Із фронту – під вінець Волонтерка з Гребінки і солдат із Пирятина одружились

22-річний пирятинець Олександр Назарко покликав під вінець кохану, з якою був знайомий усього п’ять місяців

Минулого року, напередодні новорічних свят, разом з волонтерами дівчина приїхала із концертом до земляків–гребінчан, де зустріла Олександра. А Новий рік вже зустріли разом. Про отримані на фронті поранення від стріл Купідона ми особисто розпитували в «потерпілих»

22-річний пирятинець Олександр Назарко покликав під вінець кохану, з якою був знайомий усього п’ять місяців. Через три тижні після демобілізації боєць одружився. 24-річна гребінчанка Наталя Мехедова стріляти не вміє, але «влучила» точно в ціль з першого погляду, зізнався Олександр.

Її родина від самого початку АТО чим може допомагає армії: закуповують медикаменти, продукти, речі. Передають волонтерам, з якими тримають тісний зв’язок. Мама і донька – вчителі музики, обидві люблять співати. І якось перед новорічними святами вирішили особисто відвезти землякам-захисникам гостинці. Окрім ласощів, подарували бійцям святковий концерт. Наталя і Олександр разом розвантажували машину. Обоє були такі спантеличені та розгублені, що навіть не познайомились. Повернувшись додому, Наталя через друзів дізналася, як звати солдата і знайшла його в соціальній мережі. Тієї ж ночі закохані обмінялися телефонними номерами і вперше заговорили один з одним.

– Саша сказав, що скоро збирається у відпустку. А саме наближався Новий рік. Я набралася сміливості і запросила його до нас додому. І він приїхав, – розповідає Наталя.

«Він тільки двері відчинив і привітався, таке враження було, ніби увесь час тут жив»

Мама Наталі, Людмила Миколаївна, зізналася, що перед самою поїздкою на Схід ще й пожартувала до доньки, мовляв, їдемо тобі нареченого вибирати. Пригадує, як солдат уперше з’явився на порозі їхньої оселі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Війна - війною, а кохання ще ніхто не відміняв (ВІДЕО)

– Він тільки двері відчинив і привітався, таке враження було, ніби увесь час тут жив. Жартівливий і веселий, як і ми усі. Мені Наталка ще там, перед концертом казала про нього щось. Але тоді ми усі, хто приїхав у гості до хлопців, так переживали сильно, моталися, лише по дорозі додому згадали, що майже добу нічого не їли, словом, не взяла я тоді до тями ті її слова. Це долею їм написано було зустрітися.

– Ми з Сашком разом багато побачили і пройшли. У погрібах жили, стояли у нічних постах без спеціальних приладів, знаючи, що з лісосмуги ворог спостерігає за нами через тепловізори. Хто б що не казав, натерпілися страхів. Але стільки, як про Наталю, я від Сашка не чув ні про що і ні про кого, навіть про війну. Це дійсно кохання. – усміхається товариш Олександра по службі, один із весільних гостей Дмитро Боровцев.

Олександр Назарко був мобілізований 28 квітня минулого року. До того, після закінчення технікуму пройшов строкову службу в 101 бригаді охорони генерального штабу. Коли покликали на захист Батьківщини від ворога, після двотижневої бойової підготовки у Полтаві, 2 місяці був у Боровій Харківської області, потім охороняв аеродром у Чугуєві, де, за його словами, 70% населення і сьогодні – сепаратисти.

Далі стояв на кордоні з Придністров’ям, коли Росія розпочала там військові навчання. А наприкінці листопада потрапив в АТО, де перебував до кінця служби. Його 16 окремий механізований батальйон при 92 окремій бригаді пройшов Новоайдар, станицю Луганську, Райгородку, Кримське, Щастя. Каже, всякого переживали.

Надлишками продуктів, якими забезпечували волонтери, солдати ділилися з місцевим населенням, віддавали у садочки та інтернати. Хліб, якого завжди було вдосталь, обмінювали у тамтешніх селян на молоко. Але це майже завжди було ризиковано для солдат.

– Одного разу нам у молоко насипали миш’як. Більше двадцяти бійців ледве відкачали. А двох врятувати не вдалося. Був також випадок, коли тамтешній дідусь приніс домашнього меду. А в банці була вибухівка. Теж не обійшлося без жертв. Взагалі від населення там очікувати можна було що завгодно.

Але ця війна подарувала мені кохання і кілька хороших друзів – людей, яких серед ночі можна підняти по дзвінку, якщо треба буде поміч. Відповідно, я їм теж ніколи ні в чому не відмовлю. З нашого батальйону більшість повернулася додому. Але держава насправді замовчує справжню кількість жертв. Якщо у новинах кажуть, що загинуло чотири бійці, до тої цифри іноді можна сміливо додавати нуль.

Про страхіття війни коханій та рідним Олександр майже нічого не розповідає. Та і з нами про АТО не був багатослівним. Більше жартував та говорив про весілля.

– Мій прадід пройшов Другу Світову, то я не перший із родини, хто знає, що таке війна. На жаль, я не пам’ятаю його, але коли розпитував у прабабусі про ті часи, вона завжди починала плакати. І завжди бажала мирного неба. Однак лише тепер, коли нам цього бажали на весіллі, я насправді зрозумів значення цих слів.

Події та коментарі

Схожі матеріали: