ГРЕБЕНКА ЕВГЕНИЙ ПАВЛОВИЧ  
Поиск:   

     Е.П. Гребенка

загрузка...

Євген Павлович Гребінка. Військова кар'єра не відбулася

В 1831 р. Євген Павлович успішно закінчив Ніжинську гімназію* вищих наук і став перед проблемою вибору подальшого життєвого шляху. Він без вагань вирішив стати на шлях, проторований його предками.

У повісті «Записки студента», в якійсь мірі автобіографічній, він так пише про своє рішення: «... я неодмінно присвячу себе війні, я буду кавалеристом; мої предки жили і вмирали на конях, я наслідую їх приклад...»

Дійсно, дід письменника Іван Гребьонкін був на військовій службі, вийшов у відставку капітаном, а його обидва сини - Павло Іванович, батько письменника, і Мусій Іванович - теж стали військовими, кавалеристами. Батько бабусі (дружини Івана Гребьонкіна) Еліас ді Рюса був майором і служив кораблебудівником в Кронштадті.

Рід матері Євгена Павловича був козацьким. Батько його матері Іван Іванович Чайківський був отаманом Пирятинської сотні, а брати матері: Михайло Іванович - поручиком, Костянтин Іванович - підпоручиком.

Події з царстві Польському (так іменувалась тоді Польща, яка входила до складу Росії), які сталися в 1830-31 р.р., сприяли здійсненню бажання Євгена Павловича: 29 листопада 1830 р. там почалося повстання, яке досягло в 1831 р. великих розмірів.

У царстві Польському проти повстанців діяла російська армія під командуванням фельдмаршала І. Дибича, який в 1831 р. помер від холери, а його замінив на цьому посту фельдмаршал І. Ф. Паскевич (який потім став намісником царства Польського і залишався ним до 1849 р.). Цар Микола І вирішив сформувати резервну армію, завданням якої було б: достатніми силами прикривати тили діючої армії (армії Дибича-Паскевича), охороняти шляхи сполучення та швидко переслідувати повсталих, які можуть з'являтися у губерніях, прикордонних з царством Польським.

Як і у Вітчизняну війну 1812 р., цар удався до скликання малоросійського козацького ополчення. Коли Малоросійський генерал-губернатор князь М. Г. Рєпнін одержав царське повеління, він вирішив сформувати з козаків Малоросії (Чернігівської і Полтавської губ.) вісім полків легкої кавалерії, кожний в складі 6 ескадронів - 4-х діючих і 2-х резервних.

Останні повинні бути сформованими по закінченні жнив. На службу приймались козаки віком від 20 до 40 років. До полків зараховувались козаки згідно з ухвалою козацьких товариств відповідно до рекрутської черги; офіцери обирались із дворян Чернігівської і Полтавської губерній. Для зайняття офіцерських посад запрошувались, головним чином, відставні військові. Хоча офіцерів у відставці було і багато, але все-таки довелось вербувати і штатських чиновників.

Протягом травня-червня 1831 р. діючі ескадрони всіх восьми полків були сформовані і в липні відправлені в розпорядження командуючого резервної армії: вони виконували поставлені лдання у Віденській, Гродненській, Курляндській, Мінській губерніях та Білостоцькій області.

До речі, в складі 3-го полку командували діючими ескадронами штабс-капітани: Ростенберг Василій Васильович (в майбутньому - тесть Євгена Павловича) та Маркович Віктор Васильович (брат відомого етнографа Опанаса Васильовича, чоловіка письменниці Марка Вовчка).

Резервні ескадрони почали формуватися у вересні 1831 р. На дворянському зібранні Пирятинського повіту 7 вересня кандидатами на обер-офіцерські посади були обрані: губернський секретар Микола Ілліч .Заїковський, поручик Африкан Іванович Худолій, колезький реєстратор Яків Варфоломійович Олександрович та Євген Павлович Гребінка (хоча Євгену Павловичу ще і не виповнилося 20 років, необхідних для зачислення до ополчення).

В середині вересня Худолій А. І. і Гребінка Є. П, були направлені в м. Переяслав, де формувалися резервні ескадрони 5-го полку легкої кавалерії. 24 вересня 1831 р, з'явився наказ Малоросійського генерал-губернатора про призначення поручика Хулолія А. І. на посаду підпоручика, а Є, II, Гребінка в цьому наказі і подальших не згадується.

Можна гадати, що Євген Павлович залишився «вольноопределяющимся» в складі резервного ескадрону 3-го полку,

У вересні 1831 р. повстання в царстві Польському було придушене, а 2 листопада вийшов наказ Малоросійського генерал-губернатора про розпуск резервних ескадронів всіх восьми полків (резервні ескадрони знаходились у стадії формування і були підлеглі генерал-губернатору). Згідно наказу «вольноопределяющиеся» звільняються від військової служби без всякого обов'язку перед нею,

Так закінчилася дуже коротка служба Євгена Павловича в резервному ескадроні 3-го (а не 8-го, як указали автори деяких публікацій; резервні ескадрони 8-го полку формувалися в м. Стародубі, а 3-го - в Переяславі) полку легкої кавалерії.

Може виникнути запитання: чи мав військову форму одягу Євген Павлович і чи не даремно художник А. М. Мокрицький намалював його у військовому одязі? (на тому портреті, що довгий час зберігався в с, Грушківці у лікаря Тітова П. П., а потім переданому до музею Т. Г. Шевченка).

Для козаків і офіцерів легкокінних полків Малоросійським генерал -губернатором була визначена форма одягу: в тому числі мундир, який повинен бути темно-зеленого кольору з червоним кантом на комірі і обшлагах, кандидати на офіцерські посади придбавали обмундирування на власний кошт, а козаки - за рахунок козацьких товариств і в полк повинні були прибувати уже в військовій формі одягу. Євген Павлович не був винятком.

За час перебування в резервному ескадроні Євген Павлович побачив і в якійсь мірі відчув військову службу. Він зрозумів, що його місце не там. В «Записках студента» читаємо: « У військову службу я тепер ні за що не піду; війна скінчилася - що я робитиму?... скучать або волочитися за дочками поміщиків, щоб від нічого робить як-небудь убити зайвий час? Ні, я зміню шаблю на перо, поїду в столицю, в Петербург там широке поле для розумової діяльності, там стільки міністрів, там я корисно уживу свої знання».

Після повернення з війська Євген Павлович зосередився на написанні приказок (як він називав свої байки), використовуючи деякі свої творчі напрацювання в Ніжинській гімназії вищих наук. Писав він свої приказки, усамітнившись в маленькому будиночку садівника, який ще називали катражкою.

У нього був час для того, щоб їх добре «відшліфувати». Байки принесли йому славу талановитого байкаря. От як цінував їх видатний український письменник і критик П. О. Куліш, в 1860 році вміщуючи їх в свій альманах. «Тому назад двадцять шість год покійничок Євген Павлович Гребінка випустив невеличку книжечку «Приказки», не чули ми про його працю й досі голосного слова, а приказки були найкраще діло зо всього, що понапечатував Гребінка.

Коли рівняти їх до сусідньої словесності, то навряд чи є в їй кращі приказки од Гребінчиних, а тілько що московські дзвони голосніші од наших.

Гребінка, пишучи приказку, малює туг же наші села, поля і степи свіжими, да й не позиченими фарбами. Коли сміється він, то прислухайтесь - тут же крізь сміх почуєте якийсь сум; коли ж справді сумує, то слово його процвітає квітками щирої поезії української. Широкі його приказки, як наші степи, жартівливі вони, да якось і сумовиті, як наші селяни; шут-куючи, ці приказки займають душу зглибока.
У ті часи, як вони вийшли в світ, не то на Вкраїні, да й по столицях, не густо було людей, тямущих в нашій народності.

Тим приказки Гребінчині промайнули потайсвіта, наче й не були зовсім у печаті. Тепер би вже, здається, розсмакували не так, як тоді, що то за приказки; так самих приказок нема по книгарняхі Тим-то догоджаючи нужді народній, вибрав я оце десяток щонайкращих приказок Гребінчиної книжечки, да припечатав в свої «Хати», щоб доступно було всякому їх по своїй уподобі обрахувати».

Вперше були надруковані дві байки Євгена Павловича «Будяк да коноплиночка» і «Пшениця» в 1833 році в «Утренней заре». А в 1834 році Євгену Павловичу Гребінці уже в Петербурзі вдалося видати окремою збіркою всі свої приказки з посвятою: «Добрим моїм землякам і любителям малоросійського слова».

В 1836 році це видання приказок було повторене в тій же самій друкарні Греча, що й перше видання.

* В 1832 р. Ніжинська гімназія Вищих наук реорганізована в Ніжинський ліцей (фізико-математичного профілю), в 1840-у р. - в юридичний ліцей, в 1875 р. - в історико-філологічтій інститут, в 1920 р. - педагогічний інститут їм. М. В. Гоголя.






ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ


Експерти рекомендують завжди возити з со...

/_pu/70/16389617.jpg

Що таке база для нігтів та її види

/_pu/70/69796992.jpg

Чи потрібна зола смородині взимку: як вч...

/_pu/70/87839009.jpg

Як розвантажити шлунок після новорічних ...

/_pu/69/84788078.jpg

Секс, потужний засіб від стресу

/_pu/69/44592895.jpg

Коли надмірне хвилювання заважає чоловік...

/_pu/70/14881768.jpg

Чому ми засинаємо після сексу?

/_pu/70/72609186.jpg

Поради, як чуттєво роздягнутися перед св...

/_pu/70/86343835.jpg

Як романтичні фільми руйнують наше уявле...

/_pu/69/91573937.jpg

Выбор кафеля для кухни: Советы и Тренды

/_pu/70/06260094.jpg

Що потрібно їсти, щоб знизити ризик серц...

/_pu/70/78973269.jpg

Як роздягнутися перед чоловіком - прийом...

/_pu/70/85268573.jpg