чайный блог













загрузка...







НАСЕЛЕННЫЕ ПУНКТЫ, ЦЕНТРЫ ПОСЕЛКОВЫХ И СЕЛЬСКИХ СОВЕТОВ ГРЕБЕНКОВСКОГО РАЙОНА  
Поиск:   



загрузка...

Село Грушківка (Мечет), Гребінківського району
(Полтавщина)

   Сільські населені пункти

ГРУШКІВКА – село Гребінківського району, Сербинівської сільської ради,  знаходиться на правому березі річки Суха Оржица, вище за течією на відстані в 3 км розташовано село Степановка (Драбовский район), нижче за течією на відстані в 4,5 км розташовано село Писарщина, на протилежному березі - села Сербиновка і Саевка.

1738 - дата заснування як село Мечет.
1946 - перейменовано в село Грушківка.

Населення:   242 чол.
Площа:  1,92 км²
Густота населення:   126,04 осіб/км²
Телефонний код: 380 5359
Поштовий індекс: 37433
Координати:  50°04′47.77″ пн. ш. 32°17′55.2″ сх. д.
Водойми:   Суха Оржиця
Автомобільний код: BI / 17

У період розквіту в Малоросії авторитету і впливу родини Марковичів, коли Анастасія Маркович вийшла заміж за гетьмана Скоропадського Івана Ілліча (1640-1722 р.р.; за згодою Петра І був обраний гетьманом Лівобережної України після Мазепи І. С.), її брати із щедрої руки їх зятя гетьмана стали одержувати високі військові уряди (посади) і маєтності.

Старший її брат Андрій Маркович в 1709 р. був призначений Глухівським сотником, а в 1714 р. - полковником Лубенським.

В цей час він одержав і захопив багато маєтностей, в тім числі с. Кулажинці; скориставшись своєю владою змусив Лукіяна Свічку продати йому за мізерну плату Короваївську маєтність. Другий її брат Федір Маркович теж швидко просувався по службі: в 1711 р. він став знатним військовим товаришем, а в 1724 р. - бунчуковим товаришем (Федір Маркович був прапрадідом відомому історикові Миколі Андрійовичу Марковичу, авторові 5-томної «Історії Малоросії»).

Іще один брат гетьманші Іван Маркович в 1709 р. став Прилуцьким сотником, а в 1719 р. - Прилуцьким суддею. Він одержав Перервинську маєтність, а від нього ця маєтність перейшла синові Андрія Марковича - Якову Андрійовичу.

Яків Андрійович Маркович (1696-1770 р.р.) був високоосвіченою людиною: навчався в Київській Академії, знав єврейську і латинську мови, починав вивчати французьку мову, займався медициною, філософією. Він вів щоденні записи (з 1717 р. до 1767 р., коли він зовсім осліп і не міг вести записи) про події в країні, про життя своє і своїх близьких.

Декілька томів цих записів під назвою «Дневные записки малороссийского подскарбия Якова Марковича» і понині зберігаються в рукописному відділі Центральної наукової бібліотеки Академії Наук України. Не дивлячись на зайнятість по службі, він був вельми діяльним і розумним господарем.

В своїх маєтностях він збільшував хліборобство, дбав про розширення й покращення кіннозаводських справ, скотарства і вівчарства. Він відправляв за кордон (в м. Данціч і ін. міста) волів і коней, а в Царицин і Астрахань - горілку і табак, із Криму привозив сіль, із Черкаська - рибу, із Персії - шовк, сап'ян та інші товари.

Село Перервинці було козацьким: значна частина мешканців села була козаками, які разом із землею не належали панові. Тому і Перервинська маєтність Якова Марковича була мала, хоча село Перервинці було велике.

Щоб розширити маєтність, Яків Маркович скуповував землі у інших господарів. Так, в його «Дневных записках» за 24 січня 1727 року записано: «Худолей Максим уступил мне добровольно лес свой Михеевский, близ Перервинец, над Сухою Оржицею стоячий» (Це ліс над ярком Михеєвським - Прим. авт.).

А 5 вересня 1737 р. там же було записано: «Сторжились за стенку (невеликий ліс - Прим, авт.) з Степаном Исаенком и половинку ставка за 50 руб.» Саме на цій землі, купленій у Степана Ісаєнка і ін. власників, Яків Маркович заснував хутір Мечет, про який він вперше згадує в своїх «Дневных записках» 26 травня 1738 року: в цей день він їздив із Перервинець до хутора свого «прозываемого Мечет, где коней и людей человека 2 в двух хатках живут».

Перші хати були побудовані на місці, де згодом розташувалась панська садиба або як її звали «приїжджим двором», доки не стали мешкати в ньому пан і його сім'я. (В наші часи на цьому місці була колгоспна ферма).

В подальшому розвитку населеного пункту селянські будівлі зводились на другому боці ярка (ставка), і далі — в напрямі Сербинівки (або як вона тоді називалась - хутір Семени). Панська садиба разом з хатами для двірні називалась хутором Малий Мечет, а поселення на другому боці ярка (ставка), де мешкали селяни, - хутором Великий Мечет.

В офіційних документах вони значились, як два окремі хутори. Були часи, коли вони відносились навіть до різних парафій: хутір Малий Мечет - до Перервинської, а хутір Великий Мечет - до парафії с. Семени. (В 1773- 1780 р.р. в х. Семени була збудована невелика дерев'яна церква, де до 1818 р. проводилось богослужіння). Хутір Великий Мечет швидко розвивався: в 1753 р. тут налічувалось 17 посполитських дворів, в І781 р. тут налічувалося уже 42 двори.

Хто тут поселявся? Мабуть, тут було багато і біглих селян, які утікали від інших поміщиків. В Центральному історичному архіві України зберігається справа за 1767 рік (ф. 54, оп.1, справа 33), в якій іде мова про селян-втікачів із маєтностей генерал-фельдмаршала Микити Юр'євича Трубецького (із сіл Мойсівки, Погребів, Степанівки - сусідніх Мечету).

Цих селян прийняли в х. Великий Мечет, а суд постановив втікачів повернути законному їх володарю Трубецькому. Возний (судовий виконавець) разом з трьома пирятинськими козаками приїхали в х. Великий Мечет і звернулися до старости з вимогою виконати рішення суду. Староста відмовився виконати його, вилаяв їх і більше того - зібрав селян чоловік 50 «озброєних» вилами, сокирами, ціпами, киями, і прогнав їх із хутора.

Яків Маркович розумів, що жорстких законів про повернення біглих селян їх власникам ще немає (такий закон з'явився лише в 1784 р.), тому і його староста був так настроєний на невиконання рішення суду. Яків Маркович у своїх маєтностях для підлеглих селян створює такі умови життя, щоб вони не тікали від нього. Сам він жив постійно в с. Сваркові, недалеко від м. Глухова, але часто навідувався в свої маєтності, контролював роботу своїх старост.

І якщо помічав крадіжку або інші зловживання з боку старости, то він жорстоко його карав (кієвим боєм - як описує в своєму щоденникові про покарання провиненого старости в с. Перервинцях). Мабуть тому, що в Мечеті поселялось багато селян-утікачів, він деякий час називався «Слободою Мечет» (населений «свободннми» селянами).

Крім утікачів, тут поселялись і «переселенці» з Чернігівщини (а можливо, - і з інших місць). Справа в тому, що за Яковом Марковичем в першому його шлюбі була дочка Чернігівського полковника Павла Полуботка, а за його сином Михайлом Яковичем, якому перейшли майже всі батькові володіння, була дочка малоросійського полковника Петра Забіли з Чернігівщини.

В придане вони одержували від своїх багатих батьків, крім майна, кріпаків-селян, яких поселяли перш за все в новостворюваних хуторах. Це підтверджується прізвищами «корінних», мешканців села: Мринські (яке імовірно походить від назви с. Мрин на Чернігівщині), Припутні (таку назву має старовинне село на Чернігівщині) і ін. В останній чверті XVIII ст., коли селянам надавали прізвища (десь до 1780 р, селяни не мали прізвищ), деяким прибулим із інших місць надавали прізвища за назвою місця, де вони мешкали раніше.

В 1782 р. селяни х. Великий Мечет мали прізвища далеко не всі. В сповідальних відомостях за цей рік по прізвищах були записані лише декілька сімей: Безуглий, Головатий, Остронос, Припутень, Сатирь, Судорга, Чабак.

В 1793 р. до цих прізвищ додались: Запорожець, Кобзаренко, Коновал, Котенко, Кравченко.

В 1802 р. прізвища значно доповнилися новими: Бебешко, Бідняк, Бичкарь, Бондаренко, Вівчаренко, Головко, Деньга (Денженко), Дикий (Диченко), Дмитренко, Запічний, Затинайко, Івко, Капля (Капелька), Кіріченко (Кірічок), Настенко, Кнурь, Круковес, Литвин (Литвиненко), Минка, Пипенко, Погорілий, Симоненко, Столовий, Ткаченко (Ткач), Токовий, Шамрай.

Але ще не всі мали прізвища, лише в сповідальних відомостях за 1808 р. всі записані туди люди мали прізвища, там з'явились ще такі: Бабиченко (Бабич), Гавриленко, Гончаренко, Гета, Дзюбаренко (Корчомаха), Задиряка, Кащенко, Копиця, Короткошей, Кряченко, Мринський, Охріменко, Панченко, Пасічний, Пашко, Потапенко, Прудіус, Пузиченко, Семенченко, Хоменко, Шаповал.

Перші володарі с. Мечет - Яків Маркович та його син Михайло Якович проживали в с. Сваркові. І тільки син Михайла Яковича мічман Андрій Михайлович разом з сім'єю десь близько 1825 р. поселився в х. Малий Мечет, він служив на флоті в чині мічмана і, будучи уже цивільним, в офіційних документах записувався мічманом.
Він помер рано (1838 р.), і господарювала в маєтності його дружина Ганна Олександрівна. За її кошти в Мечеті була побудована церква Св. Апостола Андрія Первозванного (таку назву церква одержала, мабуть, на честь покійного Андрія Михайловича). Будівництво церкви закінчено в 1840 р., а 3 серпня 1841 р. вона була освячена епіскопом Полтавським Гедеоном.

Першим священиком був Микола Якович Билінський, переведений з Свічківської церкви. До Мечетської парафії були приписані хутори: Семени (Сербинівка), Чепурківка, Саївка, Писарщина. Після відкриття церкви в офіційних документах уже майже не згадуються хутори Малий і Великий Мечет - вони набули одну назву - «село Мечет».

В 1929 р. церкву закрили, а при німецькій окупації в 1942 р. її відкрили, а в 1950-х роках знову закрили. В 1848 р. за період з 13 червня до 6 серпня в селах Мечетської церковної парафії померло від холери 125 душ.

Після Андрія Михайловича і його дружини в Мечеті жив і господарював один із їх синів - Андрій Андрійович Маркович (1825- 1886 р.р.). В 1848 р. він закінчив Харківський університет, а в 1849 р. одружився з племінницею письменника Є. П. Гребінки (дочкою поміщика Слободи Петрівки Левка Свічки і його дружини Ганни Павлівни - по батькові рідної сестри письменника) Олександрою Львовною.

Брат Олександри Львівни Микола Львович Свічка (жив у Слободі Петрівці) був одружений з красунею Євлампією Дмитрівною Горленко, мали 3-х синів. В 1865 р. ця красуня залишила свого чоловіка та синів і переселилася до Андрія Андрійовича Марковича в Перервинці (в 1865 р. помер власник Перервинської маєтності Олександр Михайлович Маркович, який був бездітним і, мабуть, заповідав її своєму племінникові Андрію Андрійовичу).

Таким чином, Євлампія Дмитрівна зруйнувала сімейне життя двом племінникам письменника Є. П. Гребінки - Миколі Львовичу Свічці і його рідній сестрі Олександрі Львівні. А залишені нею три сини дуже рано прилучились до спиртного і в молоді роки покінчили життя самогубством.

Олександра Львівна померла 29.08.1883 р. Домовина з її тілом була встановлена в склепу (підвальному приміщенні Андріївської церкви с. Мечет), де вона знаходилась до 1929 р. А в 1929 р. при закритті церкви домовину з її тілом прийняли і поховали в землі.

Оскільки в Андрія Андрійовича і Олександри Львівни дітей не було, то після їх смерті (Андрій Андрійович помер в 1886 р.) Мечетська маєтність перейшла у власність іншого сина Андрія Михайловича - Бориса Андрійовича, а від нього - синові Сергію Борисовичу — останньому поміщикові с. Мечет.

За реформою 1861 р, селяни села викуповували у пана 449 десятин 1794 кв. сажні землі, в тім числі: польової 393 дес., присадибної 43 дес. 1523 кв. саж., вигону загального користування селян 13 дес. 271 кв. саж. (в той час вигін був суцільний і тягнувся від нинішнього клубу до садиби Павла Олександровича Цілика). Цією землею селяни користувались і до реформи, за що відробляли панщину, оскільки земля була панською, як і самі селяни.

Царським маніфестом 17 лютого 1861 р. селяни оголошувались вільними, а землю, якою вони користувались, повинні були викупити протягом 49 років (до викупу землі селяни вважались тимчасово зобов'язаними), Одержували (викуповували) землю 300 душ чол. статі (стільки їх налічувалось в Мечеті за переписом 1859 р.), які мешкали в 119 дворах.

Два ставки і болото залишались власністю поміщика. В ставках дозволялось селянам тільки напувати худобу, а ловити рибу і мочити коноплі заборонялось.

Новий господар Мечетської маєтності Маркович Сергій Борисович 600 десятин землі продав поміщикові Загряжському Ол. Ів., а більше 700 десятин залишив в своєму користуванні, які він віддав в оренду Заболоцькому Ів. Фед. До 1900 р. існував цегельний завод, який розмішувався біля ставка, що на околиці села з боку с. Сербинівки.

Село розвивалось, і в 1900 р. в. ньому налічувалося 419 душ чол. статі і 454 душ жін. статі. Землі не вистачало, і багато селян виїздило в Сибір («на Тургал», як говорили тоді в селі), де було багато незайнятої-землі. І все ж населення села зростало: в 1910 р. тут мешкало уже 932 душі, в 1926 р. - 1100 душ, а в 1929 р. - 1135 душ обох статей.

Телефон в Мечеті вперше з'явився в 1912 р.: він був установлений у Сергія Борисовича Марковича. У Марковича був і електрогенератор, який приводився в дію від кінного приводу. Мабуть, в святкові дні поміщицька сім'я користувалась електроосвітленням.

Через місяць після революційного перевороту в Петрограді в 1917 р. село Мечет відчуло початок бандитського розгулу криміпальних елементів: в другій половині листопада 1917 р. бандити напали на садибу орендаря землі у Марковича С. Б. - Заболоцького І. Ф., убили не тільки його і дружину, а й прислугу і кучера, навіть малолітню дочку кухарки не залишили в живих.

Поховано Заболоцьких в с. Березівці, де брат загиблого Кузьма Федорович володів маєтністю (обидва брати Заболоцькі прийшли до Пирятинщини із м. Новозибкова Курської губернії).

Після закінчення громадянської війни, в 1921 р. була спроба радянської влади в проведенні часткового розкуркулення заможніх селян: відібрання у них частини майна для передачі його біднякам.

В списках заможних селян села були: Кіріченко Григорій, Пущинський Павло (священик), Кузьменко Прокоп, Сатирь Антон, Литвиненко Трифон, Котенко Андрій, Кіріченко Клим, Кіріченко Йосип, Котенко Макар, Чабак Архип, Припутень Калістрат, Тарасенко Назарій.

В цих списках було вказано, яке майно від кого забирать і кому із бідняків передать. На практиці цього не відбулося. В 1930 р. було проведено розкуркулення уже в жорстокій формі. На початку 1920-х років на базі економії поміщика Загряжського Ол. Ів. (600 десятин землі), що знаходилась над Михеєвим яром, був створений радгосп, який долучався до Шрамківського цукрового заводу.

(На початку 1930-х років цей радгосп став іменуватись Писарським і відносився до с. Писарщини). Колективізація в селі, завдяки «наполегливості» партійно-комсомольського активу проводилась в строки згідно з вимогами керівництва партії і уряду держави: до кінця 1929 р. було колективізовано 53% селянських господарств, а на 20 січня 1930 р. - 95%.

Весною 1930 р. 7 чи 8 «куркульських сімей» було вивезено в ліси Вологодської області. Під час голодомору 1932-1933 років померло більше 100 мешканців села. Різко зменшилась кількість населення села.

За матеріалами перепису населення 1939 р. в селі залишилось 842 душі обох статей.

Війна 1941- 1945 років забрала більше 80 життів. В період окупації: 96 мешканців села були вивезені на роботи до Німеччини, п'ятеро із них загинули там, розстріляно - 8 душ.

І після війни проходив відтік робочої сили із села до міста, викликаний розвитком промисловості і досить важкими умовами життя в селі.

В 1959 р. кількість населення в селі становила 629 душ обох статей,
в 1972 р. - 469 душ,
в 1980 р. - 359 душ,
в 1990 р. - 300 душ.

Медичі послуги мешканці села одержували від Сербинівської лікарні. Кваліфіковані медичні послуги надавав і лікар Тітов Павло Павлович (1882-1946), який з 1901 р. працював фельдшером при Сербинівській лікарні, де одержав хорошу практику в лікуванні хворих.

В 1929 р. він навчався в Київському медичному інституті і здав екстерном екзамени на лікаря. Працював приватним лікарем на дому, виїздив в сусіднє село Свічківку, де вів прийом хворих в лікарській дільниці. Павло Павлович дружив з останнім володарем Убіжищенської маєтності Гребінок - Євгеном Алоллоновичем Гребінкою, який передав йому на зберігання портрет письменника Євгена Павловича Гребінки і рукопис «Приказок».

Павло Павлович зберіг їх в належному стані.

Перша школа в селі була відкрита до 1870 р., вона була церковно-парафіяльною (ЦПШ), а в 1870 р. постало питання про її закриття, оскільки сільська громада відмовилася фінасувати її утримання. В 1887 р. знову тут було відкрито ЦПШ, а в 1892 замість ЦПШ була створена земська школа.

В 1892 р. на вигоні було побудоване шкільне приміщення, яке в в 1907 р. стало непридатним. В 1908 р. на тому ж самому місці було побудоване нове шкільне приміщення, яке нині за відсутністю відповідного догляду розвалилося.

Школа була початковою, а в першій половині 1930-х років стала неповно-середньою (семирічкою). Після війни 1941- 1945 років вона знову стала початковою, а згодом була зовсім закрита через малу кількість учнів.

В адміністративному відношенні с. Мечет після реформи 1861 р. став волосним центром, а з 1925 р. тут була своя сільрада (тепер село відноситься до Сербинівської сільради).

Нову назву - Грушківка - село отримало 7 червня 1946 р. 







   

ВАС МОЖЕ ЗАЦІКАВИТИ



Значение имени Татьяна

/_pu/25/92257429.jpg
Зміни в пенсійному забезпеченні

/_pu/28/43558141.jpg
Сохраним красоту и здоровье груди. Почем...

/_pu/14/43995342.jpg
Что важно знать и уметь для карьеры посл...

/_pu/27/00499939.jpg
Как подготовить грудь к кормлению

/_pu/14/91682365.jpg
Встановлення факту належності особі прав...

/_pu/36/91570215.jpg
Как быстро вывести алкоголь из организма

/_pu/3/90968769.jpg
Почему мужчины готовят шашлык лучше женщ...

/_pu/1/66529253.jpg


   

ОСТАННІ НОВИНИ


/_nw/73/15617469.jpg На Полтавщини сім'я опинилась у лікарні після вживання продуктів з місцевого магазину

/_nw/73/91084570.jpg На Полтавщині намагались перереєструвати автомобіль, який розшукує Інтерпол

/_nw/73/83941897.jpg Пожежа на Полтавщині забрала життя трьох людей

/_nw/73/26661303.jpg За незаконне вирубування ялинок на Полтавщині можна заплатити чималі гроші та навіть потра...

/_nw/73/85268187.jpg На Полтавщині підліток потрапив до реанімації при спробі залізти на залізничний вагон

/_nw/73/86950880.jpg Скільки коштує новорічна королева у Лубнах?

/_nw/73/90061868.jpg На Полтавщині поліцейські виявили незаконну вирубку дерев (ФОТО)

/_nw/73/25321700.jpg У Гребінці відбулась урочиста церемонія з нагоди Дня Збройних Сил України

 
 
 
 
НАШІ СПІЛЬНОТИ






 
 
  

   admin@grebenka.com

  +38 (099) 361-83-66
  +38 (097) 168-46-12


   » Добавить в закладки 
   » Обратная связь
   » Информация о портале
   » PDA версия сайта

     RSS-экспорт новостей:
   Новости | Фоторепортажи
   Публикации | Объявления
   Форум



   » Знаєте про новину чи подію в місті? Повідомте і ми напишемо про це на сайті.   Додати новину

   » Потік онлайн-опитувань
   » Книга відгуків і пропозицій
   » FAQ Питання та відповіді
   » Реклама на сайті

  Відправити СМС безкоштовно Відправка SMS безкоштовно