 |
Розчарування перероджуються у вірші |
Ну ось і все. Мій замок із дощу
давно просох. Вологі тільки очі.
Любов до серця більше не впущу!
Бо через неї ані дня, ні ночі.
Не буду більше плавитись, як лід,
під поглядом твоїм, спливати воском,
бо ти такий глибокий в серці випік слід,
що я оговтатись не можу навіть досі.
Так захворіла я на тебе, що аж зле.
Аж боляче. Сама собі дивуюсь.
Одним лиш поглядом ти так мене хвилюєш,
так мучиш, точиш, під'їднем гризеш,
усю навиворіт нещадно вивертаєш,
викручуєш зап'ястки, жалиш шкіру,
а я жива... усе ж таки. І вірю,
що ми з тобою ще в любов зіграєм.
Бо я ще дихаю. Ще відчуваю дотик.
Ще пульс в передчутті тримає ритм.
Хай замок із дощу вже змило в ноти....
Натомість виросла фортеця світлих рим.
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції Grebenka.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія
|
|
НАЙБІЛЬШ ЧИТАЄМІ БЛОГИ
|
|
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОРИСНОГО
|
|
|
|
| ||||
|
|
|
| ||||
|
|
|
|
|
|