...




загрузка...





Останні коментарі

Романтическая любовь no
"В половинки две мои сразу впились комары. ..опу грызли, как...

Відпочинок на морі no
Настоящая львица


Я на солнышке сижу... no
Очень мне нравятся купальники, где лифчик без брителек..но никак ...


Какой портрет идеальной женщины?

Всего ответов: 100



 
НАСЕЛЕННЫЕ ПУНКТЫ, ЦЕНТРЫ ПОСЕЛКОВЫХ И СЕЛЬСКИХ СОВЕТОВ ГРЕБЕНКОВСКОГО РАЙОНА  
Поиск:   


загрузка...

Село  Мар'янівка Гребінківського району

 МАР'ЯНІВКА – село в Україні, Гребінківському районі Полтавської області. Розташоване на правому березі річки Гнила Оржиця, якраз між селами Короваї і Кулажинці, на відстані приблизно 4-5 кілометрів від кожного з них, і в шістнадцяти верстах від міста Пирятина. Населення становить 540 осіб. Орган місцевого самоврядування — Мар'янівська сільська рада.

Мар'янівка (колишній хутір Убіжище або Гребінчин Яр Пирятинського повіту) — місце народження славетного українського письменника Євгена Гребінки, тут же його і поховано на родовому цвинтарі.

Населення    540
Площа    3,182 км²
Густота населення    169,7 осіб/км²
Поштовий індекс    37412
Телефонний код    +380 5359
Географічні координати    50°09′34″ пн. ш. 32°17′26″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря    116 м
Водойми    р. Гнила Оржиця

Нинішнє село Мар'янівка має свою давню історію. З метою укріплення на насильно відібраній полковником Лубенським Андрієм Марковичем у Свічок Короваївській маєтності Марковичі, мабуть, ще в кінці 1740-х років почали проводити заходи по «освоюванню» цих земель.

Одним із. цих заходів було заснування нового хутора при Глибокому Яру. В «Справах генеральної військової канцелярії» за 1753 рік (ЦДІА України, фонд 51, опис 3, справа 11461) записано: «В хуторе Ивана Марковича (Іван Семенович Маркович - онук полковника Лубенського Андрія Марковича) при Глубоком Яру - посполитих крайнє нищерных 7 дворов».

За свідченням «Описів Київського намісництва 70 - 80 років XVIII ст.» (Київ, «Наукова думка», 1989 р.): в 1781 р. в Глибокому Яру бунчукового товариша Івана Марковича було хат - 35, а в 1787 р. тут проживало 85 душ обох статей (Глибокий Яр тут іменується слобідкою).

За сповідальними відомостями Кулажинської церкви за 1807 р. в Глибокому Яру мешкало 130 душ обох статей.

Маркович Іван Семенович (1728-1790), якому в спадщину дістались Кулажинці і Короваї, після смерті його діда Андрія Марковича (1747 р.) (а його батько Семен Андрійович загинув від дизентерії в Кримському поході 1738 р.) вів судові справи проти Свічок за с. Короваї. Він сам був суддею, тому уміло ухилявся від виконання судових рішень.

Об'являючи про свою незгоду з постановою суду і про подачу апеляції, він довго1 затягував з її подачею. В 1753 р. генеральний суд виніс постанову, а генеральна канцелярія її підтримала, в 1754 р. згідно з цією постановою спірна земля ділилась на дві рівні частини: лівобережна частина Сирої Оржиці разом з селом Короваї поверталась Свічкам, а правобережна частина Короваївської маєтності разом з новим хутором Глибокий Яр залишалась Марковичам. (Для урівноваження кількості посполитих в обох частинах, невелику частину села Короваїв суд залишав також за Марковичами).

До речі, ця постанова Генерального суду 1753 р. (підтримана генеральною канцелярією в 1754 р.) майже через 40 років (в 1792 р.) царицею Катериною II визнана справедливою і остаточною, і вона веліла судом привести її до виконання. А І. С. Маркович постанови генерального суду не визнавав, подавав апеляції, ініціював нові судові розгляди... Він разом з сім'єю продовжував жити «на передньому краї боротьби» - в селі Короваях.

І тільки в 1773 р. він з сім'єю виїхав із Короваїв. Де він оселився після Короваїв? Його дід Андрій Маркович в свій час неодноразово приїздив в своє село Кулажинці, де була поміщицька садиба, і проживав там. Кращого місця для проживання Івана Семеновича і його сім'ї, уже обжитого його предками, не було. Але неспокійна, войовнича душа Івана Семеновича була налаштована на боротьбу, а значить - треба йому знаходитись ближче до «переднього краю».

І тому після Короваїв він деякий час проживав в хуторі Глибокий Яр. Про це свідчать записи в Метричних книгах Миколаївської церкви села Кулажинець. В Метричній книзі за 1781 рік записано: «9 липня в жителів Яровського (хутора) Івана Семеновича Марковича та його дружини Тетяни Федорівни народився син Федір». А в Метричній книзі за 1782 рік є такий запис: «1 грудня померла дочка Марія жителя Яровського (хутора) Івана Семеновича Марковича.»

Для сім'ї Івана Семеновича в х. Глибокий Яр, мабуть, заздалегідь була споруджена панська садиба на тому самому місці, де через 35 - 40 років поселився Павло Іванович Гребьонкін з сім'єю, і де народився наш великий земляк Євген Павлович Гребінка.

Звичайно, Іван Семенович і його сім'я жили і в Кулажинцях. А помер він в м. Домонтово. В Золотоніському повіті, м. Домонтово і х. Гайворонщині Іван Семенович мав невеликі маєтності. Про нащадків І.С. Марковича розповів Лубенський історик М.Г. Астряб в своїй праці «Старая Полтавщина и 100-летняя тяжба Марковичей со Свечками и Пасютами(1720 - 1827 гг.)»

У І.С. Марковича було троє дітей (Астряб не бере в рахунок дітей Івана Семеновича, які померли малолітніми): Іван (народ. 1757 р.), Петро (народ. 1758 р.) і Ганна (народ 1769 р.) Іван був аудитором при Малоросійській Колегії, і клопочучи по судовим справам батька, помер в Петербурзі в 1783 р. Після його смерті осталась вдовою його дружина Ганна Іванівна з трьохлітнім сином Василем.

Вдова потім вдруге вийшла заміж за єлизаветградського поміщика Івана Керстіна. Раніше батька помер і другий син Петро, залишивши малолітню дочку Ганну, яка потім вийшла заміж за Павла Івановича Гребьонкіна. Під час смерті І.С. Марковича із його дітей була живою тільки дочка Ганна, дружина Василя Костянтиновича Лизогуба.

Дочка старалась бути безвідлучно з батьком перед його сконанням. Із грудня місяця 1789 р. І.С. Маркович постійно втрачав пам'ять. Його дочка цим користалась для закріплення за собою всього батьківського майна. Вона «влаштувала» заповіт батька, за яким він відписував дочці всю свою «движимость и благоприобретеннные им имения», а померлих синів позбавляв спадщини за неслухняність і інші їх хиби.

На спадкоємні батькові маєтності вона оформила «купчую крепость», за якою Іван Семенович Маркович за 80000 крб. «продавав» своїй дочці Ганні Іванівні Лизогуб всі свої маєтності, одержані ним в спадщину. Коли хворий батько прийшов до пам'яті і довідався про витівки дочки, то він вигнав її з дому і розстроїв всі її плани.

26 березня 1790 року помер Іван Семенович. Дочка поховала його в м. Домонтово і заволоділа всією «движимостью», яку найшла при батькові і почала вести клопотання на одержання у власність всього батькового майна.

Але вона зустріла опір з боку матері малолітнього Василя Івановича Марковича, онука померлого Івана Семеновича, яка звернулась до генерал-губернатора з проханням назначить опікуна до майна померлого І.С. Марковича і до малолітнього спадкоємця Василя, її сина, оскільки все майно померлого незаконно захопила його тітка Г.І. Лизогуб.

Опікуном до малолітніх спадкоємців Марковичів Василя Івановича і Ганни Петрівни, онуків І.С. Марковича, був призначений колезький протоколіст Ф.Є. Корсун, який енергійно виступив на захист підопічних, щоб зганьбити і ліквідувати всі оборудки Г.І. Лизогуб. Майно Івана Семеновича Марковича було повернуто законним спадкоємцям. Ганні Петрівні дісталася скромна за розмірами маєтність - хутір Глибокий Яр.

Василеві Івановичу дісталось село Кулажинці і інші маєтності діда Івана Семеновича.

28 січня 1806 року штабс-ротмістр - Гребьонкін Павло Іванович в Михайлівській церкві с. Цибулівки, що на Єлизаветградщині повінчався з дівчиною Ганною, дочкою померлого військового товариша Петра Марковича.

Але сімейне життя Павла Івановича з Ганною Петрівною було дуже коротким. В 1808 році її вже не було. Не виключено, що Ганна Петрівна померла при родах, коли в 1807 році вона народила дочку Ганну Павлівну. І похована вона була, мабуть, в садибі Глибокого Яру, де вони вже жили, чи збиралися жити після закінчення ремонту.

А збиралися вони жити в садибі, збудованій дідом Ганни Петрівни Іваном Семеновичем Марковичем. За давністю побудови цієї садиби вона вимагала поважного ремонту (якщо не перебудови приміщення), тому затягувався її ремонт.

В 1811 році Павло Іванович одружився з Надією Іванівною Чайківською, жителькою міста Пирятина. Стали вони жити в уже відремонтованій садибі. Тут народився Євген Павлович, великий наш земляк, тут жила дочка Павла Івановича і Ганни Петрівни - Ганна Павлівна.

Павло Іванович розумів, що за існуючими законами спадкоємницею Глибокоярівської маєтності є Ганна Павлівна, після шлюбу якої йому залишиться невеличка частина із цієї спадщини. Тому він заздалегідь готував для себе і сім'ї «убіжище».

В чернігівському облдержархіві в фонді 677, опис 1, справі 4 зберігається лист Павла Івановича Гребьонкіна до Миколи Петровича Свічки, який він написав 5.11.1824 року із х. Убіжища. Тобто, майже за три роки до шлюбу дочки Ганни Павлівни, Павло Іванович побудував свою власну садибу і створив хутір Убіжище, на околиці хутора Глибокий Яр, заселивши його в основному селянами, яких Надія Іванівна одержала від своїх братів при одруженні.

Межа між хуторами Убіжищем і Глибоким Яром частково збереглася. їх розділяла дорога, що тягнеться через міст на р. Сира (Гнила) Оржиця греблею і дорогою, що входить в село. Якщо ми йдемо через міст і далі - греблею і дорогою піднімаємося в село, то з правого боку буде кладовище Гребінок, яке розміщалося в х. Глибокий Яр, а зліва - хутір Убіжище.

Перетинаємо сільську вулицю і простуючи в тому ж напрямі по ґрунтовій дорозі поміж сільських садиб колишніх хуторів Убіжища і Глибокого Яру, підійдемо до кладовищ: праворуч - кладовище хутора Глибокий Яр, яке тепер уже закрите, а зліва - кладовище х. Убіжища, яке і нині діє. А далі, за кладовищами, межа хуторів не позначена, вона з часом стерлася.

 

 

До 1827 року всією маєтністю, Глибокоярівською і Убіжищенською, володіли Гребьонкіни. В 1825 році згідно з сповідальною відомістю Короваївської церкви (в період 1808-1811 р.р. Глибокий Яр перейшов із Кулажинської до Короваївської парафії) тут мешкало 263 душі обох статей. 6 жовтня 1827 р. Лев Миколайович Свічка повінчався з Ганною Павлівною Гребьонкіною, і Глибокоярівська маєтність відійшла до Свічок.

Цікаво було б подивитися, як були поділені посполиті (селяни) між Свічками і Гребьонкіними. На жаль, церковники в сповідальній відомості за 1828 рік записали посполитих всіх разом, без розподілу за власниками.

Сповідальні відомості за 1829 до 1834 р.р. не збереглися. А в сповідальній відомості за 1834 р. посполиті записані так: х. Глибокого Яру Лева Свічки - 149 душ обох статей, того ж хутору Василя Івановича Марковича - 58 душ, х. Убіжища - 107 душ.

В 1834 р. померла Ганна Павлівна, а в 1845 р. помер і її чоловік Лев Миколайович. Обоє були поховані на кладовищі Гребінок в х. Глибокий Яр. їх діти: Микола Львович (1828-1899), Олександра Львівна (1829-1883), Марія Львівна (1831^-?). Марія Львівна одружилася з пирятинцем Іваном Миколайовичем Мокрицьким (братом художника Аполлона Мокрицького) і Глибокоярівська маєтність перейшла у її власність.

Прослідкуємо записи в сповідальних відомостях Короваївської церкви стосовно х. Глибокого Яру. В сповідальних відомостях за 1849 і 1851 роки записані селяни х. Глибокого Яру спадкоємців померлого поміщика Лева Свічки.

В сповідальній відомості за 1852 рік записані селяни х. Глибокого Яру або деревні Мар'янівки дружини надвірного радника Марії Мокрицької. З 1853 року до 1856 року в сповідальних відомостях маємо записи: селяни дер. Мар'янівки дружини надвірного радника Марії Мокрицької. В 1857, 1858, 1859 р.р. там же маємо записи: селяни дер. Мар'янівки дружини штабс-капітана Аделаїди Петрівни Нельгівської.

Із цих записів можна зробити висновки:

1. Одружилась Марія Львівна Свічка із І.М. Мокрицьким в 1851 р. (Перше дитя у неї появилося в січні 1852 р.) і одержала в придане маєтність х. Глибокий Яр.

2. По тому, що хутір так швидко отримав ім'я його власниці, можна стверджувати, що ця назва хутора формувалася не в народі, що ініціатором перейменування хутора стали церковнослужителі.

3. В 1856 чи 1857 р.р. Марія Львівна продала хутір Мар'янівку дружині штабс - капітана Нельгівській Аделаїді Петрівні (її чоловік Максим Дем'янович Нельгівський помер до 1858 р.). Нельгівська А.П. прилучила сюди частину х. Мар'янівки, куплену у Гербаневського А.М., який свого часу купив її у Василя Івановича Марковича (див. вище про сповідальну відомість 1834 р.).

В договорі на викуп землі, складеному в 1864 р. поміщицею Нельгівською А.П. і селянами, селянам для викупу виділялося 126,55 десяТин землі, в тім числі - присадибної 9,8 дес. За Нельгівською А.П. залишилося 334,5 десятин землі, в тім числі 8,15 дес. присадибної (яка була під парком). Ця Мар'янівська маєтність від Нельгівської А.П. перейшла до її дочки Лідії Максимівни (1840-1880), яка в першому шлюбі була за Миколою Андрійовичем Мазаракі, а після його смерті - за Панасом Глібовичем Лугівським.



Погріб, який 184 роки тому викопав Павло Гребінка, батько письменника Євгена Гребінки

 

Останніми володарями Мар'янівської маєтності були дочки Лідії Максимівни: Ольга Миколаївна, яка була в шлюбі за Олександром Лук'яновичем Солодким і Аделаїда Миколаївна, яка була в шлюбі за Миколою Івановичем Розумом. Поміщицьку садибу, яка була біля кладовища Гребінок, засновану Іваном Семеновичем Марковичем, займали Ольга Миколаївна і Олександр Лук'янович Солодкі.

Убіжищінською маєтністю і невеликою маєтністю в с. Короваях володів Павло Іванович Гребьонкін, а після його смерті (1837 р.) його дружина Надія Іванівна (1785-1858). Після її смерті цими маєтностями володіли їх діти: Михайло, Аполлон, Микола, Костянтин, Людмила і внучка Надія Євгенівна (дочка Євгена Павловича).

В Убіжищі при дер. Мар'янівці було ревізьких душ:

Селян - 43 душі.
Двірні - 31 душа.

Їм виділялося для викупу 90,6 десятин землі. За Гребінками залишилося в Убіжищі-2 - 346, 8 десятин землі (станом на 1874 р.), в тім числі 7,7 десятин присадибної землі (що була під парком).

З роками кількість співвласників зменшувалася і в 1900-х роках власниками цієї маєтності залишилися сини Аполлона Павловича Віктор, Сергій, Микола, Євген. Микола Аполлонович помер в 1893 році від сухот, Сергій Аполлонович загинув в 1904 році на війні з Японією, Віктор Аполлонович жив в Ростові-на-Дону, тому всіма маєтностями Гребінок розпоряджався Євген Аполлонович, племінник письменника Євгена Павловича.

Михайло Павлович і його сини мали окремо свою маєтність в розмірі 137,4 десятин землі, яка знаходилась між Каївкою і Петропавлівкою (що на території нинішнього Драбівського району). Там, у своїй садибі, і похований Михайло Павлович.

Парк в Глибокому Яру (Мар'янівці), що знаходився біля садиби п. Солодкого і кладовища Гребінок, який був посаджений, мабуть, ще за часів Івана Семеновича Марковича, після революції був вирубаний селянами на паливо і на будівництво приміщень.

Така ж доля спіткала парк (сад) Гребінок в Убіжищі-2. Ще в 1906 р. товариш Євгена Аполлоновича по університету І.М. Бондаренко (з яким Є.А. потім породичалися, оженившись на рідних сестрах) в своїй праці «В ріднім хуторі Євгена Гребінки» писав: «Панська оселя, це власне великий сад, де дикі дерева мішма (упереміжку) стоять з фруктовими.

Тут є старі дерева, коло яких клопоталася сама природа (дуби, клени, в'язи, тополі, верби), а разом з ними бачимо дещо з людського садовіння: така, наприклад, липова алея, уксусове дерево з своїми занадто червоними квітками і т. ін. Тепер сад занедбано. Його потроху навіть вирубують на будування та топливо.

Яровські (Убіжищінські) селяни не мають своїх лісків і через те їм зостається звертатися до пана, який за невеличку ціну дає дозвіл рубати дерево в саду...»

Про будинок Гребінок в Убіжищі, в якому жив Євген Павлович, писав один із старожилів Пирятинщини Ап. Заліський: «Того дому, де жив Є.П., зараз нема, бо він згорів року 1891. Він стояв передом до воріт і був низенький і довгий, з трьома білими комінами (димоходами). Вікониці в йому були звичайні, з одного боку вікон, які були теж невеличкі, на шість широких шибок; укритий цей дім був соломою».

Будинок садівника («катражка», як його називали), в якому Євген Павлович написав свої «Приказки» (байки) і інші твори, зберігався ще після революції, з часом він рушився, після війни від нього залишилися рештки зруйнованих стін із цегли. А потім і вони зникли.

В 1815-1818 р.р. в Глибокому Яру був винокурний завод з виробництвом 240 відер горілки за рік. В 1871 році на Глибокоярівській греблі (через Гнилу Оржицю) знаходилися водяні млини Гребінок і Нельгівської. В 1915 році в Мар'янівці і Убіжищі були: паровий млин -1, вітряків - 7, кінна просорушка - 1.

Ріст населення, починаючи з 1859 року подається в таблиці:

Назва
поселення
1859 1884 1900 1910 1926 1939 1959 1972 1980
1 д. Мар'янівка 207 266 390 544 627 - 728 674 589
2 х. Убіжище - 1 186 377 443 223 372 -   - -
3 х. Убіжище - 2 - - - 289 432 251 - - -


За переписом населення 1859 року населення х. Убіжища-1 (при селі Короваях) включено в склад села Короваї.

А в 1884 і 1900 роках населення х. Убіжища-1 включено в склад х. Убіжища-2, а в 1910, 1926, 1939 роках воно виділено окремо. За переписами населення після 1959 року населення хутора Убіжища-2 включено в склад села Мар'янівка, а х. Убіжиіща-1 в склад села Короваї.

На початку XX століття на хуторі Убіжище було 33 двори. Про це повідомляв запис, зроблений на великому дерев'яному стовпі завтовшки близько 2 метрів і заввишки 1 метр. Цей стовп стояв на землі панів Гребінок.

Племінникові письменника Павлу Аполлоновичу Гребінці належало близько 170 десятини землі і до 90 десятини болота.

Органом місцевого самоврядування в Мар'янівці, як і в інших населених пунктах був сільський схід.

На нім селяни вибирали старосту, писаря і посильних. Право голосу на сході мали тільки чоловіки. Неодружені молоді люди права голосу не мали. Літом зібрання відбувалися у дворі, а зимою - в хатах. Старостою села зазвичай вибирали заможного селянина. Як знак влади староста села мав хрест, який він носив на ланцюжку. Під час виконання своїх обов'язків він одягав його на шию. Свою владу староста підкріплював палицею, яку завжди носив з собою. Староста і писар збирали плату з селян від общини.

За переписом населення 1939 року село Мар'янівка розділене на складові його частини, в кожній із них подана кількість населення: село Загребелля - 203 душі, хутір Косий - 184 душі, радгосп Мар'янівка - 50 душ, село Мар'янівка - 374 душі, роз'їзд Мар'янівка - 44 душі, село Убіжище-2 - 173 душі.

Треба відзначити і про землю, що не входила до складу Глибокого Яру і Убіжища (вона не була Короваївського походження), мала своїх господарів, яка згодом була приєднана до села Мар'янівки. Це земля так званого «Сулимівського степу». В 1826 -1827 роках Переяславський поміщик Яким Сулима (1780-1840) купив з публічного торгу 515 десятин землі, яка належала братам Миколі і Якову Петровичам Свічкам.

Ця земля сусідствувала з Мар'янівською, але не входила до її складу, вона мала свого господаря. В середині цієї землі була створена садиба з декількома будівлями. Для виконання необхідних робіт по вирощуванню і зібранню врожаю хлібів господарі наймали сезонних робочих.

Псля смерті Якима Сулими (1840 рік) цією землею довго володіла його дружина Уляна Степанівна (1800-1859), яка вдруге вийшла заміж за генерала Ловцова Н. П. В 1846 році Є.П. Гребінка, як землячці, присвятив їй вірша «У.С. Ловцовой». Ловцова У.С. цю землю відписала своїй племінниці Марії Миколаївні, яка була дружиною генерала Савицького В.Ю.

Савицькі продали її Стороженку М.В., який і володів нею до самої революції. На початку 1920-х років на цій землі був створений бурякорадгосп Шрамківського цукрового заводу. Після ліквідації радгоспу земля була передана Мар'янівському колгоспові, а садибу «Сулимівського степу» передано новоствореній Мар'янівській МТС. А з 1956 року в цій садибі поселився міжколгоспбуд, який організував виготовлення цегли і черепиці.

Мар'янівська сільрада вперше утворена в 1925 році. Колективізація в Мар'янівці проходила, як і повсюди в Україні. В газеті «Правда Прилуччини» від 25.02.1930 року (Пирятинський район тоді входив в склад Прилуцької округи) повідомлялося, що 4 СОЗи (товариства спільного обробітку землі), що були в Мар'янівці, охопили 95 % бідняцько-середняцьких господарств, а от вступать до артілі (колгоспу) з усуспільненням сільгоспінвентаря, тяглової сили, посівного матеріалу - бажаючих було, мабуть, небагато.

З цього приводу («За глитайську політику») голові Мар'янівської сільради і секретареві керівництво Пирятинського РВК оголосило догану.

В роки війни 1941-1945 років жителів села Мар'янівки не повернулося з війни - 54 чоловіки, в період окупації вивезено на роботи до Німеччини - 92 чоловіки, розстріляно - 13 чоловік.

Медичне обслуговування жителів села до революції і після революції проводилося Сербинівською лікарнею. З організацією районної лікарні і поліклініки жителі села стали користуватися їх послугами. Ще до вйни в селі функціонував фельдшерський пункт.

До 1808-1811 років хутір Глибокий Яр відносився до Кулажинської церковної парафії, а після цього - до Петропавловської (а з 1853 року - Преображеиської) церкви села Короваїв.

Видатні люди села

1. Євген Павлович Гребінка (1812-1848) - український письменник.
2. Онучатий племінник Євгена Павловича Леонід Євгенович Гребінка (1909-1942) - український поет.


 
 
 
загрузка...
 
 
 
загрузка...
 
 





 
 
  

   admin@grebenka.com

  +38 (099) 361-83-66
  +38 (097) 168-46-12


   » Добавить в закладки 
   » Обратная связь
   » Информация о портале
   » PDA версия сайта

     RSS-экспорт новостей:
   Новости | Фоторепортажи
   Публикации | Объявления
   Форум



   » Знаєте про новину чи подію в місті? Повідомте і ми напишемо про це на сайті.
   Додати новину

   » Потік онлайн-опитувань
   » Книга відгуків і пропозицій
   » Європошук Європошук
   » Тести онлайн
   » FAQ Питання та відповіді

  Відправити СМС безкоштовно Відправка SMS безкоштовно





  Яндекс.Метрика