Полтавець підкорив Еверест

Пирятинець Ігор Стригунівський підкорив чергову гірську вершину

Пирятинець Ігор Стригунівський підкорив чергову гірську вершину. Минулого року ми розповідали про те, як він піднявся на Ельбрус. Цієї весни шлях підкорювача гір проліг у далекий Непал, де розташована найвища світова вершина - Еверест.

Місяць витратив Ігор Євгенович на подорож. Скількох сил це вартувало – відомо лише йому. Але, як говорить сам, вражень і спогадів від цієї подорожі вистачить на все життя.

Спочатку у столиці Непалу, місті Катманду, оформив усі офіційні дозволи на підйом у гори. Далі, щоб дістатися до омріяної вершини, 17 днів переходив один за іншим гірські перевали висотою в 3,5-4 тисячі метрів.

Таких на шляху до Евереста подолав понад півтора десятка. Усе необхідне в подорожі ніс на власних плечах. Кожного дня безперестанку йшов по 12 годин. І це – в абсолютно незнайомій країні, ні мови, ні звичаїв якої він не знав. Ось що розповідає про свій шлях до вершини:

- Ця подорож була найважчою з усіх, які я пройшов. Кожного дня - величезні фізичні навантаження: уявіть собі людину з 50-кілограмовим рюкзаком на плечах, яка протягом 12-ти годин піднімається-спускається сходами дев’ятиповерхівки… Але завдяки шаленому, нестримному бажанню зробити це, я пройшов запланований шлях.

На запитання, що найбільше вразило під час подорожі, відповідає:

- Там настільки добрі й порядні люди, що навіть важко уявити, що так може бути в нашому житті. У перші дні дуже складно було розібратися у їхній валюті. Але при цьому жодна людина не обдурила ні на копійку. Більшість непальців – дуже бідні, але при цьому вони не озлоблені, живуть з радістю. Я – абсолютно чужа в тій країні людина, але мене пускали навіть переночувати безкоштовно, з поваги до того, що роблю. Багато мандрівників, які підіймаються в гори, наймають собі людей, які носять їхні речі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Полтавщині 326 тисяч гектар земельних ділянок засіяно ярими культурами

Я ж обходився сам. Взагалі, цей місяць змінив мої погляди на життя. Я ще більше усвідомив, як ми, українці, не цінуємо, те, що маємо. У нас – надзвичайно багата країна, в якій є все для того, аби жити в гармонії та достатку. Уявіть собі, в горах склянка води коштує один долар. Там навколо - страшенний пил, каміння. Ми, у порівнянні з непальцями, живемо в раю. Але при цьому абсолютно не цінуємо того, що маємо… Так не можна, потрібно змінюватися, по-іншому дивитися на життя - і тоді у нас почнуться зміни на краще.