НАСЕЛЕННЫЕ ПУНКТЫ, ЦЕНТРЫ ПОСЕЛКОВЫХ И СЕЛЬСКИХ СОВЕТОВ ГРЕБЕНКОВСКОГО РАЙОНА  
Поиск:   



загрузка...

Село Олексіївка Гребінківського району

   Сільські населені пункти

ОЛЕКСІЇВКА - село, Наталівської сільської ради, Гребінківського району, Полтавської області, Україна.

Село Олексіївка знаходиться на правому березі річки Гнила Оржиця, вище за течією примикає село Теплівка (Пирятинский район), нижче за течією примикає село Наталівка, на протилежному березі - село Архемівка (Пирятинский район).

Уздовж річки проведені декілька іригаційних каналів. Поруч проходить автомобільна дорога М-03.

Населення:    414
Площа:    2,707 км²
Густота населення:    152,94 осіб/км²
Географічні координати:    50°13′29″ пн. ш. 32°12′9″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря:    120 м
Поштовий індекс:    37411
Телефонний код:    +380 5359
На території села протікає:  р. Гнила Оржиця

Село Олексіївка, як і Наталівка, відносилося до Теплівської економії, яка була заснована в 1750-х роках Тепловим Григорієм Миколайовичем. Ця економія переходила від одного власника до іншого. Село назване іменем сина його засновника Олексія Григоровича Теплова (1763-1826), сенатора, тайного радника, який в свій час був правителем Харківського намісництва (губернії), а потім -Київського. Він навчався за кордоном і був високоосвіченою людиною, любив музику і сам чудово грав на скрипці.

Цікаві відомості зберігаються в Генеральних описах Малоросії, які проводилися в 1765-1769 роках під керівництвом Малоросійського генерал-губернатора П.О. Рум'янцева (1725-1796). Перепису підлягали не тільки люди, а й їхні господарства (будівлі, скот, земля), та їх прибутки, оскільки метою перепису було належне оподаткування всіх господарств і мешканців Малоросії. Ці описи на деякі села зберігаються нині в Центральному істокричному архіві України (м. Київ); на переважну ж більшість сіл вони втрачені.

Згідно з цим переписом (описом), який проводився в Теплівській економії в 1767 році, в деревні Олексіївці (в той час в Олексіївні не було церкви - тому вона іменувалася деревнею, а не селом) мешкало 324 душі обох статей. Вони поселялися в двох дворах і 40 бездвірних хатах. В описах поняття «двір» уживалося до групи близько одна від другої розташованих хат з господарськими будівлями, мешканці яких мали тісні родинні і господарські зв'язки: батьки і діти, які мали свої сім'ї, брати кожен з яких мав свою сім'ю.

В однім із дворів було 2 хати, а в другому 4 хати. В обох живуть люди козацького звання.

В першому живуть Хатьонки (Хатенки): Іван (36 років), його брат Хома (20 років) з сім'ями і Данило (70 років, мабуть, їхній батько). Всього в 3-х сім'ях налічувалося 17 душ. Крім двох хат вони мали: хлівів - 4, загонів для худоби - 2, комор - 2. В них була худоба: воли робочі - 7, корови - 7, телиці - 2, вівці - 43, свині - 4. Мали і пасіку на 23 «пні». Хатьонки прийшли сюди із Пирятина 6 років тому.

В дворі із 4 хат проживали Снігирі, уродженці с. Гурбинець Пирятинської сотні, козацького звання. Теж мають господарські приміщення, волів, коней, корів, овець.

Без двірні хати теж мали господарські будівлі, так посполиті (звичайні селяни) Мусій (35 років) і Лук'ян (25 років) Худолієнки (Худолії) зі своїми сім'ями (всього їх було 10 душ) мали одну хату, сараї, комори. В них було: волів - 4, биків 3-х літок - 2, корів - 4, телиць - 1, телят - 2, коней - 2, кінського молодняку - 7, овець - 30, свиней - 3. Вони мали одного найманого робітника. Худолієнки прийшли із с. Кулажинець і живуть в Олексіївці 7 років.

Селяни - і козацького звання, і посполиті - працювали на панській землі, вони мов би орендували її у пана. Так Хатьонки на землі площею в 40 днів оранки (площа в один день оранки складала приблизно 0,75 десятини) висівали жита - 4,65 пудів, пшениці - 7,5 пудів ячменю - 6,34 пуда, гречки - стільки ж, овса - 3,75 пуда, проса - 2,3 пуда. Сіна для свого скоту за літо скошували - 180 кіп.

Худолієнки ж на землі площею в 15 днів оранки висівали: жита - 1,3 пуда, пшениці - 2,37 пуда, ячменю - 2,7 пудів, стільки ж гречки, овса - 1,5 пуди, проса - 1,6 пудів. Сіна для свого скоту вони скошували за літо 100 кіп.

Такі ж господарства за складом, але різні за розміщенням, мали і інші селяни, які мешкали в бездвірних хатах:

-  Далян (Галян) Захарій (66 років) уродженець м. Прилуки, звання козацького, тут живе 20 років, його сім'я 10 душ. Має крім хати хижку плетену - 1, хлівець - 1, волів робочих - 6, биків третяків - 4, четвертаків - 4, корів дійних - 5, яловок - 2, телиць - 1, бичків однорічних - 6, коней робочих - 2, не робочих - 7, овець - 90, свиней - 10. Має вітряка. На панській землі площею в 34 дні оранки сіє жито, пшеницю і інші зернові культури. Сіна за літо скошує 100 кіп.

-  Тимофій Воронко (37 років) уродженець с. Іржавця Яготинської сотні Переяславського полку, його сім'я - 7 д.

-  Каленик Сербиненко (50 років) уродженець містечка Хмельова Лубенського полку, його сім'я - 7 душ.

-  Сидір Бойко (50 років) уродженець с. Годуновки Яготинської сотні, його сім'я - 6 душ. Має волів робочих - 2, корів дійних - 2, на панській землі площеюв 8 днів оранки висіває жито, пшеницю і інші зернові культури.

-  Яремченко (Яремко) Андрій (40 років), уроженець с. Антонівки сотні Журавської Прилуцького полку, його сім'я - 7 душ.

Назар Мітла (70 років) уродженець с. Антонівки, Прилуцького полку, його сім'я - 7 душ.

-  Шкавро Федір (40 років) уродженець д. Смотриків, його сім'я -9 душ.

-  Биковченко (Биковець) Матвій і Іван, уродженці с. Кулажинець, тут живуть років 7.

-  Хоменко Дмитро (50 років) уродженець с. Давидівка Яблунівської сотні, його сім'я - 4 душі, тут живе років 20.

Із 42 сімей, проживавших в 1767 році в Олексіївці, тут приведені сім'ї, нащадки яких продовжували мешкати в селі до наших днів.

Всі ці сім'ї крім хат мали господарські приміщення для утримання худоби, зберігання зерна, сіна і ін. Всі вони мали худобу і засівали свої ділянки на панській землі. Одні засівали землю площею в 40 днів оранки, а інші - в 8 днів оранки. Це залежало, в першу чергу, від кількості робочих рук в сім'ї.

Деякі наймали і утримували «служителів», з допомогою яких управлялися з доглядом за худобою і з роботами на посівних площах і ін. Серед 42-х сімей Олексіївки були дві сім'ї, які не мали свого господарства і не мали ділянок на панській землі для вирощування урожаю зернових (сім'я Лазаря Сладченка - молода сім'я із 3-х душ і сім'я Семена Сороки - двоє стариків), які чхлеб для пропитания зарабатывают по людям».

Деякі селяни записали, що вони проживають тут уже 20 років, тобото жили тут до часу заснування села Це треба розуміти так, що вони жили в х. Сурмачівці, яка існувала ще до приїзду Теплова в Малоросію, а з приїздом його сюди була приєднана ним до Теплівської економії, а звідти вони були переселені в створюваний хутір Олексіївку.

Ці відомості перепису 1767 року показують не тільки час заснування Олексіївки. Вони показують, також, як швидко і за рахунок яких місць виросло її населення: за якихось 12 чи 15 років з моменту заснування Олексіївки населення її досягло 324 душі. Ріст населення проходив, в основному, за рахунок втікачів - селян із інших володінь, які шукали «кращих поміщиків», кращих умов життя. Існували закони, за якими втікачів повертали до їх поміщиків. Але ці закони, мабуть, не торкалися Теплова і його економії, адже він був радником гетьмана Розумовського, і ніхто із поміщиків не смів скаржитися на переховування ним утікачів.

Теплівська економія була багата землями, тому її селяни користувалися більшими наділами поміщицької землі, ніж в інших населених пунктах Пирятинщини. За тих же обставин поміщик Долгоруков міг утримувати в економії найбільший в повіті вівчарний завод - 14222 голів тонкорунних овець в 1849 році.

В Олексіївці за переписом населення 1859 року було 653 душі обох статей, користувалися вони поміщицькою землею в розмірі 951,54 десятин. Налічувалося тут 123 господарства, в тому числі: огородників (які мають тільки присадибну ділянку, а польової землі не мають) - 1, піших (які не мають ні коней, ні волів) - 107, тяглих (які їх мають) - 15. А в 1767 році кожне господарство Олексіївки (за винятком 2-х) мало і волів, і коней!

За роки з 1767 до 1859 р.р. царський уряд розкозачив Малоросію і «підравняв» українських посполитих до російських кріпаків.

За умов реформи 1861 року на кожну ревізську душу належав бути наділ землі не більший (максимальний наділ землі) 2,75 десятин, мінімальний наділ землі - 0,9 десятин, за даними перепису населення (ревізії) 1859 року в Олексіївці налічувалося 306 душ чоловічої статі - ревізьких душ, за якими і велися всі розрахунки, максимальний розмір надільної землі на всю громаду повинен був складати 841,5 десятин, а селяни користувалися до реформи 951,54 десятин поміщицької землі. Селянам Олексіївки виділялася земля за максимальним розміром наділу, і все ж 110 десятин землі відрізалося від існуючого до реформи наділу (951,54 дес).

Для 10 домогосподарств новоприйдешніх селян поміщик під їх садиби виділив 7,5 десятин землі із Левади Долгорукової, тобто Олексіївка розширялася в сторону Наталівки на 7,5 десятин, в селянський наділ землі включалася вигінна земля в розмірі 55,33 десятин, яка знаходилася в межах села і не обробллася. Мабуть, з часом селяни Олексіївки знайшли спосіб, як більш раціонально використовувать цю землю, тим більше, що земля в межах села викупалася у поміщика за ціною в два рази вищою від ціни польової землі.

Розвиток села характеризувався зміною кількості його населення:
1787 рік було 401 душа обох статей,
1812 р. - 541 д.,
1859 р. - 653 д.,
1896 рік - 907 д.,
1900 р. - 971 д.,
1910 р. - 1128 д.,
1926 р. - 1168 д.,
1939 р- 890 д.,
1972 р. 1525 д.,
1980 р. - 484 д.

Селяни с. Олексіївки, як і мешканці сіл радянської України пережили колективізацію і голодомор 1932- 1933 р.р. В 1939 році на трудодні дуже мало видавали хліба, і деякі сім'ї селян, «навчені» голодовкою 1932-1933 р.р., виїздили із села. Селянам, які залишилися на своїх місцях, довелося нелегко «дотягувати» до нового урожаю 1940 р., не всі голови колгоспів могли байдуже дивитися на голодних селян, вимагаючи від них хорошої трудової віддачі.

Одним із таких був голова Олексіївського колгоспу ім. Сталіна П.О. Ульяницький. В обласній газеті «Більшовик Полтавщини» № 196 від 25 серпня 1940 року під рубрикою «В обласній прокуратурі» було надруковано повідомлення: «Голова колгоспу ім. Сталіна Ульяницький маючи 474 центнери намолоченого зерна, державі не здав нічого, а видав авансом по 100 грамів на кожен трудодень. Він буде притягнений до судової відповідальності.»

Не виконавши першої заповіді (здачі хлібопоставки), не можна було й думати, як нагодувати голодних селян. Петро Оврамович Ульяницький проявив мужність і на перше місце поставив боротьбу з голодом, за що і був притягнений до судової відповідальності.

З війни 1941-1945 р.р. не повернулось 102 сельчанина. В період окупації на роботи до Німеччини вивезено 72 душі, розстріляно 6 душ.





В період німецької окупації в с. Олесіївці отаборився фон Данкель, повній владі якого підлягало кілька сіл. Цей німець, мабуть, готувався стати повновладним господарем цих місць на довгі роки, новоявленим поміщиком. Але йому довелось вибратися з України разом з відступаючими німецько - фашистськими військами. При їх відступі в селі спалено 37 дворів.

Село Олексіївка до революції відносилось до Теплівської волості, аз 1919 року відноситься до Наталівської сільської ради.

Медичні послуги мешканці села до революції і після одержували від Теплівської лікарні, а з відкриттям районної лікарні - користуються її послугами. В селі є фельдшерсько - акушерський пункт.

Село Олексіївка до 1791 року відносилось до Теплівської парафії Свято-Духівської церкви. В селі була побудована дерев'яна церква за кошти володаря Теплівської економії графа Завадовського П.В., освячена 14 серпня 1791 року і названа Свято-Вознесенською. До церковної парафії крім Олексіївки відносились Наталівка і Сурмачівка.

В 1900 році замість старої обвітшалої церкви була збудована нова дерев'яна з такою ж дзвіницею. Якщо в старій церкві богослужіння проводились більше 100 років, то новій церкві не поталанило: газета «Правда Прилуччини» 29 грудня 1929 року повідомляє, що піп Олексіївської церкви Тхір Іван Кирилович «зрікся» від церкви і вона була закрита.

Починаючи з 1875 року священиком Олексіївської церкви був Бутков Василь Іванович (в 1922 році він ще був тут). До 1875 року це місце займав його батько. Завдяки Василю Івановичу в 1883 році тут було відкрито церковно-парафіяльну школу (ЦПШ), а в 1888 році за допомогою Пирятинського земства було збудовано шкільне приміщення, в якому замість ЦПШ стала функціонувати земська школа.

В 1887 році ним же була організована школа грамоти (для дорослих), в якій навчалось 18 осіб молоді (17 чоловіків і одна дівчина). В 1900 році було збудовано нове цегляне приміщення для школи, яке дозволило організувати трьохкомплектну школу. Старе приміщення школи використовувалось для квартир учителів, а коли школа стала неповно-середньою, то обидва шкільних приміщення використовувались для навчального процесу. Нині Олексіївська школа працює як неповно-середня (9-тирічка), обслуговуючи Олексіївку і Наталівку.

Видатні люди села

Бровар Дмитро Пилипович народився 7 листопада 1925 року в с. Олексіївка. До війни навчався на другому курсі Березово-Рудківського зоотехнікуму. З вересня 1941 року до вересня 1943 року очолював підпільну комсомольську антифашистську групу. У травні 1943 року примусово вивозився на каторжні роботи до Німеччини.

У червні 1943 року після втечі групи невільників командував окремою рейдовою партизанською групою на території Польщі. З травня 1943 року по жовтень 1944 року служив в морських частинах Червонопрапорної Балтики на Волховському, Ленінградському і 3-му Прибалтійському фронтах. Після тяжкого поранення з жовтня 1944 року по серпень 1946 року лікувався в військових госпіталях.

В 1956 році стаціонарно закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Шевченка. З того часу і до виходу на пенсію в червні 1991 року працював власним кореспондентом полтавської обласної газети «Зоря Полтавщини». Нагороджений орденами «Вітчизняної війни» 1-го і 2-го ступенів, «Трудового Червоного Прапору» та «За мужність» ІІІ-го ступеню, медалями «За трудову доблесть» і «За доблесну працю». За серію нарисів, присвячених пошукам героїв Великої Вітчизняної війни, зокрема, учасників бою в урочищі Шумейкове на Південно-Західному фронті в 1981 році удостоєний звання 1-го лауреата обласної журналістської премії ім. Г.Ф. Яценка і республіканської журналістської премії «Золоте перо».

В 1976 році у видавництві «Прапор» м. Харкова вийшла його перша книжка, історичний нарис «Монумент на честь воїнів Південно-Західного фронту». В 1986 році у Політвидані України виходить з друку друга книжка, художньо-документальна повість «На південь від Кракова».

Пізніше з'являється книга під заголовком «Героїзм і катастрофа», історичний нарис, в якому розповідається про події на Південно-Західному фронті з червня по вересень 1941 року, про останній бій штабу і військової ради Південно-Західного фронту в урочищі Шумейкове неподалік від Лохвиці на Полтавщині, про загибель в тому бою командуючого військами Південно-Західного фронту Героя Радянського Союзу генерал-полковника М.П. Кирпоноса та інших воєначальників.

Повість-трилогія «Таємниці знала Оржиця» була п'ятою книжкою. Художньо-документальна повість «Не стріляйте в білих журавлів» - шоста книжка цього автора. В 2010 році Д.П. Бровар помер, похований в м. Лохвиці.





На території села знаходиться Готельний комплекс «Степ».





ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ


Баккара проти Рулетки: в які ігри казино...

/_pu/71/34760922.jpg

Киста почки – что это за патология и ког...

/_pu/70/93957636.jpg

Чи можна сипати золу під буряки: 80% гор...

/_pu/70/38509166.jpg

Сексуальна позиція «Повний Нельсон» - ід...

/_pu/71/83407638.jpg

Новорічні кульки: як вибрати найкраще дл...

/_pu/71/27272988.jpg

Град повредил автомобиль: что делать и к...

/_pu/71/34428699.jpg

Секс, потужний засіб від стресу

/_pu/69/44592895.jpg

Що потрібно їсти, щоб знизити ризик серц...

/_pu/70/78973269.jpg

Як правильно мастурбувати дівчині чи хло...

/_pu/71/57037984.jpg

Ознаки дефіциту вітаміну Е: які продукти...

/_pu/70/82487730.jpg

Хобі приваблюють дівчат

/_pu/70/91040443.jpg

Як зменшити споживання палива та не нашк...

/_pu/70/71641371.jpg