 |
Християнство навчає, що все відбувається з Промислу Божого |
Василь Худяков. Усікновення голови Іоанна Предтечі. 1861
Про історію не говорять в умовному способі, але іноді так хочеться повернути час назад і все-таки дізнатися, а що було б, якби... Якби Єва не спокусила Адама. Якби розкаялися жителі Содома і Гоморри. Якби народ ізраїльський упізнав свого Месію...
На початку вересня, коли наближається день пам’яті Пророка і Предтечі Господнього Іоанна у зв’язку з усікновенням його глави, хочеться до цього списку додати ще одне «якби» — якби Ірод не виконав свою обіцянку, а послухав голосу своєї совісті...
Християнство навчає, що все відбувається з Промислу Божого, а значить - так і мало статися. Єдине, що ми в силі змінити стосовно минулого, - це своє ставлення до нього. Справді, озираючись назад уже без емоцій, неуперед-жено, можна переконатися: чи не кожна подія, яка не принесла радості, слугувала чомусь більшому, а саме - наближенню до Бога. Когось одного. Або тисяч людей. Під дією життєвих буревіїв людське серце по-мякшується, відривається від занадто сильних матеріальних прихильностей, навертається до Творця. Так Господь спроможний навіть погану, з нашого погляду справу, переплавити на добро. Утім, це аж ніяк не означає, що тепер можемо виправдовувати гріх. Гріха ліпше не допускати. У скоєному гріху треба каятися, інакше кажучи — виправлятися.
З Євангелія знаємо, як був обезглавлений святий пророк Іоанн Предтеча. «І коли прийшла дочка тієї Іродіади, і танцювала, і сподобалася Іродові та присутнім із ним при столі, тоді цар промовив до дівчини: проси в мене, чого хочеш, і дам тобі» (Мк. 6:22). «Я хочу, щоб дав ти негайно мені на тарілі голову Іоанна Хрестителя» (Мк. 6:25). А далі сказано, що це прохання засмутило Ірода, бо він любив Іоанна. Любив слухати його проповіді і
настанови, хоча, певно, не спішив слідувати їм, бо й досі жив із жінкою брата свого. Але він знав, що Іоанн — Божий Пророк. І його устами до Ірода говорила власна совість — голос, який лунає всередині і завжди знає, що правильно, а що ні. Ірод чув його, коли виконував свою обіцянку. Пілат чув, коли омивав руки перед натовпом іудеїв.
Та зовнішні обставини часто переважують внутрішні переконання. Бо з собою можна домовитись, якими б не були муки совісті. Тим паче що про них ніхто інший не знає. І навіть не здогадується, що видима рішучість іноді буває проявом невидимої слабкості. Збоку ж усе виглядає навпаки: Ірод дотримує свого слова, Пілат виказує не більше співчуття, ніж того вимагає його статус: не царська це справа — захищати одного Іудея від інших, а тим більше спасати Його від смерті.
Певно, це і є найтяжчий гріх — знати, як правильно, але чинити навпаки.
Озираючись на такі наші вчинки, ми не просто жалкуємо, але обіцяємо собі більше ніколи їх не повторювати. І ось знову до нашої свідомості вривається те саме «якби»...
Совість. Цей невгамовний рупор духовних законів, який завжди знає правильні орієнтири. Підказує, застерігає, викриває. І добре, що говорить до кожного особисто. Бо це залишає за нами право вибору.
Чи жалкував Ірод про скоєний вчинок? Чи прагнув повернути час назад і змінити своє рішення? Про це знає тільки він сам та ще Господь, Єдиний, Кому відкриті найпотаємніші куточки людських сердець.
Духовні закони справедливі і спрацьовують не менш точно, аніж закони світські. Але підкорятися їм важче. І судити по них. Добре, що ніхто не покладає на нас цієї справи, бо навіть «Отець не судить нікого, але весь суд віддав Синові» (Ін. 5:22).
«Відомості Полтавської єпархії»
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
