 |
Йдучи, так хочу залишитись... |
Піду я вже. Не треба. Відпусти.
В волоссі квіти вже давно прив’яли…
Давно твої відлюднені порти
Моїх човнів у гавань не приймають.
Піду собі. Наковзалась, повір,
слизькими східцями угору. В горе.
Ми врятувались, як здалось тоді,
насправді - шкереберть летіли. Поруч,
рвучи на клапті одежини душ,
ламаючи із хрустом ребра й погляд.
Пусти ж мене… На тебе аж молюсь,
а ти… Пусти… Мені нема вже долі
з тобою поряд , я зникаю з карт,
в повітрі розчиняюсь, мов парфуми
із ароматом вишуканих зрад
із нотами незгірклого ще суму.
Я хочу втечі. Навіть уві сні,
де вирване з грудей ховаю серце
поміж хустин і донебесних стін…
Шкода, що пам’ять ластиком не стерти.
Бо я піду. І снігом завірюх
змете в минуле невловимий слід
без зайвих слів, що ріжуть серце й слух
і догори перевертають світ.
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції Grebenka.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія
|
|
НАЙБІЛЬШ ЧИТАЄМІ БЛОГИ
|
|
|
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОРИСНОГО
|
|
|