славы" і прагненням "отличиться, сделать добро" стає офіцером "малороссийского казачьего полка" і вирушає у похід. Мар'яна проводжає його і перетворюється для нього в коштовний оберіг.
Та дуже швидко наступило розчарування Військовий похід козацького полку який мав взяти участь в придушенні польського повстання 1831 р., завершився... у Переяславі. Повстання було вже придушене і мрії новоспеченого офіцера про георгіївський хрест і ратні подвиги в ім'я коханої . розвіялись, як дим. Полк було розформовано. Гребінка іде у відставку і знову повертається на рідний хутір поблизу Пирятина.
Треба було вирішувати, як жити далі. Адже залишитися на хуторі і - означало згубити свій талант, а від'їзд до міста "на ловлю счастья и чинов", міг обернутися втратою коханої: "Какое тяжелое чувство теснит грудь мою и слезы готовы брызнуть из глаз?
Отчего это? Женюсь и стану жить в тишине и спокойствии Нет. я так люблю ее, что не могу теперь жениться. Какое имя я ей принесу? Действительный студент! Это значит унизить ее перед уездной спесью, так овладевшей моими землячками, что некоторые из них даже подписываются на приятельских записках майорша и кавалерша NN и проч вроде этого. Нет. я должен служить, сделаться хоть чем-нибудь и тогда '
Зустріч з земляком, відомим мистецтвознавцем конференц-секретарем Академії мистецтв Василем Івановичем Григоровичем, обіцяна ним підтримка визначають вибір Гребінки: "Решено: еду в Петербург. Года два, много три - и я надеюсь отличиться я ночей не стану спать. Я достигну ' чего-нибудь и возвращусь домой. Тогда как приятно будет с гордостью подать ей руку и сказать: "все для тебя". Еду, еду в Петербург”.
Напередодні від'їзду Євгена до столиці закохані востаннє зустрілися на околиці степового хутора: обмінялися обручками і заприсяглися вірно чекати один одного. Та два-три роки, які, як вважав Гребінка, були необхідні йому, щоб міцно стати на ноги у "Північній Пальмірі", увійти до столичної еліти і утвердитись в ній, розтягнулися на десять довгих літ...
Перші сім років, як свідчать листи Є. Гребінки до М. Новицького, у відносинах молодого поета, який успішно крокував кар'єрними сходинками і провінційної панночки зберігалися ніжні і щирі . почуття закоханих. В кожному з цих листів ми зустрічаємо рядки, адресовані Мар'яні: "Сестрице прошу засвидетельствовать моє нижайшее почтение" (7.03.1834 г.); "Поцелуй руки твоей сестрице" (10.03.1836 г.); "Ежели ты мне не брешешь, что брат и сестра мне кланялись, то скажи им "велике спасибі", что меня они не забывают" (13.11.1836 г.) і т.д.
Переломним у стосунках Євгена і Мар'яни став 1837 р. Ще на початку цього року Гребінка всім серцем рвався на Україну, мріяв відвідати Снітин: "Кабы скорей весна, приеду к вам на юг, счастливцы, отдохнуть от столичных людей:
Там где небо голубое
Над Украиной горит,
Где в степи шумят волною
Речка быстрая бежит...
Я хочу и боюсь к тебе ехать: много радостей сулит мне эта встреча" (16.02.1837 г.) Та вже за кілька тижнів Гребінка дізнається: не витримавши спокуси місцевого багатія Свірського, Мар'яна порушує дану клятву і одружується з ним.
Для поета це був страшний удар, та не зважаючи на те, що сталося, Гребінка продовжує щиро кохати Мар'яну. В листі до М. Новицького від 9 жовтня 1837 р. він пише: "Гарусов я купил 1/2 фунта... за них заплатил 26 рублей... Прошу кланяться от меня брату, сестрице и ее мужу. Желаю, чтобы гаруса вполне понравилась Марианне Михайловне. Я человек петербургский, т.е. ничего не делающий даром, а потому в награду моих трудов при покупке гаруса, проси сестричку, что-нибудь прислать мне, сделанного из оного гаруса, впрочем нет, не говори ей этой глупой просьбы. В Петербурге она была бы уважена, как прихоть поэта, в переводе сумасшедшего человека, а в Малороссии так мало понимают высокое, так много смотрят в землю, чго это может вызвать бестолковые толки".
Прохання поета було передано Мар'яні і вона виконала його. І вже в наступному листі Гребінка схвильовано пише: "Целую милыє ручки, сработавшие картинку, которуюя получил, она для меня очень дорога... "О память сердца, ты милее рассудка памяти печальной" (10.01.1839 г.)
Та в 1841 р., після публікації повісті "Записки студента", між Є.Гребінкою та М. Новицьким виникає серйозний конфлікт. Новицький вважав, що опублікувавши цю повість, Гребінка образив його сестру. Відповідь Є. Гребінки була емоційною і категоричною (певно, варто привести повний текст листа):
"И я прямо к делу, Миколо. Письмо твое меня очень огорчило. Ты просишь у меня откровенности - изволь: удивила меня твоя странность, - сочинение, плод фантазии, приправлять к частной жизни, и еще приноравливать к лицу, которое, по своей доброй благородной душе, было и осталось для меня навсегда драгоценнейшим предметом в мире - зто я пишу тебе, но ни отец, ни мать, ни брат мой никогда зтого не слыхали и не услышат, я свято чту чувства, и не только издеваться над ними, но и даже говорить о них считаю кощунством. Ты мог подумать, что я мстил твоей сестре!!!... Да за что же? Это меня сильно огорчило. Мое правило мстуіть и мужчинам добром, а женщинам?! Да и мысль подобная не придет в порядочную голову. Я держу пари, что эту нелепость сморозила тебе какая-нибудь уездная сплетница или армейский москаль. Я, братку Миколо, в "Записках студента" не представлял ни себя, ни кого другого, а развивал идею, каким образом молодой человек с пылким чувством, вступая в свет, мало -по -малу разочаровывается и, будучи неспособным приноровиться к свету, падает под его ударами...
Может быть начало любви студента похоже на мою любовь, но только начало, потому что всякая чистая платоническая любовь сходна между собой... Если твоя сестрица считает себя обиженной, хотя я не понимаю в чем, то пусть рассмотрит хорошенько действующие лица и увидит великую разницу. Я же убит одной мыслью, что мог оговорить эту добрую и милую даму й прошу у нее великодушного прощенния" (12.05.1841 г.)
Літо 1841 р. Гребінка, після потрясіння і двомісячної хвороби, провів у рідному хуторі Убежище. Але зустріч з Новицьким так і не відбулась... Повернувшись до Петербургу, Гребінка востаннє звертається з листом до свого гімназійного товариша, востаннє робить спробу порозумітися з ним. Але і тон, і зміст листа свідчить лише про те, що стосунки Євгена і Мар'яни втрачені остаточно. Лист закінчується словами: "До свидания, пиши пожалуйста, да не такие желчные письма..." (13.12 1841 г.). Вперше за 10 років листування Гребінка не передає привіт Мар'яні... Літо 1842 р. поет, з розбитим серцем, провів в Убежищі. Відвідуючи з візитом свого сусіда поміщика Василя Ростенберга, він знайомиться з його внучкою, 15-річною Марійкою. "Це незграбне, чорнооке бісеня, навколо якого обертався весь світ" запало в душу Гребінці.
Повернувшись до Петербургу, він пише листа до свого зведеного брата Лева Свічки: "Сделай милость, брат Лев, так знаешь, стороною (тебя не учить стать) отдали бы за меня эту панночку с чудесными тазами. Куда это было бы хорошо... а то. ей Богу, женюсь на кацапке, тогда прощай Малороссия...” Та до заручин тоді справа так і не дійшла.
I лише через два роки, 25 червня 1844 р. Гребінка повідомляє брату радісну для нього новину "наконец-то наше дело, которое мы с тобой знали три года, кончилось и я сговорен и обручен с Марией Васильевной Ростенберг. 30 числа этого месяца мы венчаемся и едем в Петербург"
Незабаром у молодят народжується донька Надійка, але здоров'я Гребінки різко погіршується і він помирає.
Мар'яна і Марія.. Кому ж з них присвячені пристрасні рядки "Очі чорнії"? Літературознавці стверджують, що Марії. Але ж почуття кохання до неї поет висловив в короткому вірші "В альбом жене", написаному аж через півтора роки після весілля. А тоді, в 1843 р., він ще дуже болісно переживав розрив з лубенкою Мар’яною - своїм першим коханням.
Не витримує ніякої критики і красива, романтична історія створення цього шедевру, викладена праправнуком Пантелеймона Куліша, доцентом Володимиром Сиротенком, згідно якої вірш був написаний після зустрічі Гребінки з Марією Ростенберг на балу у Мойсеєвці у пані Волховської, куди він завітав разом з Тарасом Шевченком. Адже бал у Мойсеєвці відбувся в червні 1843 р., а вірш був опублікований задовго до цього - ще в січні...
Перечитаймо ще раз рядки популярного романсу і переконаємося, що це вірш-спогад, звернений у минуле, до першого кохання, якого вже не повернути... І, певно, не випадково найвідоміший виконавець романсу Федір Шаляпін мав власний варіант тексту, який завершувався словами:
"Не встречал бы вас, не страдал бы так,
Я бы прожил жизнь, улыбаючись,
Вы сгубили меня, очи черные,
Унесли навек мое счастие!!!
А от сам Гребінка, не зважаючи на розрив з Мар'яною Новицькою, не ремствує на свою долю, а закінчує вірш словами подяки коханій за прекрасні дні минулого:
"Все, что лучшего в жизни Бог дал нам,
В жертву отдал я огневым глазам".
Тож, двох думок бути не може - романс Євгена Гребінки "Очі чорнії" був присвячений лубенці.
