|
||||||
Гребінківські каштани на Тарасовій горі в Каневі...
Гребінківські каштани на Тарасовій горі в Каневі... Чернеча гора – це гора, що входить до Мошенського плато, що розтягнулось на 70 км вздовж Дніпра.Ця гора – одна з найвищих у Каневі, являє собою заокруглений прибережний виступ з дуже крутими узбіччями між двома ярами – Меланчиним потоком і Крутим ярком, який одмежовує гору зі сходу. З північного сходу і з півночі гора межує з Дніпровою долиною, а на півдні вона невиразно означеним сідлом переходить в тилову гору, яка двома приступками підноситься значно вище Чернечої і огороджується з півдня правою значною галуззю яру Меланчиного потоку Гнила Круча і північному схилі закінчується крутим більш-менш порізаними схилами до Дніпровської долини. Проте Чернеча гора знана у всьому світі перш за все тому, що 22 травня 1861 року вона навіки прийняли у своє лоно прах великого українського письменника і художника, справжнього патріота України Тараса Григоровича Шевченка (1814 - 1861). Кобзар знав і любив Канівські гори. Він бував тут у 1859 році, коли шукав собі ділянку під садибу і облюбував місцевість над Дніпром між Каневом і селом Пекарі (за 2 кілометри вниз по Дніпру від Чернечої гори). На горі, що мала назву Мотовиловщина (Велике скіфське городище), хотів купити землю.Проте мрія його не збулася. арас Шевченко помер у Петербурзі, ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як прослідкувати за вашим чадом, щоб воно нікуди не пропало Та його друзі, славна українська громада, перевезла тіло Кобзаря на Україну. І так історично склалося, що місце для поховання було обрано саме на Чернечій горі. Могилу було насипано високою, за козацьким звичаєм, на ній встановлено дерев`яного хреста і оскільки гора тоді була не залісеною, могилу було дуже добре видно з Дніпра. Вірним охоронцем могили Кобзаря став місцевий житель Іван Ядловський. Біля могили було побудовано хату, де жила сім`я доглядача і де було створено перший народний музей „Тарасову світлицю”. Канівці згадували і наречену поета – Ликерію Полу смак, яка майже кожного дня підіймалась на Чернечу гору, прибирала могилу Тараса Шевченка, садила квіти. Доживала віку Ликера в Каневі, похована на цвинтарі Сельце. У 1923 році на могилі поета був встановлений тимчасовий пам`ятник, автором якого став Калень Терещенко. У 1925 році постановою РНК УРСР територію могили Тараса Шевченка було взято під охорону держави – створено Державний заповідник. 21 листопада 1989 року постановою Ради Міністрів УРСР заповіднику надається статусу національного. Сучасного вигляду меморіал набу влітку 1939 року із встановленням на могилі поета величного бронзового пам`ятника (скульптор Матвій Манізер, архітектор Євгеній Левінсон) і відкриттям літературно-меморіального музею (архітектори Василь Кричевський і Петро Костирко). Музейний ансамбль органічно доповнив неповторний за своїм архітектурним вирішенням гранітний комплекс сходжень, збудований в 1977 році за проектом архітектора Анатолія Мошенського і відтворена за первісним проектом у 1991 році „Тарасова світлиця” – перший музей Кобзаря. Нині музейна колекція заповідника нараховує понад 20 тисяч пам`яток, серед яких меморіальні речі, офорти Тараса Шевченка, видання його книг, твори українських і зарубіжних митців. Територія сучасного заповідника – 45 га землі, а охоронні зони заповідника, що охоплюють лівобережжя Дніпра нараховують близько 2 тис. га. Все це зона регульованої забудови і охоронюваного ландшафту. На території Шевченківського національного заповідника в м. Каневі, неподалік могили та музею Т.Г. Шевченка стоїть українська хата. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мамин помічник - як привчити дитину до домашніх обов’язків Це відтворена в 1991 році Тарасова світлиця, перший народний музей Кобзаря. Вперше така хата на народні кошти була збудована на Тарасовій горі у 1884 одночасно із завершенням впорядкування Шевченкової могили, коли 1 серпня на ній встановлений чавунний пам'ятник - хрест, виготовлений на заводі Термена в м. Києві  Стояла ця хатина поблизу поетової могили .В одній її половині викладач Канівсь двокласного училища Василь Степанович Гнилосиров ( 1836-1900) разом з членами Київської Старої Громади створив перший народний музей Кобзаря - так з Тарасову світлицю. Першим експонатом цього музею став Шевченків " Кобзар" року видання. Його приніс сюди Василь Степанович.Цю книгу постійно читали по шанувальники, які приходили вклонитися його священній могилі. А тому вона ші зношувалася. І Василю Степановичу доводилося часто замінювати " Кобзар" на видання. Згодом люди заквітчали цей перший народний музей поета рушниками, плах квітами, вінками. У 1888 році відомий художник І.Ю. Рєпін на замовлення старогрома, виконав для Тарасової світлиці портрет Т.Г. Шевченка .Цього ж року канів нотаріус Захарій Краковецький зі своєю родиною дарує сюди ікону Нерукотворного з дарчим написом. Відомості про тих людей, які приходили до Шевченкової могили, ї Степанович спершу записував сам. А потім вирішив, що це можуть робити люди З цією метою він у 1893 році замовляє спеціальну книгу. В тому ж році вон зроблена. Та, на жаль, з'явилася вона в Тарасовій світлиці лише через чотири Покласти її раніше не дозволяла місцева влада. Першим, хто розписався у цій Кні відомий український композитор, основоположник української класичної му Микола Віталійович Лисенко зі своєю родиною. В другій половині хати - жив Іван Олексійович Ядловський ( 1846- 1933 майже півстоліття вірно охороняв Шевченкову могилу. Народився і виріс він у Ще підлітком йому пощастило зустріти тут Шевченка. Пізніше він брав у похованні поета на Чернечій горі. А потім, коли троюрідний брат Тараса Ш Варфоломій Григорович Шевченко , запропонував Івану Олексійовичу стати дог; Кобзаревої могили, він відразу погодився. У 1884 році Іван Ядловський з родиною ( дружиною і п'ятьма дітьми) оселя правій половині хатини, збудованої поблизу поетової могили. За умовою, що була складена з В.Г.Шевченком, Іван Олексійович мав де Шевченкову могилу п'ять років .Але цей термін виявився набагато більшим: вії майже півстоліття . У цій хатині доглядач поетової могили жив до того часу, поки не збуд; власну оселю під Тарасовою горою. Адже сім'я у нього була велика. Та в хаті під горою мешкала лише його родина, сам він майже завжди в хатині, що стояла на самій Тарасовій горі . Адже могила Кобзаря , за слова Івана Олексійовича - Володимира Павловича Ядловського - була для нього святих. Постійно він насаджував на ній квіти, навколо неї - деревця.. У цій справі завжди допомагали діти. З великою любов'ю доглядав Іван Олексійович і перший народний музей - Тарасову світлицю. Завжди підлога в ній була посилана травою, на стін; віночки з польових квітів, калина. Кожного, хто заходив до Тарасової світлиці, Іван Олексійович зустрічав знаходячи для людей теплі щирі слова, розповідав їм про Тараса Шевченка, читав його "Кобзар", Окремим поетовим шанувальникам, які прибували з далекої дороги ,він навіть надавав нічліг у своїй хатині. За час перебування на Тарасовій горі, охоронець Шевченкової могили зустрічав не тільки простих людей, а й відомих представників української культури і літератури. Серед них: Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Василь Стефаник, Сергій Єфремов, Симон Петлюра, Микола Біляшівський, Микола Лисенко, Ольга Кобилянська, Іван Труш, Володимир Винниченко, Борис Грінченко та багато інших. Завжди Іван Олексійович пригощав людей смачним кулішем, запашним чаєм із польових трав. З цією метою він і тримав декілька самоварів. А на згадку про перебування на Тарасовій горі він дарував поетовим шанувальникам власноруч зроблені дерев'яні вироби: ковганки. рублі для прасування, а найчастіше - дерев'яні ложечки, зроблені у вигляді рибки. Ніколи не залишав Іван Олексійович поетової могили, навіть у найтяжчі для неї часи. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Как стать пунктуальной Та минали роки. Він втрачав здоров'я., але Тарасову гору він не полишав: продовжував доглядати Шевченкову могилу. І так тривало до останніх днів його життя. Помер І.О.Ядловський в страшний для нашого народу час - рік голодомору - 21 лютого 1933 року. За його бажанням похований недалеко від могили Шевченка. Хатина Івана Олексійовича на Тарасовій горі після його смерті простояла недовго. Коли в 30-х роках минулого століття розпочалося будівництво сучасного музею, хатину розібрали. І як не намагалися працівники музею відтворити хоча б інтер'єр Тарасової світлиці - все було марно . Над проектом відновлення хати працювала група архітекторів Київського науково-дослідного інституту архітектури під керівництвом доктора архітектури Ю.Ф. Хохла. Кошти на будівництво дало Республіканське Товариство охорони пам'яток історії та культури, очолюване тоді академіком П.Т. Троньком. Поставити хату на тому місці, де вона колись стояла, було неможливо: тут стоїть сучасний музей. Тому й було вирішено відновити ЇЇ за музеєм, неподалік від могили І.О.Ядловського. Урочисте відкриття відбулося 3 серпня 1991 року. Все в хатині, як і колись.. В одній половині - Тарасова світлиця. Експозиція в ній відновлена після 1912 року, адже до наших днів зберігся вінок, який займає видне місце в цьому першому народному музеї Кобзаря .Він був привезений на могилу Т.Г. Шевченка актором Московського Художнього театру Г. Бурджаловим. Поруч на стіні - портрет Т.Шевченка, копія роботи І.Ю. Рєпіна. В кутку , на стіні - картина невідомого художника початку XX ст. " Святий Тарасій", на якій зображений Тарас Шевченко в образі Святого. Відомо, що така картина була колись у Тарасовій світлиці . Копію виконав О. Максименко з м. Києва. Прикрашена ця картина багато вишитим рушником. У свій час такий рушник для першого народного музею поета в Каневі вишивала відома українська поетеса Леся Українка з донькою українського бібліографа, критика та фольклориста М. Комарова - Маргаритою. Оскільки Лесин рушник в даний час зберігається в Національному музеї Т.Г. Шевченка в м. Києві, для Тарасової світлиці його відтворила канівська майстриня Г.А. Бондаренко. Вона ж за документальною фотографією відтворила ще два пам'ятні рушники, які тут представлені. Решту вишитих та тканих кролевецьких рушників з колишньої Тарасової світлиці подарували сюди родичі Івана Олексійовича. Справа на стіні • картина художника Д.І. Безперчого "Бандурист", копія О. Максименка. На столі •• Книга вражень та "Кобзар" Т.Шевченка. Біля вінка стоїть національний музичний інструмент українського народу - бандура, подібна до тієї, що завжди тут була, її зробив учень відомого кобзаря Г.Ткаченка - М. Будник з м. Києва, В другій половині - відновлено кімнату, в якій жив охоронець Шевченкової могили. У її відтворенні велику допомогу надали родичі Івана Олексійовича. Вони передали сюди цілий ряд меморіальних речей: мідний кухоль, лампадку, одяг бабусі Мелашки ( дружини І. Ядловського), круглий стільчик, на якому колись Іван Олексійович вирізував різні дерев'яні вироби. Серед подарованих родичами речей можна побачити два самовари, з яких у свій час їхній дідусь пригощав запашним чаєм із польових трав поетових шанувальників. На стіні - фото Івана Олексійовича, його дружини Меланії, дітей - Параски, Насті, Данила, Павла, Марини. Минуло п'ятнадцять років, як була відновлена ця хатина.. За цей час тут побували тисячі Кобзаревих шанувальників. Про те, яке враження вона на них справляє, можна довідатись із записів, залишених на сторінках Книги вражень. І тут же в парку, біля цієї хатини, де висаджено багато видів різних дерев росте невеликий каштан, якого в честь знаменної дати перепоховання Тараса Шевченка посадил учні 7- класів школи №4 нашого міста. Росте собі каштан і біля нього табличка з написом: "Каштан з родового маєтку Є.П.Гребінкив с. Мар`янівка (Убіжище) , Гребінківського району, Полтавської області. Висадженний учнями 7-х класів Гребінківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №4 22 травня 2008 року".  В'їзд у Канів із лівого берега Дніпра зустрічає Кобзар  Тарасова світлиця  Кімната, в якій жив охоронець Шевченкової могили  Каштан з родового маєтку Є.П.Гребінки в с. Мар`янівка (Убіжище) , Гребінківського району, Полтавської області. Висадженний учнями 7-х класів Гребінківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №4 22 травня 2008 року Grebenka.com
| ||
|
Схожі матеріали:
| ||
| Всього коментарів: 0 | |
|
ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ
|
|
|
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |