загрузка...

Микола Єгорович - росіянин, уродженець Калінінської області (нині це Тверська область). Та пройшовши буремними шляхами війни, він повернувся не додому, в Росію, а до містечка на Україні, яке визволяв. До Гребінки Миколу Єгоровича привела солдатська клятва, яку він дав однополчанам...

Війна застала дев'ятнадцятирічного юнака за партою Рибінського річного технікуму у Ярославській області Хлопець навчався на 2 курсі і мріяв бути капітаном корабля. Та доля розставила все по-своєму, і лише через півстоліття цю батьківську мрію втілить у життя син Василь.

У липні 1941 року Микола Єгорович потрапив у запасний полк, у роту зв'язку. Незабаром його разом з іншими відібраними курсантами направлять на навчання до Пензенського артучилища. Після короткого навчання юнаки вийшли лейтенантами - командирами взводів.

На них уже чекала діюча армія. Микола Єгорович потрапив до Куйбишева у 253-ю стрілецьку дивізію. Молодому лейтенанту дали матеріальну частину - міномети, зброю та особовий склад." Бойове хрещення" його відбулося на Північно-Західному фронті, під Старою Русою.

Далі війна кинула росіянина на Україну. Він воював на Воронезькому фронті під командуванням Ватутіна. Визволяти Україну почав біля Лебедина Сумської області. А потім Пирятин, Гребінка.

Солдати знали, що це залізничний вузол, з стратегічних об'єктів була ще нафтобаза. Міст був підірваний. У радгоспі артилеристи зайняли вогневу позицію. Німці не чекали такого швидкого наступу, тому почали відступати. Бій тривав недовго.

Батарея Миколи Єгоровича рухалася спочатку на Корніївку, а потім повернула на Мар'янівку.

Попереду була найскладніша операція - форсування Дніпра. Селяни допомогли переправитись на правий берег, використавши для цього заховані човни. Артилеристи повинні були почати артпідготовку, а батарея не була укомплектована-не вистачало людей. Довелося запрошувати солдатів з резерву. І четверо з них погодилися, усі з Гребінківського району, із Сербинівки. Тут вони і поклялися відзначити майбутню Перемогу у рідному селі.

А наступний ранок був пекельним. Кулі гули, наче бджоли, пісок стояв у повітрі, не встигаючи від вибухів лягати на берег. Далі у пам'яті ветерана картинками змінюються зруйновані міста, в які входили з боями радянські воїни: Бруклін, Фастів, Біла Церква, Житомир

Поблизу Луцька Микола Єгорович під час розвідки боєм був тяжко поранений: куля наскрізь пробила бедро лівої ноги. У польовому госпіталі ногу лікарям не вдалося врятувати: її ампутували.

Далі чекав госпіталь у Баку. Там він пролежав 6 місяців. Спочатку не міг ходити, пересувався на колясці. У листопаді 1944 року його комісували. Ось тоді й постало питання: "Куди їхати?" Згадалася солдатська клятва перед форсуванням Дніпра. Ще ніхто не знав, скільки залишилося до перемоги. Йому, росіянинові, довелося першим з п'ятьох повертатися на Україну.

У Гребінці почав працювати касиром у вантажній конторі. Повернулися і його друзі, з якими давав бойову клятву. Микола Єгорович Воробйов удостоєний багатьох бойових нагород. Йому присвоєно звання "Почесний громадянин міста Гребінка".