Я пам'ятаю свої студентські роки - чого можна було наїстися, так це хліба

Я довго обдумувала, як написати про людей від землі, від села. Де поле пахне стиглістю, сонцем та чебрецями, а праця на ньому помічена кривавими мозолями і потом. Можна було згадати поіменно тих, хто викохував і викохує оту Зернину, що тримає на собі весь Світ, адже у кожному селі пам'ятають нагороджених орденами чи медалями, та й усякого, хто щодень творить добро.

Але ще дужче тривожили мене болісні роздуми, чому українське село завжди стояло на межі протиріч: усіх годує, а само босе і голодне, навіть зараз, у часи довгоочікуваної Незалежності. Поділитися своїми думками про це попросила Анатолія Івановича ГАВРИЛЕНКА, який знає про сільське життя не з підручників чи розповідей інших, - був керівником колективного господарства, очолював районну державну адміністрацію, має причетність до нового руху на селі -фермерства. З ним і ведемо цю бесіду.

- Анатолію Івановичу, говорять, земля тримається на трьох китах, а селянин на праиі і надії. Розраховуючи тільки на себе, бо підтримки з боку держави не має ні в які часи. Сталінська епоха славилася надзвичайно обтяжливими податками. Хрущовська -засиллям кукурудзяних полів, що витісняли із сівозмін значно цінніші і потрібніші культури. А ми. вистоявши чергу. їли кукурудзяний хліб. Хто його не їв. краще б не пробувати. У часи Брежнєва проблем на селі ще більше накопилося. Гообачов ніби й хотів щось зробити, але що саме - ніхто такі не зрозумів.

Що це: невігластво чи така тактика керівництва?

- Не претендую на істину в останній інстанції, але "варившись" в аграрній галузі майже 40 років, можу сьогодні з певністю сказати, що за всі роки радянської влади, та й за 25 років незалежності України, державні правителі навіть не задумувалися, як живеться селянину. Держава завжди виживала за рахунок паралельних процесів: на селі масове розкуркулення, колективізація, страшний голод (селяни за кілька колосків потрапляють до в'язниці на 8-10 років), і тут же - паралельно: помпезна індустріалізація СРСР , його надзвичайна мілітаризація. Цієї тактики дотримувалися і після війни.

- У давніх підшивках гребінківської районки я знайшла розповідь, як проходила колективізація у Городищі: "...За повільні темпи голові сільради та її секретарю 23 лютого 1930року винесено догану. Навесні цю роботу активізували: більш заможних селян переселили із обжитих місць у ліси Вологодської області. Решта, налякані, самі записувалися до колгоспу. Будівлі розкуркулених використовувалися для громадських потреб. Так, будівлі Г. С. Туника та його сина Івана Гавриловича використовувалися для колгоспного клубу і бібліотеки, вони довго служили односельцям і конторою, а сараї - для конюшень...

Пам'ятаю й розповідь Михайла Петровича Садовниченка. що голодомор у Городищі був не таким жорстоким, як у інших селах. На жаль, забула прізвище керівника господарства, але саме він ухитрявся підгодовувати своїх людей.

Що вже говорити про ті страшні часи, коли вже далеко після війни мої ровесники були першими, кому видали на селі паспорти.


- Справді так, у країні розвинутого соціалізму селяни були практично рабами - людьми без паспорта. У середині 70-х років цей головний документ могла отримати тільки та молодь села, яка вже мала довідку про зарахування до середніх та вищих навчальних закладів, або для поїздки на комсомольські будови (БАМ, ін.). Ставлення до селян не змінилося і сьогодні - за їх рахунок створюються надприбутки олігархату та чиновників усіх рівнів.

- І все ж гноблені-перегноблені села ще донедавна залишалися багатолюдними.

- У цьому зіграло свою основну роль вище згадане примусове утримування людей на селі. А ще - традиційна сільська багатодітність та спільне проживання від діда до правнука. Тому на території сьогоднішніх залишків від сіл раніше діяло 2-4 колгоспи..

- Котрі згодом стали бригадами, а з часом взагалі зійшли з карти району, як Окопи, Журавка, Горби, Михайлівка...

- Інакше не могло й бути. Адже в сільських сім'ях переважало натуральне господарство, а в створених колгоспах - тяжка ненормована фізична праця, яка до того ж оплачувалася так званими трудоднями - паличками у відомості, на які нараховувалося в кінці року - із залишків після виконання планів заготівель.

Зазвичай, на селі бракувало освічених спеціалістів та керівників. Звідси й вимушені направлення сюди двадцяти - та п'ятидесятитисячників - вірних партії колишніх військових, кращих робітників та міських службовців. Як вони розвивали сільське господарство, можна тільки здогадуватися. А тут ще славнозвісні безкінечні вказівки вищестоящих партійних органів - від планових показників і до строків виконання польових робіт. Про жодну ініціативу не йшлося і у питанні використання господарством вирощеного: держзаготівля - це "святая-святих". Через неї переступити нікому не вдавалося.

- Ідея укрупнення господарств також була чиїмось злим жартом.

- Така практика 1977-1978 p.p. зачепила і наш район. Були з'єднані господарства Овсюків і Рудки, Стукалівки і Григорівки, Мар'янівки і Олексіївки, Короваїв і Кулажинець, Майорщини та Сліпорід-Іванівки, Ульяновки, Олександрівки, Березівки і Корніївки. Тільки 1983 р. пішов зворотній процес - так зване розукрупнення, що тривало до 1991 р. Уданину новій мод і розійшлися навіть Майорщина і Сліпорід-Іванівка, хоч це, практично, одне село, одна сільська рада, тому у кінці 90-х вони знову об'єдналися.

Невеликим винятком із правил був період початку 80-х та перших років Незалежності України. Саме тоді село почало будуватися, колгоспники отримали (хоч із деякими затримками) зарплатню грішми, скасували норми на утримання худоби в підсобному господарстві, і роботящі сімїзміцнили свій бюджет за рахунок відгодівлі домашньої живності та городини.

Досить вчасною була й ініціатива першого секретаря Полтавського обкому партії Федора Трохимовича Моргуна про зведення в кожному господарстві 10 житлових будинків щорічно.

Перша конференція з цього питання та з розвитку на селі соціальної інфраструктури відбулася 1985 р. у Решетилівці. За графіком, районам надавалася відчутна допомога потужними обласними об'єднаннями "Облміжколгоспбуд", "Облміжколгоспшляхбуд", "Облспецсільгоспмонтаж".

Виділялися і будівельні матеріали. У Гребінківському районі така конференція відбулася 1993 р. Під час підготовки до неї встигли зробити чималенько. Крім багатьох відремонтованих та новозведених об'єктів, введено в дію приміщення Олексіївської школи та магазину у Слободо-Петрівці. А пленарне засідання конференції відбулося у чудовому Будинку культури с. Тополеве.

- Виходить, трохи більше 20 років відтоді стекло...

- Маєте на увазі що ці об'єкти (і навіть школа) вже стали пусткою? Частина зведеного в кінці 80-х років взагалі зникла з лиця землі: незавершена двоповерхова будівля Мар'янівської школи (разом з приміщенням колишньої школи-у минулому маєток Гребінок), клуб у Наталівці, магазин у Лутайці, школи-дитсадки у Лутайці, Паризькій Комуні, Новодарі. Перелік можна продовжити. Об'єктивну оцінку цьому дати непросто, бо причин дуже багато.

-Треба віддати належне державі і в питаннях електрифікації сіл, встановлення телефонного зв'язку, дечого іншого.

- Так, коштом держави ще в 60-і роки минулого століття у селах було завершено електрифікацію, трохи пізніше - встановили автоматичні телефонні станції на 50 абонентів, які забезпечили який-неякий зв'язок зі всією територією Радянського Союзу. Шляхи з твердим покриттям проклали до переважної більшості населених пунктів на початку 70-х років. Вони і сьогодні слугують нам навіть у такому жалюгідному стані.

Знову ж таки, за державні кошти зроблено у середині 70-хроків газовідвід до газорозподільної станції на південно-східній околиці Гребінки. Газ отримали тоді в усіх трьох відділках радгоспу "Гребінківський", та й саме місто почало газифікуватися. У цьому немала заслуга невтомного та ініціативного директора радгоспу Миколи Володимировича Матвієнка. Дещо пізніше не менш працелюбива патріотка свого господарства Ганна Миколаївна Попович, будучи делегатом XXVI з'їзду КПРС, домоглася внесення до "Держплану" газифікації Овсюків та Покровщини.

У переважній більшості сіл району були побудовані сільські Будинки культури, а також двоповерхові школи та житло для вчителів. Значна частина цих шкіл у 90-х роках стали середніми.

На початку 80-х років, завдячуючи допомозі голови "Облміжколгоспбуду", депутата обласної Ради від Короваївського виборчого округу Івана Георгійовича Корольова, відремонтували приміщення Кулажинської ("Петькової") школи, яке через недогляд було до цього в жахливо-аварійному стані.

Тісна співпраця голови колгоспу "Україна" Ганни Миколаївни Попович та керівника "Облміжколгоспбуду" реалізувала чимало задуманого в розбудові Овсюків та Покровщини. Молоді працівники господарства, а також переселенці із зони відчуження після аварії на ЧАЕС отримали нове добротне житло, зведене, як підрядним, так і господарським способами.

- Відомі відгодівельні комплекси району також зводилися не без його участі?

- Немало енергії, сил і здоров'я знадобилося Івану Георгійовичу Корольову, щоб піднялося в нашому районі чимало виробничих та тваринницьких приміщень, серед яких найбільші - комплекс по відгодівлі ВРХ у Покровщині та Короваївський комплекс по вирощуванню і відгодівлі 24 тисяч свиней у рік. А одним із акордів маршу будівничого Корольова стало зведення у нашому районі поліклінічного відділення райлікарні. Думаю, що про все це повинні знати і пам'ятати гребінківці.

А великий будівничий з Овсюків Ганна Миколаївна Попович, крім газифікації сіл, розбудови житла, звела разом зі своїм колективом чудовий адмінбудинок, сільський клуб і початкову школу у Покровщині. І завершила свій будівельний бум спорудженням двоповерхового красеня дитсадка та першої в районі церкви - Свято-Троїцької.
Все це стало можливим при чудових результатах виробничої діяльності в усіх галузях господарства, яке вона очолювала.

- 48 років віддала вона господарству "Україна". Заслужений працівник сільського господарства України, кавалер орденів Трудового Червоного Прапора та "Знак пошани". Проста, а разом з тим героїчна сільська жінка.

- Нові дитсадки з'явилися в ряді інших господарств: в Олександрівці, Мар'янівці, Короваях, Майорщині. Розпочате вже у 90-х роках, але так і не закінчене будівництво двоповерхового дитсадка у Сербинівці.

Вище згаданий тваринницький комплекс у Короваях повністю ввели в експлуатацію 1984 р. Тут тільки одночасно працювало 80 чоловік. У селі з'явилася нова вулиця, ініційована керіництвом району, як шефська допомога: будували всі організації міста, включаючи навіть райвиконком. Заселилося тут близько 15 молодих сімей. Згодом вулицю продовжили самі жителі села.

Після роз'єднання з Овсюками та приходом до керівництва у колгоспі ім. Чапаєва (Рудка) Валерія Прокоповича Томіна, розпочалося і тут досить масштабне будівництво житла та газифікація села. Ще більше зробив у цьому плані наступний керівник господарства - Микола Григорович Лещенко. Апогеєм цих робіт стало зведення чудової середньої школи.

У багатьох господарствах з'явилися нові їдальні, де харчувалося багато людей, страви доставлялися на ферми, в поле механізаторам.

У кінці 80-х ульяновці, короваївці та корніївці могли похвалитися навіть новими банями-саунами, куди навідувалися і міські жителі.

Окремого слова заслуговує багаторічна невтомна праця по соціальному розвитку населених пунктів бурякорадгоспу "Гребінківський" Миколи Володимировича Матвієнка. Це господарство протягом десятиріч показувало приклад в усіх питаннях життєдіяльності.

Тут і якісна агротехніка під керівництвом головного агронома Івана Івановича Затинайка, що забезпечувала рекордні врожаї, і високопродуктивне тваринництво не відставало. На фермах навіть родильні відділення опалювалися газовими котлами. Ціни на енергоресурси тоді ніхто не рахував. І, звичайно ж, найкращі в районі ремонтна майстерня з гаражами, де працював колектив механізаторів на чолі з Героєм Соціалістичної Праці Петром Семеновичем Тимченком, їдальня на центральному відділку, неповторні адмінприміщення та Будинок культури з відомим хоровим колективом, про який так піклувався і сам чудово співав у ньому Матвієнко. На все вистачало у нього енергії, сили, ніщо не залишалося без його участі.

- Пам'ятаю, свого часу брала у Петра Семеновича Тимченка інтерв'ю. Розповідав, як 15-річним пішов помічникувати до батька-комбайнера. А потім був бригадиром. механіком відділка, завмайстернею.... де гаряче - там і він. "Ох і люблю я поле. - каже. - Коли мене було нагороджено другим орденом Леніна і присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням Золотої Зірки Героя. кожен оброблений нами гектар дав по 31 ц насіння висадків, а ми планували взяти по 12. Яка це була перемога!"

Тоді у директора радгоспу-мільйонера також красувався орден Леніна. Таку ж високу нагороду мали тракторист Теслииький. доярка Невинна, телятниця Гуленко. У головного агронома Затинайка - орден Жовтневої революції.

Гоебінківшина виростила трьох Героїв Соціалістичної Праці. Свого часу ними також стали залізничники Василь Гнатович Камірний і Степан Максимович Примак.


- Тоді ряд господарств району також спеціалізувалися на виробництві окремих видів продукції. Так, у Майорщині збудували молочний комплекс, у Покровщині - вищезгаданий комплекс по відгодівлі молодняка ВРХ, для якого навіть не вистачало власного (колгоспу "Україна" приплоду телят - закуповували у населення та завозили за рознарядкою з інших господарств. Добре зарекомендувало себе міжгосподарське підприємство продукції птахівництва, приміщення якого знаходилися біля Слободо-Петрівки. Багато років очолював це підприємство вмілий організатор і керівник П. О. Гордієнко.

- Також немало потрудився після нього О. С. Кубрак. Але особливо революційно-новітніми були технологічні процеси, мабуть, саме на короваївському комплексі по вирощуванню свинини?

- Справді так. Вони на багато років випереджали технічний рівень виробництва у сільському господарстві. Як доказ - єдина в Україні високовольтна електрокотельня, дб було встановлено 3-електродні електрокотли, що споживали 10000 Вт і видавали потужність 2000 КВт кожен. Для простого читача скажемо, що це близько до потужності електровоза, що транспортує потягом вантажі.

Навіть одного такого котла було достатньо для обігріву всіх приміщень. Електроенергія тоді коштувала для сільського господарства 1 копійка КВт/год. В усіх приміщеннях функціонували системи штучного мікроклімату. У маточниках почергово підігрівали малих поросят електроковрики на підлозі та інфрачервоні лампи зверху. Все це працювало в автоматичному режимі. Очисні споруди свинокомплексу були запроектовані на розділення твердої і рідкої фракцій. Рідка складова, після обеззараження, мала, змішуючись з водою з водосховища між Лутайкою та Короваями, використовуватись для поливу з одночасним підживленням 600 га ланів, де була споруджена поливна система. Навіть сьогодні хтось з читачів сприйме це з недовірою. А на той час таке облаштування було з області фантастики. Але так було. Хоч далеко не все працювало так, якзадумувалося. Проблем виникало немало. Та з ними справлявся колектив, який досить освоїв і напрацював систему колективного підряду.

У 1987-1988 p.p. спецгоспи "Україна" j "Дружба" виробляли понад 3 тисячі тонн м'яса у рік. А ще ж ініші господарства! Хто-небудь сьогодні може уявити таке виробництво, хай і в межах області?

- На жаль, ми чомусь і на той час, і сьогодні не можемо уявити ще одне: куди ж все те вгроблене в Україні дівалося? Ковбаси масло... Щоб скупитися, треба було їхати до Києва, інших великих міст. Я вже не говорю про селян, які все це виробляли, а в своїх магазинах мали порожні полиці.

- Для тих, хто у нелегкій праці день і ніч, без вихідних і свят, вже навіть наприкінці 20-го сторіччя нічого не робилося. Хоч уже й перейшли на гарантовану грошову оплату праці, хоч і зросли пенсії для колгоспників з 12 до 18, а потім аж(!) до 30 крб., але люди не могли забезпечити себе необхідним. Приміром, для будівництва житла - все по фондах, які розподілялися рай-планом. Купити пральну машину чи телевізор також вдавалося небагатьом. Люди на селі часто навіть не здогадувалися, що можуть існувати кращий одяг, взуття, крім того, що роками куряви лося всільмагах. Як не ратували ще недавно окремі популісти про дешеву ковбасу в минулому, але фактам не заперечиш: навіть у Лубнах/ Пирятині, де працювали м'ясокомбінати і молокозаводи, тільки в магазинах цих підприємств можна було купити так звані субпродукти: ратички, лівер, вим'я.. А у нашому місті (згадайте: 3000 тонн у рік) не було й цього. Дійсно, за маслом і якоюсь ковбасиною гребінківці "шопінгували” в Яготин, який в столичній області 3a6e3ne4yBaBCfl дещо краще.

- Я пам'ятаю свої студентські роки - чого можна було наїстися, так це хліба. У їдальні на столиках завжди були безкоштовні хліб і гірчиця.

- Ось хліб був справді дешевий. І, практично, крім літніх місяців-коли давали тільки 2 хлібини на руки, його вистачало. Але хліб, крім основного свого призначення, слугував тоді ще й (вибачте, але так було) кормом для свиней. Жителі райцентру вистоювали по 2-3 рази чергу, щоб запастися кількома буханками для підсобного господарства. Фуражне зерно могли отримати (і то в невеликій кількості на зароблений карбованець) тільки колгоспники. Якщо не вистачало муки для виробництва такої кількості хліба, районне керівництво било тривогу перед обласним, і мука надходила вагонами!!! Якщо не вистачало потужностей для випічки - находились фонди і кошти для будівництва нового хлібозаводу. Але чомусь ніяк не можна було виділити в продаж хоч невелику кількість зернофуражу, комбікормів...
 
Катерина ІНЮТОЧКІНА, член Національної спілки журналістів України



Схожі матеріали:


    Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
   Точка зору редакції Grebenka.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія
   Категорія: Впізнай своє місто | Переглядів: 748
Теги: Кулажинці, Олексіївка, Майорщина, Мар'янівка, Григорівка, Короваї, Овсюки, Рудка



НАЙБІЛЬШ ЧИТАЄМІ БЛОГИ

 
/_sf/13/95122946.jpg

Молитвы святому великомученику Пантелеймону - целителю от всяких недугов

/_sf/13/15030704.jpg

Молитва во время эпидемии

/_sf/13/29453282.jpg

Что интересного в Венеции

/_sf/13/22558286.jpg

Молитва Господня. Отче наш



ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОРИСНОГО


Декілька головних мінусів великого бюста

/_pu/56/24565760.jpg

Глаукома: диагностика и методы лечения г...

/_pu/56/26337300.jpg

Гостиная комната в стиле минимализм

/_pu/56/42910516.jpg

Пошаговая техника выполнения массажа для...

/_pu/55/26696256.jpg

Як доглядати за речами з екошкіри

/_pu/55/25078043.jpg

Холестерин у чоловіків: як його знизити ...

/_pu/56/11583878.jpg

Масаж допомагає зробити шкіру гладкою і ...

/_pu/55/34869466.jpg

Массаж груди. Поддерживаем грудь в тонус...

/_pu/55/02323347.jpg

Різдвяна квітка пуанcетія: догляд у дома...

/_pu/55/81743138.jpg

5 ідей для маленького та цікавого весілл...

/_pu/56/68041184.jpg

Популярные сорта роз

/_pu/56/76863186.jpg

Водохресне купання в ополонці з малюком....

/_pu/56/00300633.jpg