"Учиться, учиться, и еще раз учиться..."

Гра нашої молодіжки на Євро-2011, точніше спроба гри, наштовхує саме на цю фразу "великого вождя". Якщо відверто, уже після жеребкування фінального турніру, коли ми потрапили в групу з трьома лідерами європейського молодіжного рейтингу 2009-2011 років, мало вірилось в медальні та олімпійські перспективи.

Але ж грати треба?! Де ж та команда, що пройшла до фіналу через Бельгію, Францію і Голландію?

А чи не ми самі, журналісти й вболівальники, також винні в тому, що зарано почали співати зіркові оди психологічно нестійким юним душам? Прообраз національної збірної на Євро-2012, український Мессі – Євген Коноплянка і т.д. і т.п.

А в підсумку виявився пшик. Невже справді зірочки похапали? То й же Коноплянка за три матчі запам'ятався парою ударів, а найбільше – явною симуляцією і недбалістю при виконанні пенальті у грі з Іспанією.

Скажете, травма капітана Степаненка вибила з колії? Тоді це не команда. Звичайно, хлопчаки старалися, наприклад, Богдан Бутко. І мені щиро прикро за них, адже олімпійський Лондон-2012 вимальовувався реально.

Але особливо прикро мені за тренерів, практично моїх ровесників, і молодіжки - Пашу Яковенка (наші сини вчилися в одному класі), і національної – Олега Блохіна. Для першого – біль сердечний і безсонні ночі аналізу, для іншого - біль головний – жоден з ніби-то явних претендентів до головної збірної виданих авансів не підтвердив.

Що ж,маємо те,що маємо...

Можна порадіти за білорусів, але, гадаю, медаль і путівка до Лондона їм навряд чи світять...

Автор: Блог Сергія Савелія, коментатора, заслуженого журналіста України

Схожі матеріали: