Блоги Grebenka.com » ✔️ Історії маленького міста » Нариси про моральну сторону будь-якої ситуації очима звичайного гребінківця
 |
Життєва історія |
По засніженій вулиці жваво марширував чоловік із дивним пакунком у руках. Жінки, котрі рано вранці виносять до молоковоза молоко, аж голови позвертали, проводжаючи поглядом дивного незнайомця.
- Це знову до Вальки якийсь "ухажор"1 - киває своїй подрузі жінка у зеленій хустці, - ніяк вона не вгомониться...
'Та скільки жїх уже перебувало тут..."," І хоч би один такий, як слід!", "ПуТні чоловіки сидять удома, біля своїх жінок...", "А вона все ніяк не знайде свого принца...” - жіночий "суд" все не заспокоювався. А тим часом чоловік з пакунком прямував далі вулицею. Жінки продовжували гомоніти і поглядали, куди він зверне. А тим часом чоловік з букетом зупинився біля великого нового будинку, в якому жила та сама Валька. За її невеличкий зріст і не дуже миролюбивий характер в селі називали - перерваною. Чоловік стояв і все не наважувався увійти. Але собаки - і Вальчині, і сусідські підняли такий ґвалт, що з вікон почали визирати люди. Показалася й Валентина. Видно було, що цього гостя вона чекала. Надягла яскраву спідницю, світлу блузку, а з-під червоної, мов жар, хустки вибивалися руді кучері.
Жінка широко усміхалася, йдучи назустріч новому коханню, новим мріям і новим сподіванням. Чоловік теж сором’язливо посміхався своїм негустим рядком зубів. Але Валентина була в захваті, демонстративно вийшла зустрічати його аж на дорогу, кинула гордовитий погляд на жіночий "суд" Взяла чоловіка під руку і повела до оселі. На столі парувала картопля, на плиті бубонів чайник - було все готове до сніданку.
З Іваном Валентина познайомилася випадково, на базарі. Він шукав собі чергову пристань, де пересидіти зиму, а вона все чекала я когось дива, шукала велике і єдине своє кохання. Час ішов, було вже багато претендентів, але спокою в душі не було, не було жіночого щастя, не було любові...
Доки були живі батьки, їй було трохи легше господарювати. Батько був знаним будівельником у селі, старанним господарем Він і побудував Валентині і її дітям чудовий просторий будинок Мама ж дуже горювала через невгамовне кохання своєї доньки. їй було соромно за доньку перед односельцями, але потай вона теж мріяла про якогось хорошого чоловіка для єдиної доньки. Так і пішли на той світ один за одним батьки, не діждавшись Валентининого весілля. Адже вона з усіма жила громадянським шлюбом, від двох чоловіків навіть народила дітей, та заміж не поспішала. Виховувала дітей сама Діти підростали, допомагали мамі, але також соромилися маминої репутації в селі. Донька поїхала на навчання після дев'ятого класу. А син після школи поїхав на заробітки до далекої країни. Знову Валентина залишилася в оселі сама. Подруг у селі вона не мала. її вважали дивакуватою, несерйозною.
Вона влаштовувала на вулиці справжній фурор - одягала яскравий одяг, туфлі на підборах. Все мріяла, що хтось із чоловіків втратить розум через її неземну красу. Але та краса з роками губилася поміж недоспаних ночей та виплаканих сліз. Якщо ще десять років тому односельці просто обурювалися від такого вигляду, то тепер могли навіть відверто посміятися в обличчя.
А Валентина все не вгамовувалася, привозила чоловіків із подорожей, сходилася жити й з односельцями, то їй когось підраджували . А це вже вона вирішила використати свій, як вона сама говорила, останній шанс - надрукувала оголошення в газеті. Мовляв, самотня жінка шукає чоловіка для серйозних стосунків, матеріально забезпечена усім, бо трудиться, не покладаючи рук, а ось душевного теплаїй такне вистачає...
Тут і почалося справжнє паломництво. Сусіди не стримувалися в характеристиках, сміялися над нею та її численними кавалерами, котрі як на те, були один одного кращі...
Найпершим передзвонив літній чоловік семидесяти п'яти років. Його не так цікавила ніжність чи романтичні побачення, як більше те, чи може вона доглянути за ним до останнього його подиху. Бо діти його вже дорослі і живуть далеко, він не хоче обтяжувати їх своїми турботами А ось би така, молодша на тридцять років, жінка прикрасила йому старість, варила б борщі, прала б сорочки та і все. А він би їй звичайно віддячив чим міг, в тому числі і фінансово. Але Валентина шукала зовсім іншого щастя.
Наступним зателефонував вже молодший чоловік, поговорили, навіть зустрілися кілька разів. Він приїздив на своєму автомобілі, привозив їй гостинці. Вона вже навіть почала думати, що це саме той, але він перестав відповідати на дзвінки А одна жінка якось їй передала від нього звістку, щоб його не турбувала, бо він і знати не хоче таку дивакувату дурепу...
А якось і взагалі трапився випадок, котрий вкотре сусідів повеселив. Телефоном Валентина домовилася з черговим претендентом на руку і серце про зустріч. Розповіла, де живе, як дістатися до села.
Прибула ціла делегація - тато, мама і жених. Попереду, наче генарал, крокувала огрядна жінка. За нею слухняно чимчикували двоє схожих як дві краплі води чоловіків - один старіший, інший молодший. Жених виглядав розгублено, чи то йому костюм був малий, чи він просто ніяковів від самої ситуації Хоча вже міг би й звикнути - його вже стільки разів водили на такі торги - побачення! Делегація рішуче рушила у двір, огрядний "генерал” озирався навколо і задоволено посміхався.
Дворище їм сподобалося, але коли на подвір'я вийшла господиня, жених зовсім зник, вони з батьком удвох сховалися за широкою материною спиною. Валентина була рада гостям, посміхалася, запрошувала до хати. Але її вигляд одразу ж не сподобався мамі. Коротка спідниця не прикривала навіть колін, туфлі вже теж аж просилися на смітник, яскравий макіяж міг злякати й не такого бувалого жениха, а цього хлопчину аж у холодний піт кинуло.
Він кілька разів смиконув "генерала" за рукав з надією втекти пошвидше, але відступати було пізно. Про що вже там говорили в будинку - неважливо, але вже через кілька хвилин делегація вилітала по одномузпрочиненихдверей-спочатку жених, потім тато, а за ним поважно "генерал". Слів ніхто не добирав Огрядна жінка з єхидною посмішкою "характеризувала" вигляд Валентини і вже перед самою фірточкою розвернулася і скрутила їй величезну дулю, мовляв, ось тобі, а не нашого красеня -синочка Валентина ж схопила віника - іще б трохи - і перепало б по плечах усій тій дивній делегації.
Поодинокі "глядачі" визирали крізь штахети свої парканів і відкрито глузували із чергової спроби Вальки - перерваної влаштувати своє сімейне щастя. НЬао навіть і не здогадувався, якого болю завдавали Валентині усі ці "спроби" Якчасто вона рид ма ридала посеред своєї просторої хати . А цього разу вона сама на себе розсердилася і сама собі дала зарок більше не шукати на свою голову пригод.
А через півроку у Валентининій хаті все-таки з'явилися гості, але то було двоє малих дітей - братик і сестричка Вона вирішила взяти під опіку двох обездолених дітлахів, щоб дати їм те, чого позбавила їх доля - любов і материнську турботу.
Вона змінилася до непізнаваності, спалила в плиті свої улюблені, але вже стомлені туфлі на підборах, розірвала на ганчірки свої коротенькі спіднички і дивакуваті блузки. Від колишньої Валентини лишилися лише яскраві хустки, це була та слабкість, від якої вона не могла відмовитися. Потроху змінювалося і ставлення сусідів до неї. А коли в неї запитували, чи ж вона вже заміж не збирається. Валентина відповідала якось філософськи - принца свого чекатиму, але вже не шукатиму...
Гребінчин край
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції Grebenka.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія
|
|
НАЙБІЛЬШ ЧИТАЄМІ БЛОГИ
|
|
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОРИСНОГО
|
|
|
|
| ||||
|
|
|
| ||||
|
|
|
|
|
|