Село Грушківка Гребінківського району колись було хутором і мало «екзотичну» для України назву Мечет, що асоціюється з мусульманською архітектурною спорудою для богослужінь.

Як пише у своїй книзі «Євген Павлович Гребінка і Гребінківщина» уродженець цього села краєзнавець Олексій Припутень, хутір заснував нащадок впливової в Російській імперії родини Марковичів Яків Маркович.

Поселення вперше згадується у 1738 році в його «Дневных записках» як хутір, «прозываемый Мечет, где коней и людей человека два в двух хатках живут».

За кілька десятків років хутір розрісся: у ньому селилися кріпаки-втікачі та переселенці з інших губерній, які шукали в Мечеті вільнішого та кращого життя. 1825 року тут «кинув якір» онук Якова Марковича Андрій Михайлович, який полишив службу на флоті в чині мічмана.




1838-го він пішов із життя, а його дружина Ганна Олександрівна власним коштом побудувала на хуторі дивовижну церкву Святого апостола Андрія Первозванного - на честь покійного чоловіка. 1841-го новобудову було освячено. Церква не вписувалася у звичні рамки церковної архітектури: вона нагадувала величезний куб, увінчаний єдиним куполом із хрестом на маківці.

Ця споруда «ледве жива» й донині. Якби не купол (схожий на той, що вінчає Верховну Раду України), важко й здогадатися, що будівля з великими острівцями обідраної штукатурки була культовою.

- Я 35-го року народження, - розповідає жителька Грушківки Ольга Бабич. - Ще пам'ятаю, як та церква діяла. Там такі боги були понамальовувані й вишиті рушники висіли! Була вже заміжня, як її закрили. Зерно в ній зберігали, було таке, що й горіла.



- А мені бабуся розказували, що коли хазяйнував пан, то до Андріївської церкви вела трояндова алея. А в маєтку був фонтан, - ділиться грушківчанка Наталія. - Уміли доглядати, щоб чисто й красиво було. А тепер немає нічого. Усе позаростало, повсюди розвалля. Ми доживаємо тут та й усе.

Церкві випала «класична» для радянського часу доля. У 1929 році її закрили. Атеїстично налаштовані селяни ввірвалися у склеп у підвальному приміщенні й за щось помстилися праху Олександри Маркович, котра була племінницею українського письменника і байкаря Євгена Гребінки, а також дружиною правнука засновника Мечеті Якова Марковича - Андрія Андрійовича. Труну з останками витягли зі склепу й залишили біля церкви. Хтось із селян потайки поховав її в землю. Де тепер могила - невідомо.




У 1941 році, під час німецької окупації, у церкві було відновлено богослужіння. Храм діяв до 1957-го, потім був знову закритий. Понад півстоліття споруда виконувала роль то складу для зберігання колгоспного реманенту, то зерносховища. Півтораметрові стіни добре утримують температуру. Але й вони підвладні часу - без капітального ремонту і догляду обсипається штукатурка, починає руйнуватися цегла.

Під куполом досі тримаються майстерно вималювані зображення чотирьох святих.

Дивовижно, але зсередини церква здається значно просторішою, ніж зовні. У ній відчувається велич задуму невідомого архітектора, який зумів створити для Ганни Маркович храм молитви за померлим чоловіком.




- У 1970-х роках Полтавська єпархія посилала художників-іконописців у ті церкви Полтавщини, де можна було відновити розписи.  Вони поновили ікони і в Андріївській церкві в Грушківці.

Але була така умова чи то побажання, щоб селяни власним коштом зробили капітальний ремонт будівлі. За це тоді ніхто не взявся, навіть віруючі. А зараз тим паче не схочуть, бо в людей - безробіття і безгрошів'я.