БЕРЕЗІВКА (колишній хутір Іванівка, Іванівський) – село Гребінківського району.

Орган місцевого самоврядування — Березівська сільська рада.

Розташована на р. Гнила Оржиця (притока Сули) за 8,4 км від райцентру і залізничної станції Гребінка.

Населення    З80 жителів (1990), 361жителів (2010),
Площа    2,353 км²
Густота населення    153,42 осіб/км²
Поштовий індекс    37441
Телефонний код    +380 5359
Географічні координати    50°03′56″ пн. ш. 32°28′07″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря    103 м
Водойми    Гнила Оржиця

Про час заснування хутора Іванівського (або Іванівки), нинішнього села Березівки, свідчить заява ковельського регістратора Марченка Григорія Микитовича до Пирятинського духовного правління від 29.11.1806 р.

«Купивши я у капитана Ивана Боярского крестьян ревизских мужеска пола с новорожденными 51, а женска 46 душ Лубенского повета в деревне Высоком Горбе жительствующих, перевел оных на землю при речке Сырой Оржице в Пирятинском повете состоящий, и таким образом обзавел новий хутор под названием Ивановский, который по само ближайшему местоположению и удобности необходимо приписать к приходу с. Городища.

Для того духовного правлення покорно прошу, дабы крестьяне поминутого хутора моего не лишались треб, оный причислить по надлежащему в приход Городиский и о сем учинить разсмотрение и определение». Прохання кол. рег. Марченка в тім же 1806 р. було задоволено. (Держ. архів Полтавської обл., фонд 801, оп. 1, спр. 1831).

Із цієї заяви Марченка Г.М. можна зробити висновок, що час заснування хутора визначається роками 1805- 1806. Землю, на якій був поселений хутір, Марченко купив, мабуть, у Миколи і Якова Свічок, які після смерті батька уже почали «господарювати».

Можна гадать, що заснований ним хутір Іванівський він назвав в честь свого сина Івана. Але господарювати тут йому довелось недовго. В сповідальній відомості Георгієвської церкви с. Городища за 1808 рік записано:

«Посполитные х. Ивановки умершего Григория Никитича Марченко жены Марфы Марченко - 93 души».

В 1818 р. дружина підпоручика Марфа Іванівна Ногіна - 37 років і її син Іван - 16 років записані мешканцями х. Іванівки. (Марфа Іванівна вдруге заміжжю). Селян в її хуторі в 1818 р. налічувалося 72 чол, обох статей, Марфа, Іванівна робить спроби розширювати свою маєтність в х. Іванівка, Про це писав Лубенський історик М.Г. Астряб в своїй праці «Старая Полтавщина и 100-летния тяжба Марковичей со Свечками» («Труды Полтавской учуной архивной комиссии», 1912 г., вып. VIII, стр. 190):

«В июне 1818 г. жене подпоручика М. И. Ногиной Николай Петрович Свечка продал 50 десятин земли по 40 руб. за десятину, по купчей не выдал. Имущество его находилось под запрещением, хотя и не в опекунском управлении».

В сповідальній відомості Городищенської церкви за 1841 р, Марфа Іванівна записана вдовою, а її син капітан Іван Григорович Марченко, одружений на Марії Степанівні Санковській, став господарем маєтності х. Іванівки, в якому проживало селян 96 чол, обох статей.

В 1842 чи 1843 році Іван Марченко продав маєтність х. Іванівки і переселився в с. Дейманівку Пирятинського повіту. Господарем маєтності х, Іванівки став Кирило Йосипович Катеринич, який крім маєтності Марченків купив і приєднав до х, Іванівки землі братів Мокрицьких, дочки підполковника Чертової Варвари Львівни, поручика Великожона, Каспера Флоровича Островського. Про Катеринича К. Й. розповідав М.В. Стороженко в своїх мемуарах «З мого життя»:

«Кирило Йосипович Катеринич (1814-1880) мав оселю в селі Попівка, верстов із сорок від Пирятина. Був він добрий господар, то й приобрів він помалу велике майно, скуповуючи маєтки сусідніх панів: крім Попівки, йому належали Великий Кут, Пайки, Сергіївка, усього, майже на 6000 десятин. Був він гоноровий, то й, хоча і був трохи скаредний, згодився він зробитися у році 1850 отаманом дворянства, щоб бути значним у повіті.

Та й справді, зробившися на чолі дворянства, він добре піддержував престиж його отамана, нолагоджуючи у себе в с. Попівці, де він збудував собі з цегли превеликий будинок, великі збори гостей, особливо у свята, іменини свої та жінчині, хоча ті бенкети не коштували дуже дорого, бо тільки навпроти особливо значних гостей було ставлено дорогі сніданки та вина, а абиякі гості як коли одержували кисле вино, а усякі інші страви у той час були недорогі, бо готувалися із своїх власних некупованих продуктів.

Він був двічі жонатий. Перша його жінка Олімпіада Михайлівна була з родини Горбаневських, друга - Марія Петрівна, з родини Шимкових, сестра звісного професора фізики у Харківському університеті Андрія Петровича Шимкова. Від першого шлюбу він мав двох синів - Миколу та Василя та трьох дочок - Марію, Ганну та Любов. Від другого шлюбу К. Й. Катеринич мав двох синів - Митрофана та Сергія та трьох дочок - Варвару, Ольгу та Євгенію».

Митрофан Кирилович займав високі посади: предводитель дворянства Пирятииського повіту (1901- 1906). Помер він в 1918 р. в м. Кисловодську.

Новий власник х. Іванівки закупає і приєднує до свого хутора нові землі і поселяє тут нових мешканців. Різко зростає чисельність населення хутора: якщо в 1841 р. (за часів господарювання Марченків) налічувалося 96 чол. обох статей, то при новому власникові в 1848 р. - 178 чол., в 1853 р. - 323 чол., в 1859 р. - 332 чол. (148 чол. + 184 жін.).

Із скасуванням кріпацтва (1861 р.) селяни викупали у поміщика таку ж площу землі, якою вони користувались до скасування кріпацтва, відробляючи за неї «панщину». Всієї землі, яка підлягала викупу було 289,16 десятин, в тім числі садибної (під садибами селян) - 24 дес., польової землі - 248,09 дес., під вигоном користування селян - 11 дес., під вигоном загального користування селян і поміщика - 5,5 дес., під кладовищем - 0,57 дес.

Земля для викупу виділялась поміщиком на кількість ревізьких душ - мешканців хутора чоловічої статі, визначеної переписом (ревізією) населення 1859 р. За цим переписом в х. Іванівки (Березівка, в матеріалах перепису населення записано дві назви хутора) мешкало 148 душ чоловічої статі.

А в матеріалах на викуп землі замість 148 душ показано 175 мешканців хутора чоловічої статі. Чому так? Мабуть тому, що перепис населення відбувався в 1859 р., а договір селян з поміщиком на викуп землі укладався в 1863 р.; в проміжку між цими роками господар хутора купував селян, які проходили перепис населення в інших населених пунктах і поселяв їх у своєму хуторі.

Із 175 душ чоловічої статі було: селян и 171 душ і двірні - 4 душі. Із двірні 1 душа не мала права на наділ землі. Таким чином, мали право на викуп землі 174 ревізьких душ.

Сінокос по Сирій Оржиці, крім суміжного з 10 селянськими землями в кількості 8 дес. 200 кв. саж., залишається весь в користуванні одного володаря.

Водопій, який знаходиться біля кладовища, залишається у виключному користуванні селян. Став великий залишається у виключному користуванні власників з правом користування водопоєм всім селянам хутора з обмеженнями: не мочити коноплі, не ловити рибу і не залишатись довго на стійлі худобі.

Катеринич К. Й. заснував в х. Іванівці селітровий завод, який в 1865 р. виготовив продукції на суму 1695 крб., а також завод тонкорунного вівчарства на 2400 голів овець, який дав в 1865 р. 160 пудів шерсті.

Ще за свого життя Кирило Йосипович х. Іванівку передав своєму синові Миколі Кириловичу (1842- 1887 р.р.), який хворів невиліковною хворобою і помер неодруженим паничем.

В планах землі 1871 р. (Центр, держархів древніх актів м. Москва, Ф. 1354, оп. 383, спр. 1073) записаний хутір Березівський, його власник Микола Кирилович Катеринич; землі поміщицької - 1012,3 десятин, землі селянської - 292,9 десятин; в хуторі було 72 двори. В 1871 р. існував і хутір Микитенків в складі двох дворів, де налічувалось 14 мешканців. Його власником був козак Микитенко Сергій Тимофійович.

В 1893 р. в х. Іванівському налічувалось 83 господарств і 506 чоловік мешканців обох статей. За переписом населення 1900 р. в х. Іванівському (Березівці - в матеріалах перепису вказана подвійна назва хутора) було 100 господарств, 612 чол. мешканців. (Хутір Микитенка не виділено в окремий населений пункт). За переписом населення 1910 р. в х. Іванівському (Березівці) було 136 господарств, 868 чол. мешканців. В матеріалах перепису населення 1910 р. є і хутір Микитенка, в якому було одно козацьке господарство, а мешканців - 15 чол., всього придатної землі -471 десятина.

Останнім власником основної поміщицької маєтності в х. Іванівці був Заболоцький К.Ф. Час продажу Катериничами своєї землі в х. Іванівці в архівах нами не виявлено. За свідченням старожила Іванівки (Березівки) Бондаренка Панаса Васильовича, це відбулося в 1910 р., коли Заболоцький і Микитенко купили цю землю кожний по 600 гектарів. Заболоцький Кузьма Федорович приїхав сюди господарювати із м. Новозибків, Курської губернії. Його брат Іван Федорович Заболоцький, мабуть, в цей же час став орендарем землі поміщика Марковича С.Б. в с. Мечет (нині с. Грушківка).

25 листопада 1917 р. зловмисниками (як записано в метричній книзі Городищенської церкви) були убиті Заболоцький І.Ф., його дружина Ірина Андріївна і їх прислуга. Загиблих поховано в х. Іванівці. По архівним матеріалам в 1913 р. Заболоцький К.Ф. мав в х. Іванівці 612 десятин землі. А Микитенко С.Т. та його сини до 1910 р. мали 49 десятин землі, а в 1910 р., як показано вище, у них було вже 471 десятина.

Садиба Катериничів дісталась Заболоцькому, вона розміщалась в хуторі. Її площа - 7 десятин: 0,5 десятин - під будівлями і двором, 0,5 десятин - під садом, 2 десятини - під парком, 4 десятини - під городом.