Олімпійський дебют України

12 лютого 1994-го року в невеликому, затишному норвезькому Ліллехаммері почалася олімпійська історія незалежної України – вперше наша делегація вийшла на урочисте відкриття зимових Олімпійських ігор. Прапор України ніс олімпійський чемпіон Альбервіля-92, одеський фігурист Віктор Петренко.

Багато було потім критиканів щодо форми наших олімпійців - чорних курток, білих кролячих шапок. Так, небагато ми тоді жили, не вирізнялись особливою дизайнерською фантазією, але хіба це головне – ми дебютували, ми з'явилися в олімпійській сім'ї.

І пригадую, що й наша маленька група Українського телебачення (6 осіб) додала в розмовах з капіталістичними колегами нулик до наших добових (18 доларів), дізнавшись про те,що американські телевізійники одержували, здається, по 200 доларів.

Вперше ми вели і прямий репортаж на УТ про відкриття Олімпіади (я і Сергій Лифарь, світла йому пам'ять), і перша медаль біатлоністки з Прилук Валентини Цербе, і перше золото дніпропетровсько-одеської фігуристки Оксани Баюл.

І як довго не могли знайти в Хаммері (там змагалися фігуристи) гімн України, і як ми 3 години чекали Оксану, щоб взяти інтерв'ю, а вона, бідна,через нервове напруження, ніяк не могла здати допінг (а по-простому – попісяти).

І, аналізуючи виступи наших фігуристів на недавньому чемпіонаті Європи, думаю – чому ж ми у тому виді, де на двох Олімпіадах поспіль мали золоті олімпійські медалі, буквально полетіли в прірву? Слабкою втіхою є бронза танцювального дуету в Турині.

Звичайно, можна говорити про відсутність належного фінансування, баз для підготовки, перехід перспективних фігуристів до інших країн. Але краще не тільки говорити, а й щось робити для зміни ситуації.

Блог Сергія Савелія,
коментатора, заслуженого журналіста України

Схожі матеріали: