Завідувач Гребінківського райвідділу культури: «Культуру треба не просто підтримувати, а рятувати»

Надія Володимирівна – фаховий хоровий диригент, до кінця грудня 2012 року – завідувач Гребінківського райвідділу культури

Завідувач Гребінківського райвідділу культури: «Культуру треба не просто підтримувати, а рятувати»

Надія Володимирівна – фаховий хоровий диригент, до кінця грудня 2012 року – завідувач Гребінківського райвідділу культури – охоче поділилася своїми спогадами і роздумами…

Ми жили на кордоні Хабаровського та Приморського краю, за чотири кілометри від китайського кордону. Це аж ген на тому кінці світу. Сестра приїздила до мене в Гребінку на початку 1990-х. А я давно туди не їздила, бо тепер на це потрібні великі гроші.

У нас гарно співали в роду тільки жінки, особливо мати. Вона працювала колгоспним ветеринаром. Ідемо, бувало, з нею, а мама як затягне пісню на все село. Люди кидали роботу і слухали, бо то «Ксенія співає». Вона заводила, а ми підхоплювали. Виходило дивовижне двоголосся.

Більше за все на світі я хотіла співати. Вступила до Хабаровського крайового культосвітнього училища, а потім за розподілом поїхала на будівництво Байкало-Амурської магістралі. З дев’яти дівчат, що жили в гуртожитку, тільки ми з подругою Наталкою лишалися незаміжніми. Мій майбутній чоловік приїхав туди після закінчення залізничного технікуму.

Наталка побачила його й вирішила будь-що познайомитися. Ми взяли наш старенький магнітофон «Весна», щось у ньому скрутили й покликали хлопця, щоб той відремонтував. Хіба ми знали, що він у техніці ні в зуб ногою, навіть цвяха не вмів забити. Увечері він мене в кіно покликав, а згодом одружилися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Гребінці стартували легкоатлетичні змагання пам'яті Героя Радянського Союзу Григорія Кагамлика

Чоловіка дуже тягло додому, в Україну. І я з ним приїхала. Він влаштувався на роботу в депо на станції «Гребінка», яке тоді «гриміло» на всю Україну. А мене взяли керівником вокального гуртка в нинішній районний Будинок культури, що був тоді Будинком залізничника. Я відчувала: мені не вистачає знань, бо не знала ні української мови, ні національної культури. А в мене на той час уже народився старший син. Дитина ляже спати – а я за книжки. З першого разу вступила в Київський інститут культури на диригентсько-хоровий факультет.

Згодом вивчила українську мову. З 1987 року працювала в Будинку культури: інструктором, контролером, директором… Яскравою сторінкою мого життя стало тріо «Барви», яке ми створили 1994 року. Їздили з піснями по всій Україні, були в Італії й Болгарії.

2005-го мене призначили керівником відділу культури та туризму райдержадміністрації. Я багато років працювала у сфері культури й бачила усю цю «кухню» зсередини, але глибини проблеми не знала. Без фінансування немає достатнього розвитку. У нас справжня біда з творчими кадрами, колективами, у селах майже не зосталося фахівців-музикантів. Багатьох поскорочували ще в середині 1990-х. Тих, хто лишився, перевели на півставки.

Боляче, коли перебуваєш на посаді керівника управління культури і не можеш впливати на цей процес, бо всі будинки культури й бібліотеки перебувають на балансі сільських рад, а отже, фінансуються з місцевих бюджетів. Сам відділ культури не є балансоутримувачем. Це весільний генерал, якого запрошують на якесь свято, наприклад, на День села. Фінансів у його розпорядженні фактично немає.

Я прийшла на посаду разом з «помаранчевою» командою. Коли у 2010 році прийшла нова влада, мені сказали: «Ви ставлениця попередників», і натякали, щоб написала заяву на звільнення, бо, мовляв, «розвалила всю культуру». А я, навпаки, робила все можливе, аби утримати її від розвалу.

Щоб підвищити статус культурницької сфери, треба, щоб у кожному будинку культури були високопрофесійні кадри – хореографи, вокалісти, фахівці з народної творчості. І щоб держава фінансувала їх не за залишковим принципом.

У 2005 році в районі було сім повністю закритих Будинків культури. За час моєї роботи жодного не списали. Усі двадцять Будинків культури поки що тримаються, а районний відремонтували до 200-річчя Євгена Гребінки.

У складному становищі бібліотеки. Фонди застарілі, востаннє поповнювалися ще в 70-80 роках. Нині бувають невеликі поповнення через обласну бібліотеку ім. Котляревського: десь дві-десять книг за рік. У деяких бібліотеках ще томи Леніна стояли, бо нічого було поставити. Про комп’ютери годі мріяти.

Хочеться, щоб Гребінківщина не була околицею культурного життя. Запрошувала сюди відомих учених, артистів. Приїжджав із виступом ансамбль пісні й танцю Збройних сил України у складі 120-ти виконавців та інші колективи. З районного бюджету не було витрачено ні копієчки – усе за кошти спонсорів. За виступ артисти не взяли нічого. Бо вони також розуміють, що культуру треба не просто підтримувати, а рятувати. Добре, якби й на державному рівні це розуміли...

Як стало відомо, проти звільнення Надії Бутенко з посади виступили поет-пісняр Вадим Крищенко, директор Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка Микола Жулинський та багато інших.

Події та коментарі

Схожі матеріали: