Сьогодні у Гребінці, в храмі Святого Георгія Побєдоносця престольне свято

Сьогодні до Храму Святого Георгія Побєдоносця в Гребінці, на урочистості завітали священники та прихожани.

6 травня – Великомученика Юрія Переможця (Георгія Побідоносця).

Житіє цього святого, одного з найшанованіших у нашому народі, сповнене легендарних рис.

У стародавні часи в Сирофінікії в одному озері завелася потвора – велетенський змій, який пожирав усякого, хто проходив поруч. Не раз мешканці столичного міста Берит, розташованого поблизу, виряджали озброєні загони, аби позбутися лиха, та все дарма.

Ба більше: чудовисько своїми отруйними випарами заражало і повітря, і земні плоди. Та врешті жителі міста – а всі вони були ідолопоклонниками – вирішили «домовитися» з монстром і за порадою кумирослужителів віддавали за жеребом одну дитину на день тій ненаситній потворі.

Прийшла черга і самому князеві пожертвувати своєю дочкою. Стоячи на березі озера, юна княжна ридала, ждучи смертної години. Аж ось в бразі молодого вершника, озброєного списом, з’являється Божий посланець – святий Георгій. «Біжи звідси, добрий юначе, – заволала бідолашна дівчина, – щоб тобі не загинути разом зі мною!» – «Не загинеш, – відповів витязь. – В ім’я Господа мого Ісуса Христа все можливо».

Цієї миті з озера випірнув змій, а святий побідоносець, осінивши себе хресним знаменням, ударив чудовисько списом та, поранивши його, прив’язав до пояса, наче пса, і повів у місто. Вражені цим чудом, двадцять п’ять тисяч мужів та їхні жінки й діти прийняли святе Хрещення.

Оскільки ця оповідь, як бачимо, існує в суто легендарній формі, науковці довго сумнівалися в тому, що святий Юрій це історична особа. Кілька десятиліть знадобилося вченим у ХХ ст., щоб вияснити істину. Дослідники дійшли думки, що за цією фольклорною оболонкою приховуються реальні події. Насправді йдеться про подвижника Христової віри, який жив і проповідував у Нікомідії (це тепер у Туреччині), де й загинув 303 року.

Хто ж такий змій у цій легенді? Це той же дракон, про якого розповідається і в Книзі пророка Даниїла, і в Одкровенні Йоана Богослова, і в інших частинах Святого Письма (єврейське слово тан, що не раз трапляється у Старому Завіті, перекладають і як шакал, і як дракон, і як змій, і як крокодил). Це – переносний, алегоричний образ диявола, втілення язичництва.

Але чи насправді вже подолано язичництво? Погляньмо хоч би на те, як святкується празник Юрія ще й тепер. Як пише знаменитий дослідник українського фольклору Олекса Воропай, «із зеленого жита дівчата плетуть вінки, святять їх в церкві, а коли йдуть у поле хресним ходом, то кладуть ті вінки на хоругви». У цьому християнізованому обряді явно бачимо язичницьку основу.

Ще й нині на Юрія вішають вінки на роги худобі (цього дня за традицією її вперше виганяють на пасовище), чимало й інших юріївських звичаїв дійшло до нас із язичницьких часів. Звісно, ті з них, котрі вже не мають магічного значення, сприймаються нині лише як культурна спадщина нашого народу. Але є серед них і явно чародійські, з якими Християнству ще треба боротись.

Схожі матеріали: